Рішення № 135949403, 23.04.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/29277/25

пр. № 2/759/4828/26

23 квітня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 142 797 грн 63 коп. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 10.07.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи товариства було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4802012, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язалося надати ОСОБА_1 грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» своє зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів. У свою чергу, ОСОБА_1 свої обов`язки з повернення кредиту та сплати процентів за його використання належним чином не виконав, що призвело до прострочення виконання грошового зобов`язання та виникнення заборгованості.

31.03.2025 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» було укладено договір факторингу № 31-1/03/2025, на підставі якого право вимоги ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4802012 від 10.07.2024 перейшло до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ».

На момент пред`явлення позову заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 4802012 від 10.07.2024 становить 142 797 грн 63 коп., з яких: 23 999 грн 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 84 597 грн 65 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, нарахованими первісним кредитором, 34 199 грн 98 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, нарахованими ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» після набуття права вимоги за кредитним договором.

З урахуванням вищевикладеного, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» просило стягнути з ОСОБА_1 зазначену суму заборгованості та вирішити питання про розподіл судових витрат, а також на підставі ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягненого боргу до моменту виконання рішення суду

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: 1) щодо підтвердження належності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) платіжної картки № НОМЕР_2 ; 2) щодо підтвердження або спростування факту зарахування (надходження) коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , банком-емітентом якої є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 10.07.2024 року по 11.07.2024 року у сумі 24 000,00 грн. за ініціативою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 42753492) через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ».

23.01.2026 від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» надійшла витребувана інформація, відображена у листі від 12.01.2026 №20.1.0.0.0/7-260108/41952-БТ, в якому повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в банку емітовано картку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), на яку 10.07.2024 було зарахування коштів у розмірі 24 000,00 грн.

Оскільки позов подано в електронній формі через електронний кабінет, примірник позовної заяви разом із доданими до неї матеріалами позивачем направлений відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання, що відповідає інформації, отриманої за відомостями з Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської РДА, у відповідності до вимог ст.ст. 43, 177 ЦПК України, про що в матеріалах справи наявні бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв`язку, разом з фінансовим чеком про відправлення.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 09 грудня 2025 року двічі направлялась відповідачу ОСОБА_1 на його зареєстроване місце проживання відповідно до відомостей Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб АДРЕСА_1 .

За результатами відстеження стану поштових відправлень (веб-ресурс: https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) судом встановлено, що поштові відправлення не були вручені відповідачу у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Частина 1 статті 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У постановах від 14.08.2020 року та від 13.01.2020 року у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Суд також звертає увагу, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).

Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача за допомогою інших засобів зв`язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачу до суду за місцем його реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).

У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові КЦС ВС від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 зроблено висновок, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Судом встановлено, що 10.07.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи товариства було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4802012.

Укладенню договору передували авторизація ОСОБА_1 в інформаційно-комунікаційній системі, верифікація та ідентифікація його особи товариством, надання ОСОБА_1 своїх персональних даних, узгодження умов договору та підписання договору. Договір підписаний ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису (75103).

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору № 4802012 від 10.07.2024 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язалося надати ОСОБА_1 грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Положеннями п. 1.2-2.1 кредитного договору № 4802012 від 10.07.2024 сторонами було погоджено наступні умови кредитування: сума кредиту - 24 000 грн 00 коп.; ціль надання кредиту - споживчі потреби; строк кредитування - 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів за користування кредитом - кожні 30 днів; фіксована стандартна процентна ставка - 1,50% від фактичного залишку заборгованості за кожен день користування кредитом; знижена процентна ставка - 0,60% від фактичного залишку заборгованості за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку якщо ОСОБА_1 до 08.08.2024 сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту; спосіб надання кредиту - шляхом безготівкового переказу на картковий рахунок № НОМЕР_5 .

Положення кредитного договору містять відомості про загальну вартість кредиту, витрати за кредитом, розмір реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки тощо.

Додатками до кредитного договору № 4802012 від 10.07.2024 є графік платежів за договором та паспорт споживчого кредиту, що так само підписані ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису та містять вичерпну інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який надається ОСОБА_1 на підставі договору.

Таким чином, судом встановлено, що 10.07.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.

Зі змісту листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТЖНІ РІШЕННЯ» № 1-0904 від 09.04.2025, яке надає ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» платіжні послуги з переказу грошових коштів без відкриття рахунків на підставі договору № ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019, вбачається, що 10.07.2024 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» здійснило переказ грошових коштів у сумі 24 000 грн 00 коп. на картковий рахунок № НОМЕР_5 , який був вказаний ОСОБА_1 у кредитному договорі як спосіб отримання кредитних коштів.

Зі змісту листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260108/41952-БТ від 12.01.2026 встановлено, що платіжна картка № НОМЕР_3 була емітована на ім`я ОСОБА_1 . Окрім цього, банком підтверджено, що 10.07.2024 на зазначений картковий рахунок ОСОБА_1 було зараховано грошові кошти у сумі 24 000 грн 00 коп.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» своє зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів.

Дослідженням розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту, сплати процентів за його використання належним чином не виконав, допустивши прострочення грошового зобов`язання. ОСОБА_1 сплачено на користь товариства грошові кошти у сумі 4 320 грн 01 коп., які відповідно до погодженої в договорі черговості погашення заборгованості були зараховані на погашення заборгованості за процентами за користування кредитом та за тілом кредиту.

Часткове виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання перед ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свідчить про визнання ним своїх обов`язків за кредитним договором № 4802012 від 10.07.2024.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Зі змісту розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», судом встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за укладеним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 120 597 грн 64 коп., з яких: 23 999 грн 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 84 597 грн 65 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 12 000 грн - заборгованість за штрафами/пенею.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 року у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, обставини часткового виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом та повернення тіла кредиту, суд погоджується із вказаним розрахунком заборгованості і вважає такий розрахунок правильним та обґрунтованим лише в частині розрахунку заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитними коштами.

Оскільки позовні вимоги не стосуються стягнення з ОСОБА_1 суми штрафних санкцій, нарахованих ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за порушення ОСОБА_1 свого грошового зобов`язання, то суд не надає оцінки розрахунку заборгованості в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором - банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

У Постанові ВС від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, а також постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

За результатами дослідження договору факторингу № 31-1/03/2025 від 31.03.2025, укладеного між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», платіжної інструкції № 6 від 31.03.2025, акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 31-1/03/2025 від 31.03.2025, реєстру боржників, який є додатком № 1 до договору факторингу № 31-1/03/2025 від 31.03.2025 судом встановлено, що право вимоги ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ОСОБА_1 , що виникло на підставі кредитного договору № 4802012 від 10.07.2024 та складається з права вимоги заборгованості у загальному розмірі 120 597 грн 64 коп., перейшло до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ».

Зі змісту розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», судом встановлено, що після отримання права вимоги товариством здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період з 01.04.2025 по 04.07.2025 у загальному розмірі 34 199 грн 99 коп.

Надаючи оцінку вказаному розрахунку заборгованості, суд враховує, що нарахування процентів за користування ОСОБА_1 кредитними коштами здійснено в межах строку кредитування (до 04.07.2025) та за фіксованою процентною ставкою, визначеною у кредитному договорі.

Отже, вказаний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором суд вважає правильним та обґрунтованим.

Таким чином, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 4802012 від 10.07.2024 становить 142 797 грн 63 коп., з яких: 23 999 грн 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 118 797 грн 64 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Позивачем не заявлено до стягнення суму штрафних санкцій, що була нарахована ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» у розмірі 12 000 грн 00 коп.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт 1) виникнення кредитних зобов`язань між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 , 2) виконання ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свого зобов`язання за кредитним договором, 3) порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором, 4) отримання права вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором, а також доведено і обґрунтовано виникнення загальної заборгованості у розмірі 142 797 грн 63 коп., з яких: 23 999 грн 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 118 797 грн 64 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

На підставі викладеного суд доходить висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу.

У поданому позові позивач просить стягнути із відповідача на свою корить судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивач долучив до матеріалів справи: акт прийому-передачі виконаних робіт згідно з договором № 01/08/2024-А від 01.08.2025; детальний опис робіт (наданих послуг) № 4802012 від 15.01.2025; заявку № 4802012 на виконання доручення до договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024; рахунок на оплату № 4802012-2025 від 15.10.2025; договір про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01.08.2024, - з яких підтверджується факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, суд враховує, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а від відповідача не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд не вправі за власною ініціативою зменшувати суму судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на викладене, із відповідача на користь позивача слід стягнути 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо судових витрат по сплаті судового збору.

Позивач надає суду платіжну інструкцію № 12251 від 26.11.2025, зі змісту якої вбачається, що ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» здійснило платіж у розмірі 2 422 грн 40 коп. на сплату судового збору за подачу позовної заяви до Святошинського районного суду міста Києва до ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача у розмірі 2 422 грн 40 коп.

У поданому позові позивач також просив застосувати положення ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, зазначивши в рішенні про нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму стягненого боргу до моменту виконання рішення суду.

Приписами ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України регламентовано, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

На підставі зазначених положень процесуального законодавства позивач просив застосувати ст. 625 ЦК України шляхом встановлення у рішенні суду про стягнення боргу з ОСОБА_1 вказівки на нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму стягненого боргу з моменту набрання рішенням законної сили і до його остаточного виконання, а також стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, що будуть фактично нараховані за цей період.

Позивач засвідчив розуміння тих обставин, що ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України регламентовано право, а не обов`язок суду зазначати в рішенні про стягнення боргу про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання цього рішення. Оскільки процесуальним законодавством визначено право суду, то його реалізація здійснюється судом в межах своєї дискреції та з урахуванням конкретних обставин справи. У зв`язку з цим суд вважає, що обставини даної справи не дають можливості дійти висновку про доцільність застосування ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.

Першочергово суд звертає увагу, що положеннями ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України визначено можливість зазначення у рішенні про нарахування двох видів платежів - 1) відсотків, 2) пені. Вказаний перелік платежів, на переконання суду, є вичерпним, а приписи процесуального законодавства не підлягають розширеному тлумаченню.

У зв`язку з цим на підставі ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України суд не може в судовому рішенні про стягнення боргу зазначити про нарахування інфляційних втрат на суму боргу до моменту виконання рішення суду, оскільки інфляційні втрати, про нарахування яких просить позивач, не є «відсотками» чи «пенею». У протилежному випадку суд виходить за межі чітко визначеного процесуального припису, яким не тільки встановлено судовий розсуд, але і межі та особливості його застосування, у тому числі визначено з приводу чого (яких платежів) суд може його застосувати.

По-друге, суд звертає увагу, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

При цьому між сторонами виникають грошові зобов`язання не на підставі рішення суду. Це зобов`язання випливає з кредитного договору, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір заборгованості та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16).

Тобто, наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованості за кредитним договором не змінює змісту, правової природи, суб`єктного складу зобов`язання, яке виникло на підставі цього договору та за яким виникла заборгованість. Зобов`язання між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» та ОСОБА_1 залишається тим самим кредитним зобов`язанням, за яким ОСОБА_1 отримав від фінансової установи кредит та допустив прострочення виконання своїх обов`язків. Наявність рішення суду про стягнення боргу лише підтверджує існування цього зобов`язання, його порушення відповідачем та визначає конкретний розмір заборгованості.

Таким чином, у випадку застосування положень ст. 625 ЦК України до заборгованості ОСОБА_1 , у тому числі у порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, суми 3% річних та інфляційних втрат нараховуються саме у кредитному зобов`язанні, а не зобов`язанні, що виникло з виконання судового рішення про стягнення боргу.

Водночас, положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено недвозначну заборону на застосування ст. 625 ЦК України з 24.02.2022 до зобов`язань по типу тих, що мають місце між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» та ОСОБА_1 .

Існування вказаної заборони пов`язано з дією в Україні воєнного, надзвичайного стану та продовжується додатково на 30 днів після скасування чи припинення цих правових режимів. Тобто вказана заборона пов`язана з обставинами, виникнення яких та тривалість існування яких неможливо передбачити.

Внаслідок цього суд доходить висновку, що застосування ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України шляхом встановлення у рішенні суду про стягнення боргу вказівки на нарахування на суму боргу сум, передбачених ст. 625 ЦК України, до моменту остаточного виконання судового рішення у той час, коли законодавством встановлено пряму заборону на застосування положень ст. 625 ЦК України і дію цієї заборони прив`язано до фактичних обставин непередбачуваного характеру, буде прямим порушенням актів цивільного законодавства.

У зв`язку з викладеним вимоги про застосування ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України не можуть бути задоволені у даному випадку.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (код ЄДРПОУ: 40966896; місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2) заборгованість за кредитним договором № 4802012 від 10.07.2024 у загальному розмірі 142 797 (сто сорок дві тисячі сімсот дев`яносто сім) гривень 63 копійки, з яких: 23 999 (двадцять три тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 99 копійок - заборгованість за тілом кредиту; 118 797 (сто вісімнадцять тисячі сімсот дев`яносто сім) гривень 64 копійки - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (код ЄДРПОУ: 40966896; місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23 квітня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко