Рішення № 135998142, 20.04.2026, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 592/21107/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., за участю секретаря судового засідання Бузової Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 19 526,10 грн, а також суму понесених судових витрат по справі.

Вимоги обґрунтовує тим, що 05.02.2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №170312 в електронній формі на суму 12 000,00 грн, який складається з індивідуальної частини, що містить персональні умови кредитування позичальника, графік платежів, та публічної частини, яка є спільною для всіх клієнтів кредитодавця й розміщена на його сайті. На виконання даного кредитного договору кредитодавець перерахував позичальнику на його платіжну картку обумовлену суму коштів, цим самим виконавши свої фінансові зобов`язання, а відповідач повинен був повернути кредит, сплатити відсотки за його користування в порядку та строки, визначені договором. Однак відповідач свої кредитні зобов`язання за даним договором належним чином та своєчасно не виконав, у зв`язку з чим має прострочену заборгованість, яка на дату подання позовної заяви становить 12594,40 грн, з яких: 12 000,00 грн борг за тілом кредиту, 7 025,10 грн борг за несплаченими відсотками за користування кредитом, 501,00 грн борг за комісією, 1 800,00 грн борг за штрафними санкціями.

16.04.2025 року ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» уклали договір факторингу №16042025, згідно умов якого позивач, як новий кредитор, набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Тому, позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість в сумі 19 526,10 грн, яка складається з: 12 000,00 грн борг за тілом кредиту, 7 025,10 грн борг за несплаченими відсотками за користування кредитом, 501,00 грн борг за комісією в судовому порядку.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 28.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (виклику) сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, у позовній заяві просив розгляд справи здійснювати у його відсутність, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи в суді належним чином повідомлений. Відповідачу на адресу реєстрації місця його проживання судом направлялась копія ухвали про відкриття провадження. Поштове відправлення суду провернулось без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно положень ч.7 та 8 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд його справи судом, процесуальним правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов наступних висновків.

За приписами ст.ст. 526, 530, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За змістом положень ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 05.02.2025 року відповідач в електронній формі подав до ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» заяву на видачу кредиту №100756252, у якій просив видати йому кредит у розмірі 12 000,00 грн строком на 84 дні. (а.с.17)

В той же день, між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №170312 (індивідуальна частина). За умовами даного договору товариство зобов`язувалось надати позичальнику кредит, а позичальник повинен повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом у рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором (п.2.1); сума кредиту 12 000.00 грн надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 9 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3 000,00 грн шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини. Процентна ставка фіксована 390,00% річних, нараховуються з дня, наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначеним у п.2.6 договору; тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає: знижений 1,00 грн, стандартний 100,00 грн (п.2.4); комісія за надання кредиту 3 000,00 грн та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 25,00 % від загальної суми кредиту (п.2.5); загальний строк кредитування 84 дні з 05.02.2025 року по 30.04.2025 року (п.2.6); періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом 1 раз на два тижні, конкретні дати вказані в графіку платежів (п.2.6.1); загальні витрати позичальника за кредитом 10031,10 грн (п.2.7); денна процентна ставка 0,9951% (п.2.7.1); у п.2.10 договору сторони передбачили штрафні санкції за невиконання/неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань; додатком до договору є графік платежів. (а.с.22-23) Договір підписано в електронному вигляді із застосуванням одноразового ідентифікатора.

Аналогічна за змістом інформація щодо умов кредитування наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 05.02.2025 року одноразовим індефікатором. (а.с.17 на звороті-18)

Таким чином, вказаний кредитний договір створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, вчинений в електронній формі за допомогою електронного підпису уповноваженого представника кредитодавця та одноразовим ідентифікатором позичальника, особу якого було ідентифіковано й верифіковано, письмова форма даного правочину дотримана, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування» та не суперечить приписам ст.6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України. При цьому, на виконання вимог ч.1 ст.638 ЦК України сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Первісний кредитор свої зобов`язання за Договором виконав, надав позичальнику у користування грошові кошти, шляхом їх перерахування на вказану у Договорі банківську карту.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується долученою до матеріалів справи випискою з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», згідно якої на ім`я ОСОБА_1 Банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку у період з 05.02.2025 року по 10.02.2025 року було зараховано кошти в сумі 9 000,00 грн, а також вбачається рух коштів по рахунку, тобто відповідач користувався наданими кредитними коштами на власні потреби.

