Рішення № 135934096, 20.04.2026, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1525/25

Провадження № 2/0182/784/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

20.04.2026 м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом адвоката Бичкова Володимира Вячеславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ТОВ «УКРБУДІЖИНИРИНГ» про поновлення на роботі -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Бичков В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ТОВ «УКРБУДІЖИНИРИНГ» про поновлення на роботі.

В обгрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 , відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» від 01.12.2017 року № 14к, був переведений з посади директора на посаду головного інженера. При цьому, згідно довідки ОК-5 та листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 23.08.2024 року № 59776/6/6/04-36-24-18-09, позивач з 01 листопада 2023 року не отримував заробітну плату в розмірі 8 500 грн. 00 коп. щомісяця та, відповідно, позивачу з цього часу відповідачем не нараховувався додатковий страховий стаж через несплату відповідачем єдиного соціального внеску з суми заробітної плати. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року у цивільній справі № 182/5285/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» було вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» (код ЄДРПОУ 40882345) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2023 року по вересень 2024 року, включно, в розмірі 93 500 грн. 00 коп. та додатковим рішенням від 08 січня 2025 р у цивільній справі № 182/5285/24 вирішено з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» (код ЄДРПОУ 40882345) на користь ОСОБА_1 стягнути заборгованість по заробітній платі за жовтень 2024 року в розмірі 8 500 грн. 00 коп. Крім того, в межах справи № 182/5285/24 судом відхилені докази прогулу з боку позивача (акти про неявку на роботу від 07 грудня 2023 року, 29 січня 2024 року, 28 березня 2024 року, 06 травня 2023 року, 19 червня 2024 року, які подали до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (м.Дніпро), пояснення відповідача з цього приводу. Судові рішення у цивільній справі № 182/5285/24 набрали законної сили та підтверджують не виконання роботодавцем законодавства про працю, виконані в примусовому поряду. 16 січня 2025 року позивач в черговий раз звернувся до відповідача з заявою, згідно якої просив допустити його до роботи, виплатити заборгованість по заробітній платі за період після жовтня 2024 року, яка відповідачем залишена без розгляду. При цьому, з 01 січня 2024 року зарплата позивача в розмірі 8 500 грн. 00 коп., в силу статті 34 Закону України «Про оплату праці», підлягала індексації, з урахуванням коефіцієнту 3,8, та з серпня 2024 року мала становити 8 615 грн. 00 коп.; з грудня 2024 року, з урахуванням коефіцієнту 7,8, зарплата мала становити 8 736 грн. 18 коп.; а з лютого 2025 року 8 845 грн. 19 коп. Оскільки в період часу протиправної невиплати позивачу зарплати відповідач її не нараховував, то позивач має підстави припускати, що відповідач і не здійснював індексацію заробітної плату за посадою позивача (головний інженер) та компенсацію втрати її частини, у зв`язку із затримкою виплати її позивачу, не здійснив. 16 лютого 2025 року позивач поштою направив відповідачу, з описом вкладення, заяву про розірвання трудового договору, на підставі пункту 4 частини 1 підставі статті 36, частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України з дня отримання цієї зави, про що видати наказ про звільнення, яку останній отримав 17 лютого 2025 року. При цьому, згідно вказаної заяви, позивач просив, окрім звільнення, визначити кількість невикористаних днів щорічної основної відпустки за весь період, протягом якого він нею не скористався та які підлягають компенсації під час звільнення, нарахувати компенсацію за невикористані дні відпусток, провести повний розрахунок, в тому числі, за час, протягом якого він був позбавлений можливості працювати, тобто, виконувати трудові обов`язки, з урахуванням всіх належних компенсацій, індексацій, видати на руки копію наказу про звільнення, а також видати на руки трудову книжку, до якої внести відомості у відповідності до встановленого порядку та підстав звільнення. 03 березня 2025 року позивач отримав копію наказу № 27к від 21.02.2025 року про звільнення з інших підстав, проти яких позивач категорично заперечує, а саме: на підставі пункту 1 статті 36 ( за угодою сторін) Кодексу законів про працю України, а також лист, в якому відповідачем викладені підстави такого рішення, з якими позивач не погоджується та які суперечать висновкам Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у цивільній справі № 182/5285/24. Таким чином, враховуючи вищевикладене, змушений звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким скасувати наказ № 27к від 21 лютого 2025 року директора Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» про звільнення ОСОБА_1 та поновити ОСОБА_1 на посаді головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ», а також допустити в цій частині негайне виконання судового рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 6 375 грн. 00 коп. за лютий 2025 року (з 01 до 21 лютого 2025 року включно) та допустити в цій частині негайне виконання судового рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на дату ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 54 504 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2025 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.100-101).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення, однак, своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, не скористався, відзиву чи будь-яких клопотань на адресу суду не надав (а.с.120). Як й не надав будь-яких заяв чи клопотань. Крім того, стороною відповідача вимоги ухвали суду від 28 березня 2025 року, яка направлялась тричі, про витребування доказів виконані не були. Дані докази є суттєвими та істотними, позивач самостійно їх надати не може, а відповідач покладений на нього обов`язок щодо вимоги суду неодноразово проігноровав (а.с.118).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст.55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «УКРБУДІНЖИНИРИНГ», що підтверджується наказом № 14к від 01.12.2017 року про переведення позивача з посади директора на посаду головного інженера з окладом, згідно штатного розкладу (а.с.23, 24-28). Як вбачається з матеріалів справи, 16 лютого 2025 року позивач поштою направив відповідачу, з описом вкладення, заяву про розірвання трудового договору, на підставі пункту 4 частини 1 підставі статті 36, частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України з дня отримання цієї зави, яку останній отримав 17 лютого 2025 року (а.с.72, 76). 03 березня 2025 року позивач отримав копію наказу № 27к від 21.02.2025 року про звільнення, на підставі пункту 1 статті 36 (за угодою сторін) Кодексу законів про працю України (а.с.75). Проте, як позивач, так і його представник з підставою такого звільнення не погодились, оскільки в направленій заяві про звільнення містилась підстава звільнення - пункт 4 частини 1 статті 36 та частина 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, в той час, коли роботодавцем дану вимогу дотримано не було та фактично самостійно було змінено формулювання підстав звільнення, що й стало наслідком звернення до суду з даним позовом.

Згідно з частиною другою статті 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України, гарантується.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Особливістю розірвання трудового договору, на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які, відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.

Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору, на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства з боку роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення, на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням належного повідомлення сторони відповідача про розгляд справи та предмет позову, останній викладені в позовні заяві обставини не спростував, а тому, при вирішенні даного спору, суд виходить з доказів, які містяться в матеріалах справи.

Так, судом встановлено, що між сторонами наявні правовідносини, які регулюються КЗпП України та, зокрема, між сторонами, починаючи з 2024 року, наявний спір, який свідчить про те, що ТОВ «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» тривалий час порушував вимоги чинного законодавства, зокрема, щодо не виплати позивачу заробітної плати та усіх обов`язкових платежів. Відповідно до матеріалів справи, а саме: Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року у цивільній справі № 182/5285/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» (код ЄДРПОУ 40882345) на його користь заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2023 року по вересень 2024 року, включно, в розмірі 93 500 грн. 00 коп. та додатковим рішенням від 08 січня 2025 року у цивільній справі № 182/5285/24 вирішено з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» (код ЄДРПОУ 40882345) на користь ОСОБА_1 стягнути заборгованість по заробітній платі за жовтень 2024 року в розмірі 8 500 грн. 00 коп. (а.с.32-37), які, у відповідності до постанов про закінчення виконавчого провадження, в примусовому порядку були виконані (а.с.38-39). Однак, у вищезгаданих рішеннях судом були відхилені докази прогулу з боку позивача, а саме: акти про неявку на роботу від 07 грудня 2023 року, 29 січня 2024 року, 28 березня 2024 року, 06 травня 2023 року, 19 червня 2024 року, тобто, дане свідчить про те, що роботодавцем вимоги закону про працю тривалий час не виконувались, що й стало причиною для подання працівником заяви про звільнення, на підставі пункту 4 частини 1 підставі статті 36, частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, в наслідок чого відповідачем не дотримувалась процедура звільнення.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Згідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Законодавством України не обмежується право роботодавця самостійно скасувати наказ про звільнення працівника, якщо таке звільнення відбулося з ініціативи власника або уповноваження ним органу.

Згідно положень ч.3 ст.235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені в Постановах від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 22 квітня 2020 року в справі № 199/8766/18, «…відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України, в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який, у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю, не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини, з посиланням на відповідну норму закону».

З огляду на вищенаведене та враховуючи заявлені вимоги і викладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження та стороною відповідача останні не спростовані, а також, враховуючи той факт, що позивачем не ставиться вимога про зміну формулювання підстав про звільнення, а безпосередньо заявлена вимога про скасування наказу № 27 к від 21 лютого 2025 року про його звільнення, з подальшим бажанням працювати.

Таким чином, суд вважає, що наказ № 27 к від 21 лютого 2025 року директора ТОВ «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» про звільнення ОСОБА_1 слід скасувати та поновити останнього на посаді інженера ТОВ ««УКРБУДІНЖИНИРИНГ», допустивши вимогу в цій частині до негайного виконання, що відповідає вимогам чинного законодавства та не ставить під сумнів заявлені вимоги.

Що стосується заявлених вимог про стягнення заробітної плати з відповідача за період лютий 2025 року (з 01 лютого до 21 лютого 2025 року), то суддя вважає, що дана вимога є також обґрунтованою та підлягає задоволенню. При цьому, суд враховує той факт, що відповідачем належних та допустимих доказів в частині проведення повного розрахунку, надано не було, а тому вимога про стягнення 6 375 грн. 00 коп. підлягає стягненню, тим самим допустивши в цій частині рішення до негайного виконання.

