Рішення № 136007492, 27.04.2026, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/7065/25

Провадження № 2/456/690/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

27 квітня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Валовін Ю. В. ,

з участю секретаря Байко В.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін та учасників справи.

Позивач ТОВ «Українські фінансові операції» в особі представника Дідуха Є.О., скориставшись системою «Електронний суд», звернувся в Стрийський міськрайонний суд Львівської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 4241660 від 24.12.2023 в розмірі 35 000,00 грн та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача покликався на те, що 24.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4241660 в електронній формі, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Лінеура Україна» виконало свої зобов`язання за кредитним договором та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 3 500,00 грн шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник особисто вказав при оформленні кредиту. Згідно з договором факторингу № 26/07/2024 від 26.07.2024, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції», ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, що вказані в реєстрі боржників до договору. Відтак, згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 26/07/2024 від 26.07.2024 ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право вимоги повернення заборгованості до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4241660 від 24.12.2023. Відповідач не виконала зобов`язання за кредитним належним чином, що спричинило виникнення простроченої заборгованості, що становить 35 000,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3 500,00 грн, заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором 18 900,00 грн, заборгованість за процентами, нарахованими позивачем 12 600,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 у запропонований судом строк відзив на позовну заяву ТОВ «Українські фінансові операції» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором не подала.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Заяви (клопотання) учасників справи.

Одночасно з поданням позовної заяви представник позивача Дідух Є.О. заявив клопотання про витребування доказів в АТ КБ «ПриватБанк» наступну інформацію: щодо підтвердження належності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) платіжної картки № НОМЕР_1 ; щодо підтвердження або спростування факту зарахування (надходження) коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 банком-емітентом якої є АТ КБ «ПриватБанк» за період з 24.12.2023 включно та протягом наступних п`яти календарних днів у сумі 3 500,00 грн за ініціативою ТОВ «Лінеура Україна» (код ЄДРПОУ 42753492) через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «Універсальні платіжні доручення»;

22.01.2026 представник позивача Дідух Є.О. подав клопотання про про проведення розгляду справи за його відсутності.

Будь-яких інших заяв та/чи клопотань від учасників справи не надходило.

Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025 головуючим суддею у справі визначено суддю Валовін Ю.В.

На виконання вимог ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України, суддею вжито заходів для отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності відповідача ОСОБА_1 , в результаті чого на запит суду із Єдиного державного демографічного реєстру надійшла відповідь про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.12.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.01.2026. Крім того, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів з АТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалою судового засідання від 22.01.2026 розгляд справи відкладено на 19.02.2026 у зв`язку з неявкою відповідача.

10.02.2026 від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов лист про невиконання ухвали суду від 18.12.2025 в частині витребування доказів.

Ухвалою судового засідання від 19.02.2026 розгляд справи відкладено на 17.03.2026 у зв`язку з неявкою відповідача.

Ухвалою судового засідання від 17.03.2026 внесено виправлення до ухвали суду від 18.12.2025.

Ухвалою судового засідання від 17.03.2026 розгляд справи відкладено на 21.04.2026 у зв`язку з неявкою відповідача.

21.04.2026 на виконання ухвали суду від 18.12.2025 АТ КБ «ПриватБанк» скерувало витребувані судом докази.

Розгляд справи відбувся 21.04.2026 без участі сторін.

Ухвалою судового засідання від 21.04.2026 суд постановив проводити заочний розгляд справи.

В судове засідання представник позивача Дідух Є.О. не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, на виклик суду 22.01.2026, 19.02.2026, 17.03.2026, 21.04.2026 не з`явилась, про причину неявки не повідомила, відзив на позовну заяву не подала, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України розглянув справу заочно за її відсутності на підставі наявних у ній доказів.

Ухвалою судового засідання від 21.04.2026 суд постановив проводити заочний розгляд справи.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних, які необхідні для встановлення фактичних обставин справи, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Як зазначено у постанові Об`єднаної палати Касаційної цивільної палати Верховного Суду України від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) з урахуванням розумності положення ч. 5 ст. 268 ЦПК України слід розуміти так: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.

Враховуючи вищенаведене, розгляд справи відбувся 21.04.2026 без участі сторін, однак датою ухвалення рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, є дата складення повного судового рішення 27.04.2026, що не суперечить розумності положення ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 24.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4241660, який підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 26940.

Договір містить реквізити сторін, зокрема ім`я позичальника ОСОБА_1 , її реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, адресу проживання, номери телефонів, електронна пошта, номер платіжної картки НОМЕР_1 та електронний підпис одноразовим ідентифікатором 26940.

Відповідно до п. 1.2-1.3 кредитного договору № 4241660 від 24.12.2023 на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Тип кредиту кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 3 500,00 гривень. Строк кредитування 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 12 днів. Згідно з п. 1.4. тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах. Стандартна процента ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього Договору. Денна процентна ставка за цим договором при застосуванні Стандартної процентної ставки дорівнює 2,5 %. Відповідно до п. 1.6. орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 35 000,00 грн.

На підтвердження факту перерахування первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» грошових коштів ОСОБА_1 позивачем долучено лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. № 3433-2607 від 26.07.2024, яким підтверджується успішне перерахування 24.12.2023 о 10:27 год. коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 в сумі 3 500,00.

Крім того, повідомлення АТ КБ «ПриватБанк», яке надійшло на адресу суду 21.04.2026, підтверджують факт, що на ім`я відповідача ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку за період з 24.12.2023 по 29.12.2023 здійснено переказ коштів у сумі 3 500,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 4241660 від 24.12.2023, який здійснювало ТОВ «Лінеура Україна», заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором за період з 24.12.2023 по 26.07.2024 становить: 22 400,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3 500,00 грн, заборгованість за відсотками 18 900,00 грн.

Згідно з договором факторингу № 26/07/2024 від 26.07.2024, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції», ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» за плату право грошової вимоги, строк виконання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору права вимоги переходять до нового кредитора після підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників та надходження ціни продажу у повному обсязі відповідно до п. 3.3 цього договору, що складає 1 671 256,73 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі від 26.07.2024 вбачається, що ТОВ «Лінеура Україна» передав, а ТОВ «Українські фінансові операції» прийняв реєстр боржників кількістю 6 262.

Платіжною інструкцією № 1 від 02.08.2024 підтверджується здійснення фінансування ТОВ «Лінеура Україна» на користь ТОВ «Українські фінансові операції» в розмірі 1 671 256,73 грн.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 26/07/2024 від 26.07.2024 сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 (порядковий номер в реєстрі 5 596) за кредитним договором № 4241660 від 24.12.2023 становить 22 400,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3 500,00 грн, заборгованість за відсотками 18 900,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції» судом встановлено, що позивач здійснював нарахування процентів за кредитним договором № 4241660 від 24.12.2023 за період з 27.07.2024 по 17.12.2024 в розмірі 12 600,00 грн, внаслідок чого сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 становить 35 000,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3 500,00 грн, заборгованість за відсотками 31 500,00 грн.

Розмір спірної заборгованості за кредитним договором № 4241660 від 24.12.2023 відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, своїх розрахунків відповідач суду не надала.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ст. 12 Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом 24.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний № 4241660 в електронній формі, який було підписано з використанням позичальником ОСОБА_1 електронного підпису одноразовим ідентифікатором 26940.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові від 28 березня 2018 року по справі 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Щодо вимоги позивача в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України вказаний вище указ було затверджено.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, зокрема Указом Президента України від 12 січня 2026 року № 40/2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим № 4757-IX від 14.01.2026, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб і такий продовжує діяти на даний час.

Таким чином, на даний час в Україні діє воєнний стан, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача ТОВ «Українські фінансові операції».

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів та висновки суду за результатами розгляду справи.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог подано докази укладення електронного договору з урахуванням вимог ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», повну інформацію про отримання коштів позичальником, а також наявності заборгованості та перехід такої від первісного кредитора до правонаступника.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки такі містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог та підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

Жодних доказів на спростування розміру заборгованості, як і доказів сплати такого боргу, відповідачем до суду не надано. Таким чином, суд вважає доведеним вказаний розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4241660 від 24.12.2023 в розмірі 35 000,00 грн.

Водночас, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості суперечать пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2120-IX, а тому вимога позивача згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України до задоволення не підлягає.

Враховуючи наведене, встановивши вказані вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 порушила умови кредитного договору, у добровільному порядку ухиляється від сплати заборгованості за таким, суд приходить до висновку про те, що позов необхідно частково задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 4241660 від 24.12.2023 у розмірі 35 000,00 грн, яка складається з 3 500,00 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту та 31 500,00 грн процентів за користування кредитними коштами.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір на користь позивача 2 422,40 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини неодноразово у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Представник позивача просить стягнути витрати за надання професійної правової допомоги на загальну суму 10 000,00 грн.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01.08.2024; акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.11.2025; види робіт (наданих послуг); детальний опис робіт (наданих послуг) № 4241660 від 10.11.2025 /а.с. 38-39, 43/.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 10 000,00 грн, є завищеними, враховуючи категорію справи та час, який представник міг би витратити на підготовку матеріалів. В цій частині заявлених вимог слід стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, що буде пропорційним, на думку суду, з ринковими цінами адвокатських послуг та конкретними обставинами справи.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 35 000,00 грн (тридцять п`ять тисяч гривень 00 копійок) заборгованості за кредитним договором № 4241660 від 24.12.2023, що складається з тіла кредиту в розмірі 3 500,00 грн (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок), процентів за користування кредитом в розмірі 31 500,00 грн (тридцять одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судові витрати в розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати на професійну правову допомогу 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

В стягненні решти витрат на професійну правову допомогу відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачкою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін у справі.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ідентифікаційний код 40966896; місцезнаходження: 03045, місто Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27/2).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Юлія ВАЛОВІН