Рішення № 135929669, 23.04.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року Справа№200/1887/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (адреса: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2026 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 057150014671 від 16.02.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-з/2020, з зарахуванням періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.06.1994, та у відповідності до п. 14-6.2. Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дати набуття такого права (з 06.06.2022);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати періоди роботи з 01.07.2010 по 30.11.2011, з 22.12.2018 по 28.02.2022 до пільгового стажу роботи за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 08.02.2026 звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 057150014671 від 16.02.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із не досягненням пенсійного віку 50 років.

Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується та вказує на те, що у разі досягнення жінкою 45 років та набуття достатнього пільгового стажу застосуванню підлягають норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.

Таким чином, позивач вважає, що на дату її звернення із заявою про призначення пенсії вона відповідала вимогами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, визначеним статтею 13 Закону № 1788-XII, а тому відмова у призначенні пенсії є протиправною.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 263 КАС України. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати до суду засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно позивача.

03.04.2026 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач-1), у якому відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обгрунтовуючи відзив відповідач-1 зазначає, що 08.02.2026 позивач звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатами розгляду заяви від 08.02.2026 № 4340 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області 16.02.2026 прийнято рішення № 057150014671 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058 у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та не досягненням відповідного пенсійного віку.

Також відповідач-1 вказав, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача склав 22 роки 09 місяців 08 днів, з урахуванням додаткових років за Списком № 1 - 29 років 09 місяців 08 днів. Пільговий стаж за Списком № 1 становить 07 років 00 місяців 21 день, робота за Списком 2 01 рік 05 місяців. На час звернення за призначенням пенсії вік позивача складає 48 років 08 місяців 03 дні.

При цьому відповідач-1 вважає, що період роботи з 02.06.1994 по 21.05.1999 відповідно до вимог пункту 3 Порядку № 637 можливо зарахувати до страхового стажу згідно з Відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб пенсійного фонду України від 02.02.2026, долучених до заяви про призначення пенсії, а періоди роботи з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 01.12.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2009 по 31.12.2009 безпідставно не враховано до пільгового стажу за Списком № 2.

08.04.2026 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач-2), у якому відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обгрунтовуючи відзив відповідач-2 зазначив, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, є необґрунтованим, адже у наведеному рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213- VIII неконституційною, а отже є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

08.02.2026 позивач звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України і заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 057150014671 від 16.02.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із не досягненням пенсійного віку 50 років. Повідомлено, що страховий стаж становить 22 роки 9 місяців 8 днів, а з урахуванням кратності за роботу на пільгових умовах - 29 років 9 місяців 8 днів. Пільговий стаж в сукупності складає 8 років 5 місяців 21 день. З них: стаж роботи за Списком 1 становить 7 років 21 день, робота за Списком 2 1 рік 5 місяців. До страхового стажу не зараховано записи трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.06.1994, оскільки подано її копію. Довідки про пільговий характер роботи № 80 та № 81 від 19.01.2023 до уваги не взято, оскільки довідки підписані в.о. директора персоналу та соціальним питанням, а не директором підприємства. Інформація про делегування повноважень відсутня.

Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується та вказує на те, що воно суперечить Рішенню Конституційного суду України № 1-р/2020.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі-Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).

Закон № 1788-XII був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.

01 січня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-IV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом "а" статті 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.

Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-XII, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

Відтак на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-XII, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-IV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.

Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").

У зв`язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положенням статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-IV.

Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.

Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16.05.2023 у справі № 160/5189/20, від 02.06.2023 у справі № 160/13468/20, від 06.11.2023 у справі № 240/24/21.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Приймаючи оскаржуване рішення № 057150014671 від 16.02.2026 відповідач-2 керувався положеннями статті 114 Закону № 1058-VI, однак у даному випадку відповідач мав би застосовувати норми статті 13 Закону № 1788-XII, оскільки саме Закон № 1788-XII більш сприятливіший та такий, що захищає право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах.

Тому суд погоджується із твердженням позивача в частині того, що при розгляді її заяви та прийнятті рішення відповідач-2 мав би керуватися положеннями норм Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.

Щодо відмови відповідача у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах у зв`язку із недосягненням пенсійного віку 50 років, суд зазначає наступне.

При розгляді спірного питання, суд керується положеннями норм Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, як найбільш сприятливий для позивача.

Так, відповідно до пункту "а" статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, а саме жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що станом на 08.02.2026, тобто на час звернення позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, позивачу виповнилося 48 років. Отже, одній з трьох вимог передбачених п. "а" статті 13 Закону № 1788-XII позивач відповідає.

