Постанова № 13598279, 16.12.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 грудня 2010 року                     № 2а-14172/10/2670

15:25

За позовомДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

доПриватного підприємства «Компанія ТБН»

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Державний реєстратор Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про припинення юридичної особи Суддя: Кротюк О.В. Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив припинити юридичну особу Приватного підприємства «Компанія ТБН».

Позовні вимоги мотивовані тим, що створення відповідача було вчинено за відсутності волі засновника та волевиявлення на затвердження статуту з метою створення юридичної особи та заняття підприємницькою діяльністю. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач заперечення на позов не надав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

відповідач зареєстрований Святошинської районною у м. Києві державною адміністрацією 12.10.2005, про що внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України запис за кодом 33862317, перебуває на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Святошинському районі м. Києва та 12.10.2005 зареєстровано платником податку на додану вартість.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Засновником (учасником) та керівником підприємства відповідача значиться ОСОБА_1.

При цьому, як видно з матеріалів справи, позивач зазначає, що працівниками податкової міліції встановлено, що особа, яка вказана як засновник підприємства –ОСОБА_1 не має відношення до діяльності вищезазначеного підприємства.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог з урахуванням наступного.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

У відповідності до положень пункту 22 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Положенню пункту 22 частини першої статті 92 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України (далі –КС України) від 30.05.2001 N 7-рп/2001 (далі –рішення КС України).

Приймаючи зазначене рішення КС України в абзаці 6, 7 пункту 2 свого рішення від 30.05.2001 N 7-рп/2001 вказує, зокрема, що Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом. Конституційний Суд України зазначає, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.

У відповідності до пункту 5 рішення КС притягнення до юридичної відповідальності має здійснюватись у певному порядку, на підставі процесуальних норм, що регламентують провадження у справі про порушення юридичними особами норм законодавства.

Згідно підпункту 1.1. резолютивної частини рішення від 30.05.2001 N 7-рп/2001 Конституційним Судом України дане офіційне тлумачення Положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, який треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння.

Згідно ст. 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Порядок реєстрації юридичної особи регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–суб’єктів підприємницької діяльності" та Положенням "Про реєстрацію платників податку на додану вартість".

Відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Відкриття суб’єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи суб’єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

Частиною 2 статті 38 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців” передбачено, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є:

визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

В силу п. 17 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органам державної податкової служби надано право звертатися у передбачених законом випадках до суду з заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

З огляду на викладене вище, суд вважає необхідним зазначити, що так як органи державної податкової служби є суб’єктами владних повноважень і мають право звертатися до адміністративного суду з позовами виключно у випадках, встановлених законом, а Законом України “Про державну податкову службу в Україні” (зокрема, ст.ст. 2, 8, 9, 10, 11) не віднесено до компетенції органів державної податкової служби контроль за законністю установчих документів та проведенням державної реєстрації суб’єктів господарювання, та з огляду на це, не наділено повноваженнями на звернення до суду за таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що підставою звернення до суду є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути (ч. 2 статті 38 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців”). Оскільки в матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а вимога про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації відповідача через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, з моменту їх внесення, судом по суті не розглядалась, оскільки її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та відповідачем у такій справі є особа не наділена владним повноваженнями, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

          Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                               О.В.Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –22.12.2010.