Рішення № 135978816, 21.04.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/1262/26

381/901/26

Заочне Рішення

Іменем України

21 квітня 2026 року Фатівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруга А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами, -

Встановив:

19 лютого 2026 року на адресу Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами.

Позов поданий позивачем з використанням системи «Електронний суд».

За змістом заявлених позовних вимог стверджується, що 01 жовтня 2021 року та 25 жовтня 2021 року між відповідачкою, як позичальницею, та ТОВ «МІЛОАН», як первісним кредитором, були укладеними договори про споживчий кредит.

Зокрема, з ТОВ «МІЛОАН» були укладені договори про споживчий кредит № 102122085, № 3460774.

Відповідачка, як позичальниця, не виконала умови щодо повернення боргу та сплати процентів за користування коштами, внаслідок чого виникла заборгованість.

В подальшому, після укладення договорів факторингу та договору про відступлення права вимоги, право вимоги за цими договорами перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», як нового кредитора.

З огляду на те, що відповідачка не здійснила погашення заборгованості позивачу, як новому кредитору, існують підстави для стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки розмір сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви та судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 25 000 гривень.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін спору.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2026 року клопотання представниці позивача про витребування доказів - задоволено, витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», інформацію: - ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім`я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки; - ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки НОМЕР_2 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім`я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки; також витребувано докази зарахування на картку № НОМЕР_1 коштів у сумі 20 000 грн., які, згідно тверджень позивача, були на неї перераховані 25.10.2021 року, а саме витребувано виписки за номером за період з 25.10.2021 по 29.10.2021; також витребувано докази зарахування на картку № НОМЕР_2 кредитних коштів у сумі 20 000 грн., які, згідно тверджень позивача, були на неї перераховані 01.10.2021 року, зокрема, витребувано виписки за номером картки № НОМЕР_2 за період із 01.10.2021 по 05.10.2021;

На виконання ухвали суду витребувані докази були надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повністю, а саме надано інформацію про те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) було емітовано картку № НОМЕР_4 , 01.10.2021 на платіжну картку № НОМЕР_4 було зараховано платіж у сумі 20 000 грн.; також було емітовано картку № НОМЕР_5 , 25.10.2021 на платіжну картку № НОМЕР_5 було зараховано платіж у сумі 20 000 грн.; ідентифікаційні дані власника картки; контактні дані.

Також, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано рух коштів (виписки) по карткам, відкритих до платіжних карток № 4149499111342661 за період з 01.10.2021 по 05.10.2021; № 4731219641767680 за період з 25.10.2021 по 29.10.2021.

В судове засідання представниця позивача, будучи належним чином повідомленою про час і дату проведення судового засідання, не з`явилася, в прохальній частині позову просила провести розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, у випадку неявки відповідача не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

З урахуванням того, що судом не визнавалась обов`язковою явка представника позивача, керуючись приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити судове засідання без участі представниці позивача.

В судове засідання відповідачка, будучи належним чином повідомленою про час і дату проведення судового засідання, повторно не з`явилася, конверти з ухвалою про відкриття провадження, із судовою повісткою повернулися без вручення із зазначенням працівника поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подала, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Як передбачено п. 2 ч . 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

З огляду на наведене, відповідачка вважається повідомленою належним чином про час і дату проведення судового засідання, її неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

За згодою представниці позивача суд ухвалює рішення за правилами заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ознайомившись зі змістом позову та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини справи.

Так, судом встановлено, що 01 жовтня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальницею, було укладено договір про споживчий кредит № 102122085 (а. с. 10-16).

За змістом пунктів 1.2-1.4, 1.5.1 1.5.2, 1.6 вказаного договору, відповідачці, як позичальниці був наданим кредит у сумі 20 000 гривень, строк кредитування 30 днів, дата повернення 30.10.2021 року, процентна ставка в межах строку кредитування 1,25 % щоденно, базова процентна ставка 5 % щоденно, комісія за надання кредиту 2 000 гривень, що становить 10 % від суми кредиту.

Пункт 2.3.1.1 договору передбачає можливість пролонгації на пільгових умовах на визначений в договорі строк з обов`язковою сплатою комісії за пролонгацію.

Згідно пункту 2.3.1.2 договору, передбачена можливість автоматичної пролонгації на стандартних (базових) умовах понад строк кредитування. Строк такої пролонгації до 60 днів, в період дії пролонгації застосовується базова процентна ставка у розмірі 5 % щоденно.

Договір підписаний з використанням електронного підпису. Інформація про одноразовий ідентифікатор та спосіб його направлення відповідачці зазначена в довідці про ідентифікацію (а. с. 23).

ТОВ «МІЛОАН», як первісний кредитор, умови щодо надання грошових коштів в борг виконав повністю.

Обставини щодо надання коштів в борг підтверджуються квитанцією № 1780730501 від 01.10.2021 та випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про рух коштів за рахунком (а. с. 24).

Відповідачка обставини щодо укладення договору та погодження його умов, а також обставини щодо отримання коштів в борг не заперечує.

Відповідачка своїх зобов`язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів, комісії за користування кредитом не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка згідно наданим позивачем розрахунком, становить 88 220,87 гривень, що включає заборгованість за основною сумою боргу 18 818 гривень; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 67 402,87 гривні; заборгованість за комісією 2 000 гривень. Розрахунок виконаний станом на 04 лютого 2026 року (а. с. 28, 35).

Також, до позовної заяви долучений інший детальний розрахунок заборгованості від первісного кредитора ТОВ «МІЛОАН» (відомість про щоденні нарахування), згідно якого станом на 05 січня 2022 року нарахована заборгованість за цим договором у сумі 52 466,67 гривень, що включає заборгованість за тілом кредиту 18 818 гривень, заборгованість за процентами 31 648,67 гривень, заборгованість за комісією 2 000 гривень (а. с. 25-26).

Зі змісту наданих розрахунків слідує, що нарахування процентів здійснювалось, як первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН», так і наступним (проміжним) кредитором ТОВ «Вердикт Капітал». Нарахування процентів здійснювалось до 23 лютого 2022 року. Позивач, як новий кредитор, нарахування процентів не здійснював.

Зі змісту відомості про щоденні нарахування та погашення слідує, що нарахування процентів здійснювалось за ставкою, визначеною у відповідності до пункту 1.5.2 договору в межах строку кредитування, в подальшому, у зв`язку із сплатою позичальницею комісії за пролонгацію, було здійснено пролонгацію на пільгових умовах у відповідності до пункту 2.3.1.1 договору, в нарахування процентів було продовжено за ставкою, визначеною в пункті 1.5.2 договору до 06 листопада 2021 року. З 07 листопада 2021 року до 05 січня 2022 року нарахування процентів здійснювалось за стандартною (базовою) ставкою на умовах пункту 2.3.1.2 внаслідок пролонгації на стандартних (базованих) умовах. При цьому, з відомості слідує, що 25 листопада 2021 року відповідачка здійснила платіж для погашення простроченої заборгованості за процентами у сумі 1 000 гривень (а. с. 25-26).

В подальшому, внаслідок укладення договору факторингу № 17-01/2022-54 від 17 січня 2022 року право вимоги за цим договором було передано ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», після цього, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, право вимоги перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ-ЦЕНТР», позивача у справі (а. с. 36-40, 70-76).

Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували факт укладення зазначених договорів та переходу до позивача, як нового кредитора, права вимоги за договором про споживчий кредит № 102122085 від 01.10.2021.

На підставі цих договорів до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит від 01 жовтня 2021 року № 102122085.

Відповідачка не надала заперечень щодо чинності зазначених договорів та не заперечувала обставин щодо переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора.

Далі, 25 жовтня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальницею, було укладено договір про споживчий кредит № 3460774 (а. с. 29-33).

За змістом пунктів 1.2-1.4, 1.5.1 1.5.2, 1.6 вказаного договору, відповідачці, як позичальниці був наданим кредит у сумі 20 000 гривень, строк кредитування 15 днів, дата повернення 09.11.2021 року, процентна ставка в межах строку кредитування 1,25 % щоденно, базова процентна ставка 5 % щоденно, комісія за надання кредиту 2 200 гривень, що становить 11 % від суми кредиту.

Пункт 2.3.1.1 договору передбачає можливість пролонгації на пільгових умовах на визначений в договорі строк з обов`язковою сплатою комісії за пролонгацію.

Згідно пункту 2.3.1.2 договору, передбачена можливість автоматичної пролонгації на стандартних (базових) умовах понад строк кредитування. Строк такої пролонгації до 60 днів, в період дії пролонгації застосовується базова процентна ставка у розмірі 5 % щоденно.

Договір підписаний з використанням електронного підпису.

Інформація про використаний відповідачкою одноразовий ідентифікатор для підписання договору наведена в довідці про ідентифікацію (а. с. 112).

ТОВ «МІЛОАН», як первісний кредитор, умови щодо надання грошових коштів в борг виконав повністю.

Обставини щодо надання коштів в борг підтверджуються квитанцією № 1803671303 від 25.10.2021 та випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про рух коштів за рахунком (а. с. 113).

Відповідачка обставини щодо укладення договору та погодження його умов, а також обставини щодо отримання коштів в борг не заперечує.

Відповідачка своїх зобов`язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів, комісії за користування кредитом не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка, згідно наданим позивачем розрахунком, становить 80 550 гривень, що включає заборгованість за основною сумою боргу 20 000 гривень; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 58 350 гривень; заборгованість за комісією 2 200 гривень. Розрахунок виконаний станом на 04 лютого 2026 року (а. с. 34).

Також, до позовної заяви долучений інший детальний розрахунок заборгованості від первісного кредитора ТОВ «МІЛОАН» (відомість про щоденні нарахування), згідно якого станом на 08 січня 2022 року нарахована заборгованість за цим договором у сумі 51 550 гривень, що включає заборгованість за тілом кредиту 20 000 гривень, заборгованість за процентами 29 350 гривень, заборгованість за комісією 2 200 гривень (а. с. 114-114 зворот).

Зі змісту відомості про щоденні нарахування та погашення слідує, що в межах погодженого строку кредитування проценти були нараховані за ставкою, визначеною в п. 1.5.2 договору, а з 10 листопада 2021 року застосовані умови щодо пролонгації договору на базових умовах у відповідності до п. 2.3.1.2 договору і подальше нарахування процентів до 08 січня 2022 року здійснювалось за ставкою, передбаченою в п. 1.6 договору.

Після переходу права вимоги за цим кредитним договором до ТОВ «Вердикт Капітал» нарахування процентів було продовжено до 23 лютого 2022 року за ставкою, передбаченою п. 1.6 договору у сумі 1 000 щоденно (а. с. 27).

В подальшому, внаслідок укладення договору факторингу № 26-01/2022-83 від 26 січня 2022 року право вимоги за цим договором було передано ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», після цього, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, право вимоги перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ-ЦЕНТР», позивача у справі (а. с. 53-57, 70-76).

Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували факт укладення зазначених договорів та переходу до позивача, як нового кредитора, права вимоги за договором про споживчий кредит № 3460774 від 25.10.2021.

На підставі цих договорів до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит від 25 жовтня 2021 року № 3460774.

Відповідачка не надала заперечень щодо чинності зазначених договорів та не заперечувала обставин щодо переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора.

Встановивши зазначені обставини справи, суд вважає, що спірні правовідносини сторін спору урегульовані наступними правовими нормами.

Так, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникненняцивільних правта обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому,необхідною умовою для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписів частини 1статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що договір є підставою для виникнення прав та обов`язків, правомірність договору, як двостороннього правочину презюмується, а заміна сторони договору може бути здійснена внаслідок відступлення права вимоги, в тому числі під час укладення договору факторингу.

Отже, на переконання суду, договори про споживчий кредит породжують для відповідачки, як позичальниці, зобов`язання щодо повернення коштів, отриманих в борг та сплати інших платежів, як-то, процентів за користування кредитами та одноразової комісії за надання кредиту. Також, суд вважає, що до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за зазначеними вище договорами і він має право стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Визначаючи розмір заборгованості за договорами про споживчий кредит, суд виходить з наступного.

Суд погоджується з доводами позивача про необхідність стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за тілом кредиту за договором про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 102122085 від 01.10.2021, погоджуючись із зазначеним позивачем розміром, та заборгованості за комісією і процентами, однак вважає не вірним наданий позивачем розрахунок процентів та не погоджується з періодом нарахування процентів.

Зокрема, як слідує з умов кредитного договору про споживчий кредит № 102122085, строк кредитування 30 днів.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості, були застосовані положення щодо автоматичної пролонгації та пролонгації на пільгових умовах, також первісний кредитор продовжив нарахування процентів після закінчення періоду пільгової пролонгації, а ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» здійснювало нарахування процентів за ставкою, визначеною в пункті 1.6 договору.

Аналізуючи питання щодо розміру процентів, що підлягають стягненню, суд враховує існування протилежної за змістом практику Київського апеляційного суду в частині визначення правової природи процентів, які нараховуються після закінчення строку кредитування в межах визначеного строку пролонгації на стандартних (базових) умовах у відповідності до пункту 2.3.1.2 договору.

Зокрема, суд зазначає, що деяких Постановах Київського апеляційного суду висловлена правова позиція щодо того, що проценти за користування коштами в межах погодженого сторонами спору строку пролонгації на стандартних (базових) умовах правомірно нараховуються за правилами статті 1048 ЦК України і є платою за користування коштами, а не мірою відповідальною, визначеною частиною 2 статті 625 ЦК України. Для прикладу, можливо навести постанови Київського апеляційного суду від 23 березня 2026 року по справі № 753/18627/24, від 20 березня 2026 року по справі № 357/910/25, від 09 березня 2026 року по справі № 372/5606/25,

Натомість в інших постановах Київського апеляційного суду висловлено позицію, що у випадку продовження користування позичальником грошовими коштами після погодженого сторонами договору строку кредитування, це є проявом протиправної поведінки позичальника і свідчить про порушення умов договору, а не про його пролонгацію. В такому випадку проценти в межах погодженого сторонами спору строку пролонгації на стандартних умовах нараховуються за правилами частини 2 статті 625 ЦК України і не можуть бути стягнені за правилами статті 1048 ЦК України. Якщо кредитор не заявив вимог про стягнення процентів нарахованих в межах погодженого сторонами строку пролонгації на базових умовах саме за правилами частини 2 статті 625 ЦК України, суд в силу приписів статті 13 ЦПК України відмовляє у стягненні цих процентів, як плати за правомірне користування коштами.

Для прикладу, можливо навести постанови Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року по справі № 357/13574/25, від 20 січня 2026 року по справі № 357/11491/25, від 31 березня 2026 року по справі № 754/1044/25, від 23 лютого 2026 року по справі № 759/14652/25.

Вирішуючи питання щодо можливості стягнення процентів, нарахованих в межах строку пролонгації на стандартних (базових) умовах у відповідності до п. 2.3.1.2, суд виходить з наступного.

Так, суд констатує, що на рівні різних колегій Київського апеляційного суду існує суперечність у визначенні правової природи процентів, які мають бути нарахованими в межах строку пролонгації договору у відповідності до п. 2.3.1.2.

Тобто, суд резюмує, що ці умови договору не є чіткими і однозначними. І якщо зазначені умови договору викликають сумніви в інтерпретації та застосуванні у судді під час вирішення спору, тим паче, зміст зазначених умов договору повинен викликати сумніви у позичальника, як сторони договору.

В силу правової позиції, що висловлена в Постанові ВС 11 вересня 2019 року у справі № 242/4812/16-ц, при неясності умов договору застосовується правило тлумачення contra proferentem тобто тлумачення проти сторони, яка склала договір. Споживач як слабша сторона договору підлягає особливому правовому захисту, що звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

Далі, згідно правової позиції, висловленої в Постанові ВС від 16 серпня 2023 року по справі № 176/1445/22, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними".

Тому, вирішуючи цей спір, суд повинен з`ясувати, який варіант тлумачення умов пункту 2.3.1.2 договору про споживчий кредит № 102122085 від 01 жовтня 2021 року у найбільш сприятливим для відповідача, як позичальника, та, відповідно, яка правова природа процентів, які нараховуються згідно пункту 1.6 та 2.3.1.2 договору за стверджувальний період пролонгації на стандартних умовах.

В контексті наведеного, суд вважає, що більш сприятливим для споживача є варіант тлумачення, за яким проценти, що нараховуються у відповідності до пункту 2.3.1.2 договору, мають бути нарахованими за правилами части 2 статті 625 ЦК України, а не статті 1048 ЦК України, так як в цьому випадку позивач має довести не лише факт прострочення виконання зобов`язання позичальником, а і наявність в діях позичальника складу цивільно-правового делікту, як підстави для застосування заходу відповідальності, крім того, суд враховує, що проценти, нараховані з правилами частини 2 статті 625 ЦК України, можуть бути зменшеними, в той час як зменшення процентів, нарахованих за правилами статті 1048 ЦК України не допускається.

З урахуванням наведеного, суд, беручи до уваги відомість первісного кредитора щодо щоденних нарахувань і погашень, вважає, що проценти мають бути нараховані в межах визначеного в пункті 1.3 договору 30-денного строку кредитування, а також в межах передбаченого п. 2.3.1.1 строку пролонгації на пільгових умовах, так як відповідач вчиняв дії для пролонгації договору і сплачував комісію за пролонгацію.

Як слідує з відомості про щоденні нарахування первісного кредитора, нарахування процентів згідно пункту 1.3, 2.3.1.1 договору здійснювалось до 06 листопада 2021 року. Розмір нарахований за цей період процентів становить: 7 500 гривень проценти нараховані в межах строку кредитування згідно п. 1.3 договору (20 000 гривень х 1,25 % х 30 днів); 1 433,46 гривень проценти, що нараховані в межах періоду пролонгації у відповідності до п. 2.3.1.1 договору ((242,50 гривні х 3 дні) + (235,23 гривні х 3 дні)).

Загальний розмір нарахованих процентів складає 8 933,46 гривень.

Далі, як слідує з відомості про щоденні нарахуванні і погашення, за відповідачка, як позичальниця сплатила первісному кредитору заборгованість за процентами в наступному розмірі: 950 гривень платіж від 31 жовтня 2021 року, 927 гривень платіж від 03 листопада 2021 року, 1 000 гривень платіж від 25 листопада 2021 року.

Отже, загальний розмір сплачених відповідачкою процентів становить 2 877 гривень (950 гривень + 927 гривень + 1 000 гривень).

Тому, загальний розмір процентів, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача становить 6 056,46 гривень (8 933,46 гривень 2 877 гривень).

Щодо стягнення процентів за період пролонгації на базових умовах у відповідності до п. 2.3.1.2 договору, то суду зазначає, що зазначені проценти, за наявності для того підстав, можуть бути стягненні у відповідності до приписів частини 2 статті 625 ЦК України, як захід відповідальності, а не яке плата за правомірне користування коштів. Позивачем не були заявлені вимоги про стягнення цих процентів, як заходу відповідальності, тому такі вимоги в силу приписів статті 13 ЦПК України судом не розглядаються.

Далі, як зазначалося вище, заборгованість за тілом кредиту за цим договором становить 18 818 гривень. Суд визнає доведеним зазначений розмір заборгованості.

