Рішення № 135996434, 02.04.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.04.2026 Справа №607/14527/25 Провадження №2/607/366/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

за участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

представника позивачки, адвоката Строценя Т. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав відповідача стосовно сина ОСОБА_3 та стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 30 липня 2009 року сторони зареєстрували шлюб. У цьому шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідач не проживає із позивачкою та сином з його народження, не спілкувався та не спілкується із своїм сином, не цікавиться його розвитком та станом здоров`я, не навідує його, не допомагає матеріально та не займається його вихованням, що в свою чергу свідчить про умисне ухилення ОСОБА_2 від виховання свого сина та свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками.

Відповідач не цікавиться життям сина, не телефонує, не приїжджає, неповнолітній ОСОБА_3 повністю перебуває на утриманні та вихованні своєї матері.

Отож, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, позивачка вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

ОСОБА_1 має невеликий дохід та є особою з інвалідністю, а тому не може в повній мірі матеріально забезпечити сина усім необхідним, та просить стягнути аліменти з батька дитини.

Враховуючи викладене, позивачка просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі частки від усіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Ухвалою судді від 18 липня 2025 року відкрито провадження у справі № 607/14527/25; постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року, матеріали цивільної справи № 607/14527/25 надіслано Управлінню сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради для надання письмового висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12 грудня 2025 року на адресу суду повернулися матеріали цивільної справи № 607/14527/25 з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1782 від 10 грудня 2025 року «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав».

Суд протокольною ухвалою від 29 січня 2026 року закрив підготовче провадження та призначив справу № 607/14527/25 до розгляду по суті.

Представник позивачки адвокат Строцень Т. О. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, які наведені у позові. Також пояснював суду, що в ході розгляду справи відповідач не вчиняв дій, які б свідчили про його інтерес до сина, про намір ОСОБА_2 виховувати та утримувати дитину.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився з невідомої на те суду причини, хоча про день та час судового засідання повідомлявся належним чином, відзиву не подав.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Представник третьої особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради у судове засідання не з`явився, разом із надісланням до суду висновку органу опіки та піклування, надіслав лист про розгляд справи у його відсутності за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 01 березня 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2013 року в цивільній справі № 607/10708/13-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, ухвалено: розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 30 липня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис №1071.

За змістом довідки ПП «Перспектива» № 24 від 15 травня 2025 року, виданої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останній зареєстрований у АДРЕСА_1 , де разом з ним зареєстровані: ОСОБА_5 - дружина, ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 син, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 донька, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 онук, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Актом обстеження житлових умов № 16 від 15 травня 2025 року, затвердженого директором ПП «Перспектива», який складено за участі працівників цього підприємства ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , позивачки ОСОБА_1 та сусідів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , засвідчено, що ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , не зареєстрований і не проживає.

Відповідно до листа Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 від 16 червня 2025 року № 251, дирекція школи повідомляє про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається у цій школі з 01 вересня 2022 року (5 клас) по теперішній час (переведений до 8 класу). Мама учня ОСОБА_1 цікавиться навчанням сина, відвідує батьківські збори, шкільні подорожі. Батько учня ОСОБА_2 не цікавиться навчанням сина, не відвідував батьківські збори.

У відповідь на адвокатський запит Т. Строценя, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» ТМР повідомив листом № 01.1-04/678 від 16 червня 2025 року про те, що лікарем-педіатром АЗПСМ № 15 КНП «ЦПМСД» ТМР ОСОБА_11 укладена та підписана декларація із законним представником дитини ОСОБА_1 для надання медичних послуг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія декларації № 0001-1108-8ХА0 додана позивачкою). Зі слів лікаря-педіатра дитина зверталась за медичною допомогою на прийом в супроводі матері ОСОБА_1 або бабусі ОСОБА_5 : 15 травня 224 року - А98 (профілактика); 18 липня 2024 року D 01; 10 березня 2025 року К 29; 12 березня 2025 року І99.

За змістом довідки № 3 від 03 червня 2025 року про підтвердження місця роботи, складеної ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», ОСОБА_1 працює в товаристві за професією продавець-консультант, Відділ товарний, магазин № 120_С ТЕРНОПІЛЬ Петлюри вул. 2Б, з 17 листопада 2016 (наказ про прийняття на роботу від 14 листопада 2016 року № 4/МЗ120-к). Претензій та зауважень до трудової діяльності в ТОВ «Сільпо-Фуд» не має, про що керуючий магазину склав на позивачку позитивну характеристику.

Також ОСОБА_1 характеризується позитивно і по місцю проживання, що засвідчує характеристика № 7 від 03 червня 2025 року, складена директором ПП «Перспектива».

