Рішення № 135997865, 27.04.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/565/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"27" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Ротар М.М., за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

в лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23490 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.12.2024 року між сторонами був укладений кредитний договір № 07.12.2024-100002031. Відповідно до вказаного договору ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит у розмірі 9000 грн з загальним строком користування коштами протягом 155 днів з дня надання, а відповідач зобов`язалась вчасно повернути кредит до 10.05.2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % за кожен день користування коштами.

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконала належним чином, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 23490 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 9000 грн, заборгованість за процентами в розмірі 8370 грн. додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) 1620 грн., неустойка 4500 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача в повному обсязі.

Ухвалою суду від 13 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання представник позивача не з`явився, згідно поданої заяви просив про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом надіслання судової повістки за зареєстрованим місцем проживання.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача в заяві не заперечував проти такого порядку вирішення спору.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема суд встановив, що 07 грудня 2024 року між сторонами був укладений кредитний договір № 07.12.2024-100002031. Відповідно до вказаного договору ТОВ «Споживчий центр» зобов`язалося надати та надало відповідачу кредит у розмірі 9000 грн з загальним строком користування коштами протягом 155 днів з дня надання, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит до 10.05.2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % за кожен день користування коштами.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Вищевказаний договір був укладений з дотриманням вимог щодо укладення електронних правочинів, передбачених ч.ч. 1-3 ст.207, ч. 1 ст.1054, ч. 1 ст.1055 ЦК України, ст.ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію», який містить усю інформацію та умови, що є необхідними для даного виду договорів, складений в передбаченій законом формі, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст.611,612,623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим за кредитним договором виникла заборгованість, яка становить станом на 10.02.2026 року у загальному розмірі 23490 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 9000 грн, заборгованість за процентами в розмірі 8370 грн. додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) 1620 грн., неустойка 4500 грн.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив наступне.

Суд погоджується із нарахованою заборгованістю за кредитом (тілом кредиту).

Також суд вважає, що проценти дійсно нараховувалися позивачем відповідно до умов кредитного договору (в тому числі за узгодженими сторонами розмірами процентних ставок та строком кредитування) та з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування». Проценти за користування кредитом нараховані в межах строку дії договору за період з 07.12.2024 по 10.05.2025 р.

Зі змісту кредитного договору також вбачається правильність нарахування додаткової комісії за обслуговування кредиту, тобто плати за додаткові послуги, що надаються в інтересах позичальника (у кредитному договорі сторони узгодили, що вказаною комісією охоплюються додаткові послуги, що кредитодавець надає позичальнику, а саме інформаційна, консультаційна підтримка, онлайн обслуговування тощо, за винятком послуг, що законодавчо визначені як безоплатні), а тому така комісія підлягає стягненню.

Що стосується вимоги про стягнення неустойки, то в цій частині слід зазначити наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема, сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, нарахована позивачем неустойка не підлягає стягненню.

Таким чином, заборгованість за кредитним договором до стягнення становить 18990 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом 9000 грн; заборгованість за процентами (за період з 07 грудня 2024 року до 10 травня 2025 року) 8370 грн; заборгованість за додатковою комісією (за обслуговування кредиту) 1620 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог -81%) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 2 156 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А; код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №07.12.2024-100002031 (кредитної лінії) від 07 грудня 2024 року, що утворилася станом на 10 лютого 2026 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 9000 гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 8370 гривень; заборгованість за додатковою комісією (за обслуговування кредиту) у розмірі 1620 гривень, а всього в загальному розмірі 18990 гривень, а також в повернення судового збору 2156 гривні.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М.М. Ротар