Ухвала суду № 135931581, 23.04.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8596/26

У Х В А Л А

23 квітня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації», в якій позивач просить суд:

Визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо :

- не здійснення розрахунку грошового забезпечення з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

- не здійснення розрахунку грошового забезпечення з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року.

- не здійснення розрахунку грошового забезпечення з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року.

- не здійснення розрахунку грошового забезпечення з 1 січня 2023 року до 20 січня 2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року

Зобов`язати Державну установу «Центр пробації»:

- здійснити розрахунок грошового забезпечення починаючи з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

- здійснити розрахунок грошового забезпечення починаючи з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року.

- здійснити розрахунок грошового забезпечення з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року.

- здійснити розрахунок грошового забезпечення з 1 січня 2023 року до 20 січня 2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року

- здійснити виплату, ОСОБА_1 грошового забезпечення за 2020-2023 роки;

20.04.2026 року до суду від представника Державної установи «Центр пробації» надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

22.04.2026 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання, в яких зазначає, Верховний Суд у справі № 340/6466/24 від 18.12.2025 року звернув увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23. Верховний Суд у справі 420/26951/24 від 22.01.2026 року сформулював процесуально значимий висновок: для встановлення моменту початку перебігу строку за частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України суд має з`ясувати, чи виконав відповідач обов`язок за статтею 110 цього Кодексу щодо інформування, у якій формі це зроблено, а також коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених сум і коли одержав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Така правова позиція, зауважив Суд, викладена у постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24, і підстав для відступу від неї колегія суддів не вбачає.

Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду необхідно відмовити з наступних підстав.

Згідно з ч.1-2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції чинній до 19.07.2022 року працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч.1-2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX чинній з 19.07.2022 року працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд зазначає, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд в постанові від 25.01.2024 року у справі № 520/8343/22 зауважив про поширення дії ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

В свою чергу, приписами ч.3, 5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд в постанові від 18.01.2024 року у справі № 240/5105/23, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, зазначив, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Згідно з ч.1 ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

З урахуванням зазначеного, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі № 260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 20 січня 2023 року, тобто спірні правовідносини виникли як до, так і після 19 липня 2022 року.

Отже, положення Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що мали місце до 18.07.2022 року.

В свою чергу, до спірних правовідносин, що мали місце з 19.07.2022 року підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX.

Разом з цим, 12 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, згідно якого суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

З урахуванням зазначеного, у суду відступні підстави вважати, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом в частині вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року.

Суд зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікована 11.09.1997 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з ч.3 ст.6 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Керуючись ст.2, 6, 122, 123, 240, 243, 248 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника Державної установи «Центр пробації» про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Н.А. Кузьменко