Рішення № 135975595, 22.04.2026, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/21/26

Номер провадження 2/573/188/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

22 квітня 2026 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Черкашиної М.С.,

з участю секретаря: Федорченко Г.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Мороза О.В.,

представника відповідача, третьої особи: Кравченко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Даценка А.М. звернувся до Білопільського районного суду Сумської області з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 000 гривень.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Так, 11.11.2010 ОСОБА_1 на підставі рішення першої сесії VI скликання Куянівської сільської ради Білопільського району Сумської області приступив до виконання повноважень Куянівського сільського голови.

29.07.2013 до ЄРДР внесено інформацію про кримінальне правопорушення за № 42013200000000107, а 30.07.2013 відбулась провокація злочину, шляхом якої працівники СБУ із залученням негласного агента ОСОБА_3 намагались вручити йому грошові кошти.

16.09.2013 ОСОБА_1 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.386 КК України.

Відповідно до ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми О.В.Сибільова від 31.07.2013 по справі № 591/6583/13-к, ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми Міліціанова Р.В. від 19.09.2013 у справі № 591/8219/13-к, ухвали слідчого судді Білопільського районного суду Кліщ О.В. від 11.09.2014 по справі № 573/1926/14-к, у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 , проведено три обшуки.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми Сидоренко А.П. від 26.09.2013 по справі № 591/8449/13-к надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 та подальшого оголошення у розшук.Після чого останнього оголошено у розшук, зокрема через опублікування оголошення в газеті «Білопільщина» за 25.09.2013.

15.10.2013 ОСОБА_1 затримано в м. Києві працівниками СБУ. Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми Сидоренко А.П. від 16.10.2013 по справі № 591/8449/13-к обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, після чого позивача поміщено до Сумського СІЗО, де він перебував до 24.10.2013, сплативши визначену ухвалою заставу у розмірі 91 760,00 грн.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми Сидоренко А.П. від 28.10.2013 по справі 591/9319/13-к ОСОБА_1 відсторонений від посади голови Куянівської сільської ради Білопільського району Сумської області на строк з 28.10.2013 по 16.11.2013.

24 липня 2014 року заступником прокурора Сумської області Жерьобкіним В.Д. було затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , обвинувачення щодо яких зміннювалось декілька разів шляхом його конкретизації без зміни правової кваліфікації та обставин вчиненого ними кримінального правопорушення.

Вироком Білопільського районного суду від 11.12.2015 він був визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст.368 КК у зв`язку з відсутністю в діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 30.03.2016 вирок Білопільського районного суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12.09.2018 вирок Білопільського районного суду Сумської області від 11.12.2015 та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 20.03.2016 стосовно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

14.01.2020 складений новий обвинувальний акт у об`єднаному кримінальному провадженні № 42013200000000107 та № 121014200000000039, відповідно до якого ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364 КК та ч.2 ст.190 КК України.

Вироком Білопільського районного суду від 04.09.2020 у даній справі ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за обома статтями у зв`язку з відсутністю в діях складу вказаних злочинів.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 18.11.2024 вищезазначений вирок суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційному порядку вирок суду не оскаржувався, набрав законної сили 18.11.2024 після залишення його без змін судом апеляційної інстанції.

Таким чином, позивач перебував під слідством та судом з 29.07.2013 (день внесення відомостей про злочин до ЄРДР) і до 18.11.2024 (день набрання законної сили виправдувального вироку від 04.09.2020), що становить 11 років 03 місяці 21 день.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивач зазнав значних душевних страждань, які полягають у порушенні психологічного комфорту та перебування у стані постійної емоційної напруги та стресу, страху, зазнав значних змін у життєвих і суспільних стосунках, значного зниження престижу, репутації, та інших негативних явищ морального характеру, погіршення стану здоров`я.

Враховуючи наведене, позивач, просить стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у розмірі 5 000 000 грн і 23 769 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Сапіча В.М. під час розгляду кримінальної справи 573/553/14-к та 75 000 грн судових витрат на правничу допомогу.

Заяви (клопотання) учасників справи.

30 січня 2026 року через систему «Електронний суд» представником відповідача - Сумської обласної прокуратури Панченком О.В. направлено відзив на позов у якому йдеться про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Вказана позиція мотивована наступним: право особи на відшкодування моральної шкоди виникає, у том числі, і у разі постановлення виправдовувального вироку щодо особи, проте вказана норма не є імпертивною, а лише надає право ставити вимогу про таке відшкодування у випадку доведення у встановленому законодавством порядку факту її спричинення та обгрунтування розміру такого відшкодування. З позовної заяви вбачається, що за твердженням ОСОБА_1 , він перебував під слідством та судом з 29.07.2013 (день внесення відомостей про злочиндо ЄРДР) і до 18.11.2024 (день набрання законної сили виправдувальним вироком від 06.09.2020), що становить 11 років 03 місяці 21 день, проте вищевказаний період розраховано невірно, з огляду на п.1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким визначено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Таким чином визначення строку перебування ОСОБА_1 під слідством та судом слід рахувати не з часу внесення відомостей про злочин до ЄРДР, а з 16.09.2013 - часу повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), «…розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження», постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 757/4618/22-ц (провадження № 61- 15903св23) «…період перебування під слідством та судом має бути визначений, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та до моменту ухвалення судом виправдувального вироку».

З питань відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності слід зазначити наступне.

У своєму позові ОСОБА_1 негативними наслідками протиправних діянь та наявністю підстав для відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі визначає тривале перебування його під слідством та судом, що призвело до порушення його психологічного комфорту та перебування у стані постійної емоційної напруги і стресу, погіршення стану здоров`я, зниження престижу, репутації та інших негативних явищ морального характеру.

Проте, вищевказані твердження не доведено позивачем належними і допустимими доказами, оскільки до позовної заяви не долучено медичної документації, висновків експертиз, чи інших документів, що свідчать про погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 , пов`язаних саме із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, чи внаслідок такого.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження №14- 538цс19), - розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Отже визначений позивачем розмір моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством та судом (36-37 тис. грн), що більше ніж у 4 рази перевищує визначений Законом (із 01.12.2026 8647 грн), є безпідставно і занадто завищеним, суперечить положенням чинного законодавства та може призвести до незаконного збагачення за рахунок коштів державного бюджету, що не відповідає принципам розумності та справедливості.

З приводу понесених позивачем витрат на правову допомогу. Витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Наведена у позовній заяві сума витрат за надання правової допомоги (23 769 грн + 75 000 грн = 98 769,0 грн), яку позивач просить стягнути, є неспівмірною зі складністю кримінального провадження та вчинених адвокатами дій, спрямованих на надання правової допомоги, оскільки долучені до позовної заяви угода № 10/5 від 29.10.2018 про надання правничої допомоги із адвокатом Сапічем В.М. і договір про надання правової допомоги від 01.01.2026 адвокатом Даценком А.М. не містять обґрунтувань складності справи, у якій ОСОБА_1 надавалась правова допомога, а також підтверджуючої інформації (доказів) кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, орієнтовного переліку правничих послуг і їх вартості та інші істотні обставини, відсутній належним чином складений звіт про виконану роботу та розрахунок у акті приймання послуг від 14.04.2025 не зазначено, які юридичні послуги надані адвокатом, тощо.

Згідно договору про надання правової допомоги від 01.01.2026 сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару за надання правової допомоги незалежно від кількості витраченого часу (годин) становить 75 000 грн., з яких: 25000 грн ознайомлення та аналіз матеріалів судової справи № 573/553/14-к; 45000 грн підготовка та подання позовної заяви; 5000 грн - участь у 2 судових засіданнях з урахуванням прибуття до суду. Із викладеного вбачається, що у вказаному договорі необґрунтовано завищеними є усі його складові. До угоди про надання правничої допомоги № 10/5 від 29.10.2018 долучено акт виконаних робіт, що обґрунтовує розрахунок вартості адвокатських послуг посилається на нормативно-правові документи, які на час укладення угоди втратили чинність. До матеріалів справи не надано доказів отримання адвокатами Сапічем В.М. та ОСОБА_2 від позивача коштів за надання правової допомоги (квитанції про отримання коштів, книги доходів та витрат адвоката, податкові декларації тощо).

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу та змісту наданих послуг, реальності, необхідності і розумності витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні та спричинених витрат під час розгляду цієї справи. Окрім цього позивачем не обґрунтовано та не доведено дотримання правових вимог щодо врахування фактично витраченого адвокатом часу при визначенні розмірів гонорару, зазначених у договорі про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом, їх розумності та співмірності зі складністю розгляду цієї цивільної справи.

