Рішення № 135968234, 23.04.2026, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/13/26

Провадження № 2/548/263/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2026 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання -Матвієнко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Служби у справах дітей Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції заявника

До Хорольського районного суду Полтавської області надійшла дана позовна заява, в якій позивач просить позбавити відповідачку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує на те, що 15.06.2013 між позивачем та Відповідачкою відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 469, було зареєстровано шлюб.

20 лютого 2024 року Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області по справі №548/235/24 шлюб між позивачем та Відповідачкою був розірваний.

Від шлюбу мають дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (підтвердженням цього слугує свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ), який проживає із позивачем та знаходиться на її повному утримані.

Після розлучення і навіть ще раніше, оскільки шлюбно-сімені відносини з Відповідачкою припинилися за декілька місяців до Рішення суду про розірвання шлюбу, син залишився проживати разом із позивачем. З того часу Відповідачка матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не приймає жодної участі у додаткових витратах на сина, не цікавиться його життям, не відвідує його, жодного контакту з сином не підтримує, навіть не спілкується з ним в телефонному режимі. Вихованням сина займається позивач самостійно.

З 05 квітня 2022 року сторони разом з сином проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Десь з кінця 2023 року, кінець восени, позивач з сином, за вказаною адресою почали проживати разом, оскільки їхні з Відповідачкою шлюбно-сімені відносини припинилися.

Відповідно до довідки Хорольської гімназії Хорольської міської Ради Лубенського району Полтавської області, « ОСОБА_3 дійсно навчається в опорному закладі «Хорольська гімназія Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області» з 06.09.2022 року, на даний час є учнем 6 б класу.

Адміністрації закладу відомий батько, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вихованням сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , займався батько, який відвідував батьківські збори, співпрацював з класним керівником. Мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з адміністрацією закладу та класним керівником зв`язок не підтримувала, батьківські збори не відвідувала, навчанням сина не цікавилася.»

Відповідно до акту від 24.12.2025 року складеного депутатом міської ради за підписами сусідів, позивач з сином проживає за однією адресою, крім нього за вказаною адресою більше ніхто не мешкає, відповідний акт додається.

Також, підтвердженням того, що син і зараз проживає разом із позивачем слугують довідки переселенців, відповідно до яких вони з сином зареєстровані за однією адресою, данні довідки додаються до позовної заяви.

Окрім зазначеного, Відповідачка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 написала заяву, що вона відмовляється від батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та зазначила що їй роз`ясненні правові наслідки цієї заяви. Позовні вимоги вона визнає та не заперечує проти їх задоволення . Дана заява була складена і підписана Відповідачкою у присутності приватного нотаріуса, яка додається до позовної заяви .

Так, як Відповідачка не цікавиться сином, його життям, станом, не відвідує його, не надає матеріальної допомоги на його моральний чи духовний розвиток, не бажає брати участі у виховані та утриманні сина, про що свідчить її нотаріально посвідчена заява - вважаю доцільним позбавити Відповідачку батьківських прав.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 12 січня 2026 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 10-00 годину 02 лютого 2026 року (а. с. 22-23 , копія якої надіслана учасникам справи 12.01.2026 року (а. с. 24-26).

Заяви, клопотання.

22.04.2026 року через підсистему «Електронний суд» на адресу суду, надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Іванов О.А. в судове засідання не з"явилися, але представник позивача направив заяву про розгляд справи за їх відсутності відсутності. Позовні вимоги підтримують та прохають їх задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, але подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Позовні вимоги визнала та не заперечвувала проти їх задволення.

У судове засідання представник третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області не з"явився, але подали до суду заяву без участі їх представника, підтримали висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, вказавши на недоведеність позовних вимог.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 15.06.2013 між позивачем та Відповідачкою відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 469, було зареєстровано шлюб.

20 лютого 2024 року Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області по справі №548/235/24 шлюб між позивачем та Відповідачкою був розірваний.

Від шлюбу мають дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (підтвердженням цього слугує свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ), який проживає із позивачем та знаходиться на її повному утримані.

