Рішення № 135967458, 15.04.2026, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/342/26

2/368/774/26

Рішення

Іменем України

"15" квітня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Кагарлику цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа Обухівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (м.Обухів, вул. Київська,5) про звільнення майна з-під арешту

встановив :

Позивачка звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З інформації з Державного реєстру речовин прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта (номер інформаційної довідки: 420314834), Позивач дізналася про те, що в Державному реєстрі речовин прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно наявний архівний запис ро арешт житлового будинку, за реєстраційним номером обтяження №41863, який зареєстровано 25.06.2004 11:43:00 за № 41863 реєстратором: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора, 09200, Київська обл., Обухівський р., м. Кагарлик, пл. Незалежності, 1, (04573) 5-15-72. Підстава обтяження: ухвала, б/н, 26.08.1998, Суд; Об`єкт обтяження: будинок, житловий будинок, состав: ціле, состояние: добудоване , статус: жиле, адреса: АДРЕСА_3 . Власник: ОСОБА_3 .

У зв`язку із зазначеними обставинами, Позивач звернулась із заявою до Обухівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Обухівський ВДВС), у якій просила скасувати вказаний арешт з Житлового будинку.

Однак, листом від 14.08.2025 року № 133563, Обухівський ДВС повідомив Позивача про таке: " На Вашу заяву Обухівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ч. Київ) їй було відмовлено в зв`язку зі знищенням архівних справ.

Позивачка вважає, що майнові права її порушені, а тому просить зняти арешт з Квартири для можливості отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, надіслала заяву про розгляд справи в її відсутність.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов та зустрічний позов слід задоволити з слідуючих підстав.

Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст.124 Конституції України.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всебічність та повнота, зокрема, передбачають з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів

Таким чином, з урахуванням принципу змагальності та враховуючи надані сторонами докази, суд вважає що в задоволенні позову слід відмовити з слуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як було зазначено у листі Обухівського ВДВС, відносно ОСОБА_3 відсутні будь-які виконавчі провадження. А згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за суб`єктом: ОСОБА_3 , виявлено Тип обтяження: арешт (архівний запис), Реєстраційний номер обтяження: 41863. Зареєстровано: 25.06.2004 11:43:00 за № 41863 реєстратором: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора. 09200, Київська обл., Обухівський р., м. Кагарлик, пл. Незалежності, 1. Підстава обтяження: ухвала, б/н. 26.08.1998. Суд, Об`єкт обтяження: будинок, житловий будинок, адреса: АДРЕСА_3 . Власник: ОСОБА_3 , 1 Причина відсутності коду: архівний запис.

В той же час, слід зазначити, що ОСОБА_3 не має жодного відношення до Житлового будинку Позивача, за адресою АДРЕСА_1 , що спростовується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 25.08.1991 року, № запису в реєстрі 4142.

Насправді ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був власником частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті якого, його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 29.12.2022 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

Крім того, з ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 26.08.1999 року у справі № 2-15/1999 вбачається, що в забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення збитків, було накладено арешт на майно відповідача, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , до винесення рішення по цій справі та Кагарлицькій держнотконторі було заборонено проводити будь - які дії по відчудженню будинку АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 .

Таким чином, Кагарлицькою районною державною нотаріальною конторою, було помилкового накладено арешт на спірний Житловий будинок Позивача, у виконавчому провадженні де боржником був ОСОБА_3 .

З правового висновку, який викладено в постанові Касаційного цивільного суду Верхового суду від 28 серпня 2024 року по справі 947/36027/21, вбачається, що наявність протягом тривалого часу арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за умов відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Отже, накладений арешт на Житловий будинок порушує права Позивача, як власника Квартири, щодо вільного розпорядження ним.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено у ст. 41 Конституції України, яка наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно з ч.4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - субєкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, Закон передбачає конкретний перелік випадків, коли арешт знімається виконавцем, а в інших випадках, такий арешт знімається судом.

Таким чином, враховуючи неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, тому наразі існує необхідність захисту прав Позивача, шляхом звільнення майна з-під арешту, що накладений на житловий будинок в судовому порядку.

Керуючись ст. ст. ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 11, 59, 71 ЗУ «Про виконавче провадження», суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Зняти арешт з Житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було накладено Кагарлицькою районною державною нотаріальною конторою на підставі ухвали суду, б/н, 26.08.1998 реєстраційний номер обтяження №41863 від 25.06.2004 року та виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Рішення може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.

Суддя : Т.Є.Іванюта