За вищевказаних обставин наразі відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у заявленому ним обсязі (а.с.17-19).

31 січня 2026 представником позивача Даценком О.М. до суду надіслано відповідь на відзив. Не погоджуючись з позицією відповідача в особі Сумської обласної прокуратури щодо тривалості строку, під час якого позивачу завдавалась моральна шкода та способів доведеності її зазначає наступне. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 352/2255/19 (провадження № 61-11055св20).

ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка полягає у спричиненні моральних страждань, внаслідок обмеження його конституційних прав; порушення нормальних соціальних зв`язків, через необхідність брати участь у слідчих діях; звертатись за отриманням правової допомоги для реалізації права на захист; перебуванням під слідством за обвинуваченням у вчиненні злочину, що негативно вплинуло на його репутацію; ускладнення відносин між знайомими, колегами по роботі та родичами.

Крім цього, надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 22.05.2024 у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23).

У постанові від 17.09.2025 по справі № 461/6351/23 (провадження № 61-14106св2) Верховний Суд виснував, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, необхідно виходити з презумпції завдання позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

На підставі вищевикладеного, зазначає, що Сумська обласна прокуратура не спростувала презумпції завдання Павленку О.М. моральної шкоди, тому просить суд критично поставитись до відзиву та повністю задовольнити позовні вимоги (а.с. 23, 24).

05 лютого 2026 року представником відповідача - Сумської обласної прокуратури Панченком О.В. направлено заперечення на відповідь на відзив, у якому йдеться про те, що Сумська обласна прокуратура не може погодитись із доводами викладеними представником позивача у відповіді на відзив, зокрема, щодо стягнення моральної шкоди у розмірі вказаному у позовній заяві, з огляду на наступне. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 на підставі ст. 56 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 23, 176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» просить суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету завдану йому моральну шкоду в розмірі 5 000 000 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 23 769 грн. під час розгляду кримінального провадження у справі № 573/553/14-к та судові витрати у цій цивільній справі 75000 грн.

Спричинення моральних страждань обґрунтовано тим, що більше 11 років здійснювалось його кримінальне переслідування у кримінальному провадженні № 42013200000000107, в якому вироком Білопільського районного суду від 04.09.2020, залишеним в силі ухвалою Сумського апеляційного суду від 18.11.2024, його виправдано за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 364 КК України у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Проте, при поданні позовної заяви та відповіді на відзив позивач та його представник не надали до суду жодних доказів в обґрунтування завданої моральної шкоди у розмірі, вказаному у позовній заяві. Також необґрунтовано було заявлено вимогу про стягнення витрат за надання правничої допомоги на загальну суму 98 769 грн.

Зокрема, позивач і його представник не надали достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння моральної шкоди у обсягах, що значно перевищують визначені законом мінімальний розмір із розрахунку одного мінімальної розміру заробітної плати визначеної Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік» за кожен місяць перебування під слідством і судом у кримінальному провадженні. Посилання представника позивача у відповіді на відзив на деякі висновки Верховного Суду, є вирваними з контексту самих рішень, що викривляє правову позицію викладену Верховним Судом у своїх постановах.

Так, у Постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 352/2255/19, на яку посилається представник позивача, зазначено, зокрема, наступне: «…Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62). Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Суди встановили, що ОСОБА 1 перебувала під слідством та судом протягом 43 місяців, а саме з 18 серпня 2014 року (час повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України) до 20 березня 2018 року (часу набрання судовим рішенням законної сили).

Суди, з урахуванням вимог розумності та справедливості, порушення прав ОСОБА 1, характеру і обсягу її страждань, обґрунтовано визначили компенсацію моральної шкоди у розмірі 203 089,00 грн. Таким чином у вказаній Постанові суд підтримав позицію судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення визначеного Законом мінімального розміру моральної шкоди (43 міс *4723 грн =203 089,00 грн). Аналогічна позиція підтверджується правовими висновками Верховного Суду, викладеними в низці постанов, у тому числі й тими, на які посилається позивач: Колегія суддів Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 17.09.2025 у справі № 461/6351/23 (провадження № 61-14106св24).

У постанові від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь- якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс 19).

Проте, визначений позивачем розмір моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством та судом (36-37 тис. грн), що більше ніж у 4 рази перевищує визначений Законом (із 01.01.2026 8647 грн), не підтверджений доказами і є необґрунтованим та значно завищеним.

Наведена у позовній заяві сума витрат за надання правової допомоги 98 769,0 грн, яку позивач просить стягнути, є значно завищеною, неспівмірною зі складністю кримінального провадження та цивільної справи, вчинених адвокатами дій, спрямованих на надання правової допомоги позивачу. Відповідно не підлягають відшкодуванню позивачу і витрати направову (правничу) допомогу у заявленому розмірі (а.с. 28-31).

09 лютого 2026 року від представника третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області Приходько Л.В. надійшли пояснення по справі. Вказаними пояснення третя особа заперечує проти задоволення позовної заяви і просить суд відмовити у її задоволенні. Свою позицію мотивує тим, що Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених зокрема, Положенням про Головні управління Державної казначейської служби України в АРК, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2011 №1280. Головне управління ДКСУ у Сумській області жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, у зв`язку з чим орган Казначейства не може нести відповідальність за можливу шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів, що підтверджено позивачем у своїй позовній заяві. Крім цього, посилаючись на постанову Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 вказує, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більше ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до надмірного збагачення за рахунок Держави. Таким чином, оскільки з позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду стали дії органів прокуратури, вважають, що є безпідставними позовні вимоги про стягнення судових витрат на правничу допомогу з за рахунок коштів Держбюджету України, крім цього позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наданих адвокатських послуг на суму 75 000 грн.

Крім цього, посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 641/4272/19, звертає увагу, що у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або його територіальний орган (а. с. 36-38).

09 лютого 2026 представником відповідача Державної казначейської служби України Кравченко Н. направлено відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечують проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, підтримуючи і дублюючи позицію представника третьої особи з таких підстав. Станом на момент відкриття провадження у справі ні Державна казначейська служба України як самостійний суб`єкт правовідносин, ні її працівники не вчиняли жодних незаконних дій та не допускали протиправної діяльності по відношенню до позивача, що могло порушити його законні права та інтереси. Крім цього, зазначає, що позивачем у позовній заяві не наведено обгрунтованих розрахунків суми завданої моральної шкоди та не надано належних допустимих доказів на підтвердження наданих адвокатських послуг на заявлену суму (а.с. 40-42).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Даценко А.М., який приймав участь в режимі відеоконференції, підтримали заявлені вимоги, викладені в позовній заяві, просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача Сумської обласної прокуратури Мороз О.В. , який приймав участь в режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення позову, посилаючись на недоведення позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди, необгрунтованості розрахунку розміру відшкодування розміру моральної шкоди та судових витрат на послуги адвокатів.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України та третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області Кравченко Н.М., яка приймала участь в режимі відеоконференції, в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість позивачем наявності та розміру моральної шкоди, а також на те, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у справі.

Процесуальні дії в справі.

Ухвалою судді Білопільського районного суду Сумської області від 15.01.2026 року, відкрито провадження у цивільній справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 12).

Ухвалою судді Білопільського районного суду Сумської області від 09.03.2026 року, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні з викликом сторін (а.с. 71).

Встановлені судом фактичні обставини справи.

29 липня 2013 до ЄРДР внесено інформацію про кримінальне правопорушення за № 42013200000000107, у витягу вказано наступне: сільський голова Куянівської сільської ради Білопільського району Павленко О.М., який є службовою особою, що займає відповідальне становище, вимагав та отримав неправомірну вигоду від ОСОБА_3 сумою 29000 грн, за вирішення питання про надання в оренду земельної ділянки для ведення водного господарства, яка розташована на території Куянівської сільської ради.

16 вересня 2013 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, а саме в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням влади та службового

становища, поєднаного з вимаганням, за попередньої змовою групою осіб.

На підставі ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми О.В. Сибільова від 31.07.2013 по справі № 591/6583/13-к про надання дозволу на проведення обшуку домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , було проведено обшук.

В подальшому, ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми Міліціанова Р.В. від 19.09.2013 у справі № 591/8219/13-к старшому слідчому СУ УМВС України в Сумській області Бухтіярову А.Г. надано дозвіл на проведення повторного обшуку домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Третій обшук був проведений за вищезазначеною адресою на підставі ухвали слідчого судді Білопільського районного суду Кліщ О.В. від 11.09.2014 по справі № 573/1926/14-к.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми Сидоренко А.П. від 26.09.2013 по справі № 591/8449/13-к надано дозвіл на затримання позивача та подальше оголошення у розшук, зокрема через оголошення в номері газеті «Білопільщина» за 25.09.2013 (матеріали електронної справи, а.с. 6 зв).

