Рішення № 135961699, 22.04.2026, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1596/25

Номер провадження 2/350/401/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Рожнятів в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

установив:

Стислий виклад позицій сторін:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідачки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 18.02.2025-100001515 від 18.02.2025 у розмірі 43160 грн, а також судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 18 лютого 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 18.02.2025-100001515, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредитні кошти у розмірі 13000 грн. Укладення договору відбулося в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», шляхом акцепту відповідачкою публічної оферти з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи позивача та підтвердження волевиявлення за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на зазначений нею номер телефону. Кредитні кошти у сумі 13000 грн були перераховані відповідачці на вказаний нею картковий рахунок. Відповідно до умов договору відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, передбачені договором, а у разі порушення зобов`язань неустойку.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, однак відповідачка належним чином умов договору не виконала, у зв`язку з чим станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 43160 грн, яка складається із 13000 грн заборгованості за тілом кредиту, 20150 грн заборгованості за процентами, 1170 грн комісії за надання кредиту, 2340 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 6500 грн неустойки. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв`язку з чим ТОВ «Споживчий центр» вимушене звернутись із даним позовом до відповідачки про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів та відсотків у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитним договором.

ІІ. Заяви та клопотання сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року відкрито провадження в справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Заочним рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» було задоволено.

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2026 року заочне рішення скасовано за заявою відповідачки, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву.

19 лютого 2026 року представницею відповідачки через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подано відзив на позовну заяву, у якому вона заперечила проти задоволення позову, посилаючись на недоведеність факту перерахування кредитних коштів, відсутність належних доказів розміру заборгованості, а також на незаконність нарахування комісій та неустойки. Зокрема, представниця відповідачки зазначала, що позивачем не подано детального розрахунку заборгованості із зазначенням усіх складових та порядку її формування, а тому вважав вимоги в частині стягнення основного боргу та процентів недоведеними.

23 лютого 2026 року представник позивача подав відповідь на відзив. У поданих поясненнях представник позивача зазначив, що розрахунок заборгованості здійснений відповідно до умов кредитного договору, є належним доказом у справі та підтверджує склад і розмір заборгованості. Щодо комісії позивач зазначав, що вона пов`язана із наданням кредиту із використанням сторонніх платіжних сервісів та передбачена умовами договору, а тому є правомірною. Неустойка, на думку позивача, також нарахована відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

22 квітня 2026 року представницею відповідачки Скользнєвою В.В. через підсистему «Електронний суд» подано заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, у якій просила врахувати викладену у відзиві позицію та заперечення проти позову.

З урахуванням викладеного та відповідно до положень статті 247 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

Судом встановлено, що 18 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 18.02.2025-100001515, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредитні кошти у розмірі 13000 грн на визначений договором строк на умовах платності, строковості та повернення.

Укладення вказаного договору відбулося в електронній формі із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, після проходження відповідачкою процедури ідентифікації, зокрема із застосуванням засобів дистанційної верифікації, у тому числі через систему BankID, а також із використанням одноразового ідентифікатора, надісланого на зазначений нею номер телефону, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору позивач надав відповідачці кредитні кошти шляхом їх перерахування на вказаний нею картковий рахунок. Відповідно до умов договору відповідачка зобов`язалася повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі, передбачені договором, зокрема комісію за надання кредиту та комісію за обслуговування кредитної заборгованості.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, станом на день звернення до суду загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 43160 грн, яка складається з: 13000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 20150 грн - заборгованість за процентами; 1170 грн - комісія за надання кредиту; 2340 грн - комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 6500 грн - неустойка.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, що випливають із кредитного договору, та спір щодо належного виконання відповідачкою своїх грошових зобов`язань, у зв`язку з їх невиконанням у встановлені договором строки.

