Постанова № 13598277, 15.12.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 грудня 2010 року                     № 2а-13633/10/2670

12:57

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛК»

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

проскасування податкового повідомлення-рішення № 0006282312/0 від 19.08.2010

Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про оскарження податкового повідомлення-рішення № 0006282312/0 від 19.08.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем упереджено та безпідставно прийнято оскаржуване рішення з порушенням норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю з підстав викладених у запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

ДПІ у Шевченківському районі міста Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ДСЛК»щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «О.К. та партнери», ТОВ «РосУкрЕнерго»за період з 01.07.2007 по 30.09.2007. За наслідком вказаної перевірки складено акт від 05.08.2010 № 2053/23-12/25390924 (далі –Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п.4.1. ст. 4, пп. 8.4.3. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.1997)" (№ 334/94-ВР від 28.12.1994; далі –Закон про прибуток).

За наслідком встановлених обставин у Акті перевірки податковою службою винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.08.2010 № 0006282312/0, яким донараховано основне зобов'язання та штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

У відповідності до п.1. ч.1. статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (№ 509-XII від 04.12.1990) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі).

Як вбачається зі змісту Акта перевірки під час перевірки були надані прокуратурою Шевченківського району м. Києва податковій службі відповідні документи (перелік згідно змісту сторінки 4 Акта перевірки), які визначають обставини правильного нарахування податку на прибуток за відповідний звітній період.

Оцінюючи вказане вище у сукупності, суд вважає твердження позивача про незаконність проведення документальної невиїзної перевірки з підстав виключного обмеження перевірки декларацією є безпідставним та необґрунтованим, адже були використані інші документи, які мають безпосереднє відношення до питання правильного формування та визначення податкових зобов'язань у відповідності до положень Закону про прибуток. Окрім того, суд не вбачає будь-яких непорозумінь та подвійних трактувань з цього приводу змісту п.1.ч.1. статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", адже законом прямо вказано, що органи податкової служби мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

У відповідності до положень пп. 15.1.1. статті 15 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (№ 2181-III від 21.12.2000; далі –Закон 2181) податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 16.4 статті 16 Закону про прибуток встановлено, що платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

Поряд з цим, у відповідності до пп. 4.1.4. п.4.1. статті 4 Закону 2181 податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

У відповідності до положень статті 182 "Цивільного кодексу України" (№ 435-IV від 16.01.2003) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

          Частиною 4 статті 334 "Цивільного кодексу України" передбачено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (№1952-IV від 01.07.2004; далі –Закон про реєстрацію прав) останній регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

При цьому, у відповідності до положень статті 2 вказаного закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Частиною 1 статті 3 Закону про реєстрацію прав встановлено, що правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки передача та набуття права власності на нерухоме майно згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2007 № 23/476-б зареєстровано БТІ у місті Києві 05.07.2007.

За таких умов у сукупності, суд вважає твердження позивача про пропуск строку визначення податкових органом податкового зобов'язання необґрунтованим. Так як фактичний перехід права власності на об'єкт нерухомості переданий за мировою угодою відбувся 05.07.2007 (момент державної реєстрації) і не може, з огляду на це, бути включений у декларацію за другий квартал 2007 року, адже не входить до другого звітного періоду у сфері оподаткування прибутку підприємств (другий звітній квартал закінчився 6-м місяцем). А тому твердження податкової служби про необхідність відображення вказаної операції у декларації по третьому кварталі є обґрунтованим. З огляду на це, строки закінчення третього кварталу та подання податкової декларації, суд вбачає відсутність будь-яких підстав щодо твердження позивача про пропуск трирічного строку з дня граничного подання декларації, по спливу якого податковою службою можуть бути нараховані податкові зобов’язання, а тому не приймає їх до уваги.

Поряд з цим, враховуючи вищевикладене, суд додатково зазначає, що твердження позивача про те, що право власності перейшло з моменту винесення судом ухвали від 12.06.2007, є необґрунтованим та безпідставним, адже дата виникнення, переходу відповідного права власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.

Не є обґрунтованими твердження позивача щодо виникнення права власності та його перехід базується не на договорі, а на рішенні суду –ухвалі від 12.06.2007 про затвердження мирової угоди.

У відповідності до положень статті 37, 38, 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (№ 2343-XII від 14.05.1992) мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. Мирова угода має містити положення про: розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди. Мирова угода може бути визнана недійсною або розірвана за рішенням суду.