ОСОБА_1 має встановлену інвалідність з дитинства довічно, що стверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 від 13 листопада 2024 року, видане Пенсійним фондом України (Серія НОМЕР_3 ), довідкою до акту огляду МСЕК Серія ТЕР № 160470 від 14 січня 2009 року, та індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 62 від 14 січня 2009 року.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1782 від 10 грудня 2025 року «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав» затверджено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За змістом висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органом опіки оцінено всі описані вище судом документи. На засідання комісії з питань захисту прав дитини з`явилася мати дитини ОСОБА_1 , яка є людиною із втратою слуху. На засіданні комісії бабуся дитини (по лінії матері), ОСОБА_5 повідомила, що з моменту народження ОСОБА_2 не проживав разом із сином, не піклувався про нього, не допомагає матеріально та не займається його вихованням.

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на засіданні комісії з питань захисту прав дитини повідомив, що підтримує позов про позбавлення батька батьківських прав. Бачив його два рази у житті, востаннє близько 5 років тому. Арсен вказав, що батько не спілкується із ним, не телефонує, нічого не передає, не бере участі в утриманні, не вітає зі святами.

Батько дитини ОСОБА_2 на засідання комісії з питань захисту прав дитини не з`явився.

Орган опіки та піклування, захищаючи інтереси дитини, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За вказаних вище обставин, до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першоючетвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будьяких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що державиучасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно з частинами першоютретьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: поперше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; подруге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Із матеріалів справи вбачається та підтверджується висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що біологічний батько зовсім відсутній у житті сина, з часу його народження проживає окремо, не приймає ніякої участі у його утриманні та вихованні, усі важливі події у житті ОСОБА_3 відбувалися та відбуваються без участі та присутності батька.

Дитина підтвердила ці обставини на засіданні органу опіки та піклування, не заперечувала щодо позбавлення біологічного батька батьківських прав.

Отож, байдуже ставлення відповідача до дитини, відсутність зі сторони батька будь-яких дій, які б вказували на його інтерес до сина ОСОБА_12 , його бажання буди присутнім в житті дитини шляхом матеріального забезпечення, турботи про його здоров`я і розвиток є встановленими обставинами, які ОСОБА_2 не спростував.

Відтак, суд дійшов переконання, що позбавлення відповідача батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 відповідає інтересам дитини, так як ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, а саме: тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.

Своєю негативною поведінкою відповідач показує поганий приклад та нівелює обов`язок батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Поведінка відповідача є свідомою, винною, він ухиляється від своїх обов`язків по вихованню сина, що шкодить інтересам дитини.

У зв`язку із вищевикладеним, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безпричинно та свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться його фізичним, духовним, моральним розвитком.

При вирішенні цього спору, суд врахував позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 08 грудня 2021 року, справа № 311/563/20, від 26 січня 2022 року, справа № 203/3505/19.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне позов задовольнити та позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Водночас, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові № 459/3411/18 від 29 вересня 2021 року зазначив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів, то суд її також задовольняє.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789XII від 27 лютого 1991 року, Державиучасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Відповідно до ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ч. 2 ст. 181 СК України).

Частиною 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Статтею 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році прожитковий мінімум дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Отож, суд встановив, що у колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю. Позивачка забезпечує дитину всім необхідним, оскільки відповідач не надає матеріальної допомоги взагалі, що останній не спростував. Водночас ОСОБА_2 є працездатним, про наявність у нього інших утриманців інформації у суду не має, стан здоров`я відповідача є задовільним, оскільки зворотного не встановлено, а відтак ОСОБА_2 може отримувати достатній постійний дохід і тому має реальну змогу сплачувати аліменти на утримання сина до досягнення ним повноліття.

З урахуванням вищенаведених положень законодавства, встановлених обставин справи, беручи до уваги рівність обов`язку батьків утримувати їх спільну дитину, суд доходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом стягнення із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (одна четверта) частка всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Суд вважає, що менший розмір аліментів не буде достатнім для належного виховання та утримання дитини та забезпечення належного рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Згідно ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

За таких обставин суд вважає, що рішення в частині стягнення аліментів за один місяць, слід допустити до негайного виконання.

При цьому, слід зазначити, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я сторін та в інших випадках, передбачених СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.

Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 7678, 206, 258268, 273, 280-283, 352355Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В АЛ И В :

Позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (одна четверта) частка всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Відповідачу направити копію заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ;

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, код ЄДРПОУ:43459222, адреса місця знаходження: бульвар Т. Шевченка, буд. 1, м. Тернопіль, 46001.

Повний текст рішення суду складено 15 квітня 2026 року.

Головуючий суддя Герчаківська О.Я.