Рішення № 136008728, 24.04.2026, Ширяївський районний суд Одеської області

Ширяївський районний суд Одеської області

24.04.2026 Справа №: 518/1810/25 Провадження № 2/518/220/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року селище Ширяєве

Ширяївський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гуржій А.В.,

за участю секретаря судового засідання Майнич В.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в залі судових засідань Ширяївського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі позивач, ТОВ «Факторинг партнерс») звернулося до Ширяївського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами № 2606709048-185401 від 24.01.2022 року, №555159412186003 від 03.02.2022 року, № 3725754 від 11.01.2022 року в загальному розмірі 29982 грн. та розподілити судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач не виконує умови договорів, права вимоги за якими, позивач набув за договорами факторингу.

Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Окрім судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у розмірі 2422,40 грн., позивач також просить суд відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 грн.

Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 20.10.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Представник позивача в прохальній частині позовної заяви просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

З дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства суд направив відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення ухвалу про відкриття провадження у справі за зареєстрованим місцем проживання, отриманим у порядку ст.187 ЦПК України. Відзив на позовну заяву відповідач не надав.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Оскільки позовна заява подана через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», позивач самостійно направив відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів листом з описом вкладення та надав суду докази їх надсилання.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадженням, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи та прийняті судом, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 03.02.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ОСОБА_1 (далі відповідач, позичальник) на підставі заявки на пролонгацію від 03.02.2022 до договору позики № 555159412186002, підписаної позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, укладено договір позики № 555159412186003 (пролонгація).

Відповідно до умов зазначеного договору сторони домовилися продовжити строк виконання зобов`язання позичальника щодо погашення заборгованості за попереднім договором позики № 555159412186002 у сумі 4813,79 грн на новий строк тривалістю 30 днів зі сплатою процентів, визначених пунктом 1.1.1 договору.

Згідно з умовами договору відповідач зобов`язалася повернути позикодавцю суму позики та сплатити нараховані проценти у визначений договором строк.

Судом також встановлено, що відповідно до наданої довідки, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) погасила заборгованість за договором позики № 555159412186002 від 05.01.2022 року шляхом перерахування грошових коштів згідно з умовами договору позики (пролонгації) № 555159412186003 від 03.02.2022 року, укладеного на підставі заявки про пролонгацію.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, станом на день подання позовної заяви загальний розмір заборгованості за договором позики № 555159412186003 від 03.02.2022 року становить 12 331,19 грн., яка складається з:

- заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 4 813,79 грн;

- заборгованості за нарахованими процентами станом на дату відступлення права вимоги 7 517,40 грн.

Встановлено, що 18.12.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» укладено договір №18_12-2023, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором позики № 555159412186003.

Унаслідок укладення зазначеного договору товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за договором позики № 555159412186003.

24.01.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 (далі відповідач, позичальник) укладено договір позики № 2606709048-185401.

Укладення договору здійснено в електронній формі шляхом заповнення відповідачем заяви про надання кредиту на веб-сайті кредитодавця, із зазначенням персональних даних та реквізитів банківської картки, а також підтвердженням волевиявлення шляхом введення одноразового ідентифікатора, що є електронним підписом позичальника.

На виконання умов договору кредитодавцем перераховано на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно до умов договору, дата надання кредиту 24.01.2022, строк повернення кредиту 13.02.2022 (включно), строк користування кредитом становить 20 днів.

Згідно з умовами договору позичальник зобов`язався сплачувати плату за користування кредитом відповідно до графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною договору.

Плата за користування кредитом на період, визначений договором, встановлена у розмірі 1,95 % за кожен день користування кредитом.

Відповідно до довідки ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» про перерахування суми кредиту №2873_250804111235 від 04-08-2025, 24-01-2022 року о 17:32:22 год. через платіжку систему LiqPay було перераховано кредитні кошти на карткових рахунок № НОМЕР_2 на суму 4 000 гривень.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, станом на день подання позовної заяви загальний розмір заборгованості за договором позики № 2606709048-185401 від 24.01.2022 року становить 3 000,00 грн., що складається із заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту).

Водночас, судом встановлено, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачем частково виконано зобов`язання за договором позики, зокрема сплачено 2 560,00 грн у рахунок погашення заборгованості.

07.03.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» укладено договір № 07_03_23, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором позики № 2606709048-185401.

Надалі, 28.08.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» укладено договір № 28-08_25, відповідно до якого права вимоги за вказаними кредитними договорами, у тому числі за договором № 2606709048-185401, були відступлені новому кредитору.

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за договором позики № 2606709048-185401.

11.01.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 (далі відповідач, позичальник) укладено кредитний договір № 3725754.

Згідно з пунктом 1.2 договору сума кредиту становить 9 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 1 710,00 грн та нараховується одноразово за ставкою 19,00 % від суми кредиту.

Відповідно до пункту 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становлять 3 375,00 грн та нараховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно з пунктом 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до листа Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс»» видано документ на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» на підставі договору № 40484607_26/10/18-1 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та інформаційно-технологічну взаємодію з приймання платежів, укладеного між вказаними сторонами.

Документ підтверджує, що платежі, здійснені через систему, успішно проведені та зафіксовані, що підтверджує факт перерахування коштів між сторонами.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, станом на день подання позовної заяви загальний розмір заборгованості за договором позики № 3725754 від 11.01.2022 становить 14 651,70 грн, яка складається з:

- заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 7 695,00 грн;

- заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 5 246,70 грн;

- заборгованості за комісіями 1 710,00 грн.

Судом встановлено, що 26.07.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» укладено договір № 26-07_2024, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором позики № 3725754.

Відтак товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за договором № 3725754.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у строк встановлений договором.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Згідно положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформленою в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні статей 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Електронний договір та всі додаткові угоди до нього, підписані електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та мають таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов висновку: «Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа.

Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних доказів на спростування позовних вимог не надано.

У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у справі № 487/6342/18 (провадження № 61-2433св24) зазначено, що обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач, як новий кредитор за кредитним договором, набув право вимоги до відповідача, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав.

Водночас, суд зауважує що предметом доказування у цій справі є обставина укладення кредитного договору, а також обставина реального надання (передачі) грошових коштів відповідачу.

Судом встановлено, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, надав копію договору № 555159412186003 від 03.02.2022 року.

Позивач посилаючись на обставину передачі первісним кредитором грошових коштів відповідачу (абзац 1 позовної заяви) не зазначає докази, якими доводиться ця стверджувана обставина.

Разом з тим, суд наголошує, що факт підписання кредитного договору свідчить про досягнення згоди сторін щодо істотних умов, проте не є доказом виконання кредитодавцем обов`язку з передачі коштів. Доказами перерахування коштів у безготівковій формі на рахунок позичальника є платіжні інструкції, меморіальні ордери або виписки з банківського рахунку.

Проте, у матеріалах справи відсутні будь-які платіжні документи, які б підтверджували вибуття грошових коштів з рахунків первісного кредитора ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» в сумі 4813,79 грн. та їх зарахування на банківський рахунок (картку) відповідача ОСОБА_1 .

Дотримуючись принципу диспозитивності, суд зазначає, що позивач, як професійний учасник ринку фінансових послуг, не був обмежений у праві надати такі докази разом із позовною заявою. Крім того, у разі неможливості самостійно надати докази зарахування коштів на рахунок відповідача, наприклад, через банківську таємницю, позивач мав право скористатися правом, передбаченим ст. 84 ЦПК України, та подати до суду заяву про витребування доказів, зокрема, інформації від банківських установ щодо руху коштів по рахунку відповідача.

Однак, такого клопотання від позивача до суду не надходило. Суд не може перебирати на себе роль сторони у процесі та з власної ініціативи збирати докази, оскільки це суперечило б принципам змагальності та неупередженості суду.

Суд зауважує, що за відсутності доказів зарахування суми позики на рахунок позичальника, фактичного отримання у розпорядження відповідачем кредитних коштів, у відповідача не виник обов`язок щодо їх повернення та сплати процентів за користування ними.

Отже, судом встановлено, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування грошових коштів відповідачу за договором позики № 555159412186003 від 03.02.2022 року, а відтак відсутні підстави вважати доведеним виникнення у відповідача зобов`язання за цим договором.

Водночас, на відміну від зазначеного договору, за договором позики № 2606709048-185401 від 24.01.2022 року позивачем надано докази перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, а саме довідку платіжної системи LiqPay, яка у сукупності з іншими доказами у справі підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів.

Крім того, за договором № 3725754 від 11.01.2022 року наявні належні докази укладення договору та нарахування заборгованості, які не спростовані відповідачем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення заборгованості за договорами № 3725754 від 11.01.2022 року та № 2606709048-185401 від 24.01.2022 року, тоді як у задоволенні вимог за договором № 555159412186003 від 03.02.2022 року слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача комісії у розмірі 1710 грн., то суд дійшов висновку, що така задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Враховуючи наведені правові висновки, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні простроченої заборгованості за комісією, оскільки такі вимоги є необґрунтованими. При цьому банк не мав права встановлювати до кредитного договору щомісячну комісію за обслуговування кредиту, за дії, які банк вчиняє на власну користь, з огляду на те, що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, а також з метою встановлення правовідносин між ним та боржником. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.

Відповідно до частин 1, 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Отже, враховуючи, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договорами № 3725754 від 11.01.2022 року та № 2606709048-185401 від 24.01.2022 року, доказів їх належного виконання суду не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Разом з тим, у зв`язку з недоведеністю факту отримання відповідачем грошових коштів за договором № 555159412186003 від 03.02.2022 року, у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок заборгованості та встановлено наступне.

За договором № 3725754 від 11.01.2022 року загальний розмір заборгованості становить 14 651,70 грн, з яких:

- 7 695,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

- 5 246,70 грн заборгованість за процентами;

- 1 710,00 грн заборгованість за комісією.

Разом з тим, суд дійшов висновку про відмову у стягненні комісії у розмірі 1 710,00 грн, оскільки така умова договору є нікчемною.

Отже, до стягнення за вказаним договором підлягає сума:

14 651,70 грн 1 710,00 грн = 12 941,70 грн.

За договором № 2606709048-185401 від 24.01.2022 року заборгованість з урахуванням часткового погашення у розмірі 2560,00 грн, становить 3 000,00 грн (тіло кредиту), яка підлягає стягненню у повному обсязі.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, становить:

12 941,70 грн + 3 000,00 грн = 15 941,70 грн.

Щодо розподілу судових витрат

У позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача на його користь витрати за надану правничу допомогу у розмірі 13000 грн.

Судом встановлено, що 02.07.2024 року між АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до витягу з акту № 19 приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 30.09.2025 року за послуги з надання правничої допомоги, зокрема у справі про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, ТОВ «Факторинг Партнерс» має сплатити винагороду у розмірі 13000 грн.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Однак, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані представником позивача документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат, пов`язаних із розглядом справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), суд дійшов до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 13000,00 грн. не є цілком співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відтак, з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності, співмірності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу розмірі 4 000,00 грн.

Крім цього, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1288,49 грн., сплачений відповідно до платіжної інструкції № 0563430024 від 10.10.2025 року, оскільки позовні вимоги задоволено на 53,17%.

На підставі викладеного, керуючись статтями 512, 514, 526, 527, 530, 549, 610, 611, 628, 629, 639 ЦК України, статтями 12, 13, 81, 89, 141, 178, 247, 261, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість у розмірі 15941,70 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) судовий збір у розмірі 1288,49 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя А.В. Гуржій