Відповідно до п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами виконання кредитором свого обов`язку щодо передачі грошових коштів позичальнику на виконання умов договору кредитування, а також, у подальшому, підтвердженням прострочення виконання обов`язків з боку позичальника щодо повернення грошових коштів та сплати процентів за користування ними.

А тому, суд вважає виписку за картковим рахунком позичальника/відповідача належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує як отримання останнім кредитних коштів, так і користування ними.

Таким чином, встановлені вище обставини підтверджують факт укладання Договору про надання коштів у кредит між сторонами, досягнення згоди з усіх істотних умов кредитування, зарахування суми грошових коштів на картку відповідача згідно умов Договору, що свідчить про виникнення кредитних зобов`язаннь на підставі Договору №170312 від 05.02.2025 року на вищезазначених умовах.

Будь-яких доказів на спростування встановлених судом обставин матеріали справи не містять.

Разом з тим, відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за Договором, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яка згідно наданого ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» розрахунку (картка обліку виконання договору) за кредитним договором №170312 від 05.02.2025 року складає 21 326,10 грн, з яких: 12 000,00 грн - борг за тілом кредиту, 7 025,10 грн борг за процентами, 501,00 грн борг за комісією, 1 800,00 грн борг за штрафними санкціями, що не спростовано відповідачем. (а.с.34)

16.04.2025 року між ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (Фактор) і ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» (Клієнт) укладено договір факторингу №16042025, згідно умов якого ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» відступило позивачу, як новому кредитору, права вимоги, строк платежу за якими настав або виникнуть у майбутньому до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрах прав вимоги (додаток №1), зокрема й до відповідача за кредитним договором №170312 від 05.02.2025 року.

Право кредитодавця на відступлення права вимоги без згоди позичальника кредитним договором не обмежене.

На підтвердження правомірності переходу Права вимоги позивачем долучено: Договір факторингу №16042025 від 16.04.2025 року (а.с.7-9); платіжну інструкцію №506 від 09.07.2025 року про оплату за відступлення Прав вимог згідно договору факторингу №16042025 від 16.04.2025 року (а.с.35); Акт приймання-передачі Реєстру прав вимог №4 від 03.07.2025 року (а.с.36); Витяг від 03.07.2025 року з Додатку №1 до Договору факторингу №16042025 від 16.04.2025 року (а.с.37).

Таким чином, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», як новий кредитор, правомірно набуло Право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №170312 від 05.02.2025 року у сумі заборгованості 21326,10 грн, з яких: 12 000,00 грн борг за тілом кредиту, 7 025,10 грн борг за процентами, 501,00 грн борг за комісією, 1800,00 грн борг за штрафними санкціями.

Однак, відповідач після відступлення Права вимоги за Договором факторингу ніяких платежів первісному чи новому кредитору не здійснював.

Відповідно до виписки ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» з особового рахунку відповідача, заборгованість за кредитним договором №170312 від 05.02.2025 року станом на 01.11.2025 року складає: 12 000,00 грн борг за тілом кредиту, 7 025,10 грн борг за процентами, 501,00 грн борг за комісією, 0 грн борг за штрафними санкціями, які позивач не просить стягнути з відповідача, що є його диспозитивним правом, передбаченим ст.13 ЦПК України.

При цьому, суд зауважує, що оскільки означена сума штрафних санкцій була нарахована первісним кредитором позичальнику за прострочення виконання ним зобов`язань за кредитним договором, укладеним 05.02.2025 року, тобто після 24 лютого 2022 року, коли Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022р., в Україні було введено воєнний стан, який триває і донині, то у відповідності до положень п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України ці штрафні санкції підлягають списанню кредитодавцем і не можуть бути стягнуті з позичальника.

Суд вважає правомірним нарахування ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» відповідачу процентів за користування кредитом саме у межах встановленого та погодженого сторонами строку дії договору (84 дні до 30.04.2025 року), ці відсотки не є процентами, які нараховуються за порушення грошового зобов`язання (ч.2 ст. 625 ЦК України), що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 05.04.2023 р. у справі №910/4518/16.

Відповідач жодних доказів на підтвердження належного виконання своїх кредитних зобов`язань та спростування позовних вимог, зокрема й щодо укладення кредитного договору та отримання грошей, суду не надав, а відсутність у нього коштів не може бути підставою для звільнення його від погашення кредитної заборгованості.

Разом з тим, даючи оцінку доводам позивача щодо обґрунтованості пред`явленої до стягнення заборгованості за кредитним договором №170312 від 05.02.2025 року суд не погоджується з вимогою позивача про стягнення з відповідача такої складової кредитної заборгованості як комісія в сумі 501,00 грн з огляду на таке.

Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Тому, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1, 2 ст. 11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч.5 ст. 216 ЦК України).

Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом вправі звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Як вбачається зі змісту п.2.4 кредитного договору №170312 від 05.02.2025 року позичальнику, окрім комісії за надання кредиту (п.2.2.1, 2.5), встановлено й комісію за управління та обслуговування кредиту в сумах 1 грн (знижена) і 100 грн (стандартна), які сплачуються 1 раз на два тижні (п.2.6.1).

При цьому, ні в кредитному договорі (зокрема, розділ «Терміни та визначення» індивідуальної частини, п.3.1.5 публічної частини), ні в Правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», затверджених наказом №35-од від 20.11.2023 року, не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з управлінням та обслуговуванням кредиту, що надаються позичальнику та за які встановлена така комісія; також позивачем не надано доказів наявності переліку зазначених послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору.

Отже, включення до суми заборгованості за кредитним договором складової заборгованості за комісією за управління й обслуговування кредиту є необґрунтованою, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Відтак, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про нікчемність умов п.2.4 кредитного договору, укладеного між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» і відповідача якими встановлено обов`язок позичальника сплачувати комісії (знижену, стандартну) за управління і обслуговування кредитом, а тому зважаючи на встановлені у справі обставини, заборгованість за комісією в сумі 501,00 грн не підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До матеріалів справи долучено платіжну інструкцію №32495 від 23.12.2025 року про сплату позивачем судового збору у сумі 2 422,40 грн. (а.с.38)

Зважаючи на положення ч.1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 2 360,14 грн. (19 025,10 грн х 100 / 19 526,10 грн = 97,43%; 2 422,40 грн. х 97,43% = 2 360,14), що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн, позивачем долучено: договір про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025 року з Додатком №1 «Протокол погодження вартості послуг»; Додаткову угоду №25770894567 від 10.09.2025 року; Акт прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025 року, який містить детальний опис виконаних адвокатським бюро послуг, затраченого на них часу та їх вартості; Довіреність від 10.09.2025 року; Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

При цьому, суд враховує, що до понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу адвоката відносяться як оплачені, так і ті, що будуть оплачені ним у майбутньому, що відповідає умовам договору та усталеній практиці Верховного Суду (постанови від 27.07.2022р. у справі №686/28627/18, від 15.06.2021р. у справі №159/5837/19, від 03.10.2019р. у справі №922445/19та Європейського суду з прав людини (п.115 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України від 07.11.2013р»).

Суд зважує на ту обставину, що відповідачем не було подано заперечень чи клопотань про зменшення пред`явлених стороною позивача до стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Водночас, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р.); відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р). Наведене також узгоджується й з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18, де ВП ВС зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на викладене суд вважає, що супровід даної справи не потребував від адвокатського бюро вивчення великого обсягу фактичних даних, регулювання даної категорії справ здійснюється невеликим обсягом нормативно-правових актів, справа є малозначною (за ціною позову, за складністю) та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, без участі сторін, бере до уваги типовість та поширеність такої категорії справ (про стягнення заборгованості за кредитним договором), у зв`язку з чим підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Тому, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн є завищеною і непропорційною до предмета спору та його складності. З огляду на критерії співмірності, розумності, обґрунтованості та пропорційності, витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, слід зменшити з 7000,00 грн до 3000,00 грн, що забезпечить справедливий баланс між інтересами сторін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за Договором №170312 від 05.02.2025 року у розмірі 19 025 (дев`ятнадцять тисяч двадцять п`ять) гривень 10 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» витрати по сплаті судового збору у сумі 2 360 (дві тисячі триста шістдесят) гривень 14 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24.04.2026 року.

Суддя О.А. Степаненко