Рішення № 136007487, 27.04.2026, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/6460/25

Провадження № 2/456/511/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бучківської В. Л. ,

з участю секретаря Коцур А.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи Скрицької Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа орган опіки і піклування Виконавчого комітету Стрийської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком та позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

Підстава позову (позиція позивача). Представник позивача ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить визначити, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 самостійно виховує та утримує малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позбавити батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 26 жовтня 2009 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Від шлюбу сторони мають троє дітей - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка вже повнолітня, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є неповнолітнім та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є малолітньою дитиною. Всі діти на даний час мешкають разом з позивачем за їх місцем реєстрації. Через зловживання алкогольними напоями відповідача та її байдужість до дітей, які мешкають разом зі своїм батьком, яких він самостійно виховує та весь час повністю забезпечує, позивач вирішив звернутись до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу. Обставинами, що підштовхнули до розлучення стали саме ті обставини, що з квітня 2025 року ОСОБА_1 з ОСОБА_4 мешкають окремо, оскільки відповідач мешкає в іншій країні. Тобто, останні пів року мати дітей взагалі не цікавиться ані життям чоловіка, ані життям своїх дітей, які залишились жити разом з батьком. Подружніх стосунків подружжя давно вже не має та взагалі стали чужими людьми. Тобто подружні стосунки як чоловіка та дружини вже давно розірвано. По приїзду відповідача з Німеччини у липні 2025 року позивач сподівався налагодити стосунки та знову жити разом як одна родина, але через те, що відповідач продовжувала зловживати алкогольними напоями, проявляти байдужість до дітей та родини загалом, позивачем було прийнято рішення подати на розлучення. 16.09.2025 позивачем була подана до Стрийського міськрайонного суду Львівської області заява про видачу наказу про стягнення аліментів. 29.09.2025 судом дана заява була задоволена та прийнятий судовий наказ по справі №456/5035/25 про стягнення з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі однієї третини заробітку (доходу) ОСОБА_4 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи стягнення з 16.09.2025 і до досягнення сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повноліття. 01.11.2025 представником відповідача було подано до суду заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовуючи даний юридичний факт якоюсь неправдивою інформацією для введення суду в оману. Але, через дану заяву про оскарження даного наказу відповідач довела те, що умисно ухиляється від забезпечення дітей через сплату аліментів. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області по справі №456/5034/25 від 27.10.2025 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідач не заперечувала проти розірвання шлюбу. Доказами того, що діти мешкають з позивачем, який самостійно займається їх вихованням і утриманням є: Відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, видана Виконавчим комітетом Стрийської міської ради №14 від 01.08.2025 року. Даний факт можуть підтвердити в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Дані свідки також особисто надали пояснення в Акті про фактичне проживання неповнолітніх дітей з батьком, який самостійно їх виховує та які знаходяться на його утриманні від 12 листопада 2025 року. Також Комунальним некомерційним підприємством «Стрийський центр первинної медико-санітарної допомоги» Стрийської міської ради на адвокатський запит листом за №393 від 10.10.2025 зазначив, що неповнолітні громадяни ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 є пацієнтами лікарні загальної практики сімейної медицини КПП «Стрийський ЦПМСД» ОСОБА_11 . Згідно даних медичної інформаційної системи довіреною особою вищезазначених неповнолітніх пацієнтів є їх батько - ОСОБА_1 . ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до довідки з Державного навчального закладу «Вище професійне училище №8 м. Стрия» від 19.09.2025 №148 є учнем даного закладу денної форми навчання відповідно до Наказу про зарахування №1 «З-УДЗ» від 29.08.2025. Про навчання своєї дитини та щодо його зарахування у навчальний заклад відповідач не знає і не цікавиться, так як не цікавиться його життям взагалі. Відповідно до Психолого-педагогічної характеристики за №199 від 17.10.2025, що була видана Великодідушивським ліцеєм Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області, учениці 4го класу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_5 в даному ліцеї навчається з 01 вересня 2022 року. Батько цікавиться навчанням дочки. Відкликається на прохання класного керівника, відвідує класні збори. На даний час психологічний стан учениці пригнічений через те, що дитина спостерігає суперечливі відносини між батьками. Дані суперечливі відносини виражені тим, що мати ще на початку 2025 року покинула родину та виїхала в Німеччину влаштовувати своє життя. Діти весь час живуть разом з батьком, який їх і виховує та піклується про їх фізичний та психологічний стан. У липні 2025 року відповідач приїжджала на пару тижнів, але жила у своєї мами, зловживала алкоголем та не проявляла інтересу бачитись зі своїми дітьми. Наприкінці літа мати дітей знов повернулась до Німеччини де зараз і перебуває. Життям дітей, їх навчанням та їхнім здоров`ям не цікавиться. Через байдужість відповідача та безвідповідальність її, як мати дітей позивач і звернувся з позовною заявою про розлучення. Таке відношення до дітей стало через зловживання відповідачем алкогольних напоїв. В березні 2022 року мати дітей ОСОБА_4 потрапила до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня». В п.8 даного епікризу зазначено, що при об`єктивному огляді виявлено наявність запаху алкоголю з ротової порожнини. Медикаментозне лікування пройшла та була виписана з направленням на подальше медичне обслуговування: амбулаторне лікування у лікаря-психіатра за місцем проживання. Після виписки у березні 2022 року відповідач ще якось трималась від зловживання алкоголю, але наприкінці 2024 року вона знову потрапила до психіатричної лікарні. Відповідно до Виписного епікризу (№003/о) від 11.12.2024 та згідно медичної карти стаціонарного хворого №10489/2024 Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Центр психічного здоров`я «КУЛЬПАРКІВ» зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у супроводі чоловіка доставлена на приймальне відділення КНП ЛОР ЛОКПЛ. 11.12.2024 була виписана з лікарні у супроводі чоловіка з позитивною динамікою. В квітні 2025 року мати дітей ОСОБА_4 знову поїхала до Німеччини. Діти залишились з батьком ОСОБА_1 , який повністю забезпечував дітей, ходив на класні зібрання у школу, цікавився навчанням дітей у класного керівника, працював на кількох роботах для того щоб годувати, лікувати, одягати та збирати до школи, а також на випускний молодшу доньку. Мати на той час самоусунулась щодо виховання дітей, не допомагала ані матеріально, ані психологічно у розвитку та ставленню дітей як особистостей. В липні 2025 року відповідач приїхала до с. Великі Дідушичі, але проживала не з родиною, а у своєї мами, кілька тижнів перебування на Україні продовжувала зловживати алкоголем та взагалі не цікавилась дітьми. Після чого вона повернулась до Німеччини, де продовжує жити, але життям дітей не цікавиться взагалі. Відповідно до Наказу №16 від 17 жовтня 2025 року батько дітей ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 20.10.2025 на посаду електрозварювальника в ТзОВ «ТАЛІСМАН», де він і працює для того, щоб годувати, навчати та забезпечувати всім необхідним своїх дітей, в той час як мати дітей самоусунулась від їх виховання та забезпечення. Відповідач жодним чином матеріально не підтримує дітей, не спілкується з ними, не приділяє належної уваги у вихованні, не турбується про стан їх здоров`я, не проявляла та не проявляє турботи до дітей, не займається матеріальним утриманням, не вітає на свята. На день подання позову Відповідач не провідувала та не провідує дітей, жодного разу не навідувалась до школи, не спілкувалась з вчителем щодо навчання молодшої дитини, не забирала до себе коли приїжджала влітку на два тижня і жила у своєї мами, не приділяла уваги, не вітала на свята тому позивач вважає, що відповідач повністю своєю бездіяльністю у житті дитини відмовилась від них. Враховуючи вищевикладені обставини, які створені бездіяльністю ОСОБА_4 , позивач вважає за доцільно позбавити її батьківських прав, тим самим дати можливість на повноцінний розвиток дітей та формування її як особистостей. Факт самоусунення та нехтування своїми батьківськими обов`язками Відповідачем підтверджується показанням свідків, які будуть викликані в судове засідання а також свідчення самих дітей. Метою встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини є необхідність отримання можливості одноосібного звернення батьком до державних, медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, без участі матері, а також для реалізації його прав передбачених законодавством як особи, яка самостійно виховує дитину, зокрема але не виключно, прав передбачених статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Станом на день подання позову діти мешкають разом з батьком, який їх і утримує. Таким чином Позивач вважає, що визначення самостійного виховання та утримання батьком дітей обумовлено інтересами дітей та батька. А також в інтересах дітей є позбавлення батьківства ОСОБА_4 через її зловживання алкогольними напоями, на підставі чого виникають нервові зриви та психічні розлади, що погано впливає на дітей, та з боку відповідача є нехтування своїми батьківським обов`язками. ОСОБА_1 повністю та повноцінно матеріально забезпечує малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 усім необхідним для їх гармонійного розвитку, здійснює належне та турботливе виховання, оплачує витрати на всі потреби дітей. Позивач характеризується за місцем проживання як добросовісна, ввічлива, врівноважена по своєму характеру людина. З сусідами завжди веде себе ввічливо, ніколи не відмовляє у допомозі, конфліктів з сусідами з його боку ніколи не було. ОСОБА_1 мешкає разом зі своїми дітьми за місцем реєстрації та повністю забезпечує їх всім необхідним для навчання.

Позиція відповідача. У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_3 вказує на те, що відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача та категорично їх заперечує, з огляду на наступне. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст. 164 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише у виняткових випадках, за наявності вини у діях батьків та за умови доведеності того, що подальше виконання ними батьківських обов`язків є неможливим і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та/або є хронічним алкоголіком, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_4 , позивач, як батько дітей, зазначає, що позбавлення батьківських прав відповідача щодо малолітньої доньки ОСОБА_5 та неповнолітнього сина ОСОБА_6 переслідує легітимну мету - це у найкращих інтересах дитини, зокрема встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини є необхідність отримання можливості одноосібного звернення батьком до державних, медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, без участі матері, а також для реалізації його прав передбаченого законодавством як особи, яка самостійно виховує дитину, зокрема, але не виключно, прав передбачених ст. 26 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу». Однак, на думку відповідача, позивач переслідує одну єдину мету, яка не відноситься до інтересів дітей, а відноситься до інтересів самого позивача - намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення його від виконання військового обов`язку (проходження військової служби). Обставини, викладені в позовній заяві не знаходять свого підтвердження. Позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, не доведено свідомого та умисного ухилення нею від виконання батьківських обов`язків, її винну поведінку щодо дітей. Відповідач категорично заперечує дані твердження, оскільки вона не усувається від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям, не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі в їхньому житті та бажання в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, що підтверджується наступним. Позивач зазначає, що відповідач на початку 2025 року покинула родину та виїхала до Німеччини з метою влаштування свого особистого життя. Дане твердження неправдиве, оскільки відповідач, перебуваючи у шлюбі, за взаємною згодою сторін періодично виїжджала за кордон з метою заробітку, з огляду на те, що позивач не працював, а родину необхідно було матеріально забезпечувати. Дійсно, у квітні 2025 року відповідач виїхала за межі України, однак це відбулося не на початку 2025 року, як безпідставно зазначає позивач. Вказані обставини підтверджуються копією закордонного паспорта відповідача, яка додається до матеріалів справи. Отже, сам по собі факт тимчасового перебування відповідача за межами України, за взаємної згоди сторін та з метою матеріального забезпечення сім`ї, не може свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків чи самоусунення від виховання дітей. Періодичне перебування відповідача за кордоном не пов`язане з припиненням спілкування з дітьми, відмовою від їх утримання чи відсутністю інтересу до їхнього життя, а тому не може розцінюватися як підстава для позбавлення батьківських прав. Відтак, доводи позивача з цього приводу є надуманими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та спрямовані на введення суду в оману щодо реальних обставин справи. Доводи позивача про те, що з квітня 2025 року відповідач жодного разу не бачила дітей, а в липні 2025 року приїхавши до України, проживала не з родиною, а у своєї матері, зловживала алкогольними напоями та взагалі не цікавилась дітьми, не вітає дітей зі святами не відповідають дійсності. В липні 2025 року, повернувшись до України, відповідач проживала разом з родиною за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом, у зв`язку з конфліктом із позивачем, відповідач була змушена переїхати та почала проживати у своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 у цьому ж населеному пункті, при цьому залишивши позивачу грошові кошти в сумі 1000,00 євро для забезпечення потреб дітей. Факт спілкування відповідача з дітьми у липні 2025 року після зміни місця проживання підтверджується фотознімками, зробленими 28.07.2025 о 07:45 год за адресою: АДРЕСА_2 , де молодша донька ночувала. У серпні 2025 року відповідач через ОСОБА_12 передала старшій повнолітній доньці ОСОБА_7 , яка проживає за однією адресою зі своїми неповнолітніми братом та сестрою, грошові кошти в сумі 300 євро для придбання осіннього одягу та шкільного приладдя для молодших дітей. Також, перебуваючи за кордоном, мати передавала дітям продукти харчування, солодощі та грошові кошти через перевізників. У листопаді 2025 року, перебуваючи в Україні, відповідач привезла дітям подарунки, зокрема для доньки ОСОБА_13 - велику м`яку іграшку (ведмедя), про яку мріяла донька. У листопаді 2025 року відповідач привітала сина з днем народження та передала йому грошові кошти в сумі 100 євро з метою надання можливості запросити друзів до сільської піцерії та відсвяткувати день народження. У грудні 2025 року відповідач привітала молодшу доньку з днем Святого Миколая. Крім того, перебуваючи за кордоном, відповідач постійно підтримувала зв`язок зі своїми дітьми через месенджер Viber, що підтверджується відповідними скріншотами з мобільного телефону. Таким чином, твердження позивача про те, що відповідач не вітає дітей зі святами, не проявляє до них уваги та турботи, не відповідають дійсності та спростовуються наведеними вище обставинами і доказами. Дії відповідача свідчать про наявність постійного емоційного зв`язку з дітьми, зацікавленість у їх житті, турботу про їх матеріальне забезпечення та бажання брати активну участь у вихованні, що виключає наявність умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Позивач стверджує, що відповідач жодного разу не навідувалась до навчального закладу та не спілкувалась з учителем щодо навчання молодшої дитини. Однак дані твердження також не відповідають дійсності, оскільки позивач до 2025 року не був присутній ні на святкових виступах дітей у закладі дошкільної освіти, ні на першому чи останньому дзвониках у школі, ні на батьківських шкільних зборах тощо. Станом на сьогоднішній день позивач не приєднаний до шкільної групи 4 класу у месенджері Viber, у якій відбувається комунікація між класним керівником та батьками учнів, де вирішуються питання щодо навчального процесу, надсилаються домашні завдання та інша важлива інформація. Таким чином, твердження про те, що відповідач самоусунулася від виховання та участі в житті дітей, не знаходять жодного підтвердження. Крім того, у позовній заяві зазначено, що позивач працював на кількох роботах з метою забезпечення дітей одягом, підготовкою до школи, а також на випускний молодшу доньку. Слід звернути увагу суду на той факт, що позивач навіть не володіє інформацією щодо дати випуску молодшої доньки з початкової школи. ОСОБА_5 навчається у 4 класі, а випускний захід запланований лише у 2026 році. Крім цього, відповідно до психолого-педагогічної характеристики учениці 4 класу Великодідушицького ліцею ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено, що: «і батько, і мати цікавляться навчанням дочки, відкликаються на прохання класного керівника, відвідують класні збори». Отже, твердження про те, що відповідач як мати тривалий час не цікавиться успішністю доньки, є неправдивими. Таким чином, наведені обставини та надані докази свідчать про те, що відповідач не самоусунулася від участі у вихованні дітей та їх навчальному процесі, підтримувала зв`язок із навчальним закладом і цікавилася успіхами дітей. Доводи позивача про повну відсутність участі матері в житті дітей не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами та спростовуються наданими доказами, що виключає наявність підстав для висновку про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Позивач стверджує, що відповідач не піклується про матеріальне забезпечення дітей, у зв`язку з чим він був змушений звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, а відповідач умисно ухиляється від матеріального забезпечення дітей шляхом несплати аліментів, оскільки оскаржує судовий наказ про стягнення аліментів у справі №456/5035/25 від 29.09.2025; 06.11.2025 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_9 на підставі судового наказу від 09.10.2025 у справі №456/5035/25 про стягнення аліментів. Ще до відкриття виконавчого провадження про стягнення аліментів, відповідно до квитанції від 30.10.2025, через засоби поштового зв`язку позивачу було направлено грошовий переказ у сумі 4200,00 грн із призначенням платежу «аліменти». 23.12.2025 на рахунок державної виконавчої служби відповідачем сплачено аліменти у сумі 9000,00 грн. Таким чином, відповідач сплачує аліменти, незважаючи на те, що на даний час визнає судовий наказ таким, що не підлягає виконанню, з огляду на те, що заява про видачу судового наказу про стягнення аліментів не була підписана ні представником позивача, ні самим заявником, а також у зв`язку з наявністю інших процесуальних порушень. З урахуванням того, що у липні-серпні 2025 року відповідач забезпечила сім`ю грошовими коштами у розмірі 1300 євро, а також додатково сплатила аліменти відповідно до судового наказу, відповідач вважає, що станом на сьогоднішній день належним чином утримує своїх неповнолітніх дітей. Водночас позивач не надав до суду жодного належного доказу на підтвердження того, що з квітня 2025 року він самостійно утримує дітей. Позивач офіційно працевлаштований лише з 20.10.2025. Однак у матеріалах справи відсутні докази отримання ним заробітної плати чи інших доходів, а також докази того, що він самостійно матеріально забезпечує дітей. Таким чином, доводи позивача про те, що відповідач не піклується про матеріальне забезпечення дітей, є безпідставними та спростовуються наданими доказами сплати аліментів, передачі грошових коштів та фактичного фінансового забезпечення дітей. Наявність спору щодо законності судового наказу про стягнення аліментів не свідчить про ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо утримання дітей. Позивач, у свою чергу, не довів належними та допустимими доказами факт самостійного утримання дітей з квітня 2025 року, що виключає можливість визнання його тверджень обґрунтованими. Крім того, з аналізу Декларації №0001-0Х2Т-06А0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, вбачається, що довіреною особою (законним представником) ОСОБА_5 є саме мати - ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 , як безпідставно зазначено в позовній заяві. Надані позивачем медичні довідки та декларації не підтверджують факту самоусунення матері від участі у вирішенні питань, пов`язаних зі здоров`ям дітей, а відтак не можуть бути використані як достатні докази на обґрунтування заявлених позовних вимог. Відповідно до характеристики, виданої Великодідушицьким старостинським округом Виконавчого комітету Стрийської міської ради від 01.12.2025 року №76, громадянка ОСОБА_4 зареєстрована та проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Розлучена, виховує трьох дітей. На даний час не працює. За час проживання в селі характеризується з позитивної сторони, у громадських місцях поводиться належно, сусіди та односельчани відзиваються про неї добре, скарги до старостинського округу щодо неї не надходили. Крім того, відповідач подає до суду письмові пояснення односельчан, які характеризують її як люблячу та дбайливу матір, а також містять відомості про вчинення домашнього насильства з боку позивача стосовно відповідача. Позивач як підставу для позбавлення батьківських прав відповідача також зазначає нібито постійне вживання нею алкогольних напоїв та подав до суду копії виписок з медичного закладу, зазначивши, що оригінали документів перебувають у нього. Позивач не надав суду жодного доказу того, що відповідач уповноважувала його на збирання чи використання конфіденційної медичної інформації стосовно себе, у зв`язку з чим подані копії виписок з медичного закладу є недопустимими доказами. Водночас слід звернути увагу суду на те, що з боку позивача щодо відповідача мало місце домашнє насильство. Протягом сімейного життя між сторонами неодноразово виникали конфлікти, у ході яких позивач виганяв відповідача з дому, вчиняв щодо неї фізичне насильство, внаслідок чого відповідач була змушена залишати житло через страх за власне життя та здоров`я. Факт вчинення домашнього насильства та притягнення позивача до адміністративної відповідальності підтверджується постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.03.2024 у справі №456/208/24. Таким чином, твердження позивача про зловживання відповідачем алкогольними напоями не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Подані до суду копії медичних документів отримані з порушенням вимог законодавства щодо захисту персональних даних та медичної таємниці і не можуть бути використані як доказ у справі. Відсутність медичних висновків про хронічний алкоголізм відповідача, у поєднанні з наявністю встановлених фактів домашнього насильства з боку позивача, виключає можливість визнання доводів позивача обґрунтованими та такими, що можуть слугувати підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей позовна вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей не ґрунтується на фактичних обставинах справи та не підтверджується належними і допустимими доказами. Самостійне виховання дитини передбачає повну відсутність участі іншого з батьків у житті, вихованні та матеріальному забезпеченні дитини протягом тривалого часу, що у даному випадку відсутнє. Як вбачається з матеріалів справи та наведених у відзиві обставин, відповідач не припиняла участі у житті дітей, підтримувала з ними постійний зв`язок, надавала матеріальну допомогу, брала участь у вихованні дітей та виявляла зацікавленість у їхньому розвитку. Факт окремого проживання батьків або наявність між ними сімейного конфлікту сам по собі не може свідчити про самостійне виховання дітей одним із батьків. Крім того, позивачем не надано доказів того, що він здійснює утримання та виховання дітей одноосібно, без будь-якої участі матері, а також не доведено, що відповідач усунулась від виконання своїх батьківських обов`язків у повному обсязі. Крім того, за наведених обставин позивач не довів та не обґрунтував, у чому саме полягає захист інтересів малолітньої ОСОБА_5 та неповнолітнього ОСОБА_6 шляхом позбавлення матері ОСОБА_4 батьківських прав, а також не надав доказів, які б беззаперечно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо дітей. Таким чином, позивачем не доведено наявність винної поведінки відповідача, спрямованої на ухилення від виховання дітей чи свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. Натомість матеріалами справи підтверджується бажання відповідача підтримувати стосунки з дітьми, брати участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні. З огляду на відсутність передбачених законом виключних підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. З урахуванням того, що визначальною обставиною для вирішення даного спору є найкращі інтереси дітей, а також відсутність будь-яких доказів вчинення відповідачем негативного психологічного впливу на дітей чи спричинення їм моральної або фізичної шкоди, підстави для задоволення позову відсутні. Відповідач також повідомляє суд, що судові витрати у даній справі складатимуться з витрат на надання професійної правничої допомоги, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 15 000,00 грн, що підтверджується договором про надання правничої допомоги та додатковою угодою, які подаються разом із заявою про стягнення судових витрат.

Пояснення сторін, їх представників, представника третьої особи в судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 , будучи допитаним судом в якості свідка на підставі ст.92 ЦПК України дав показання про те, що в шлюбі з відповідачем у них народилося троє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка вже повнолітня, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є малолітньою дитиною. Шлюб з відповідачем розірвано 25.10.2025. До липня 2025 року вони проживали разом з відповідачем, остання виїжджала за кордон на заробітки. Вказав, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, дітьми не цікавиться. Діти проживають разом з ним, а відповідач проживає у своєї матері. Впродовж останніх десяти років відповідач зловживає алкогольними напоями, неодноразово проходила лікування у медичному закладі. До липня 2025 року відповідач спілкувалася з дітьми по телефону, в подальшому заблокувала його номер. Відповідач викликала працівників поліції і його мобілізували у військову частину, де він на даний час проходить військову службу. З вересня 2025 року відповідач сплачує аліменти на підставі судового наказу за його зверненням до суду. На свята відповідач дітей не навідувала, зі святами не вітала. Він повністю утримує дітей, які на час його служби проживають з його матір`ю та старшою донькою, яка є повнолітньою. Вважає, що відповідач виїжджала за кордон, оскільки мала намір заробити кошти. Коли відповідач приїхала у липні 2025 року, грошових коштів вона не привезла, але дітям привезла подарунки та солодощі. У липні 2025 року між ними був словесний конфлікт і відповідач покинула його житловий будинок. Старша донька ОСОБА_16 розповідала, що у вересні 2025 року мати передала їй 200 євро для навчання дітей. Підтвердив факт передачі відповідачем грошових коштів в сумі 100 євро на день народження ОСОБА_17 . Йому невідомо, чи мати відвідувала шкільні заходи, чи навідувалася в цей період до школи, чи цікавилася навчанням дітей. 22.06.2025 на Перше Причастя доньки він купував все сам, відповідач участі у цьому не брала. До жовтня 2025 року він працював в будівельній фірмі «Талісман». Він дійсно був притягнутий до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, але ніякого домашнього насильства не було. Відповідач на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Відповідач, коли випивала підвищувала голос на дітей, поводила себе неадекватно. Діти не бажають спілкуватися з матір`ю. Він не заперечує, щоб діти проживали разом з матір`ю.

Відповідач ОСОБА_4 , будучи допитаною судом в якості свідка на підставі ст.92 ЦПК України дала показання про те, що позивач сам лікувався від зловживання алкоголем, вона неодноразово вночі тікала з дітьми від нього. Позивач оформив кредити, які вона змушена була сплачувати, а тому поїхала на заробітки за кордон. Вважає, що дітей позивач навмисно налаштував проти неї. Вона впродовж трьох місяців систематично передавала позивачу грошові кошти в сумі 1000 євро щомісяця. Вона постійно телефонує дітям, запрошує їх до себе, але діти відмовляються йти, кажучи, що ОСОБА_16 їх не впускає до неї. 29 березня 2025 року вона виїхала на заробітки до Німеччини, де працювала понад три місяці, повернулася у липні, відповідач застосував до неї фізичну силу, а тому вона змушена була покинути місце проживання. У липні 2025 року вона знову поїхала на заробітки за кордон, а коли повернулася, дізналася про судовий наказ і з цього часу перестала передавати кошти, лише на свята та дні народження. Вона систематично сплачує аліменти на утримання дітей в розмірі 4200,00 грн., старшій доньці ОСОБА_16 передала 300 євро, а ОСОБА_17 на день народження - ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 передала подарунки через родичів, так як позивач забороняє дітям отримувати від неї будь які речі. Також вказала, що до війни, вони з позивачем не раз були за кордоном на заробітках, позивач до 2025 року ніколи ніде офіційно не працював, а тому вона змушена була їздити на заробітки, до цього її змусили сімейні обставини, оскільки необхідно було утримувати дітей. Не заперечує факту лікування, однак зазначає, що на жодному обліку у будь якого лікаря не перебуває. Бажає спілкуватися з дітьми і допомагати їм, якщо позивача відправлять служити у іншу область, буде вживати заходи для того, щоб діти не залишилися без батьківського піклування.

Представника позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги заперечила, просить в задоволенні позову відмовити, зважаючи на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи ОСОБА_18 в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування, затвердженого рішенням ВК Стрийської міської ради №76 від 19.03.2026, згідно з яким орган опіки та піклування Стрийської міської ради вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому комісією рекомендовано ОСОБА_4 звернутись до Стрийського міського центру надання соціальних послуг для отримання соціальних послуг та роботи у групах взаємопідтримки для налагодження відносин з донькою і сином.

Пояснення малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В судовому засіданні малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в присутності педагога та психолога зазначила про те, що востаннє вона бачила маму, коли батька забрали представники ІНФОРМАЦІЯ_7 . Мама її вітала з днем народження, передала через ОСОБА_19 подарунки - одяг, сумку. Вона має образу на маму, оскільки через неї батька мобілізували. Мама телефонує до неї, але не часто. Коли мама перейшла жити до бабусі, вона її навідувала, ночувала в неї, мама подарувала їй ведмедика.

Педагог ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснила, що вона є класним керівником ОСОБА_5, дівчинка має авторитет у школі, займається спортом. Батьки піклуються про доньку, цікавляться її навчанням. Коли мати виїжджала за кордон, то просила наглянути за дівчинкою. Уроки з дівчинкою робила бабуся ОСОБА_31. ОСОБА_5 їй говорила, що любить свою маму і бажає з нею спілкуватися, ніколи про маму погано не говорила. Поведінка дівчинки змінилася у вересні 2025 року, вона стала сумною. Мама дівчинки постійно телефонує до неї, цікавиться навчанням доньки. На всі свята до школи приходили обоє батьків. ОСОБА_5 не раз розповідала про подарунки, які привезла мати, пригощала її цукерками. Вважає, що думка дитини по відношенню до матері на даний час сформована від старших дітей.

Психолог ОСОБА_21 в судовому засіданні пояснив, що батьки дітей емоційні люди, ОСОБА_13 на них схожа, однак коли він видавав характеристику, було відчутно, що дівчинка проти позбавлення її матері батьківських прав. Однак пізніше все змінилося, вважає, що є вплив дорослих на поведінку дівчинки. Одного разу він дійсно бачив відповідачку в стані алкогольного сп`яніння. Йому відомо, що діти постійно перебували в бабусі ОСОБА_22 , яка ними опікувалася.

В судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в присутності педагога та психолога зазначив про те, що батько йому розповідав про те, що має намір позбавити маму батьківських прав, оскільки мама зловживає алкогольними напоями і не цікавиться життям дітей. Ствердив, що останні шість років мама дійсно зловживає алкоголем, всі її обов`язки, в тому числі щодо приготування їжі виконує старша сестра ОСОБА_16 . Мама проживала з ними до 2025 року, потім зібрала речі і поїхала за кордон. 27.11.2025 мама передала йому подарунок на день народження із того часу він з нею не спілкується. Вважає дії батька вірними. Ніхто маму з будинку не виганяв, це був її вибір. Коли мама була за кордоном, вона до нього телефонувала. Мама подарувала йому 100 євро, але він їй грошові кошти повернув, так як мама на тата викликала поліцію і його мобілізували до ЗСУ. Він не бажає спілкуватися з мамою.

Педагог ОСОБА_23 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_17 , коли вступив на навчання, надав номер мобільного телефону батька, а не матері. Надалі вона спілкувалася тільки з батьком. Матері вона жодного разу не бачила і не чула.

Педагог ОСОБА_24 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_17 сам обрав професію, працьовитий. Про проблеми в сім`ї йому відомо, але деталей він не знає.

Психолог ОСОБА_21 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_17 говорить усвідомлено, хлопець також навчався в їхньому ліцей, працьовитий і виважений.

Показання свідків.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 дала показання про те, що вона була свідком всіх сварок між батьками, оскільки є найстаршою з дітей у сім`ї. Родичі матері у всьому звинувачують її. На даний час, поки батько проходить військову службу, а мати перебуває за кордоном, ніхто ними не цікавиться, всі обов`язки виконує вона, як найстарша у сім`ї. Мама дзвонила, щоб вони прийшли на свята, але вона не захотіла. Вона з 7 класу займається домашнім господарством і через це мама має до неї претензії. 30.11.2025 брат ОСОБА_17 повідомив, що мама викликала поліцію на батька, у зв`язку з чим батька мобілізували до ЗСУ. ОСОБА_5 з дитинства називала її мамою. Вона на мати має образу, оскільки виконує всі її обов`язки. Мама зловживала алкогольними напоями, лікувалася. Мати грошей не передавала, лише привозила подарунки. Підтвердила, що у березні 2025 року ходила разом з мамою до лікаря хірурга. Батько також зловживав алкоголем, лікувався, але це було давно. У вересні 2025 року мати передала їм грошові кошти в сумі 200 євро.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 дав показання про те, що відповідачка постійно зловживає алкогольними напоями, в будинку постійні сварки та конфлікти. Відповідач дітьми не цікавиться, обов`язки матері не виконує. Позивач по справі це його брат, який неодноразово лікував дружину від алкоголізму. З липня 2025 року відповідач до дітей не приходить, дітьми не цікавиться.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 дав показання про те, що він товаришує з позивачем близько десяти років, йому відомо, що відповідачка зловживає алкогольними напоями, не приймає участі в утриманні та вихованні дітей. Він двічі возив відповідачку на лікування у місто Львів. Діти проживають разом з батьком, який повністю їх утримує.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_25 дала показання про те, що відповідачка по справі це її рідна сестра. Коли сторони одружилися відповідачці було 16 років. У всьому вина позивача, який завів кури, корови, свині і за цим всім доглядала відповідачка. Позивач дітьми не займався, всі обов`язки поклав на відповідачку. Вважає, що позивач має намір позбавити відповідача батьківських прав, для того, що не служити у ЗСУ. Позивач неодноразово вчиняв домашнє насильство відносно відповідача. На постійній основі відповідачка алкоголем не зловживала, вона їздила за кордон, щоб заробити кошти на утримання дітей. З липня 2025 року сторони разом не проживають, спільне господарство не ведуть. Позивач вигнав відповідачку з дому, діти допомагали матері збирати речі, які викинув позивач. Вона неодноразово передавала від сестри дітям кошти, подарунки, продукти харчування. В 2025 році сестра передала 300 євро, пізніше 200 євро. Сестра змушена була поїхати за кордон, в тому числі, щоб сплачувати аліменти. Після листопада 2025 року сестра неодноразово телефонувала до дітей. Коли сторони були за кодоном, дітей виховувала її мати, бабуся дітей. Позивач також зловживав алкоголем і лікувався.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_26 дав показання про те, що сторони знає з дитинства, вони є односельчанами. Минулого року він підвозив ОСОБА_27 до автобуса, на обличчі у неї були синці. Сказала, що її побив чоловік. Вона їхала на заробітки за кордон. Жодного разу відповідачку в стані алкогольного сп`яніння він не бачив. Був такий випадок, що ОСОБА_4 возили лікуватися від алкоголізму.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_28 дала показання про те, що відповідачка це її донька, яка у жодного лікаря на обліку не перебуває. Позивач ніколи ніде не працював, дітьми не опікувався. Донька поїхала за кордон, щоб заробляти кошти. Позивач кілька раз виганяв доньку з будинку, і вона змушена була не раз викликати працівників поліції. Вона як бабуся дітям все необхідне купувала, діти у неї постійно гостювали, вона за ними доглядала. Всім дітям телефони заблокувала ОСОБА_16 , тому вони не мають можливості додзвонитися до ОСОБА_13 та ОСОБА_17 . Вважає, що позивач налаштовує дітей проти матері, діти його бояться. ОСОБА_4 постійно передавала гроші, подарунки, діти приходили і забирали. Позивач не раз оформлював кредити, які вони змушені були повертати. На даний час донька за кордоном, оскільки їй потрібно сплачувати аліменти. Жодних проблем з алкоголем у доньки не було. Дійсно донька лікувалася від алкоголізму, і позивач возив її до лікарні, але на даний час цієї проблеми вже немає.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

Ухвалою судді від 27.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.01.2026 витребувано у Головного центра обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська,26) інформацію про перетин кордону громадянки України - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 у 2025 році до країни - Німеччини та інформацію щодо повернення до України з Німеччини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 04.02.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, відповідача та його представника, думку третьої особи, показання свідків, заслухавши думку дітей, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

26 жовтня 2009 року між позивачем, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідачем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 укладено шлюб, про що Виконавчим комітетом Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області видано свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_2 , актовий запис №12.

Від шлюбу у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 06.07.2022 року, видане повторно Стрийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 від 06.07.2022, видане повторно Стрийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 від 06.07.2022, видане повторно Стрийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27.10.2025 по справі №456/5034/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Судовим наказом Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29.09.2025 по справі №456/5035/25, вирішено: «стягувати з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_4 ), аліменти на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі однієї третини заробітку (доходу) ОСОБА_4 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи стягнення з 16.09.2025 і до досягнення сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повноліття.

Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданих Виконавчим комітетом Стрийської міської ради №14 від 01.08.2025, ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 разом з батьком ОСОБА_1 .

Згідно з актом про фактичне проживання неповнолітніх дітей з батьком, який самостійно їх виховує та які знаходяться на його утриманні від 12 листопада 2025 року, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_10 підтвердили, що вони є сусідами ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_6 та його малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також зазначили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 постійно проживають разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , та засвідчили що з квітня місяця 2025 року дітей ОСОБА_29 та ОСОБА_14 до цього дня бачать лише з батьком, який повністю піклується та забезпечує дітей. Мати дитини вже вісім місяців не мешкає за зазначеною адресою. Всі обов`язки по утриманню та вихованню дітей здійснює батько ОСОБА_1 самостійно.

Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства «Стрийський центр первинної медико-санітарної допомоги» Стрийської міської ради за №393 від 10.10.2025 на адвокатський запит, неповнолітні громадяни ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 є пацієнтами лікарні загальної практики сімейної медицини КПП «Стрийський ЦПМСД» ОСОБА_11 .

Згідно з довідкою Державного навчального закладу «Вище професійне училище №8 м. Стрия» від 19.09.2025 №148, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є учнем даного закладу денної форми навчання відповідно до Наказу про зарахування №1 «З-УДЗ» від 29.08.2025.

Відповідно Психолого-педагогічної характеристики за №199 від 17.10.2025, виданої Великодідушицьким ліцеєм Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області, учениці 4-го класу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 в даному ліцеї навчається з 01 вересня 2022 року. За час навчання зарекомендувала себе як старанна, здібна, відповідальна учениця. Пам`ять розвинена, увага стійка, до уроків готується систематично, проявляє інтерес до навчання. Уміє знаходити джерело інформації та аналізувати її, ставити та розв`язувати проблеми. Самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, висловлює оцінні судження, частину їх пояснень та ілюструє прикладами. У характері учениці домінуть таки риси: ввічливість, врівноваженість, справедливість, працелюбність, чуйність. Має авторитет у класі. Доручення виконує старанно й відповідально. Бере активну участь у шкільному житті і житті класу. Батьки цікавляться навчанням дочки. Відкликаються на прохання класного керівника, відвідую класні збори. На даний час психологічний стан учениці пригнічений через те, що дитина спостерігає суперечливі відносини між батьками.

Згідно виписного епікризу за №01996740 (Форма первинної облікової документації №003/0) від 28.03.2022, відповідно до карти стаціонарного хворого №2162/2022 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебувала на лікуванні Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня».

Відповідно до Виписного епікризу (№003/о) від 11.12.2024 року та згідно медичної карти стаціонарного хворого №10489/2024 Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Центр психічного здоров`я «КУЛЬПАРКІВ», ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебувала на лікуванні Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Центр психічного здоров`я «КУЛЬПАРКІВ».

Згідно з наказом №16 від 17 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 20.10.2025 на посаду електрозварювальника в Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІСМАН».

Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.03.2024 у справі №456/208/24, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції №0179 від 30.10.2025, ОСОБА_4 перерахувала на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4200, 00 грн.

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції №9 від 23.12.20205, ОСОБА_4 перерахувала на рахунок Стрийського ВДВС ЗМУМЮ грошові кошти в сумі 9000, 00 грн.

Відповідно до характеристики, виданої Великодідушицьким старостинським округом Виконавчого комітету Стрийської міської ради від 01.12.2025 року №76, громадянка ОСОБА_4 зареєстрована та проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Розлучена, виховує трьох дітей. На даний час не працює. За час проживання в селі характеризується з позитивної сторони, у громадських місцях поводиться належно, сусіди та односельчани відзиваються про неї добре, скарги до старостинського округу щодо неї не надходили.

Згідно з відповіддю Головного центра обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19.5.1/4097-26-Вих від 20.01.2026, ОСОБА_4 виїхала з території України 03.04.2025 (пп «Краківець»), в`їхала на територію України 15.07.2025 (пп «Угринів»), виїхала з території України 29.07.2025 (пп «Шегині»), в`їхала на територію України 13.11.2025 (пп «Шегинів»).

Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного головним спеціалістом - юр. СУ СД Стрийського міськвиконкому Скрицькою Н.Б., головним спеціалістом СуСД Стрийського міськвиконкому Кирилюк Н.М. на підставі заяви ОСОБА_1 , з метою підготовки висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав від 27.01.2026, проведено обстеження умов проживання ОСОБА_6 , ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що для виховання та розвитку дітей створені належні умови, діти забезпечені одягом та продуктами харчування. Відносини між батьком та дітьми дружні. Зі слів ОСОБА_30 дружина ОСОБА_4 з дітьми не проживає, життям дітей не цікавиться.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням ВК Стрийської міської ради №76 від 19.03.2026, орган опіки та піклування Стрийської міської ради вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому комісією рекомендовано ОСОБА_4 звернутись до Стрийського міського центру надання соціальних послуг для отримання соціальних послуг та роботи у групах взаємопідтримки для налагодження відносин з донькою і сином.

Норми права, які застосовує суд при вирішенні спірних правовідносин.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу (далі - СК) України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Верховний Суд у постановах від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18, від 19 листопада 2025 року в справі № 727/945/25 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що аналіз міжнародних стандартів по захисту прав дитини та практики цього суду свідчить, що при розгляді спорів, пов`язаних із захистом прав дитини, в судовому рішенні необхідно наводити мотиви врахування (неврахування), які стосуються:

- того, як враховувались якнайкращі інтереси дитини, які елементи, залежно від специфіки спору, брались до уваги для визначення їх змісту;

- того, чи враховано думку дитини або чи наведено підстави її неврахування;

- оцінки висновку органу опіки та піклування або причин, що зумовили неможливість отримання такого висновку;

- відповіді на твердження про застосування домашнього насильства;

- залежно від обставин конкретної справи рівня розвитку дитини, соціально-психологічних рис дитини, умов її проживання та навчання, безпеки, ситуації в сім`ї і взаємовідносин з дорослими тощо.

Актуальність кожного з таких елементів буде залежати від обставин конкретної справи, де одним буде надаватись більша вага, ніж іншим (постанова Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

У пунктах 74, 75, 81, 84, 87, 88 постанови від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

У СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду за результатами позову.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з цим позовом, позивач зазначає наступні обставини:

- квітня 2025 року ОСОБА_1 з ОСОБА_4 мешкають окремо, шлюб між сторонами розірвано, відповідач мешкає в іншій країні;

- останні пів року мати дітей не цікавиться життям своїх дітей, які залишились жити разом з батьком, не турбується про їхній розвиток;

-діти мешкають з позивачем, який самостійно займається їх вихованням і утриманням;

- відповідач зловживає алкогольними напоями, неодноразово проходила лікування в психіатричній лікарні;

- відповідач жодним чином матеріально не підтримує дітей, не спілкується з ними, не приділяє належної уваги у вихованні, не турбується про стан їх здоров`я, не проявляла та не проявляє турботи до дітей, не займається матеріальним утриманням, не вітає на свята.

При цьому позивач також зазначає, щометою встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини є необхідність отримання можливості одноосібного звернення батьком до державних, медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, без участі матері, а також для реалізації його прав передбаченого законодавством як особи, яка самостійно виховує дитину, зокрема але не виключно, прав передбачених статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Визначення самостійного виховання та утримання дітей батьком обумовлено інтересами дітей та батька. А також в інтересах дітей є позбавлення батьківства ОСОБА_4 через її зловживання алкогольними напоями, на підставі чого виникають нервові зриви та психічні розлади, що погано впливає на дітей, та з боку відповідача є нехтування своїми батьківським обов`язками.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа орган опіки і піклування Виконавчого комітету Стрийської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що позивач не довів існування виключних обставин, зокрема, позбавлення фактичної змоги виконувати свої обов`язки матір`ю дітей, а саме по собі тимчасове, впродовж певних періодів перебування матері за кордоном та проживання дітей з батьком в Україні не свідчить про самостійне виховання та утримання ним дітей.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 127/3622/24 (провадження № 61-12634св24), зазначено, що «в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях».

Матеріали справи свідчать, що малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають разом із батьком, що сторонами не заперечується, однак вказана обставина жодним чином не підтверджує факт ухилення матері від участі у вихованні дітей.

При цьому, письмовими доказами у справі, показаннями відповідача, поясненнями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також показаннями свідків підтверджується той факт, що відповідач по справі сплачує аліменти та надає кошти на утримання своїх дітей, оскільки має тимчасові заробітки за кордоном, а тому певні періоди часу відсутня за місцем свого проживання.

Заявляючи вимогу про встановлення факту самостійного виховання дітей позивач послався на те, що постала необхідність юридичної фіксації цього факту, з метою необхідності оформлення документів для соціальної допомоги на дітей, яких виховує лише один із батьків, та отримання відстрочки.

Суд зауважує, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23).

У цій справі Верховний Суд наголошує, що сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, на що звертає увагу в своїй практиці Верховний Суд (пункт 58 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23). Далі цей суд підкреслює, що відповідно до статті 15 СК сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК).

Оскільки в СК чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дітей, суд виходить з того, що позивач звернувся з позовом у цій частині за відсутності порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів з боку інших осіб, враховуючи, що обов`язок обох батьків виховувати та утримувати дитину є невідчужуваним.

Суд зауважує, що мати дітей не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не оголошена померлою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, не є тяжко хворою, внаслідок чого не може брати участь у вихованні дітей, а в певні періоди перебуває на заробітках за межами України.

Позивач не надав належних доказів, які б підтверджували, що в питанні виховання чи утримання дітей матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації своїх прав. Утримання та виховання дітей батьком є його обов`язком визначеним законом та не потребує встановлення з тією метою, про яку зазначив позивач у позовній заяві.

З урахуванням встановлених обставин, висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16, постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 638/14616/18, від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23, від 09 жовтня 2024 року у справі № 363/4834/23, від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23, від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24.

Також суд вважає, що спірні правовідносини стосується виконання позивачем військового обов`язку, а конкретніше, наявності у нього підстав для відстрочки від призову за мобілізацією, у зв`язку з сімейними обставинами - самостійного виховання та утримання дитини. Ці відносини врегульовані ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок №560).

Отже, підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем дітей у даній справі не вбачається. Сам по собі факт проживання за однією адресою не може свідчити про перебування дітей на утриманні позивача.

Будь-яких інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про перебування на утриманні доньки та сина, окрім спільного місця проживання, матеріали справи не містять.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа орган опіки і піклування Виконавчого комітету Стрийської міської ради про позбавлення батьківських прав не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Суд вважає, що відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності в цьому, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих матері щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування його за обставин цієї справи не доведено.

Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з ними сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що надані позивачем докази свідчать про факт проживання неповнолітніх дітей разом з батьком, який ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факту ухилення матері від участі у вихованні дітей та їх утримання.

Установивши, що ОСОБА_4 не втратила інтересу до участі у вихованні дітей, має намір на відновлення відносин з ними, суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого позивач, належно не аргументував.

Так, у справі № 631/2406/15-цВерховний Суд, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позбавлення відповідача батьківських прав, вказавши, що за недоведеності свідомого невиконання відповідачем батьківських обов`язків, наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння щодо виховання спільної дитини, та заперечень батька проти позбавлення його батьківських прав, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У справі № 390/1418/17 Верховний Суд дійшов висновку, що у разі вирішення питання про позбавлення батьківських прав одного з батьків у зв`язку з ухиленням від виконання ним своїх обов`язків щодо виховання дитини, суд має брати до уваги найкращі інтереси дитини, ураховувати фактичні обставини справи такі, як інтеграцію дитини у нову сім`ю (у разі наявності таких обставин), прив`язаність дитини до нової сім`ї, сприйняття нового чоловіка матері/дружини батька дитини справжніми її батьками, бажання дитини зберегти цю сім`ю, а також відсутність зв`язків у дитини з тим із батьків, щодо якого вирішується питання про позбавлення батьківських прав. При цьому інтереси дитини превалюють над інтересами батьків, а тому завданням суду є встановлення справедливого балансу між ними. У справі, що переглядається, відповідач не скористався способами захисту своїх прав як батька, не надав до суду доказів намагання брати участь у вихованні дитини, він не ініціював питання про встановлення способу та порядку участі у вихованні сина, не оскаржив усиновлення сина іншою особою, а отже, погодився з відсутністю необхідності у спілкуванні та вихованні дитини саме ним як батьком. Саме поведінка відповідача, яка полягала у тривалій бездіяльності, призвела до настання для нього негативних наслідків - позбавлення батьківських прав.

Зокрема, у вказаній справі, суд установив, що неможливість активної участі матері в житті дітей спричинена об`єктивними причинами. Відповідач не ухиляється від спілкування з дітьми, намагається налагодити з ними родинні зв`язки, які фактично були втрачені через віддаленість їх місця проживання та тимчасовими заробітками матері за кордоном.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 пояснила, що змушена була поїхати на заробітки за кордон, оскільки позивач ОСОБА_1 ніде не працював і тому потрібно було забезпечувати сім`ю, на даний час - з метою сплати аліментів.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2024 року у справі № 161/10938/22, від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц зауважив, що під час вирішення питань, які стосуються життя дитини, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Озвучена в судовому засіданні думка дітей не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки їх думка не завжди може відповідати їх інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього або неповнолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що неврахування судом думки малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітннього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є виправданим з огляду на їх вік, до того ж, як слідує з матеріалів справи, діти не висловили власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав їхньої матері, а лише підтвердили факт проживання з батьком та образу на мати через мобілізацію батька до ЗСУ.

Суд також зауважує, що висловлені дітьми у суді бажання проживати разом із батьком, саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 (провадження № 61-14891св23).

Верховний Суд в своїй практиці також звертав увагу на те, що хоча існують докази складних, неприязних стосунків між матір`ю та сином, однак враховуючи те, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому правові підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав відсутні (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року і справі № 147/61/17).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Крім того, суд погоджується із висновком органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , оскільки цей висновок містить відомості щодо відсутності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав.

Та обставина, що мати рідко на даний час спілкується з дітьми, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Крім цього, дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що мати систематично телефонує дітям, надсилає повідомлення, передає кошти, вітає зі святами.

Факт проживання матері окремо від дітей не свідчить про те, що вона втратила інтерес до дітей, крім того, зумовлено неприязними відносинами з позивачем, який як вбачається з матеріалів справи притягався до адміністративної відповідальності за домашнє насильство.

При цьому суд зазначає, що позивач при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей.

ОСОБА_4 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість позиція ОСОБА_4 при розгляді спору та прийняті нею заходи для пошуку можливостей для спілкування з дітьми, переконливо свідчить про небайдужість та інтерес відповідача до дітей, бажання брати участь у їхньому житті.

Крім того, відповідач станом на час розгляду справи в суді матеріально забезпечувала дітей, тобто до подання позову до суду. На думку суду зазначені обставини також свідчать про те, що вона не втратила інтерес до дітей.

До ОСОБА_4 раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, а також вона не притягувалася до відповідальності за вчинення насильства в сім`ї чи за неналежне виконання батьківських обов`язків.

Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Таких обставин у справі не встановлено.

Суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми та з огляду на відсутність свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, дійшов висновку про відмову в позові.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки ВС, викладені у постанові від 22.01.2025 по справі №495/432/23, згідно з якими позов у цій справі фактично пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби). Отже, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку у цій справі про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку із самостійним вихованням дитини без участі матері.

Позбавлення батьківських прав відповідача не сприятиме захисту інтересів дітей щодо їхнього права на батьківське піклування, не відповідатиме інтересам дітей.

Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дітей, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанови Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 183/32/22, від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17).

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що:

- позивачем не надано достатніх та беззаперечних доказів умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей, та не обґрунтовано, в чому саме полягає захист інтересів дітей;

- думка дітей не є безумовною підставою для позбавлення матері батьківських прав, так як відповідач в силу обставин проживає окремо від позивача, який проживає разом з дітьми, що може впливати на відношення дітей до власної матері та бажання спілкуватися з нею;

- батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дітьми і матір`ю конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, може мати тимчасовий характер, і не є підставою для позбавлення цих прав;

- доводи позивача про перебування відповідачки за межами України не свідчать про злісне ухилення відповідачки від виховання дітей, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо дітей;

- висновок органу опіки та піклування є достатньо обґрунтованим та мотивованим, він містить обставини, які вказують на відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК, для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав;

- матеріали справи не містять доказів неналежної чи протиправної, аморальної поведінки матері по відношенню до дітей;

- відповідачка не відмовляється від дітей та має надію, що вони з віком самостійно приймуть власне свідоме рішення щодо місця матері в їхньому житті;

- позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено;

- з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення її батьківських прав, підстав для задоволення позову в цій частині немає;

- факт заперечення відповідачкою проти позову в частині позбавлення батьківських прав свідчить про її інтерес до дітей.

Суд враховує усю сімейну ситуацію та цілий ряд факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що матір дітей проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для позбавлення її батьківських прав.

Розподіл судових витрат.

Так як, у задоволенні позову відмовлено, у відповідності до ст.141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до такого висновку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18 (провадження №61-6627св20).

Згідно положень додаткової постанови Верхового Суду від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належить надання професійної правничої допомоги.

Згідно з частини 2 статті 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини 8 статті 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи надано докази, які підтверджують надання відповідачу правової допомоги.

Суд вважає, що заявлені відповідачем витрати на оплату послуг правничої допомоги в розмірі 15 000 гривень за участь у даній цивільній справі не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючу категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, результат розгляду справи в суді, оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених нею витрат, суд вважає, що заявлений представником відповідача розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 7000 грн., в задоволенні решти вимог про стягнення витрат на правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 223, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа орган опіки і піклування Виконавчого комітету Стрийської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком та позбавлення батьківських прав відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 7000 /сім тисяч/ грн. витрат на професійну (правничу) допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач:ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце знаходження: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Представник відповідача: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , місце знаходження: АДРЕСА_6 ;

Третя особа: Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Стрийської міської ради, код ЄДРПОУ 04055943, місцезнаходження: м. Стрий, вул. Незалежності,3.

Головуючий суддя В.Л.Бучківська