Окрім цього, стороною позивача та його представником була заявлена вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на дату ухвалення судового рішення та при вирішенні питання про суми виплат, суд враховує обставини, встановлені судовим рішенням.

Так, судом зазначено, що, визначаючи розмір загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що, згідно Довідки Пенсійного фонду України, є дані щодо нарахованої заробітної плати позивачу, що вбачається й з ухвалених рішень у справах щодо стягнення заборгованості по заробітній платі.

Враховуючи те, що звільнення позивача відбулось 21 лютого 2025 року, відповідно до матеріалів справи, розмір заробітної плати позивача, станом на 2025 рік, мав становити суму в 6 375 грн. 00 коп. Тому, для визначення середнього заробітку за один день роботи, починаючи з 21 лютого 2025 року і по день ухвалення рішення по даній справі (20 квітня 2026 року), загальна кількість днів становить 307 днів. З урахуванням кількості робочих днів на кожен місяць, суд, у відповідності до складеного розрахунку, визначає середній заробіток в сумі 303 грн. 57 коп.

Таким чином, період вимушеного прогулу позивача слід рахувати з 22 лютого 2025 року по 20 квітня 2026 року і він становить 307 днів, а відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу, станом на 20 квітня 2026 року, становить 93 195 грн. 99 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, то суддя вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, у тому числі, у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пунктами 9, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частиною першою ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та його представником належних та допустимих доказів, в розумінні вимог чинного законодавства щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 54 504 грн. 00 коп., надано не було. Фактично, обставини та підстави для обгрунтування даної вимоги полягають в нормативно-правовому регулюванні та докази, що, дійсно, позивач мав фізичні та душевні страждання, або у нього відбулося погіршення здібностей чи позбавлення можливості їх реалізації, надано не було.

Тому, з підстав не доведення вказаної вимоги, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Окрім цього, в позовній заяві представником позивача заявлена вимога щодо вирішення судом питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу. Стороною позивача до позовної заяви було надано ордер про надання позивачу правничої допомоги адвокатом Бичковим В.В., угода, договір про надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг), а також акт прийому - передачі адвокатських послуг з зазначенням суми гонорару в розмірі 12 500 грн. 00 коп., яка, у відповідності до акту, складається з 10 000 грн. 00 коп. підготовлення та направлення позовної заяви до суду, 1 500 грн. 00 коп. - заява про забезпечення позову, а також 1 000 грн. 00 коп. підготовка апеляційної скарги на ухвалу суду (а.с.133).

Згідно статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вище зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 17.10.2018 року по справі за № 301/1894/17. Аналогічні правові висновки були зроблені у Постанові Верховного Суду № 826/1216/16 від 27 червня 2018 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 11 500 грн. 00 коп., які є витратами, пов`язаними з розглядом справи та заявлених вимог.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1 000 грн. 00 коп., то дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки, в ході розгляду справи судом, була постановлена ухвала суду від 11 квітня 2025 року про забезпечення позову, в задоволенні якого було відмовлено з тих підстав, що заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності, а, в даному випадку, відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» (а.с.121-125). Проте, позивач та його представник з вищевказаною ухвалою суду не погодились та подали апеляційну скаргу, яку постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року було залишено без задоволення та ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року - без змін (Том 2, а.с.144-146).

Тому, на підставі викладеного, суд вважає за необхідне в цій частині вимоги щодо витрат відмовити, оскільки безпосередньо оформлення вищевказаних документів (апеляційної скарги), з урахуванням того, що в її задоволенні було відмовлено, не вбачається за можливе пов`язати з тими обставинами, як стали підставою для звернення до суду з даним позовом, в порядку ст.16 ЦК України.

Оскільки позивачі у справах про стягнення заробітної плати, відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір», звільнені від сплати судового збору, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст.115 КЗпП України, ЗУ «Про оплату праці», ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 89, 137, 141, 263, 430 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бичков Володимир Вячеславович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» про поновлення на роботі задовольнити частково.

Скасувати наказ № 27к від 21 лютого 2025 року директора Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» про звільнення ОСОБА_1 та поновити ОСОБА_1 на посаді головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» (код ЄДРПОУ 40882345) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), заробітну плату в розмірі 6 375 грн. 00 коп. за лютий 2025 року (з 01 до 21 лютого 2025 року включно).

На підставі ст.430 ЦПК України, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць підлягає обов`язковому негайному виконанню .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» (код ЄДРПОУ 40882345) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 93 195 грн. (дев`яносто три тисячі сто дев`яносто п`ять грн.) 99 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» (код ЄДРПОУ 40882345) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), витрати на правову допомогу в розмірі 11 500 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот грн.) 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» (код ЄДРПОУ 40882345) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

В іншому відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал