Рішення № 135931690, 23.04.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/2953/26Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі по тексту - відповідач, ГУ ПФ України в Миколаївській області), відповідно до якої просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 16365008110 від 20.10.2025 про відмову йому у призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території російської федерації: з 02.03.2007 по 31.01.2008; з 20.02.2008 по 07.12.2008; з 08.12.2008 по 31.10.2009; з 02.11.2009 по 13.10.2010, з 20.10.2011 по 06.09.2012; з 26.09.2012 по 13.08.2013; з 17.09.2013 по 08.07.2014, з 18.08.2014 по 15.05.2015; з 03.07.2015 по 31.05.2016; з 21.06.2016 по 17.02.2017; з 27.02.2017 по 16.05.2017; з 18.05.2017 по 27.04.2018; з 21.05.2018 по 31.05.2018; з 02.08.2018 по 23.04.2019; з 24.05.2019 по 16.03.2020 /з урахуванням уточнення позовних вимог, а.с. 23-34/.

На переконання позивача основним документом що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, у якій наявні всі записи щодо роботи позивача на тому чи іншому підприємстві. Позивач вважає, що такими своїми діями, як не врахування до страхового стажу вказаного періоду роботи, відповідач порушив гарантоване право на належну пенсію. Проте, всупереч діючому законодавству Відповідач відмовляє позивачу у призначенні пенсії вказуючи, що ним не враховано період роботи в російській федерації, у зв`язку з припиненням Росією 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази по справі у Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 39-42/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що за результатами розгляду заяви від 13.10.2025 року та доданих до неї документів до страхового стажу Позивача не зараховано періоди, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 02.03.2007 року: з 02.03.2007 по 31.01.2008, з 20.02.2008 по 07.12.2008, з 08.12.2008 по 31.10.2009, з 02.11.2009 по 13.10.2010, з 20.10.2011 по 06.09.2012, з 29.09.2012 по 13.08.2013, з 17.09.2013 по 08.07.2014, з 18.08.2014 по 15.05.2015, з 03.07.2015 по 31.05.2016, з 21.06.2016 по 17.02.2017, з 27.02.2017 по 16.05.2017, з 18.05.2017 по 27.04.2018, з 21.05.2018 по 31.05.2018, з 02.08.2018 по 23.04.2019 та з 24.05.2019 по 16.03.2020, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Крім того, за період роботи 17.09.2013 по 08.07.2014 в підставах внесення запису про звільнення не збігається у часі дата звільнення з роботи (08.07.2014) з датою наказу (08.07.2013). Враховуючи вищезазначене, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, прийнято правомірне рішення про відмову в призначенні пенсії за віком.

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено 13.10.2025 Позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /а.с. 52/.

20.10.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 163650008110 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності згідно статті 32 Закону № 1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 9 років /а.с. 55/.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-ІV), цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 26 Закону №1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Статтею 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону № 1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема у осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років.

Частиною 1 статті 62 Закону N 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Суд наголошує, що відповідно до оскаржуваного рішення зазначено, що за результатами розгляду заяви Позивача від 13.10.2025 року та доданих до неї документів "до страхового стажу не зараховано періоди, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 02.03.2007: з 02.03.2007 по 31.01.2008, з 20.02.2008 по 07.12.2008, з 08.12.2008 по 31.10.2009, з 02.11.2009 по 13.10.2010, з 20.10.2011 по 06.09.2012, з 29.09.2012 по 13.08.2013, з 17.09.2013 по 08.07.2014, з 18.08.2014 по 15.05.2015, з 03.07.2015 по 31.05.2016, з 21.06.2016 по 17.02.2017, з 27.02.2017 по 16.05.2017, з 18.05.2017 по 27.04.2018, з 21.05.2018 по 31.05.2018, з 02.08.2018 по 23.04.2019 та з 24.05.2019 по 16.03.2020, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992" /а.с. 9/.

Надаючи оцінку викладеному, суд виходить з таких міркувань.

Трудова книжка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 містить записи про наведені вище періоди роботи /а.с. 10-15/ на підприємствах Російської Федерації.

Відповідно до статті 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 цього ж Закону, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, підписаних Україною, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (надалі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз приведених норм міжнародного права дає суду підстави для формулювання висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.

Вказана Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України про те, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано в Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило факт припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України з 19.06.2023.

З огляду на вищеозначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд доходить висновку про те, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в ході її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати до періоду чинності міжнародної угоди, осіб, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, порушує принцип юридичної визначеності, оскільки працюючи за межами України в рамках певного правового поля, особа мала легітимні очікування, визначені як нормами національного, так і міжнародного законодавства, зокрема у галузі пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

З огляду на викладене, враховуючи з`ясовані судом обставини того, що факт роботи позивача у періоди з 02.03.2007 по 31.01.2008, з 20.02.2008 по 07.12.2008, з 08.12.2008 по 31.10.2009, з 02.11.2009 по 13.10.2010, з 20.10.2011 по 06.09.2012, з 29.09.2012 по 13.08.2013, з 17.09.2013 по 08.07.2014, з 18.08.2014 по 15.05.2015, з 03.07.2015 по 31.05.2016, з 21.06.2016 по 17.02.2017, з 27.02.2017 по 16.05.2017, з 18.05.2017 по 27.04.2018, з 21.05.2018 по 31.05.2018, з 02.08.2018 по 23.04.2019 та з 24.05.2019 по 16.03.2020 підтверджується записами його трудової книжки, суд приходить до висновку про те, що спірний період роботи протиправно був не зарахований відповідачем до страхового стажу.

Стосовно твердження представника відповідача, що за період роботи 17.09.2013 по 08.07.2014 в підставах внесення запису про звільнення не збігається у часі дата звільнення з роботи (08.07.2014) з датою наказу (08.07.2013), суд зазначає наступне.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58 (далі - Інструкція N 58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція N 162.

Відповідно до пункту 1 Інструкції N 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Разом з тим, у силу пункту 2.6 Інструкції N 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції N 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки (розбіжності в даті звільнення з датою наказу про таке звільнення), що послугував підставою для внесення такого запису про звільнення, не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відсутність посилання чи неточних записів не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність ведення та заповнення трудової книжки.

Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження №К/9901/2310/18).

Відтак, згадана трудова книжка містить записи про трудову діяльність позивача.

Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 16365008110 від 20.10.2025.

Суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує, що у силу статті 58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.

При цьому суд враховує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Зважаючи на те, що ГУПФ України в Миколаївській області під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.10.2025 про призначення пенсії належним чином не досліджено всю сукупність наданих позивачем документів, а для з`ясування питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії необхідним є обчислення відповідного стажу, що є прерогативою пенсійного органу, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне зобов`язати ГУПФ України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.10.2025 про призначення пенсії та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнані судом протиправними, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Такий спосіб захисту прав позивача матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи не надавалася оцінка про наявність чи відсутність у позивача загального страхового стажу, необхідного саме для призначення пенсії.

Як наслідок, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території Російської Федерації: з 02.03.2007 по 31.01.2008; з 20.02.2008 по 07.12.2008; з 08.12.2008 по 31.10.2009; з 02.11.2009 по 13.10.2010, з 20.10.2011 по 06.09.2012; з 26.09.2012 по 13.08.2013; з 17.09.2013 по 08.07.2014, з 18.08.2014 по 15.05.2015; з 03.07.2015 по 31.05.2016; з 21.06.2016 по 17.02.2017; з 27.02.2017 по 16.05.2017; з 18.05.2017 по 27.04.2018; з 21.05.2018 по 31.05.2018; з 02.08.2018 по 23.04.2019; з 24.05.2019 по 16.03.2020.

Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд.1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 16365008110 від 20.10.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.10.2025 про призначення пенсії та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на дане рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський