Рішення № 135949527, 22.04.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/17251/24 2/760/9251/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Чоботарьової В. В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», треті особи: приватний нотаріус Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Сіщук Володимир Васильович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Веллфін», в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. від 05 травня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 1020 про стягнення з нього заборгованості за кредитними договором від 19 лютого 2018 року № 387208 у сумі 29 295 грн. Крім того, просить вирішити питання про розподіл судових витрат.

Свої вимоги мотивує тим, що 05 травня 2021 року приватним нотаріусом Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. було вчинено вказаний вище виконавчий напис, на підставі якого 24 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Сіщуком В. В. було відкрите виконавче провадження ВП НОМЕР_2.

Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), посилаючись на те, що нотаріусом не перевірено належним чином безспірність вимог відповідача, а також наявність доказів належного направлення та отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень зобов`язання, що призвело до недотримання процедури вчинення виконавчих написів. Також, позивач вказує, що вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою, необхідного оригіналу нотаріально посвідченого договору має наслідком визнання цього виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Крім того, не було враховано практику Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (пр. №14-10 це 18) від 28 березня 2018 року, згідно з якою право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. З дня виникнення права вимоги, а саме з 18 березня 2018 року та до моменту вчинення виконавчого напису нотаріуса 05 травня 2021 року - минуло більше трьох років, що є також порушенням статті 88 Закону України «Про нотаріат».

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та просить позов задовольнити в повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 липня 2024 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

02 серпня 2024 року ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін за вищевказаним позовом.

Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.

Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, учасники справи отримали копії ухвал про відкриття та позовних заяв з додатками.

Відповідач у встановлений судом строк не скористався своїм правом на подання відзиву, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третя особа пояснення до суду не надала.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів визначений у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Судом установлено, що 19 лютого 2018 року між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 387208.

Відповідно до п. 1.1 договору позикодавець надає позичальникові на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику у розмірі 1 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені у п. 1.5 цього договору.

Відповідно до п.1.3 договору строк позики за цим договром складає 30 днів, позика має бути повернута згідно графіку розрахунків до 18 березня 2018 року.

05 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 1020, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Веллфін» заборгованості за кредитним договором від 19 лютого 2018 року № 387208 за період з 19 лютого 2018 року по 01 березня 2020 року у сумі 28 965 грн, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 000 грн, простроченої заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом у сумі 27 695 грн, а також плати за вчинення виконавчого напису нотаріусом у розмірі 800 грн.

24 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Сіщуком В. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 на підставі виконавчого напису № 1020, вчиненого 05 травня 2021 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Веллфін» заборгованості за кредитним договором у сумі 29 495 рн.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти до наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на викладене, та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, посилався на те, що виконавчі написи вчинено з порушенням Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки заборгованість не є безспірною, повідомлення від відповідача про усунення порушення зобов`язання він не отримував, а укладені договори позики не були посвідчені нотаріально.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виконавчого напису від 05 травня 2021 року № 1020 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за кредитним договором від 19 лютого 2018 року № 387208 у сумі 29 495 грн, з урахуванням плати за вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 750/1627/18.

Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості за наданими відповідачем нотаріусу договорів позики суд позбавлений можливості, такий обов`язок на суд не покладається, оскільки довести це має стягувач при зверненні до нотаріуса.

Також у матеріалах справи відсутні докази того, що укладений між позивачем та ТОВ «ВЕЛЛФІН» договір був посвідченений нотаріально, тому він не можн бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц.

Крім того, матеріали справи, що розглядається, не містять доказів надсилання повідомлення від стягувача про виконання умов договору від 19 лютого 2018 року № 387208 на адресу боржника та докази його отримання ним, що є порушенням підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Таким чином, ОСОБА_1 , не будучи повідомленим про намір вчинення виконавчого напису, був позбавлений можливості заперечувати проти вимог відповідача та надати докази неправомірності та безпідставності такої вимоги про стягнення коштів.

Отже, нотаріус не перевірив та не встановив, чи підтверджують надані стягувачем документи безспірність боргу.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач, не подавши відзиву, наведені позивачем обставини не спростував, доказів наявності законних підстав, передбачених для видачі виконавчих написів, не надав.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.

Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України судові витрати, що включають судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, підлягають стягненню з відповідача на користь держави, враховуючи той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу припису частини третьої статті 22 Закону України «Про судовий збір».

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 15 000 грн, то суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що відповідачем зроблено не було.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Судом установлено, що 18 липня 2024 року між адвокатом Кожем`яченком В. В. та ОСОБА_3 був укладений договір № 208/24-П про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат зобов`язується за завданням клієнта надавати клієнту правову допомогу, а клієнт зобов`язується оплатити надання послуг та фактичні витрати адвоката, необхідні для виконання цього договору(п. 1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору визначено, що метою даного договору є, зокрема, бажання клієнта в судовому порядку визнати виконавчий напис нотаріуса № 1020 від 05 травня 2021 року, виданий приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до пункту 3.5 за надання правової (правничої) допомоги, відповідно до даного договору клієнт сплачує адвокату фіксовану суму гонорару у розмірі 15 000 грн.

Винагорода адвоката за надання правової допомоги (гонорар) визначений у договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу (п.3.3 договору).

З Опису виконаних послуг від 18 липня 2024 року за договором про надання правової допомоги від 18 липня 2024 року № 208/24-П, підписаного позивачем та адвокатом Кожем`яченком В. В. вбачається, що адвокатом належним чином виконано умови договору про надання правової допомоги.

Відповідно до заяви про попередній розрахунок суми судових витрат, які понесені при підготовці процесуальних документів до суду та які очікує позивач понести у зв`язку з розглядом справи розмір витрат на правничу допомогу складає 15 000 грн.

Згідно з пунктами 2, 4 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, а також дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131 св 19.

Під час розгляду даної справи від відповідача не надходило заперечень щодо розміру визначеної позивачем вартості судових витрат.

Співмірності судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач також не оспорював.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, статтями 15, 16, 18, 257 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати такими, що не підлягають виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни від 05 травня 2021 року, зареєстровани в реєстрі за № 1020.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», код ЄДРПОУ: 39952398, місцезнаходження: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48;

треті особи: приватний нотаріус Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ;

приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Сіщук Володимир Васильович, місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, офіс 115.

Суддя Л. М. Ішуніна