Ухвала суду № 135951181, 04.03.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/634/25

Номер провадження 2/504/1026/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

судді Литвинюк А.В.

за участю секретаря судового засідання Данько Т.В.,

розглянувши заяву Квартирно-експлуатаційного управління м. Одеси, від імені та в інтересах якого діє представник Андрієвська Анастасія Олександрівна, про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного управління м. Одеси про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 84 713,14 грн за період з вересня 2023 року по січень 2024 року, -

встановив:

12.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача Квартирно-експлуатаційного управління м. Одеси (код ЄДРПОУ: 08038284, адреса: 650058, м. Одеса, вул. Армійська, буд. 18, телефон: 0487221434) заборгованість за спожиту з вересня 2023 року по січень 2024 року електричну енергію у розмірі 84 713,14 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 вказав, що електрична енергія на суму 84 713,14 грн споживалася Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Одеса відповідно до Договору № 11C від 27.04.2022 року, укладеного між командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , Квартирно-експлуатаційним Управлінням м. Одеса, фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 , додаткової угоди № 51/11С від 20.02.2023 року до Договору № 11C від 27.04.2022 року, Договору № 166 від 20.02.2023 року про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг (за надану електроенергію) на виконання Листа командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , погодженого з командиром ОСУД «Олександрія» ОСОБА_4 від 19 квітня 2022 року.

Як зазначено у позовній заяві, відповідно до Договору № 11С від 27.04.2022 року, укладеного між командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Одеси, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , додаткової угоди № 51/11С від 20.02.2023 року до Договору № 11С від 27.04.2022 року, Договору № 166 від 20.02.2023 року про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг (за надану електроенергію), оплату за спожиту Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Одеси електричну енергію покладено на Квартирно-експлуатаційне управління м. Одеси.

Позивачем у позовній заяві також зауважено, що зазначені вище договори укладалися за участю фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , втім, 13.07.2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 як суб`єкт підприємницької діяльності своїм рішенням припинив здійснювати господарську діяльність і всі права та обов`язки фізичної особи-підприємця набуто ним як громадянином. Тобто, права на забезпечення виконання цивільних, господарських, процесуальних зобов`язань передано громадянину ОСОБА_1 з дня припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та проведення відповідних реєстраційних дій, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Підсумовуючи, позивач зазначив, що обсяги споживання електричної енергії підтверджуються Актом наданих послуг від 12.11.2024 року, а саме в період з вересня 2023 року по січень 2024 року споживачем отримано по лічильнику № 03986508 електричної енергії на суму 84 713,14 гривень та підтверджено заборгованість перед ОСОБА_1 на вказану вище суму відповідно до зазначених вище договорів та додатків до них.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2025 року справу розподілено судді Литвинюк А. В.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 17.02.2025 року позовну заяву залишено без руху і надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з моменту отримання заявником ухвали.

25.04.2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів» № 4273-IX. Додатком до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII встановлено заміну найменування Комінтернівського районного суду Одеської області на Доброславський районний суд Одеської області.

28.05.2025 року позивач засобами поштового зв`язку звернувся до суду із заявою, в якій усунув недоліки, що стали підставою для залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 02.06.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 15.09.2025 року о 10:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2).

11.06.2025 року до суду у підсистемі «Електронний суд» надійшла заява представника відповідача про закриття провадження у справі, мотивована тим, що розгляд даної справи має здійснюватися місцевим господарським судом, оскільки Договір № 11С від 27.04.2022 року укладено саме між Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Одеси, військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , який виступає саме як фізична особа-підприємець.

28.08.2025 року представник відповідача надіслав до суду у підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , не дотримуючись умов Договору № 11С та Договору № 166 не виставив Квартирно-експлуатаційному управлінню м. Одеси рахунки для оплати за спожиті комунальні послуги, а також відповідні акти наданих послуг через що неможливо встановити факт споживання електроенергії саме військовою частиною НОМЕР_1 . Також, у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав на невірне визначення позивачем юрисдикції розгляду цієї справи, з огляду на укладення договору № 11С від 27.04.2022 року саме між Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Одеси, військовою частиною НОМЕР_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Судове засідання у справі, призначене на 15.09.2025 року о 10:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2), не відбувалось у зв`язку з неявкою сторін та було відкладено на 02.12.2025 року о 12:30 годині.

Судове засідання у справі, призначене на 02.12.2025 року о 12:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2), не відбувалось у зв`язку з неявкою сторін та було відкладено на 04.03.2026 року о 13:30 годині.

У судове засідання у справі, призначене на 04.03.2026 року о 13:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2), учасники справи не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), що підтверджується матеріалами судової справи.

Разом з тим, представник відповідача звернувся до суду із заявою про проведення судового засідання за його відсутності.

Позивач причини своєї неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного висновку.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 84 713,14 грн за період з вересня 2023 року по січень 2024 року, ОСОБА_1 вказав, що електрична енергія на суму 84 713,14 грн споживалася Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Одеса відповідно до Договору № 11C від 27.04.2022 року, додаткової угоди № 51/11С від 20.02.2023 року до Договору № 11C від 27.04.2022 року, Договору № 166 від 20.02.2023 року про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг (за надану електроенергію).

Як вбачається з матеріалів справи, Договір № 11С від 27.04.2022 року, додаткову угоду № 51/11С від 20.02.2023 року до Договору № 11С від 27.04.2022 року, Договір № 166 від 20.02.2023 року про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг (за надану електроенергію) укладено та підписано військовою частиною НОМЕР_1 , Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Одеси та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Також, в матеріалах справи міститься копія рішення від 13.07.2023 року про припинення діяльності суб`єкта підприємницької діяльності, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , з 13.07.2023 року та проведення відповідних реєстраційних дій з передачею всіх прав громадянину ОСОБА_1 .

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки підприємця. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Вказані правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Під некомерційною господарською діяльністю розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.

Не можуть здійснювати господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» передбачено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно з ч. 7 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ч. 1 ст. 52 ЦК України).

Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 09.10.2019 року у справі № 127/23144/18 дійшла наступних правових висновків: «з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Встановивши, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки між ОСОБА_1 , який на дату подання позову втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності, та Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Одеси існує спір, пов`язаний зі стягненням заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором № 11С від 27.04.2022 року, додатковою угодою № 51/11С від 20.02.2023 року до Договору № 11С від 27.04.2022 року, Договором № 166 від 20.02.2023 року про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг (за надану електроенергію) укладеними та підписаними військовою частиною НОМЕР_1 , Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Одеси та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Отже системний аналіз ч. 1 ст. 256 та п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України вказує на те, що у випадку закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України виключно суд апеляційної або касаційної інстанції наділений повноваженнями роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Суд першої інстанції не наділений повноваженнями роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним рішення у справі звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Втім, на суд першої інстанції покладено обов`язок роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне роз`яснити, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду, тобто справа може бути розглянута Господарським судом Одеської області. Однак суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 256 ЦПК України, позбавлений можливості самостійно направляти справу за встановленою юрисдикцією.

Згідно з ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, сплачений позивачем судовий збір за подання позову у даній справі підлягає поверненню після надходження відповідного клопотання про повернення сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 19, 133, 255, 256 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

постановив:

Закрити провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного управління м. Одеси про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 84 713,14 грн за період з вересня 2023 року по січень 2024 року.

Ухвала суду, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України, набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Литвинюк А. В.