Також, суд погоджується з необхідністю стягнення комісії за надання кредиту у сумі 2 000 гривень, що відповідає умовам договору і ці умови не оспорені відповідачкою

Тому, загальний розмір заборгованості за договором про споживчий кредит № 102122085 від 01 жовтня 2021 року становить 26 892,46 гривень, що складається з: 18 818 гривень заборгованість за тілом кредиту, 6 056,46 гривень заборгованість за процентами, 2 000 гривень заборгованість за комісією.

Далі, аналізуючи підстави для стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 3460774 від 25.10.2021 року, суд виходить з наступного.

Зокрема, в цьому випадку суд погоджується з доводами позивача про необхідність стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за тілом кредиту за договором про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 3460774 від 25.10.2021, погоджуючись із зазначеним позивачем розміром, та заборгованості за комісією та процентами, однак вважає не вірним наданий позивачем розрахунок процентів та не погоджується з періодом нарахування процентів.

Зокрема, як слідує з умов кредитного договору про споживчий кредит № 3460774, строк кредитування 15 днів.

Згідно з відомістю про щоденні нарахування і погашення первісного кредитора, проценти згідно з пунктом 1.5.2 були нараховані за ставкою 1,25 % протягом 15 днів, в подальшому, нарахування процентів здійснювалось за правилами пролонгації на базових умовах за ставкою 5 % щоденно.

З мотивів, наведених вище, суд вважає, що проценти мають бути стягнені в межах 15 денного строку кредитування за правилами статті 1048 ЦК України, стягнення процентів поза межами цього строку має бути здійснено за правилами частини 2 статті 625 ЦК України, як заходу відповідальності, проте, такі вимоги позивачем заявлені не були, отже в силу приписів статті 13 ЦПК України судом не розглядаються.

Тому, в межах строку кредитування розмір нарахованих процентів складає 3 750 гривень і саме такий розмір процентів підлягає стягненню, так як відповідачкою не надано доказів погашення заборгованості за процентами.

Далі, за умовами п. 1.5.1 договору передбачено нарахування комісії за надання кредиту у сумі 2 200 гривень. Силу приписів статті 204 ЦК України та дії презумпції правомірності правочинів, суд вважає, що існують підстави для стягнення заборгованості за комісією з огляду на відсутність доказів її погашення відповідачкою.

Також, з урахування відсутності доказів погашення заборгованості за тілом кредиту, суд стягує з відповідачки на користь позивача 20 000 гривень, як заборгованість за тілом кредиту.

Загальний розмір заборгованості за договорами про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 3460774 від 25.10.2021 року становить 25 950 гривень, що включає: 20 000 гривень заборгованість за тілом кредиту, 3 750 гривень заборгованість за процентами, 2 200 гривень комісія.

Також, позивачем були заявлені до стягнення 25 000 гривень, як компенсація витрат на професійну правничу допомогу.

Обставини щодо надання правничої допомоги підтверджуються договором № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року, заявкою про надання юридичної допомоги № 1005 від 01 січня 2026 року, витягом з акту № 18 про надання правничої допомоги від 30 січня 2026 року (а. с. 95-97, 101, 102).

Вирішуючи питання щодо відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Так, статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, часткове задоволення позовних вимог, керуючись критерієм розумності для оцінки понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зменшити заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу до 7 000 гривень.

Далі, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, суд стягує понесені позивачем витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру заявлених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволені на 31 %, суд стягує з відповідачки на користь позивача 825,34 гривень, як компенсацію витрат зі сплати судового збору.

З урахуванням наведеного вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит № 102122085 від 01 жовтня 2021 року у сумі 26 892,46 гривні, що складається з: 18 818 гривень заборгованість за тілом кредиту, 6 056,46 гривень заборгованість за процентами, 2 000 гривень заборгованість за комісією.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3460774 від 25 жовтня 2021 року у сумі 25 950 гривень, що включає: 20 000 гривень заборгованість за тілом кредиту, 3 750 гривень заборгованість за процентами, 2 200 гривень заборгованість за комісією.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» 7 000 гривен, як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» 825,34 гривень, як компенсацію витрат зі сплати судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.