Рішення № 135992686, 24.04.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31187/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської митниці, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA100180/2025/000030/1 від 08.08.2025 та № UA100180/2025/000032/2 від 21.08.2025;

- визнати протиправними та скасувати Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100180/2025/000295 від 08.08.2025 та № UA100180/2025/000309 від 21.08.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Київська митниця неправомірно прийняла рішення про коригування митної вартості імпортованого ним вживаного промислового обладнання, безпідставно відмовившись від основного методу визначення вартості за ціною договору. Позивач надав повний пакет документів, передбачених ст. 53 Митного кодексу України, включаючи контракти, інвойси, банківські платіжні документи та CMR, що підтверджують заявлену митну вартість. Однак відповідач, посилаючись на формальні розбіжності та відсутність певних відомостей, застосував другорядний метод і значно збільшив митну вартість товарів на основі цін на подібне обладнання, що змусило позивача сплатити надлишкові митні платежі.

Київська митниця у своєму відзиві просить суд визнати позовні вимоги необґрунтованими та відмовити в їх задоволенні, оскільки надані під час митного оформлення документи містили розбіжності та не підтверджували в повному обсязі заявлену вартість товарів. Зокрема, відповідач зазначає, що декларантом подано банківські платіжні документи без відміток про виконання, не надано обов`язкову за договором заявку на транспортно-експедиторське обслуговування, а довідка про транспортні витрати не є належним первинним документом. На думку митниці, спрацювання системи управління ризиками (АСАУР) та виявлене заниження вартості порівняно з аналогічними товарами стали законною підставою для витребування додаткових документів і подальшого коригування митної вартості.

У відповіді на відзив позивач наполягає на скасуванні рішень про коригування митної вартості товарів, аргументуючи це тим, що надані під час оформлення документи повністю підтверджували ціну договору та містили всі необхідні числові дані. Сторона позивача наголошує, що сумніви митниці ґрунтувалися лише на рекомендаціях автоматизованої системи ризиків та порівнянні з вищою вартістю інших оформлень, що за законом не є самостійною підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення вартості.

У додаткових поясненнях відповідач наполягає у неналежності поданої платіжної інструкції SWIFT від 12.02.2025, як доказу оплати: у реквізиті «Призначення платежу» вказано лише специфікацію без номера та дати інвойсу, що унеможливлює ідентифікацію платежу за конкретну партію товару. Крім того, орган зазначає, що повідомлення SWIFT FIN103 є лише інструкцією, а не підтвердженням фактичного списання коштів, і вказує на відсутність у документі обов`язкових реквізитів, передбачених Положенням Національного банку України № 216, зокрема підпису відповідальної особи та коду країни отримувача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київської митниці у зв`язку з імпортуванням на територію України промислового обладнання, придбаного у компанії «Surplex GmbH» (Німеччина) на виконання зовнішньоекономічних контрактів № 1001 від 10.01.2025 та № 1002 від 14.01.2025.

Декларант позивача (товариство з обмеженою відповідальністю «БРОКСАЙД») здійснив декларування поставлених в Україну товарів за митними деклараціями № 25UA100180507896U9 від 05.08.2025 та № 25UA100180508500U5 від 20.08.2025, у яких митну вартість товарів визначено за першим методом - за ціною договору. Для підтвердження вказаних у деклараціях відомостей до митного органу подано пакет документів відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, зокрема: контракти № 1001 та № 1002, специфікації № 6 та № 2, інвойси № V7451-082 та № V7363-033, банківські платіжні документи, CMR та договори на транспортно-експедиторське обслуговування.

Проте відповідачем прийнято оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів № UA100180/2025/000032/2 від 21.08.2025 та № UA100180/2025/000030/1 від 08.08.2025, якими збільшено митну вартість імпортованого обладнання. На підставі вказаних рішень митним органом також видано картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № UA100180/2025/000309 від 21.08.2025 та № UA100180/2025/000295 від 08.08.2025.

В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів № UA100180/2025/000030/1 від 08.08.2025 та № UA100180/2025/000032/2 від 21.08.2025 зазначено, що подані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості, щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:

1) декларантом до митного оформлення відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 53 Кодексу на виконання контракту від 10.01.2025 № 1001 та від 14.01.2025 № 1002, специфікації від 31.01.2025 № 6 та від 27.01.2025 № 2 до контракту подано банківський платіжний документ від 13.02.2025 № MUR:73 та від 05.02.2025 № MUR:72, відповідно, які не містить дати виконання банком та відміток банківської установи про виконання;

2) пунктом 1.3 договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 06.05.2025 № 0605/403 між товариством з обмеженою відповідальністю «Самміт Логістік» (Експедитор) та ОСОБА_1 (Клієнт) передбачено, що «Під кожне перевезення Клієнт надає Експедитору заявку, в якій зазначається найменування та кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт розвантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача, а також інша необхідна інформація, що стосується організації ТЕО. Заявка подається у письмовій формі, у тому числі із застосуванням електронної пошти, за 2 доби до початку завантаження і готовності вантажу до перевезення». Декларантом до митного оформлення не подано заявку відповідно до пункту 1.3 договору про транспортно-експедиторське обслуговування;

3) в автотранспортних накладних (CMR) від 13.08.2025 б/н та від 27.01.2025 б/н зазначено, що перевізником оцінюваних товарів виступає BROTRANS LTD та LLC «KVR TRANS», відповідно. Статті 9 Закону України від 01.07.2004 № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначає, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Декларантом до митного оформлення не подано для підтвердженням витрат експедитора документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування.

В рішеннях зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Позивачу, як декларанту, роз`яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням права на його оскарження до органу вищого рівня відповідно до глави 4 Митного кодексу України або суду, а також права викладені у ч. 3 ст. 52 Митного кодексу України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 543 Митного кодексу України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів та зборів.

До митної справи відповідно до ст. 7 Митного кодексу України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Відповідно до п. 23 та 24 ст. 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідно до положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст. 49 Митного кодексу України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною другою ст. 53 Митного кодексу України визначений перелік документів, які декларант подає митному органу, щодо підтвердження митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Такими документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 та 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини третьої ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей, щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, перелік яких визначений в даній нормі закону.

Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткових документів лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України (- розбіжності у документах, - ознаки підробки документів, - або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей, щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).

В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів № UA100180/2025/000030/1 від 08.08.2025 та № UA100180/2025/000032/2 від 21.08.2025 зазначено, що подані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості, щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Щодо зауваження митного органу про те, що банківські платіжні документи № MUR:73 від 13.02.2025 та № MUR:72 від 05.02.2025 не містять дати виконання та відміток банку, суд наголошує, що позивачем подано документи, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, які в сукупності підтверджують заявлену вартість, платіжне доручення лише засвідчує факт переказу коштів і не має прямого зв`язку з визначенням митної вартості товару, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду у справі № 809/322/17. Крім того, контроль за виконанням цивільно-правових угод не входить до обов`язків митниці, а за умови відсутності аргументованих доказів недостовірності з боку митного органу, митна вартість має вважатися визнаною автоматично.

Щодо твердження митниці про неподання заявки на перевезення, передбаченої п. 1.3 договору про транспортно-експедиторське обслуговування № 0605/403 від 06.05.2025, суд вказує, що за наявності сумнівів у достовірності відомостей про витрати на транспортування, підтверджених іншими документами, ненадання внутрішньої заявки не є підставою для відмови у визнанні митної вартості. Так суд зазначає, що факт здійснення перевезення та розмір витрат повністю підтверджуються договором від 06.05.2025 № 0605/403, рахунком-фактурою від експедитора та міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR), які містять усю необхідну інформацію про маршрут та вартість послуг. Оскільки заявка є лише проміжною формою погодження замовлення між контрагентами і її відсутність не спростовує дані про фактичні витрати, такі претензії митниці є надмірним формалізмом, що суперечить положенням Митного кодексу України.

Щодо зауваження митного органу про неподання документів від безпосередніх перевізників BROTRANS LTD та LLC «KVR TRANS», зазначених у CMR, суд наголошує, що згідно зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та умовами договору ТЕО, клієнт розраховується безпосередньо з експедитором, а основним документом, що підтверджує витрати на транспортування для цілей митного оформлення, є рахунок-фактура (інвойс) саме від експедитора (товариство з обмеженою відповідальністю «Самміт Логістік»).

Також суд зазначає, що відносини між експедитором та залученими ним третіми особами (субпідрядниками) є господарською діяльністю цих суб`єктів, а вимоги митниці надати внутрішні розрахунки між ними виходять за межі переліку документів, визначених ст. 53 Митного кодексу України.

Оскільки факт перевезення підтверджений міжнародними накладними CMR, а вартість послуг - договором та рахунком експедитора, відсутність рахунків від третіх осіб не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості, що узгоджується з принципом обмеженого переліку документів, необхідних для митного контролю.

Суд зазначає, що відповідачем не вказано яким саме чином вказані обставини впливають на визначення митної вартості товару.

З огляду на викладене, такі твердження є необґрунтованими та безпідставними.

Суд вважає, що позивачем надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару визначена позивачем згідно з умовами контракту (договору). В той же час обставини, якими мотивоване рішення митного органу про необхідність витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки надані документи у сукупності підтверджують визначену митну вартість товару позивачем (декларантом) за першим методом визначення митної вартості.

Водночас приписи Митного кодексу України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Крім цього суд зазначає, що решта доводів та заперечень відповідача приведених у відзиві не спростовують висновки суду по суті заявлених позовних вимог.

Приписи Митного кодексу України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено наявність підстав для витребування додаткових документів у позивача.

Частиною п`ятою ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах (постанови ВС від 27.04.2020 по справі № 140/804/19, від 11.06.2020 по справі № 815/5464/16, від 30.04.2020 по справі № 820/231/16, від 31.03.2020, від 19.03.2020 по справі № 808/4127/15)

Митним кодексом України встановлено, що при відсутності застережень, щодо застосування основного методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу та наявності документів, перелік яких зазначений в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України застосовується саме основний метод визначення митної вартості товарів.

Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним - за ціною договору (контракту), щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними методами: а) за ціною договору, щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору, щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частинами третьою та шостою цієї статті визначено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Частиною восьмою ст. 57 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, проте такі функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди з задекларованою митною вартістю, до яких відносить, зокрема, проведення консультацій та обов`язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.

Відповідно до п. 2 та 4 ст. 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі, щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Між тим, спірне рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень п. 2 та 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України.

Оцінюючи вказане рішення відповідача суд вважає за необхідне врахувати також правові висновки, щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд наголошував у своїх правових висновках, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Верховний Суд вважав за необхідне зауважити, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація, щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних, щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанова від 25.02.2020 справа № 260/718/19; 27.04.2020 справа № 140/804/19).

У постанові від 30.04.2020 по справі № 820/231/16 Верховний Суд вказує, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не оскаржене до суду та скасоване судом. Тоді, як матеріали справи таких доказів не містять.

Частиною другою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений ним судовий збір.

Керуючись ст. 77 - 79, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Київської митниці (03124, м. Київ, б-р Вацлава Гавела, 8А; ЄДРПОУ: 43997555) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA100180/2025/000030/1 від 08.08.2025 та № UA100180/2025/000032/2 від 21.08.2025.

Визнати протиправними та скасувати Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100180/2025/000295 від 08.08.2025 та № UA100180/2025/000309 від 21.08.2025.

Стягнути з Київської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6095,2 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.04.2026.

Суддя Олександр ХУРСА

24.04.2026