Після розлучення і навіть ще раніше, оскільки шлюбно-сімені відносини з Відповідачкою припинилися за декілька місяців до Рішення суду про розірвання шлюбу, син залишився проживати разом із позивачем. З того часу Відповідачка матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не приймає жодної участі у додаткових витратах на сина, не цікавиться його життям, не відвідує його, жодного контакту з сином не підтримує, навіть не спілкується з ним в телефонному режимі. Вихованням сина займається позивач самостійно.

З 05 квітня 2022 року сторони разом з сином проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Десь з кінця 2023 року, кінець восени, позивач з сином, за вказаною адресою почали проживати разом, оскільки їхні з Відповідачкою шлюбно-сімені відносини припинилися.

Відповідно до довідки Хорольської гімназії Хорольської міської Ради Лубенського району Полтавської області, « ОСОБА_3 дійсно навчається в опорному закладі «Хорольська гімназія Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області» з 06.09.2022 року, на даний час є учнем 6 б класу.

Адміністрації закладу відомий батько, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вихованням сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , займався батько, який відвідував батьківські збори, співпрацював з класним керівником. Мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з адміністрацією закладу та класним керівником зв`язок не підтримувала, батьківські збори не відвідувала, навчанням сина не цікавилася.»

Відповідно до акту від 24.12.2025 року складеного депутатом міської ради за підписами сусідів, позивач з сином проживає за однією адресою, крім нього за вказаною адресою більше ніхто не мешкає, відповідний акт додається.

Також, підтвердженням того, що син і зараз проживає разом із позивачем слугують довідки переселенців, відповідно до яких вони з сином зареєстровані за однією адресою, данні довідки додаються до позовної заяви.

Окрім зазначеного, Відповідачка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 написала заяву, що вона відмовляється від батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та зазначила що їй роз`ясненні правові наслідки цієї заяви. Позовні вимоги вона визнає та не заперечує проти їх задоволення . Дана заява була складена і підписана Відповідачкою у присутності приватного нотаріуса, яка додається до позовної заяви .

Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Нормами п. п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Приписами ч. ч. 2, 8-10 ст. 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

В свою чергу, обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК України.

Так, ч. ч. 1-4 ст. 150 СК України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до вимог ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно з вимогами ч. ч. 1,2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції даної конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Приписами ч. ч. 2,3 ст. 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Крім того, у рішенні «Йогансен проти Норвегії» ЄСПЛ вказав на те, що стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Статтею 164 СК України визначено підстави позбавлення батьківських прав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Так, звертаючись з вказаним позовом до суду позивач в обгрунтування підстав позбавлення відповідачки батьківських прав посилався саме на ухилення останньої від виконання своїх обов`язів щодо виховання їх дітей.

В свою чергу, суд зазначає, що тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька /матері, так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема у справах «Савіни проти України» та «Хант проти України» неодноразово наголошував на тому, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Водночас, втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

Таким чином, враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а з іншої - обов`язково дослідити питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

У справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

У рішенні по справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Крім того, у рішенні по справі «Ілля Ляпін проти росії» ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, перевалювати над інтересами батьків.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Крім того, у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц Верховний Суд зробив такий висновок про те, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Таким чином, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Але попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Суд зазначає, що судова практика у цій категорії справ є сталою та застосування положень статті 164 СК України є усталеною, а правові висновки про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 04 червня 2025 року у справі № 753/14498/22.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В свою чергу, приписами ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому суд зазначає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав, покладено саме на позивача.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Так, в обгрунтування позововних вимог позивач, з-поміж іншого, посилався на те, що відповідачка жодним чином не приймає участі ані у вихованні, ані утриманні, ані спілкуванні з дітьми, тобто злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно синів, що в свою чергу, є однією з підстав для позбавлення її батьківських прав.

Натомість, суд зазначає, що саме по собі окреме проживання від дитини, не є підставою для позбавлення останньої батьківських прав відносно сина, оскільки, по-перше, позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка злісно ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків, тобто свідомо за власним бажанням, а не через життєві обставини не виконує їх.

По-друге, позивачем не надано, жодних доказів тогоо, що відповідачка дійсно не виконує обов`язів щодо виховання дитини, зокрема того, що остання: не приймає участі в утриманні дитини чи ухиляється від сплати аліментів на його утримання для забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування сина, тощо, що, в свою чергу, негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання).

Натомість, судом встановлено, що позивач навіть не звертався до суду із позовом про стягнення з останньої аліментів на утримання дитини, та доказів того, що остання не здійснює йому таких перерахунків самостійно, останнім суду не надано.

Так само, суд зазначає про те, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів того, що відповідачка не спілкується з дитиною (наприклад, через соціальні мережі чи мобільні застосунки Viber, WhatsApp, Telegram, тощо) взагалі чи в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення.

Більш того, судом не встановлено, а позивачем не доведено, обставин, які б свідчили про те, що дитина сторін не бажає спілкуватися з матір`ю, а мати не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, що в свою чергу свідчило про те, що остання остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Крім цього, матеріали справи свідчать, що 11.03.2026 року службою у справах дітей виконавчого комітету Хорольської міської ради спільно із центром соціальних служб Хорольської міської ради проведено обстеження умов проживания матері ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 . З`ясовано, що мати ОСОБА_2 , проживае разом з малолітнім сином ОСОБА_3 , 2013 р.н., в орендованій 3 кімнатній квартирі зі зручностями, піклується про малолітнього сина ОСОБА_3 , матеріально його утримує, займається його навчанням та вихованням, потри те, що 26.12.2025 року повністю розуміючи значення і правові наслідки своїх дій та без будь-якого тиску зі сторони у приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області нотаріально засвідчила, що відмовляється від батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином, матеріали справи не містять обставин та жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини, таке спростовано також висновком служби у справах дітей виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про недоцільність позбалення батьківських прав відповідачку ОСОБА_2 .

Установивши, що ОСОБА_2 не втратила інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з ним, суд дійшов правильного висновку про недоведеність необхідності застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач, ані його представник належно не аргументували.

Висновок виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про недоцільність позбалення батьківських прав відповідачку ОСОБА_2 від 21.04.2026 року за № 147, який оцінено у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, не містить відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав. Отже, суд обґрунтовано погодився з вказаним висновком органу опіки та піклування, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.

Особливістю справи, що розглядається, є те, що ОСОБА_1 до позовної заяви про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , поданої до суду 06.01.2026 року, долучив заяву ОСОБА_2 від 26 грудня 2025 року, посвідчену приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д,В., зареєстровану в реєстрі за № 3631.

У цій заяві ОСОБА_2 зазначила, що відмовляється від батьківських прав на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , просила ухвалити будь-які рішення стосовно дитини без її згоди та участі. Просила справу про позбавлення її батьківських прав розглядати без її участі.

Також 26.01.2026 року через підсистему «Електронний суд» на адресу суду, відповідачка подала заяву, у якій зазначила, що з позовом про позбавлення її батьківських прав згодна, просила розглядати справу за її відсутності та до суду більше не викликати.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, суд вважає, що заяви відповідачки від 26.12.2025 та 26.01.2026 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, Верховний Суд зазначив, що заяви про відмову від батьківських прав та визнання позову не є підставою для задоволення позову, оскільки відмова від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Верховний Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька /матері, так і для дитини, при цьому, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, зважаючи на те, що жодних належних, достатніх та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків щодо виховання їх спільних дітей , позивачем суду не надано, суд доходить висновку про недоведеність позовних вимог, а відтак відсутність підстав для їх задоволення, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір не відшкодовується.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 259, 263-265, 279, 280-288, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) представник позивача - адвокат Іванов Олексій Андрійович ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), за участю третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області ( адреса знаходження: вул. Соборності, будинок 4, м. Хорол, Лубенського району, Полтавської області ) про позбавлення батьківських прав, - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 23.04.2026 року.

Суддя : О.В. Коновод