Рішення № 136002685, 22.04.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2026 р. Cправа № 902/48/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О., за відсутністю сторін

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд", 22700, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Іллінці, вул. Кобля Андрія, будинок 59-В, ідентифікаційний код юридичної особи 39654672

до Фізичної особи-підприємця Мастеги Віталія Миколайовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення 152 715,87 гривень

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 19.01.2026 року надійшла позовна заява № б/н від 19.01.2026 (вх. № 56/26 від 19.01.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд" до Фізичної особи-підприємця Мастеги Віталія Миколайовича про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки №23-04-01/2025 від 23.04.2025 у розмірі 152 715,87 гривень, з них: 115 226,81 гривень основного боргу, 114,54 гривень інфляційних втрат, 5 619,28 гривень штраф у розмірі 20 % річних, 23 045,36 гривень штраф у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми та 8 709,88 гривень пені.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 26.01.2026 суд постановив позовну заяву б/н від 19.01.2026 (вх. № 56/26 від 19.01.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд" залишити без руху із встановленням позивачу строку та способу усунення недоліків позовної заяви.

30.01.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків №б/н від 30.01.2026 (вх. № 01-34/1030/26 від 30.01.2026) з додатками.

Ухвалою від 09.02.2026 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/48/26, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 10.03.2026 року о 10:00 год.

16.02.2026 до суду позивача надійшла заява № б/н від 05.02.2026 (вх. № 01-34/1553/26 від 16.02.2026) із долученим до заяви розрахунком інфляційних втрат та пені.

У судовому засіданні 10.03.2026 року суд постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/48/26 по суті на 14:30 год. 31.03.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

За наслідком судового засідання 31.03.2026 року суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/48/26 по суті до 11:30 год. 22.04.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

07.04.2026 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 07.04.2026 (вх. № 01-30/3387/26 від 07.04.2026) про долучення документів до матеріалів справи.

У вказаному клопотанні позивач просив розгляд справи проводити за відсутністю представника позивача.

22.04.2026 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 22.04.2026 (вх. № 01-30/3954/26 від 22.04.2026) про долучення акту прийому-передачі виконаних робіт від 31.01.2026 на підтвердження витрат на правничу допомогу.

На визначену судом дату у судове засідання представники сторін не з`явились, про дату час та місце розгляду справи сторони повідомлялися належним чином ухвалою суду від 31.03.2026, про що свідчать довідка про доставку електронного листа та довідка про доставку Укрпоштою поштового відправлення №R067137890914.

Пунктом 1 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відзиву відповідачем до суду не надано.

За приписами частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Приймаючи до уваги, що сторони було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач та відповідач у свою чергу не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи і їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін за наявними матеріалами.

Судом враховано також клопотання позивача від 07.04.2026 про розгляд справи за відсутністю представника позивача.

У судовому засіданні 22.04.2026 ухвалено рішення. З огляду на відсутність учасників справи, судом долучено вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення до матеріалів справи.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агріголд" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мастеги Віталія Миколайовича про стягнення заборгованості у розмірі 152 715,87 гривень, з них: 115 226,81 гривень основного боргу, 114,54 гривень інфляційних втрат, 5 619,28 гривень штраф у розмірі 20 % річних, 23 045,36 гривень штраф у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми та 8 709,88 гривень пені.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №23-04-01/2025 від 23.04.2025 року в частині здійснення своєчасної оплати за поставлений товар.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

23 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агріголд" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Мастегою Віталієм Миколайовичем (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №23-04-01/2025, згідно пункту 1.1. якого сторони погодили, що в терміни, визначені договором постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (далі - договір).

Згідно пункту 2.1 договору за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід`ємною частиною цього договору.

За змістом пункту 2.2. договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, міндобрива та мікродобрива). Для товару (ЗЗР, насіння та мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

Відповідно до пунктів 2.3., 2.4. договору загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в пункті 2.1 та які є невід`ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід`ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). Вартість тари, упаковки в якій постачається товар, входить до ціни товару.

