Рішення № 136010375, 27.04.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/5961/25

Провадження № 2/202/656/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Недобитюк Н.В.

за участю секретаря судового засідання Іващенко І.В.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

До Індустріального районного суду м. Дніпра надійшла позовна заява адвоката Шевченко Лесі Олександрівни, в інтересах ОСОБА_1 до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи позовна заява передана для розгляду судді Недобитюк Н.В., ухвалою якої відкрите загальне позовне провадження.

У судові засідання позивач та її представник не з`являлися, адвокат просила розглянути заяву без їх участі.

Представник відповідача Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області Малярчик Е.Е. подала до суду заяву від 05.01.2026, в якій просила розглянути справу без її участі та зазначила, що Авдіївська МВА не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Зміст позовних вимог та аргументи позивача та її представника.

У позовній заяві представник позивача - адвокат Шевченко Леся Олександрівна стверджувала, що ОСОБА_1 у 1998 році купила квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Також зазначила, що факт набуття права власності на квартиру підтверджується договором купівлі-продажу від 16.03.1998 року, посвідчений приватним нотаріусом Авдіївського нотаріального округу Донецької області Малімон А.О., зареєстрований у реєстрі за № 627. На зазначеному документі наявний реєстраційний надпис щодо реєстрації об`єкта нерухомого майна Донецьким Бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за « ОСОБА_2 » 18.03.1998 року (реєстрова книга № 36, реєстровий № 5122).

Представник позивача зазначила, що під час складання договору нотаріусом прізвище позивача зазначено - « ОСОБА_3 ». В паспорті громадянина України, який виданий позивачу 22.02.2002 року Авдіївським МВ УМВС України в Донецькій області, її прізвище зазначено - « ОСОБА_4 », також у картці платника податків та пенсійному посвідчені теж прізвище зазначено - « ОСОБА_4 ».

Представник позивача пояснила, що «різниця у написані прізвища ОСОБА_1 , є наслідком довільного перекладу її прізвища з російської на українську мову та допущення орфографічної помилки з боку осіб, які заповнювали та видавали правовстановлюючий документ українською мовою».

У позові просили «Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право приватної власності на квартиру загальною площею 52,7 кв. м., житловою площею - 33,1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ».

Висновки суду за наслідками розгляду позову.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Через систему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Шевченко Леся Олександрівна долучила до позову наступні документи: «квитанцію про сплату судового збору; копію паспорту ОСОБА_5 ; копію довідки про РНОКПП ОСОБА_5 ; копію довідки про взяття на облік ВПО на ім`я ОСОБА_6 ; копію пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 від 12.07.2006 на ім`я ОСОБА_5 ; копію договору купівлі-продажу на ім`я ОСОБА_7 ; копію Технічного паспорту на квартиру на ім`я « ОСОБА_2 »; копію рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 78972263 від 19.05.2025; довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості».

У позовній заяві вказала, що під час складання договору нотаріусом прізвище позивача зазначено - « ОСОБА_3 ». В паспорті громадянина України, який виданий позивачу 22.02.2002 року Авдіївським МВ УМВС України в Донецькій області, прізвище зазначено - « ОСОБА_4 », також у картці платника податків та пенсійному посвідчені теж прізвище зазначено - « ОСОБА_4 ».

Представник позивача пояснила, що «різниця у написані прізвища ОСОБА_1 , є наслідком довільного перекладу її прізвища з російської на українську мову та допущення орфографічної помилки з боку осіб, які заповнювали та видавали правовстановлюючий документ українською мовою».

Втім, суд критично ставиться до такого пояснення, оскільки з дослідженої у судовому засіданні копії Договору купівлі-продажу від 16.03.1998 вбачається, що документ укладено українською мовою та стороною договору є покупець - « ОСОБА_1 ».

Крім того, на документі міститься власноручний підпис покупця: « ОСОБА_2 ».

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази належності позивачу правовстановлюючого документу, а саме Договору купівлі-продажу від 16.03.1998. Таким доказом може бути рішення суду про встановлення факту належності позивачу ОСОБА_1 правовстановлюючих документів, виданих на ім`я « ОСОБА_1 ».

Згідно пункту 6 частини 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фак ту: належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Отже, факт належності позивачу документу, а саме договору купівлі-продажу, у якому зазначено прізвище « ОСОБА_3 », може бути встановлено в порядку окремого провадження.

Згідно ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Крім зазначено вище суд звертає увагу, що у справах, які розглядаються у порядку окремого провадження, з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави беруть участь заінтересовані особи. Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, залучення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Таким чином, у справу про встановлення факту належності позивачу правовстановлюючого документу (договору купівлі-продажу) доцільно залучити у якості заінтересованої особи нотаріуса.

Між тим, у даній справі, яка розглядається у порядку позовного провадження, позивач не проявляла особистої зацікавленості: з матеріалами справи не знайомилася, заяви, клопотання не подавала, оригінали доказів на огляд суду не надала, не виявила бажання надати свідчення у судовому засідання. При цьому, суд звертає увагу, що саме позивач має бути зацікавлена у розгляді справи, як особа, яка ініціювала судову процедуру.

Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».

Разом з тим, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтями 77-80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Згідно частиною 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина 2 ст. 80 ЦПК України).

З огляду на зазначене, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2 частини 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 258, 259, 264, 265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2026 року.

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

ПРЕДСТАВНИК ПОЗИВАЧА: адвокат Шевченко Леся Олександрівна, РНОКПП НОМЕР_3 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_4 , адреса м. Полтава, вул. Володимира Козака, 14;

ВІДПОВІДАЧ: Авдіївська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області, ЄДРОПОУ 44000591, зареєстроване місцезнаходження: 86060, Донецька обл., м. Авдіївка, вул. Молодіжна, буд. 5.

Суддя Н. В. Недобитюк