Як вбачається зі змісту мирової угоди від 11.05.2007, текст якої затверджено ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2007 у відповідності саме з мировою угодою другий та третій кредитори погашають свої грошові вимоги до боржника (позивача) за рахунок їх обміну на право власності на частину активу боржника.

А тому, правовідносини щодо вказаного активу (нерухомого майна) виникають і реалізуються на підставі та у відповідності до положень мирової угоди від 11.05.2007, яка лише затверджена Господарським судом міста Києва. З моменту її затвердження судом, остання набирає юридичної сили, що вбачається з аналізу змісту ст.ст. 37, 38, 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

У відповідності до положень п. 4.1.ст. 4 Закону про прибуток валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Пунктом 1.19, 1.31 статті 1 Закону про прибуток встановлено, що продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи вищевказане у сукупності суд вважає, що відчуження майна за мировою угодою від 11.05.2007, підпадає під дію норм Закону про прибуток, адже відбувається погашення зобов’язань, внаслідок правочину, вчиненого позивачем з кредиторами під час здійснення процедури банкрутства, за наслідком якого здійснюється погашення боргу в іншій ніж грошова форма –шляхом передачі активу боржника у власність третім особам.

Окрім того, Закон про прибуток, виходячи з системного аналізу змісту його положень, не обмежує виникнення доходу виключно внаслідок договору продажу товару, окрім того договору, який не передбачає перехід права власності на товар. Адже з ознак виникнення доходу, які встановлені законом про прибуток є: укладання правочину, за наслідком якого здійснюється перехід права власності на об'єкт відчуження, оплати його вартості або здійснення іншої форми компенсації. Як особливий різновид відчуження товару Закон про прибуток визначає бартерні операції. Таким чином, погашення своїх боргових зобов'язань в рамках та на підставі мирової угоди позивачем цілком відповідає змісту норм закону про прибуток, який визначає об'єкт оподаткування. Адже позивачем відчужено на підставі мирової угоди (а не ухвали суду) об'єкт нерухомості за компенсацію у формі прощення грошового боргу, в обмін на отримання у власність частини будівлі. Тому, з огляду на наявність мирової угоди, її предмету і змісту, жодних підстав стверджувати про відсутність продажу товару в рамках закону про прибуток не має.

Поряд з цим, суд не приймає до уваги покликання позивача на положення п.11. додатку 1 до Тимчасового положення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (від 07 лютого 2002 № 7/5), адже вказані норми не відповідають актам вищої юридичної сили: Закону про реєстрацію прав, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з підстав та обставин, які викладені вище.

У відповідності до пп. 4.1. ст..4 , 8.4.3. пп..8.4. ст..8 Закону про прибуток валовий доход –це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. У разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Згідно висновку експерта з оцінки нерухомого майна від 04.07.2007 року експертна вартість об'єкта нерухомості що відчужувався позивачем становить 23643862 гривень.

У відповідності до положень п.16 "Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби"" (№ 92 від 27.04.2000) підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінка основних засобів тієї групи, об'єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки (стор.11, останній абзац), переоцінки вартості об'єкту нерухомості який відчужувався позивачем не було зроблено, адже первісна вартість становить 50020,75 гривень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (№ 996-XIV від 16.07.1999) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається з Акту перевірки (стор.12) в декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2007 року позивачем була відображена балансова вартість основних фондів першої групи на початок звітного кварталу у розмірі 165725. Таким чином позивачем не було відображено належно показники вартості основних фондів першої групи, за наслідком якого були невірно задекларовані податкові зобов’язання позивача з податку на прибуток. Адже об'єктивна вартість основного фонду (згідно експертного висновку 23643862 гривень), який є об'єктом відчуження, становить та погашає суму боргу яка в рази перевищує встановлену та обліковану первісну вартість об’єкта (50020,75гривень).

Правильне відображення балансової вартості основних фондів на підставі яких формується в силу закону податкова звітність прямо впливає на механізм оподаткування прибутку підприємств, адже в силу положень Закону про прибуток (п.3.1. статті 3), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

-          суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

-          суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Вказаного позивачем не було належним чином зроблено.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене у сукупності, судом не встановлено порушень частини 3 статті 2 КАС України про винесені відповідачем оскаржуваного рішення, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

          Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                               О.В.Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –22.12.2010.