Оцінка суду:

Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак ( ст.6 ЦПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Поняття договору позики наведене у ст. 1046 ЦК України, відповідно до ч.1 якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За приписами ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України встановлений обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Встановлено, що 18 лютого 2025 року платіжною організацією було здійснено переказ грошових коштів у сумі 13000,00 грн на платіжну картку відповідача. Оцінюючи докази у їх сукупності, з урахуванням їх взаємного зв`язку, достатності та вірогідності, а також відсутності будь-яких доказів на спростування отримання коштів з боку відповідачки, суд доходить висновку, що факт надання позивачем відповідачці кредитних коштів у сумі є доведеним.

Вирішуючи спір у частині вимог про стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить з такого.

Суд звертає увагу, що відповідачка, укладаючи кредитний договір в електронній формі, підтвердила свою волю на приєднання до умов договору, у тому числі щодо розміру процентної ставки, порядку її застосування та наслідків невиконання зобов`язань.

Оцінюючи докази у їх сукупності, з урахуванням їх взаємного зв`язку, достатності та допустимості, суд враховує, що відповідачка фактично отримала кредитні кошти, користувалася ними протягом визначеного договором строку, однак свої зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів у повному обсязі не виконала.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість за процентами становить 20150 грн. При цьому відповідачкою не подано жодного контррозрахунку, не надано доказів повного або часткового погашення процентів у більшому розмірі, ніж враховано позивачем, а також не доведено неправильність чи безпідставність їх нарахування.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що заявлена до стягнення сума процентів є обґрунтованою, підтвердженою належними доказами та такою, що підлягає стягненню.

Щодо встановлення у кредитному договорі обов`язку відповідачки сплати комісій суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення 1170 грн комісії за надання кредиту та 2340 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Вказані платежі передбачені умовами кредитного договору, який був укладений сторонами у письмовій (електронній) формі, а відповідачка, приєднуючись до умов договору, погодилась із необхідністю їх сплати.

Суд враховує, що відповідачкою не доведено обставин, які б свідчили про те, що зазначені умови договору є несправедливими, нав`язаними або такими, що порушують її права як споживача фінансових послуг.

Також відповідачкою не надано доказів того, що вона була позбавлена можливості ознайомитися з умовами договору або що такі умови не були доведені до її відома у доступній формі.

При цьому суд виходить із принципу обов`язковості договору, закріпленого статтею 629 ЦК України, відповідно до якого договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, відсутні підстави для виключення зазначених сум комісій із розрахунку заборгованості.

Щодо вимог про стягнення неустойки суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення 6500 грн неустойки, нарахованої у зв`язку із неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором.

Проте суд у цій частині відхиляє доводи позивача.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан, який продовжувався надалі відповідними указами Президента України і діє на час розгляду справи.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установлено також, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання або невиконання таких договорів, підлягають списанню кредитодавцем.

На час розгляду даної справи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України, а основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України.

Отже, норми Цивільного кодексу України мають пріоритет над нормами інших законів у випадку колізії, що також узгоджується з правовими висновками Конституційного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд уже викладав висновки щодо застосування пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до кредитних договорів, у тому числі договорів про споживчий кредит, зокрема у постановах від 18.10.2023 у справі № 706/68/23 та від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23.

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та статей 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України суд доходить висновку, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у справі, поширюється дія вказаної норми.

Відтак відповідачка звільняється від обов`язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення виконання зобов`язань за договором, нарахованої у період дії воєнного стану.

У зв`язку з викладеним, підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 18.02.2025-100001515 від 18.02.2025 у сумі 36660 грн, з яких 13000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20150 грн - заборгованість за процентами, 1170 грн - комісія за надання кредиту, 2340 грн - комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Розподіл судових витрат:

Відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви платіжними документами.

З урахуванням наведеного, керуючись положеннями статті 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 2056,40 грн.

Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором № 18.02.2025-100001515 від 18 лютого 2025 року у загальному розмірі 36660 грн, що складається з: 13000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20150 грн - заборгованість за процентами, 1170 грн - комісія за надання кредиту, 2340 грн - комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" 2056,40 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24.04.2026.

Суддя: