Рішення № 135986123, 24.04.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я№ 127/10227/25

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 р.Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Венгрин О.О.,

секретар Ільчук Г.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача в особі Харківської обласної прокуратури, третьої особа - прокурора Харківської обласної прокуратури Старченко Я.В. - прокурора Колівошко С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа: прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Яна Василівна, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірною бездіяльністю у кримінальному провадженні та порушенням розумних строків,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа: прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Я.В., про відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірною бездіяльністю у кримінальному провадженні та порушенням розумних строків, який мотивовано тим, що 01.08.2017 відповідачем відкрито кримінальне провадження №42017220000000834 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України щодо неправомірних дій слідчого Багінського О.В. під час тривалого досудового розслідування кримінального провадження №42016220000000979. Слідчі в межах кримінального провадження №42017220000000834 не проводили досудове розслідування та необхідні слідчо-процесуальні дії, направлені на встановлення істини, не усували недоліки, зазначені в ухвалах слідчих суддів, виносили необгрунтовані та незаконні постанови про закриття кримінального провадження, свідомо зазначаючи у них недостовірні доводи, копії яких умисно не направляли позивачу. Постанови про закриття кримінального провадження були скасовані ухвалами слідчих суддів, оскільки їх винесено без всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, є невмотивованими та передчасними.

Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42017220000000834 здійснювала прокурор Старченко Я.В., яка у змові зі слідчими покривала посадові злочини, вчинені відносно позивача, протягом тривалого часу тільки імітувалось розслідування та нагляд у кримінальному провадженні №42017220000000834.

Прокурор Старченко Я.В. самоусунулася від виконання свої посадових обов`язків та не забезпечувала проведення досудового розслідування у розумні строки, не перевіряла законність постанов слідчого, не надавала вказівок, не ініціювала питання про усунення слідчого, навмисно приховувала посадові злочини, чим порушила вимоги ст.ст. 2, 8, 9, 28, 36, 91-93 КПК України.

Позивач зазначає, що кримінальне провадження триває понад 91 місяць, що не є розумним строком в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Бездіяльність прокурора та надмірна тривалість кримінального провадження є для нього психотравчуюючими факторами, він змушений відвідувати орган досудового розслідування, суд, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайного життя та призводить до моральних страждань.

Підставою для відшкодування шкоди є протиправна бездіяльність прокурора та надмірна тривалість досудового розслідування. Завдану моральну шкоду він оцінює в 560000,00 грн, які просить стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України (а.с. 1-6).

Представник Харківської обласної прокуратури Крупська К.М. через систему «Електронний суд» подала відзив, у якому зазначила, що позовні вимоги є безпідставними. Прокуратурою області на підставі ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 31.07.2017 внесені відомості до ЄРДР за №42017220000000834 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України за заявою ОСОБА_1 від 20.06.2017 щодо неправомірних, на думку заявника, дій слідчого прокуратури області Богінського О.В. під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016220000000979 від 07.11.2016. Крім того, за аналогічними відомостями за цією ж ухвалою суду внесені відомості до ЄРДР за №42017220000000835, №42017220000000836, №42017220000000837 та №42017220000000838. Зазначені кримінальні провадження об`єднані постановою прокурора від 09.08.2017 у одне кримінальне провадження за №42017220000000834. Від дачі показань у якості свідка заявник ОСОБА_1 категорично відмовився. Допитаний як свідок слідчий прокуратури Харківської області ОСОБА_2 показав, що він 16.02.2017, перебуваючи на посаді старшого слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області, за дорученням заступника начальника першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області Ільченка Д.А. розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016220000000979 від 07.11.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України. Факти перевищення влади або службових повноважень з боку інспекторів патрульної поліції у м. Харкові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не знайшли свого об`єктивного підтвердження, кримінальне провадження було закрито. Крім того, слідчий ОСОБА_2 пояснив, що звинувачення його ОСОБА_1 у крадіжці з матеріалів кримінального провадження №42016220000000979 постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.12.2016, яке викладено у скарзі заявника, є безпідставним. Усі документи, які були безпосередньо передані ОСОБА_1 йому особисто або через канцелярію, містяться у матеріалах кримінального провадження. З приводу документів, які ОСОБА_1 передавалися безпосередньо прокурору ОСОБА_5 у Харківській місцевій прокуратурі №1, він не може нічого пояснити, там не був присутній та не мав повної інформації, які саме документи ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 . Що стосується невиконання рішення суду, то ним, як слідчим у кримінальному провадженні №42016220000000979, виконані усі наявні рішення суду, які стосуються провадження. Він не мав та не має умислу, який є обов`язковим для об`єктивної сторони складу кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 364, 365, 382 КК України. Усі його процесуальні рішення під час досудового розслідування прийняті лише на підставі чинного законодавства, матеріали кримінального провадження №42016220000000979 він не фальсифікував та з матеріалів провадження жодних документів не викрадав. Вважає, що ОСОБА_1 займається написанням необґрунтованих заяв, у яких намагається принижувати честь та гідність працівників правоохоронних органів. Постановою слідчого другого слідчого відділу прокуратури області Жеваго В.В. від 31.10.2017 кримінальне провадження №42017220000000834 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

В подальшому постанови слідчого про закриття кримінального провадження неодноразово скасовувались слідчими суддями та кримінальне провадження направлялось до органу досудового розслідування для подальшого проведення досудового розслідування. Так, за результатами проведеного досудового розслідування слідчими 20.04.2018, 12.03.2020, 18.01.2022 приймались рішення про закриття кримінального провадження №42017220000000834 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях слідчого ОСОБА_2 , які були скасовані слідчими суддями. Наразі, за результатами досудового розслідування слідчим другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Клименко Д.О. прийнято постанову від 06.09.2024 про закриття кримінального провадження №42017220000000834 від 31.07.2017 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях слідчого прокуратури області ОСОБА_2 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка заподіювача шкоди, настання шкоди, причинно наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, вина останнього. При цьому на позивача покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та негативними наслідками. У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, ця шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб указаних органів. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди названими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 ЦК України). За змістом приписів ст. 1174 ЦК України обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. Відшкодування майнової шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії чи бездіяльність органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду або інших органів державної влади, їх посадових і службових осіб завдали громадянинові майнових втрат. При цьому моральна шкода відшкодовується, якщо незаконні дії чи бездіяльність цих органів призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків громадянина, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Загальні підстави відшкодування моральної шкоди передбачено ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті (шкода, завдана каліцтвом, ушкодженням здоров`я, незаконним засудженням тощо). Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За нормами ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Визначення моральної шкоди міститься у ст. 23 ЦК України та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з якими під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Ст. 23 ч. 1 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Реалізація такого механізму, як оскарження дій (бездіяльності) службових осіб не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи. Як передбачено абз. 2 п. 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов`язані з ними витрати та з чого при цьому виходить. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17. Зокрема, у постанові суду зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Верховний Суд зазначив, що для відшкодування шкоди відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні ст. ст. 1167, 1174 ЦК України. Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою. Свої вимоги позивач обґрунтовує неправомірністю, на його думку, дій прокурора, щодо умисного невиконання протягом тривалого часу вимог Конституції України та кримінально-процесуального законодавства, наявністю ухвал слідчих суддів, яка полягає у приниженні його честі та гідності, тривалого порушення його прав та невиконання клопотань про проведення слідчих дій. Зазначені обставини, на думку позивача внаслідок порушення його прав, викликають у нього моральні страждання. Доводи ОСОБА_1 у позовній заяві щодо завдання йому шкоди не підтверджено належними та допустимими доказами, які б свідчили, що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування такої шкоди. Проте саме на позивача покладено обов`язок довести в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань позивач виходить, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Крім того, твердження позивача про наявність у нього моральних страждань підлягають доведенню позивачем на загально визначених підставах згідно зі ст. 81 ЦПК України. На тепер відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних органів, окрім іншого, прокурора вищого рівня, до компетенції якого згідно зі ст. 308 КПК України відноситься розгляд скарг щодо встановлення фактів невиконання або неналежного виконання своїх службових обов`язків уповноваженими особами прокуратури. Оскарження дій службових осіб прокуратури є механізмом реалізації права позивача на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій у порядку кримінального судочинства. Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій ст. 303 КПК України. Згідно ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування здійснюється така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії» та від 09.02.2007 «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі. Таким чином, оскарження позивачем до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства. Зазначене підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладено у постановах від 04.07.2018 у справі №641/2328/17, від 28.11.2018 у справі №638/9055/15, від 31.10.2018 у справі №646/5224/17, від 10.10.2018 у справі №640/3837/17, від 04.07.2018 у справі №638/14260/16, від 23.01.2019 у справі №638/1413/17, від 13.03.2019 у справі №638/12193/16, від 11.09.2019 у справі №336/5519/18, від 25.03.2020 №638/12794/16-ц, від 01.04.2020 у справі №641/7772/17, від 04.04.2022 у справі №638/12050/20 та від 19.05.2022 у справі №646/7385/19, від 29.03.2023 у справі №638/13345/18, від 17.04.2023 у справі №751/3968/22. Отже, позивач реалізував своє право, коли звернувся до слідчого судді зі скаргами в порядку ст. 303 КПК України на постанови слідчих у кримінальному провадженні №42017220000000834. Водночас, наявність ухвал про задоволення скарг позивача або скасування постанов про закриття кримінального провадження не свідчить про доведеність спричинення моральної шкоди позивачу та порушення його прав. Позивач, звертаючись до слідчих суддів зі скаргами в межах кримінального провадження №42017220000000834, реалізовував свої права прямо передбачені нормами КПК України. Неодноразове скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про наявність вини та завдання цим моральної шкоди позивачу діями або бездіяльністю працівників органу досудового розслідування. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Верховний Суд у постанові від 03.04.2019 (справа №211/7655/15-ц) дійшов висновку про те, що, розглядаючи справи щодо стягнення шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю органів державної влади, у конкретних правовідносинах суду необхідно встановити неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, а довести наявність цих умов має позивач. З урахуванням положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) посадовими особами відшкодовується державою лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування та визнання дій чи бездіяльності таких органів чи (та осіб) незаконними. Аналогічної правової позиції додержується Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 (справа №338/12193/16-ц), у якій з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 23, 1174, 1176 ЦК України, зазначено, що шкода, завдана зазначеними органами чи (та) посадовими особами відшкодовується державою лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Верховний Суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі про те, що оскільки позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності діяння його заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв`язку між завданою шкодою і протиправними діями слідчого прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, правові підстави для стягнення моральної шкоди відсутні. В зазначених справах Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що сам факт звернення позивача із заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав. Не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, позивач у повному обсязі реалізує своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який згідно з п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Незгода позивача ОСОБА_1 з прийнятими органами слідства процесуальними рішеннями, які були в подальшому оскаржені в передбаченому законом порядку, тобто наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчих та прокурорів, само по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої та відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Просить відмовити у задоволенні позову. (а.с. 68-72)

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав за викладених в позовній заяві обставин, просить його задоволити. Додатково зазначив, що підставою для відшкодування шкоди є бездіяльність відповідача та надмірна тривалість кримінального провадження. Він є особою похилого віку, має тяжке захворювання і інвалідність другої групи, зазнав страждань через неправомірну тривалу бездіяльність відповідача і третьої особи.

Представник відповідача і третьої особи - прокурор Колівошко С.М. позов не визнала, просить відмовити в його задоволенні, суду пояснила, що позивачем не було доведено жодної зі складових деліктного правопорушення, зокрема не встановлено факту заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими вимогами. Крім того, позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що прокурором було допущено порушення його прав. У разі вчинення таких дій відповідні обставини могли б бути підставою для дисциплінарного провадження, а вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності прокурорів віднесено до компетенції Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Рішення цієї комісії є належним доказом зазначених обставин. Позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження викладених у позовній заяві тверджень. Щодо ухвал слідчих суддів про скасування постанов сліжчих про закриття кримінального провадження, то обставини, встановлені під час розгляду скарг у порядку ст. 303 КПК України, не передбачають можливості встановлення протиправності та вини органу досудового розслідування, які є необхідними елементами деліктного зобов`язання. Рішення прокурора можуть бути оскаржені лише слідчому судді або в порядку дисциплінарного провадження. Відтак ухвала слідчого судді, постановлена в порядку передбаченому ст. 303 КПК України, не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Крім того, постанови про закриття кримінального провадження були винесені слідчими, а не прокурором. Оцінка дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження здійснюється судами в порядку кримінального судочинства, а не цивільного. Крім того, ст. 308 КПК України встановлює порядок оскарження недотримання розумних строків під час досудового розслідування, і саме рішення, ухвалене за результатами такої скарги, може свідчити про порушення слідчим або прокурором відповідних строків. Однак позивач не звертався до суду з вказаними скаргами, а відповідні обставини судом не встановлені, що свідчить про відсутність належних доказів.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 01.08.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №42017220000000834 за ознаками злочинів, передбачених частиною за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України, на виконання ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.07.2017 щодо зобов`язання внести відомості до ЄРДР за зверненням заявника від 20.06.2017 щодо неправомірних дій з боку старшого слідчого першого слідчого відділу прокуратури Харківської області Богінського О.В. під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016220000000979 від 07.11.2016. (а.с. 9-11)

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим в м. Полтаві.

Процесуальне керівництво здійснюється прокурором Харківської обласної прокуратури Старченко Я.В.

На а.с. 12-13 копія ухвали Червонозаводського районного суду міста Харкова від 06.03.2018 у справі №646/6505/17, отримана з Єдиного державного реєстру судових рішень (відсутні персональні дані), якою скасовано постанову слідчого в ОВС другого слідчого управління прокуратури області від 31.10.2017 про закриття кримінального провадження №42017220000000834.

На а.с. 14-15 копія ухвали Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15.10.2019 у справі №646/6505/17, отримана з Єдиного державного реєстру судових рішень (відсутні персональні дані), якою скасовано постанову слідчого в ОВС другого слідчого управління прокуратури області від 20.04.2018 про закриття кримінального провадження №42017220000000834.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 27.05.2020 зобов`язано слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Полтаві, Плохотнікова А.В. розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.02.2020 в порядку, передбаченому ст. 220 КПК України. (а.с. 16-17)

На а.с. 18 скарга ОСОБА_1 від 12.10.2020 на постанову про закриття кримінального провадження №42017220000000834.

За постановою про закриття кримінального провадження від 12.03.2020 слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Полтаві, ОСОБА_6 , кримінальне провадження №42017220000000834 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діях працівників прокуратури Харківської області складу кримінального правопорушення. (а.с. 19-24)

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 15.02.2021 постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Полтаві, Плохотнікова А.В. про закриття кримінального провадження від 12.03.2020 у кримінальному провадженні №42017220000000834 від 31.07.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України, скасовано.

На а.с. 27-32 копія постанови слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого в м. Полтаві, ОСОБА_7 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42017220000000834 від 31.07.2017, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

На а.с. 34-37 копія ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова, якою постанова слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого в м. Полтаві, ОСОБА_7 від 18.01.2022 про закриття кримінального провадження №42017220000000834 від 31.07.2017 у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України, скасована.

На а.с. 38-41 копія постанови слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області Жеваго В.В. про відмову у визнанні потерпілим від 15.09.2017, якою відмовлено ОСОБА_1 у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42017220000000834 від 31.07.2017.

На а.с. 41 копія ухвали Червонозаводського районного суду міста Харкова від 04.12.2023 у справі №646/6505/17, якою постанова слідчого другого слідчого відділу прокуратури Харківської області Жеваго В.В. від 15.09.2017 про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42017220000000834 від 31.07.2017 скасована.

На а.с. 42-43 копія скарги ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Жеваго В.В. та постанову від 15.09.2017 про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42017220000000834.

На а.с. 44-45 копія скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження №42017220000000834 від 31.07.2017.

На а.с. 46 відповідь прокурора Старченко Я.В. від 09.08.2021 на звернення ОСОБА_1 від 22.07.2021, роз`яснено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017220000000834 триває, про результати його буде повідомлено відповідно до ст. 284 ч. 6 КПК України.

На а.с. 47-48 копія заяви Ісмайлова В.Ш. від 22.07.2021 прокурору Старченко Я.В.

На а.с. 49 відповідь прокурора Старченко Я.В. від 04.10.2021 ОСОБА_1 за результатом розгляду його заяви від 22.07.2021. Роз`яснено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017220000000834 триває.

На а.с. 50-52 клопотання Ісмайлова В.Ш. від 15.09.2021 прокурору Старченко Я.В.

На а.с. 53 відповідь прокурора Старченко Я.В. від 01.11.2021 ОСОБА_1 за результатом розгляду його клопотання від 15.09.2021.

На а.с. 54-55 клопотання (повторне) ОСОБА_1 від 13.10.2021 прокурору Старченко Я.В.

На а.с. 56-57 відповідь заступника керівника Харківської обласної прокуратури Ісмайлову В.Ш. від 05.09.2023.

На а.с. 58-60 - заява ОСОБА_1 від 22.08.2023 керівнику Харківської обласної прокуратури щодо неправомірної бездіяльності слідчого і прокурора у кримінальному провадженні №42017220000000834.

На а.с. 61 клопотання ОСОБА_1 від 21.10.2023 про зобов`язання процесуального керівника проконтролювати слідчого виконати ухвалу слідчого судді в межах кримінального провадження №42017220000000834.

Постановою слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого в м.Полтаві, ОСОБА_8 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42017220000000834 від 31.07.2017, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. (а.с. 77-79)

На а.с. 87 копія висновку №228/104 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, наданий ОСОБА_1 01.11.2024 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Вінниці».

На а.с. 88 копія виписки із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 КНП «ПРЦО ВОР» із зазначенням діагнозу від 17.03.2025.

На а.с. 89 копія виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1879 неврологічного відділення госпіталя ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області» ОСОБА_1 із зазначенням діагнозу.

На а.с. 112 зворот 115 копія ухвали Харківського апеляційного суду від 11.08.2025, якою скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого Другого СВ (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Клименко Д.О. від 06.09.2024 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42017220000000834 від 31.07.2024, задоволено; скасовано постанову слідчого Другого СВ (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві Клименко Д,О. від 06.09.2024 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42017220000000834 від 31.07.2024; кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42017220000000834 від 31.07.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 365, частиною 1 статті 366, частиною 1 статті 367, частиною 2 статті 382 КК України, повернуто до Другого СВ (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, для проведення досудового розслідування.

Позивач є особою з інвалідність ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12.07.2011. (а.с.7).

Позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з 29.07.2024 в Управлінні соціального захисту населення (Правобережне), що підтверджується довідкою Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради Управління соціального захисту населення (Правобережне) від 29.07.2024 № 509-5003381237 (а.с. 8).

Незважаючи на наведене, суд зазначає, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем саме протиправних дій, які б прямо спричинили шкоду позивачу.

З наявних копій матеріалів кримінальних проваджень та ухвал слідчих суддів бачається, що низка процесуальних рішень щодо скарг позивача була скасована судами через невідповідність постанов слідчих вимогам закону. Але ці факти не свідчать про наявність складу злочину або порушення закону з боку конкретного посадовця, а свідчать про наявність судового контролю та можливості усунення недоліків у процесі досудового розслідування.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача, покладається на нього. Позивач не надав доказів, які б підтверджували прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями або бездіяльністю прокурора та спричиненням позивачу моральної шкоди. Наведені доводи про тривалість кримінальних проваджень самі по собі не є достатніми для встановлення порушення законних прав позивача або заподіяння шкоди з вини відповідача.

Крім того, суд враховує, що питання надмірної тривалості досудового розслідування та дій посадових осіб у кримінальних провадженнях регулюється нормами КПК України і підлягає оцінці у межах кримінального процесу. Вказані обставини не є підставою для встановлення цивільної відповідальності відповідача у формі відшкодування моральної шкоди без наявності доказів конкретного порушення прав позивача.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Дослідивши надані докази у справі, суд вважає, що позивач не довів факту правопорушення з боку відповідача та заподіяння позивачу моральної шкоди, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Обставинами, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди, є нібито бездіяльність та неналежне виконання службових обов`язків посадовими особами прокуратури та досудових органів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що йому заподіяно моральну шкоду тим, що він був змушений звертатися до суду для оскарження дій або бездіяльності відповідача, внаслідок чого, за його твердженням втратив відчуття правової захищеності та психологічне благополуччя.

Згідно ст. 1176 ЦК України спеціальні підстави цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну органами досудового розслідування, прокуратури або суду, визначаються законодавством. Такі підстави передбачають наявність конкретного суб`єкта заподіяння шкоди посадових або службових осіб відповідного органу, а також особливий спосіб заподіяння шкоди.

Позивач не довів наявності складу цивільної відповідальності відповідача та наявності причинно-наслідкового зв`язку між їхніми діями (бездіяльністю) та заявленою моральною шкодою.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнена у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди і його вина, наявність причинного зв`язку між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінку заподіювача шкоди, його вини та причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Отже, у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування чи прокуратури, завдано моральної шкоди громадянинові. Тобто, до спірних правовідносин не застосовується презумпція моральної шкоди.

Згідно із ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Жодної з переліченої у ч. 2 ст. 23 ЦК України виключних способів заподіяння моральної шкоди та підстав, з якими закон пов`язує виникнення моральної шкоди, у тому числі будь-якої протиправної поведінки, прокурора не допущено.

Згідно абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Сам по собі факт скасування постанов відповідача не свідчить про протиправність дій прокуратури та заподіяння позивачу моральної шкоди

Крім того, позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому рішеннями та бездіяльністю прокурора Харківської обласної прокуратури Старченко Я.В. моральної шкоди, яка згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Також суду не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірної поведінки слідчого та прокурора прокуратури під час досудового слідства, яка б знаходилася у причинно-наслідковому зв`язку з негативним наслідками для позивача.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов повинен позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 (справа №920/715/17).

Ст. 23 ч. 1 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому, реалізація такого механізму, як оскарження дій (бездіяльності) службових осіб, не є порушенням прав особи і, відповідно, не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Згідно абз. 2 п. 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням; вина заподіювача в її заподіянні.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони були завдані, ступінь вини заподіювача, а також обґрунтованість заявленої суми відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13.05.2020 (справі №638/8636/17), де зазначено, що для відшкодування шкоди відповідно до статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою.

Тобто, позивач зобов`язаний надати належні та допустимі докази, які б підтверджували як протиправність дій чи бездіяльності службової особи, так і факт спричинення йому моральної шкоди, а також наявність причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю та завданою шкодою.

Свої вимоги позивач обґрунтовує нібито тривалістю здійснення досудового розслідування та бездіяльністю органів прокуратури. За його твердженням, зазначені обставини завдали йому моральних страждань.

Водночас доводи позивача щодо завдання йому моральної шкоди не підтверджені належними та допустимими доказами, які свідчили б про те, що дії або бездіяльність прокурора створюють підстави для відшкодування такої шкоди. На позивача покладено обов`язок довести, у чому полягає моральна шкода, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, а також надати відповідні докази.

На цей час відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних органів, які б встановили факти невиконання або неналежного виконання своїх службових обов`язків уповноваженими особами прокуратури, до компетенції яких згідно ст. 308 КПК України відноситься розгляд відповідних скарг.

Оскарження дій службових осіб прокуратури є механізмом реалізації права позивача на контроль за діяльністю уповноважених осіб у порядку кримінального судочинства. Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені, визначений у ч. 1 ст. 303 КПК України.

Згідно ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги може бути про: скасування рішення, зобов`язання вчинити певну дію, або відмову у задоволенні скарги. Таким чином, реалізація права на оскарження є елементом судового контролю, який має на меті усунути недоліки у процесуальній діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Реалізація особою права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії» та від 09.02.2007 у справі «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією.

Цей висновок підтверджується правовими висновками Верховного Суду, викладеними в низці постанов: №641/2328/17 від 04.07.2018; №638/9055/15 від 28.11.2018; №646/5224/17 від 31.10.2018; №641/7772/17 від 01.04.2020; №638/12050/20 від 04.04.2022; №646/7385/19 від 19.05.2022; №638/13345/18 від 29.03.2023; №751/3968/22 від 17.04.2023.

Отже, позивач реалізовував своє право, звертаючись до слідчого судді зі скаргами в порядку статті 303 КПК України. Наявність ухвал про задоволення скарг або скасування постанов не свідчить про доведеність спричинення моральної шкоди позивачу та порушення його прав.

Тобто, позивач, звертаючись до слідчих суддів, реалізовував свої права, передбачені нормами КПК України, а неодноразове скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про наявність вини працівників органу досудового розслідування та завдання цим моральної шкоди.

Верховний Суд у постанові від 03.04.2019 у справі №211/7655/15-ц дійшов висновку, що для стягнення шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, суду необхідно встановити неправомірні дії, наявність шкоди та причинний зв`язок, які повинен довести позивач. Відшкодування шкоди, завданої такими органами, відбувається лише у випадках визнання рішень незаконними та їх подальшого скасування, або визнання дій чи бездіяльності незаконними.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду - у постанові від 13.03.2019 (справа №338/12193/16-ц).

Сам факт звернення позивача із заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав. Незгода позивача з прийнятими органами слідства процесуальними рішеннями, які були оскаржені в передбаченому законом порядку, а також наявність певних недоліків у їхній діяльності, самі по собі не можуть бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі викладеного суд встановив, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували обставини, на які він посилається в підтвердження своїїх вимог. Досліджені матеріали справи не містять переконливих і безспірних підтверджень того, що відповідач своїми діями заподіяв позивачу моральну шкоду.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позов необґрунтований і задоволенню не підлягає.

Судові витрати у справі необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 23, 1174, 1176 ЦК України,

ст.ст. 11-13, 81, 141, 263-265, 268ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа: прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Яна Василівна, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірною бездіяльністю у кримінальному провадженні та порушенням розумних строків.

Судові витрати у справі віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня складення повного рішення до Вінницького апеляційного суду.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , реєстрація: АДРЕСА_1 , адреса проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ;

відповідач Харківська обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02910108, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4;

третя особа: прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Яна Василівна, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4.

Повне рішення суду складено 24.04.2026.

Суддя О.О. Венгрин