15.10.2013 року ОСОБА_1 було затримано працівниками УВСВБ КОЗ УСБУ України в Сумській області.

16.09.2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопрушеня, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми Сидоренко А.П. від 16.10.2013 по справі № 591/8449/13-к відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, після чого поміщено до Сумського СІЗО, цією ж ухвалою на підозрюваного було покладено ряд обов`язків: 1) прибувати до визначеної службової особи - слідчого, прокурора або суду, із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора, суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання або роботи; 4) утримуватися від спілкування зі свідками.

24.10.2013 ОСОБА_1 звільнено з Сумського СІЗО у зв`язку зі сплатою визначеної ухвалою судом застави у розмірі 91 760,00 грн.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми Сидоренко А.П. від 28.10.2013 по справі 591/9319/13-к ОСОБА_1 відсторонений від посади голови Куянівської сільської ради Білопільського району Сумської області на строк з 28.10.2013 по 16.11.2013.

05.03.2014 досудове розслідувння кримінального провадження по обвинуваченю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 завершено відкриттям матеріалів для ознайомлення та обвинувальний акт направлено до суду (матер. ел. справи).

Із позовної заяви вбачається, що під час судового розгляду кримінальних проваджень № 42013200000000107 і № 12014200000000039 Білопільським районним судом дані провадження на підставі ст. 334 КПК України були об`єднані в одне.

В зв`язку з цим 24 липня 2014 року заступником прокурора Сумської області Жерьобкіним В.Д. затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , обвинувачення щодо яких було змінено шляхом його конкретизації без зміни правової кваліфікації та обставин вчиненого ними кримінального правопорушення.

30.07.2015 першим заступником прокурора Сумської області Задоренко І.В. було затверджено черговий обвинувальний акт від 29.07.2015 відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , обвинувачення щодо яких було змінено шляхом його конкретизації без зміни правової кваліфікації та обставин вчиненого ними кримінального правопорушення.

17.11.2015 першим заступником прокурора Сумської області Сидоренко І.А. було затверджено черговий обвинувальний акт від 17.11.2015 року відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Вироком Білопільського районного суду від 11.12.2015 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст.368 КК у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 30.03.2016 вирок Білопільського районного суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12.09.2018 вирок Білопільського районного суду Сумської області від 11.12.2015 та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 20.03.2016 стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , скасовано й призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

27.12.2018 року розпочатий судовий розгляд кримінального провадження в Білопільському районному суді Сумської області.

Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 190 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю події злочину.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 04.09.2020 року залишений без змін. В касаційному порядку вирок суду не оскаржувався, і набрав законної сили 18 листопада 2024 р.

Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55 Конституції України).

Статтею 56 Конституції України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВР, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): моральна шкода.

Згідно зі статтею 13 вищезазначеного Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, у Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Здійснення провадження у справі про притягнення до кримінальної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу злочину, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (відкриття кримінального провадження, застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та інше). Такого висновку дійшов Верховний Суду, зокрема в постановах від 18 травня 2022 року у справі №158/272/21, від 31 серпня 2022 року у справі №289/865/21.

Висновки суду.

У справі, яка розглядається, підставою для відшкодування шкоди є виправдання 04 вересня 2020 року Білопільським районним судом Сумської області ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364 КК України та ч. 2 ст. 190 КК України.

Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи через відсутність в його діях складу злочину свідчить про те, що позивача притягнуто до кримінальної відповідальності незаконно. Крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою матеріальні витрати.

Таку позицію також викладено в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18).

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 26січня 2022року у справі № 953/6561/20(провадження № 61-922св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 522/10241/19 (провадження № 61-18178св21).

Суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та приходить висновку, що діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, оскільки виправдання особи у кримінальному провадженні через відсутність складу злочину та відсутність події злочину свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності незаконно.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тому суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивач зобов`язаний довести факт завдання йому моральної шкоди і конкретизувати у чому вона полягає. Із змісту закону № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статті 1176 ЦКУ слідує, що мінімальний розмір суми відшкодування за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності настає лише тільки за фактом такого притягнення.

Право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом національного права.

Постанова Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (обрахування періоду перебування під слідством та судом) Період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Відповідно до ст. 8 ЗУ Про державний бюджет на 2025 рік, з 1 січня 2026 року, мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8647 гривень.

Період з 16 вересня 2013 року по 18 жовтня 2024 року складає 11 років 2 місяці 02 дні (134 місяці 02 дні ).

Відтак, суд при визначенні розміру моральної шкоди враховує обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, час та зусилля, які були необхідні, для відновлення порушених прав, вимоги розумності і справедливості, мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом визначає моральну шкоду в розмірі 1 159 274 грн. 46 коп. (134 х 8647 грн + 02/30 х 8647).

Суд також не приймає доводи відповідача в частині посилання на неналежність відповідача.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16).

Крім цього, відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови ВП ВС від 19.06.2018 у справі №910/23967/16.

У пунктах 5.4, 6.9 цієї ж постанови ВП ВС вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові ВП ВС від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц вказано, що в цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Положеннями Кримінального процесуального кодексу України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження№ 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).

При цьому, передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Звертаючись до суду, позивач просить стягнути на його користь витрати, понесені ним за юридичну допомогу адвоката Сапіча В.М. у справі 573/553/14-к у сумі 23769 грн.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 у справі № 573/553/14-к представляв та надавав юридичну допомогу захисник адвокат Сапіч В.М., що підтверджується відповідними письмовими документами (угодою 10/5 про надання правничої допомоги від 29.10.2018, Додатком №1 до угоди про надання правничої допомоги в частині визначення її оплати, актом прийняття виконаних робіт від 31.07.2020 на суму 23769 грн (а.с.10).

Таким чином вимога позивача про стягнення коштів за надання правової допомоги під час розгляду кримінального проваження в розмірі 23769 грн грн. підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу сум, сплачених ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи доказів свідчить про надання адвокатом професійної правничої допомоги під час розгляду кримінальної справи, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки суд вважає розмір заявлених до стягнення витрат на правову допомогу співмірним із обсягом наданої адвокатом правової допомоги, складністю справи, тривалістю як досудового розслідування так і судового розгляду справи, значенням справи для позивача.

Що стосується стягнення судових витрат на правничу допомогу у даній справі у сумі 75 000 грн., суд виходить з наступного.

Згідно частин 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України) та витрат, пов`язаних з проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За змістом ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`ятнадцяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

З метою отримання професійної правничої допомоги позивач ОСОБА_1 уклав із адвокатом Даценком А.М. договір про надання правничої допомоги від 01.01.2025, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Умовами договору про надання правової (правничої) допомоги від 01.01.2026 року передбачено, що гонорар Адвоката визначається у фіксованому розмірі в сумі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) грн., з яких 25000 грн ознайомлення та аналіз матеріалів справи № 573/553/14-к, підготовка та подання позовної заяви 45 000 грн, участь у 2-х судових засіданнях з урахуванням прибуття до суду 5000 грн, вказана сума може бути змінена у зв`язку зі збільшенням (зменьшенням) наданих послуг. Оплата послуг здійснюється в готівковому порядку, підттвердженням оплати є розписка адвоката про отримання коштів.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Аналогічний правовий висновок зазначений в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20).

Вказані витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову пропорційно розміру задоволених вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін.

Перевіривши надані документи, враховуючи клопотання відповідачів щодо врахування пропорційності та розумності розміру судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, суд вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката Даценка А.М. у сумі 75 000 грн. є надто завищеним, неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, а тому з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що стороною позивача доведено понесенння ним витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн. (підготовка та подання позовної заяви та участь адвоката у 2-х судових засіданнях).

Оскільки позов задоволено на 23,18 %, суд приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають частковому та стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у розмірі 4 636 грн., тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Щодо судового збору

Пунктом 13 частини статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Судовий збір у цій справі відповідно до вимог п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не справлявся, а тому судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.1173,1174,1176 ЦК України, ст.ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Позовну заяву ОСОБА_8 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, - задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_8 моральну шкоду у розмірі 1 159 274 (один мільйон сто п"ятдесят дев"ять тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 46 коп. та 23 769 ( двадцять три тисячі сімсот шістдесят дев"ять ) грн. судових витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду кримінального провадження № 573/553/14-к.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_8 судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу в розмірі 4 636 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено і підписано 23.04.2026 року.

Суддя