Умовами пункту 3.1. договору сторони визначили, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Пунктом 3.2. договору сторонами погоджено, що у тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківського валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С=(А1/А2)*В

Де С сума належна до оплати;

В ціна товару на момент підписання додатку;

А1 (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів;

А2 (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.

При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов`язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквіваленту вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з урахуванням умов частини 1 цього договору.

Відповідно до пункту 4.1. договору строк поставки товару визначається у відповідних додатках до цього договору.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним прийманням по кількості і якості. Приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово про це заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.

За змістом пункту 6.3 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості - відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника.

Згідно з пунктом 7.1.1. договору покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та 0,5% від суми боргу за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 7.8. договору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього договору, покупець відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Умовами пункту 7.8 договору сторони погодили, що в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно оплаченого товару.

Положеннями пункту 7.11 договору сторони погодили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України продовжується до 3 (трьох) років.

Згідно пункту 11.2 договору, договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків (т. 1 а.с. 10-13).

Відповідно до умов договору сторонами підписано Додаток № АГ000000384 від 23.04.2025, яким погоджено асортимент, кількість, ціну та загальну вартість товару у сумі 115226,81 гривень (т. 1 а.с. 16).

На виконання укладеного договору, відповідно до додатку № АГ000000384 від 23.04.2025 року, акту прийому-передачі майна № АГ000000384 від 23.04.2025, позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 115226,81 гривень (т. 1 а.с. 14).

Зазначені договір поставки №23-04-01/2025 від 23.04.2026, додаток до договору № АГ000000384 від 23.04.2025, акт прийому-передачі майна № АГ000000384 від 23.04.2025 підписані уповноваженим представником позивача та відповідачем без заперечень та зауважень та скріплені їх печатками.

Відповідно до пункту 3 додатку № АГ000000384 від 23.04.2025 року покупець взяв на себе зобов`язання сплатити постачальнику 100% вартості товару до 01.08.2025 року.

Згідно із пунктом 4 додатку № АГ000000384 від 23.04.2025 року у випадку затримки попередньої оплати товару на строк, який перевищує 10 днів, строк поставки може переноситися на кілька днів затримки оплати. При простроченні оплати на строк, який перевищує десять календарних днів постачальник має право відмовитися від поставки.

07 листопада 2025 року позивачем надіслано на адресу відповідача претензію № 160 від 07.11.2025 із вимогою щодо сплати 115 226,81 гривень заборгованості за поставлений товар, а також інфляційні втрати у розмірі 114,54 гривень, 5619,28 гривень 20 % річних, 23045,36 гривень штрафу у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми та 8709,88 гривень пені (т. 1 а.с. 8,9,13 зворот, 14 зворот,15).

Доказів сплати суми заборгованості матеріали справи не містять.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором позивач звернувся із цим позовом до суду та просить стягнути з відповідача 115 226,81 гривень основного боргу, 114,54 гривень інфляційних втрат, 5 619,28 гривень штраф у розмірі 20 % річних, 23 045,36 гривень штраф у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми та 8 709,88 гривень пені.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки №23-04-01/2025 від 23.04.2026 року 152 715,87 гривень заборгованості, у тому числі 115 226,81 гривень основного боргу, 114,54 гривень інфляційних втрат, 5 619,28 гривень штраф у розмірі 20 % річних, 23 045,36 гривень штраф у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми та 8 709,88 гривень пені.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України (у редакції чинній на час укладення).

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару.

Отримання товару згідно додатку № АГ000000384 від 23.04.2025 до договору та акту прийому-передачі майна № АГ000000384 від 23.04.2025 на зазначену у ньому вартість товару відповідачем не спростовано.

Доказів сплати суми основного боргу у розмірі 115226,81 гривень матеріали справи не містять.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 115 226,81 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 114,54 гривень інфляційних втрат, 5 619,28 гривень штраф у розмірі 20 % річних, 23 045,36 гривень штрафу у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми та 8 709,88 гривень пені.

Щодо позовних вимог про стягнення 20% річних та інфляційних втрат суд враховує таке.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Положеннями пункту 7.8 договору сторони погодили, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього договору, покупець відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 20 % річних у сумі 5619,28 гривень.

Разом з тим, договором, додатком до договору інший розмір процентів річних від простроченої суми боргу, який за умовами договору відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити встановлено у розмірі 48% річних, а не у розмірі 20% річних.

Таким чином, заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір річних (у розмірі 20 % річних) у сумі 5619,28 гривень не відповідає умовам договору.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 5619,28 гривень 20 % річних є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 114,54 гривень інфляційних втрат.

Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат здійсненого позивачем, розрахунок інфляційних втрат здійснено за період з серпня 2025 по грудень 2025.

Згідно прохальної частини позовної заяви заявленими позовними вимогами у частині стягнення інфляційних втрат є сума 114,54 гривень.

У свою чергу, сума нарахованих позивачем інфляційних втрат відповідно до поданого під час розгляду справи розрахунку становить 1 851,82 гривень.

Приймаючи до уваги, що позивачем не було подано заяву про зміну предмету позову, в силу вимог статті 14 ГПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог, тобто у частині стягнення 114,54 гривень інфляційних втрат.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та заявлені правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума нарахованих інфляційних втрат складає 1 851,82 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем згідно прохальної частини позову є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 114,54 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення 8709,88 гривень пені та 23 045,36 гривень штрафу у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми суд враховує таке.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями пункту 6.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 7.1.1. договору покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та 0,5% від суми боргу за кожний день прострочення.

Положеннями пункту 7.11 договору сторони погодили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України продовжується до 3 (трьох) років.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від вартості неоплаченого товару відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Як убачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок пені здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі 115 226,81 гривень за період з 01.08.2025 по 14.01.2026 у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно прохальної частини позовної заяви заявленими позовними вимогами у частині стягнення пені є сума 8709,88 гривень.

Сума нарахованої позивачем пені відповідно до поданого під час розгляду справи розрахунку становить 16343,27 гривень.

Приймаючи до уваги, що позивачем не було подано заяву про зміну предмету позову, в силу вимог статті 14 ГПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог, тобто у частині стягнення 8709,88 гривень пені.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку. З урахуванням підписаного 23.04.2025 року сторонами додатку до договору, оплата за цим додатком повинна була бути проведена до 01.08.2025 року та відповідно прострочення виконання грошового зобов`язання виникло з 02.08.2025 року.

Здійснивши перерахунок пені, що нарахована на суму основного боргу за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення з урахування дати виникнення заборгованості за договором, суд дійшов висновку, що пеня складає 16 245,40 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума пені визначена позивачем згідно прохальної частини позову є меншою ніж сума пені визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 8 709,88 гривень.

Також суд зауважує, що за умовами пункту 7.8 договору сторони погодили, що в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно оплаченого товару.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 23 045,36 гривень штрафу у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми.

Враховуючи, що умовами договору за згодою сторін не встановлений розмір штрафу у розмірі 20% від суми несвоєчасно оплаченого товару за порушення виконання грошового зобов`язання, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 20%, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 23 045,36 гривень 20% штрафу від несвоєчасно сплаченої суми є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 115 226,81 гривень основного боргу, 114,54 гривень інфляційних втрат та 8 709,88 гривень пені, у задоволені решти позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру про стягнення 152 715,87 гривень заборгованості.

Позовну заяву позивачем подано до суду в електронній формі через підсистему ЄСІТС.

Таким чином, при зверненні із цією позовною заявою, необхідно було сплатити судовий збір виходячи із заявлених вимог майнового характеру із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору згідно вимог статті 4 Закону України "Про судовий збір" та виходячи із 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем мав бути сплачений судовий збір виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору 2 662,40 гривень (3328,00 гривень х 0,8 = 2662,40 гривень).

