Рішення № 135978626, 24.04.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/7907/25

Провадження № 2/369/3979/26

РІШЕННЯ

Іменем України

24.04.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Худтинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 06 травня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №06.05.2024-100002026, згідно якого позичальнику надано кредит на умовах, що визначені заявкою кредитного договору. А саме надано кредит у розмірі 8000 грн., строком на 98 днів. Погоджена фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається. Також погоджено і комісію, пов`язану з наданням уредиту 10% від суми Кредиту та дорівнює 800 грн.

З договором Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти, комісію.

Свої зобовязання товариство виконало, видавши кредит. У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 14873.05 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6257.09 грн., по процентам в розмірі 5255.96 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 3 360,00 грн.. У добровільному порядку відповідач кошти не сплачує, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість в розмірі 14 873,05 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2400,40 грн..

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2025 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

28 травня 2025 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову ОСОБА_1 вказав, що укладаючи договір у договорі вказувалось, що загальна вартість кредиту для нього, як споживача, становить 17279,81 грн. За весь період ним сплачено 9888,30 грн. Тому залишок заборгованості становить лиш 7391,51 грн. Також позивач встановив відсоток за користування грошовими коштами у порушення Закону України «Про споживче кредитування». Нарахування та стягнення неустойки суперечить вимогам п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Просив відмовити у задоволенні позову.

10 червня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив. Представником ТОВ «Споживчий кредит» додатково вказано, що розмір процентної ставки визначений з урахуванням Закону України «Про споживче кредитування» з відповідними змінами та доповненнями. Укладений договір повністю відповідає вимогам вищевказаного договору, тому не може бути нікчемним. Жодне положення договору не визнано нікчемним або недійсним в судовому порядку. Тому вони мають право нараховувати і відсотки, і комісію, і пеню. Просили задоволити позов.

17 червня 2025 року до суду надійшли заперечення. Додатково відповідач ОСОБА_1 вказав, що банк не має права нарахувати комісію та зараховувати сплачені ним кошти як комісію. Також норма про не можливість у військовий стан нараховувати та стягувати неустойку за невиконання грошового зобов`язання є чіткою і немає іншого трактування. Просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши письмові матеріали справи, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Судом встановлено, що на підтвердження факту укладення кредитного договору позивач надав: Заявку кредитного договору №06.05.2024-100002026, Інформаційне повідомлення позичальника - ОСОБА_1 від 06.05.2024 р. Факт укладення договору відповідачем не оспрорювався.

Відтак, для визначення, на яких умовах укладався договір кредиту, суд керується Заявкою кредитного договору.

Заявкою кредитного договору встановлено, що кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктами Пропозиції визначено, що сума кредиту, строк користування кредитом, термін його повернення та проценти за користування кредитом, встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

06.05.2024 відповідач підписав одноразовим ідентифікатором заявку ТОВ «Споживчий центр», а отже погодив умови кредитування.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом перерахування на банківську картку відповідача, що підтверджується квитанцією від 06.05.2024.

На час вирішення справи ОСОБА_1 сплатив на рахунок позивача: 17 травня 2024 року 2468,54 грн., 01 червня 2024 року 2468,54 грн., 15 червня 2024 року 2454,43 грн.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлено, що 06 травня 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 02.10.2024-100002065, шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е595 Заявки кредитного договору № 06.05.2024-100002026 (кредитної лінії) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови: - пропозиція про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії);

- заявка сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором; - відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті.

Відповідно до пункту 3.1. договору, за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3.2.договору визначено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Пункт 3.3. договору визначає, що кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах.

Згідно з пунктами 3.3.1-3.3.7. дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, тип кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення (виплати) кредиту, проценти за користування кредитом (проценти), графік платежів встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

У пункті 4.1. договору сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-9830.

Пунктом 4.4. договору визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором.

Відповідно до заявки від 06.05.2024, сума кредиту 8 000,00 грн, строк, на який надається кредит 98 дні з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 11.08.2024, процентна ставка «фіксована незмінна процентна ставка», яка становить 1,5%.

Отже, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав квитанцію Іpay ТОВ «УПР», з якого вбачається, що 06.05.2024 о 08:04 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта у сумі 8000 грн, номер картки 444111*30, номер транзакції в системі iPay.ua - 2458590470, з призначенням платежу: «Видача за договором кредиту № 06.05.2024-100002066».

Суд вважає, що вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання кредитором ТОВ «Споживчий Центр» свого обов`язку за кредитним договором.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 06.05.2024-100002026 від 06.05.2024 згідно якої загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 14 873,05 грн., з яких: 6 257,09 грн. - основний борг, 5 255,96 грн. - проценти, 3360 грн. - неустойка.

Суд звертає увагу на те, що ТОВ «Споживчий Центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема, надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Доказів того, що на картку 4441-11ХХ-ХХХХ-9830 не було перераховано суму у розмірі 8000,00 грн матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що у кредитному договорі сторони, діючи відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом.

Сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування з 02.10.2024 по 07.01.2025 за користування кредитними коштами.

Згідно довідки-розрахунку розмір процентів становить 9279,81 грн, які нараховані з 06.05.2024 по 11.08.2024, тобто, відповідають погодженим сторонами умовам договору.

Оскільки відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов`язання за умовами кредитного договору у повному обсязі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, відповідно стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» підлягає заборгованість по тілу кредиту у розмірі 6257,09 грн. та заборгованість по відсоткам у розмірі 5255,96 грн.

Щодо погодженої сторонами розміру відсоткової ставки.

Відповідач заперечував проти розміру процентної ставки, передбаченої в кредитному договорі. Вказував, що розмір процентної ставки не може перевищувати 1%, посилаючись на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", а також на положення ст. 8 Закону України Про споживче кредитування.

Разом з тим, такі твердження відповідача суперечать п.17 прикінцевих положень Закону України Про споживче кредитування: розділ IV "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17 згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023, яким передбачено наступне: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Суд звертає увагу, що Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набув чинності 24.12.2023. Отже, денна процентна ставка у 1,5 % є застосованою та законною для договорів, укладених до 20 серпня 2024 року, при цьому кредитний договір 06.05.2024-100002026 був укладений 06.05.2024 р.

Посилання відповідача на неправомірність нарахування йому комісії та зарахування сплачених ним коштів у погашення комісії, суд не приймає до уваги.

Так, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Укладаючи кредитний договір сторони погодили сплату комісії, пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 800 грн, яка нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів (п. 8 заявки кредитного договору).

Таким чином, комісія за надання кредиту, з врахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», відноситься до платежів, передбачених договорами про споживчий кредит та підлягає нарахуванню відповідачу.

Разом з тим, правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення неустойки відсутні.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина 1 статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Дана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої у період дії воєнного стану, за прострочення зобов`язання, яке виникло з кредитного договору, відповідно, колегія суддів застосовує положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст.141 ЦПК України та з відповідача слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволеної частини, а саме в розмірі 1874,94 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №06.05.2024-100002026 від 06.05.2024 р. в розмірі 11 513,05 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот тринадцять грн. 05 коп.) та судовий збір в розмірі 1874,94 грн. (одна тисяча вісімсот сімдесят чотири грн. 94 коп.).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місце знаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлений 24 квітня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