При зверненні до суду позивачем згідно платіжного доручення № 5650 від 16.01.2026 року сплачено судовий збір у розмірі 3328,00 гривень, що на 665,60 гривень більше ніж встановлено законом ((3328,00 гривень (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) 2662,40 гривень (судовий збір, що підлягав оплаті за подання позову до суду згідно закону) = 665,60 гривень).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 665,60 гривень підлягає поверненню платнику.

Враховуючи, що від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення надлишково сплаченого судового збору у розмірі 665,60 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.

Нерозподілений судовий збір складає 2662,40 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2662,40 гривень розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2162,67 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 499,73 гривень слід залишити за позивачем.

Відповідно до позовної заяви та доданих доказів позивач також просить стягнути з відповідача 5 000,00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши вимогу про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом враховане таке.

Частиною 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Позивачем у позові зазначено, що розмір витрат, які очікує понести позивач у зв`язку із розглядом справи складає 5000,00 гривень за надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем разом із позовом подано докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, тобто такі документи подані у межах строку, визначеного положеннями статті 129 ГПК України.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.

Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ордеру серії АВ № 1265507 від 16.01.2026 року представництво інтересів позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд" у справі № 902/48/26 здійснювала адвокат Діденко Наталія Петрівна.

Відповідно до пункту 1 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агріголд" (довіритель) та адвокатом Діденко Наталією Петрівною договору про надання правничої допомоги № 491 від 16.01.2026 року предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги довірителю із захисту його прав, зокрема представництво інтересів в справі про стягнення боргу за договором поставки №23-04-01/2025 від 23.04.2025 року з ФОП Мастега Віталія Миколайовича в Господарському суді Вінницької області.

Пунктом 2.1.1 договору визначено, що адвокат зобов`язується надати правничу допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями довірителя, щодо належного захисту прав та інтересів останнього в судах першої та апеляційної інстанцій у справі предмет якої зазначено в п. 1.1 даного договору.

Довіритель зобов`язаний сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк погоджені між ними (пункт 2.3.1 договору).

На визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень довірителя. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару (пункт 4.1 договору).

Згідно пункту 4.2. договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та складає 5 000 гривень, які довіритель зобов`язаний сплатити адвокату за надання послуг, що стосується предмету договору.

Умовами пункту 3.1. договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 16 cічня 2026 року.

Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт від 31.01.2026 адвокатом Діденко Н.П. як виконавцем надано, а ТОВ "Агріголд" як замовником прийнято юридичні послуги відповідно до договору про надання правничої допомоги № 491 від 16.01.2026 та вартість таких послуг становить 5000,00 гривень.

Відповідно до платіжної інструкції № 5651 від 16.01.2026 року ТОВ "Агріголд" сплачено на користь адвоката Діденко Н.П. 5000,00 гривень.

Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - шостою статті 126, частинами п`ятою - дев`ятою статті 129 ГПК України, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов`язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.

У разі якщо суд дійде висновку щодо зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в судовому рішенні повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, 01.06.2022 року у справі № 914/4/20.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов`язаними з розглядом справи.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Діденко Н.П. професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Агріголд" у справі № 902/48/26.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, документально обґрунтовано обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов`язані з розглядом справи № 902/48/26 у сумі 5 000,00 гривень. Розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у сумі 5 000,00 гривень.

Положеннями частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 гривень розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4061,50 гривень покладаються на відповідача, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 938,50 гривень покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мастеги Віталія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд" (22700, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Іллінці, вул. Кобля Андрія, будинок 59-В, ідентифікаційний код юридичної особи 39654672) 115 226,81 гривень основного боргу, 114,54 гривень інфляційних втрат, 8 709,88 гривень пені, 2 162,67 гривень судових витрат зі сплати судового збору та 4 061,50 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення 5 619,28 гривень 20% річних та 23 045,36 гривень 20% штрафу - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 499,73 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 938,50 гривень покласти на позивача.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі відсутності рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 27 квітня 2026 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу, до електронного кабінету у системі ЄСІТС;

3- відповідачу, 22846, Вінницька обл., Немирівський р-н, село Сокілець, вулиця 8 Березня, будинок 11.