У рішенні № 057150014671 від 16.02.2026 відповідач-2 зазначив, що страховий стаж позивача становить 22 роки 09 місяців 08 днів, а пільговий стаж за Списком № 1 становить - 7 років 21 день. До страхового стажу не зараховано записи трудової книжки НОМЕР_2 від 03.06.1994, оскільки подано її копію. Довідки про пільговий характер роботи № 80 та № 81 від 19.01.2023 до уваги не взято, оскільки довідки підписані в.о. директора персоналу та соціальним питанням, а не директором підприємства. Інформація про делегування повноважень відсутня.

Позивач у позовній заяві просить зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.06.1994 та до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 01.07.2010 по 30.11.2011, з 22.12.2018 по 28.02.2022.

Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок № 637).

І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

У пунктах 1 та 2 Порядку № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно п. 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

У такому ж порядку підтверджується стаж роботи за відсутності документів у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають/перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також у разі, коли майно (документи) підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (незалежно від місця їх реєстрації на території України) розташоване на території України та/або пошкоджене чи знищене внаслідок воєнних (бойових) дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, за умови документального підтвердження пошкодження чи знищення майна (документів).

Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що стаж роботи працівника підтверджується трудовою книжкою.

Якщо трудова книжка відсутня, то для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Якщо відсутня трудова книжка та не надано будь-яких документів на підтвердження стажу роботи, то підтвердження такого стажу здійснюється на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є саме оригінал трудової книжки, а за відсутності оригіналу трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

При цьому чинним законодавством не передбачена можливість підтвердження страхового стажу, пільгового стажу чи загального (трудового) стажу на підставі копії трудової книжки, навіть за умови її нотаріального засвідчення чи засвідчення її копії іншим органом.

Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постановах від 25.02.2026 у справі № 360/843/25, від 16.02.2026 у справі № 360/1659/25, від 30.10.2025 у справі № 360/624/25.

Як свідчать матеріали справи, позивач при зверненні із заявою про призначення пенсії надала копію трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.06.1994.

Твердження позивача про те, що нею було подано електронну копію трудової книжки із накладенням електронного підпису, є необгрунованим, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачем подано саме копію трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.06.1994, що засвідчена ПАТ «ММК ім. Ілліча» ще 30.06.2021, тобто задовго (за 5 років) до звернення із заявою про призначення пенсії.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідача-2 про відсутність підстав для зарахування страхового стажу на підставі копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.06.1994.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем-2 при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії не враховано те, що в матеріалах пенсійної справи наявні довідки ПАТ «ММК ім. Ілліча» № 80 та № 81 від 19.01.2023, від 22.01.2024 № 485 та накази про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу.

З вищевказаних довідок судом встановлено, що позивач у період з 11.11.1999 по 19.06.2019 працювала на різних посадах в ПАТ «ММК ім. Ілліча».

Також в матеріалах справи наявна довідка ОК-5 та реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з яких судом встановлено, що у період з 02.06.1994 по 21.05.1999, з 01.11.1999 по 20.11.1999, з 01.12.1999 по 31.03.2022, з 01.05.2022 по 30.06.2022 позивач працювала в ПАТ «ММК ім. Ілліча», з 13.12.2022 по 20.10.2023 працювала в Житлово-комунальному підприємстві Маріупольської міської ради "АЗОВЖИТЛОКОМПЛЕКС".

Таким чином позивачем у відповідності до п. 3 Порядку № 637 підтверджено страховий стаж на підставі довідок ПАТ «ММК ім. Ілліча» № 80 та № 81 від 19.01.2023, від 22.01.2024 № 485 та реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 02.06.1994 по 21.05.1999, з 01.11.1999 по 20.11.1999, з 01.12.1999 по 31.03.2022, з 01.05.2022 по 30.06.2022 та з 13.12.2022 по 20.10.2023.

З протоколу розрахунку стажу форми РС-право судом встановлено, що до страхового стажу позивача зараховано періоди роботи з 01.11.1999 по 20.11.1999, з 01.12.1999 по 31.12.2000, з 01.12.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2010, з 01.07.2010 по 30.11.2011, з 01.12.2011 по 21.12.2018, з 22.12.2018 по 31.03.2022, з 01.05.2022 по 30.06.2022, з 19.12.2022 по 31.07.2023, з 01.08.2023 по 01.08.2023, з 03.08.2023 по 20.10.2023, з 24.10.2023 по 05.11.2023, з 25.11.2023 по 09.02.2024.

Разом з тим, до страхового стажу не зараховано періоди з 02.06.1994 по 21.05.1999, з 01.01.2001 по 30.11.2001, з 13.12.2022 по 18.12.2022 та 02.08.2023.

Таким чином відповідачем-2 протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 02.06.1994 по 21.05.1999, з 01.01.2001 по 30.11.2001, з 13.12.2022 по 18.12.2022 та 02.08.2023, що в своїй сукупності становить 5 років 10 місяців 24 дні.

Отже, загальний страховий стаж позивача з урахуванням самостійно зарахованого пенсійним органом (22 роки 9 місяців 8 днів) та за результатами розгляду цієї справи (5 років 10 місяців 24 дні) становить 28 років 8 місяців 2 дні.

Таким чином позивач відповідає другій з трьох вимог передбачених п. "а" статті 13 Закону № 1788-XII.

Щодо зарахування до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 01.07.2010 по 30.11.2011, з 22.12.2018 по 28.02.2022, суд зазначає наступне.

Як вбачається з протоколу розрахунку стажу форми РС-право, період з 01.07.2010 по 30.11.2011 зараховано до пільгового стажу за Списком № 2.

Однак в матеріалах справи наявна довідка № 80 від 19.01.2023 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що видана ПАТ «ММК ім. Ілліча», яка підтверджує безпосередню зайнятість позивача повний робочий день на роботах згідно Списку № 1 у період з 01.07.2010 по 02.08.2016.

Таким чином спірний період роботи з 01.07.2010 по 30.11.2011 має бути зарахований згідно Списку № 1, а не як робота згідно Списку № 2, що становить 1 рік 5 місяці.

Щодо доводів відповідача-2 про те, що довідки про пільговий характер роботи № 80 та № 81 від 19.01.2023 до уваги не взято, оскільки довідки підписані в.о. директора персоналу та соціальним питанням, а не директором підприємства, то суд зауважує наступне.

Так, відповідно до пункту 20 Порядку N 637 у довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Зі змісту довідок ПАТ «ММК ім. Ілліча» № 80 та № 81 від 19.01.2023, слідує, що такі довідки містять відомості, передбачені пунктом 20 Порядку N 637, зокрема щодо назви професії (посади) позивача, характеру виконуваної ним роботи тощо.

Окрему увагу слід звернути й на те, що саме на підприємство, установу, організацію покладаються обов`язки щодо складання довідки, якою підтверджується стаж роботи особи, а тому позивач не може нести тягар відповідальності за не зазначення (неповне зазначення) даних у такій довідці.

Щодо періоду роботи з 22.12.2018 по 28.02.2022 то суд зазначає, що у витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у розділі Відомості по спеціальному стажу міститься інформація, що трудовий стаж позивача з 22.12.2018 по 28.02.2022 облікований за кодом спеціального стажу ЗПЗ013І1.

Наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства фінансів України № 814 від 28.12.2020) затверджено довідник кодів підстав для обліку Пенсійним фондом України стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства.

Згідно зазначеного довідника код підстави ЗПЗ013І1 це працівники інших виробництв, професій та посад, дострокові пенсії яким залежно від умов праці (але не раніше, як після досягнення 55 років чоловіками і 50 років жінками) встановлені за результатами атестації робочих місць за рахунок коштів підприємств та організацій, призначених на оплату праці, які перераховуються до Пенсійного фонду України на виплату пенсій до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону № 1788-XII.

Таким чином, підстави для зарахування періоду роботи з 22.12.2018 по 28.02.2022 до пільгового стажу за Списком № 1 відсутні, оскільки цей період закодовано як роботу на посадах, які мають право на дострокову пенсію за результатами атестації робочих місць за рахунок коштів підприємств.

Отже, загальний пільговий стаж за Списком № 1 з урахуванням самостійно зарахованого пенсійним органом (07 років 00 місяців 21 день) та за результатами розгляду цієї справи (1 рік 5 місяці) становить 8 років 5 місяців 21 день.

Таким чином позивач відповідає третій з трьох вимог передбачених п. "а" статті 13 Закону № 1788-XII.

Перевіривши в сукупності підстави відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, що викладені в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 057150014671 від 16.02.2026, суд дійшов висновку про неправомірність частини аргументів, на які зіслався відповідач-2. Помилковість окремих висновків пенсійного органу, які покладені в основу оскаржуваного рішення є підставою для його скасування, оскільки неврахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття призвело до того, що спірне рішення суперечить нормам пенсійного законодавства.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 057150014671 від 16.02.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-з/2020, з зарахуванням періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.06.1994, та у відповідності до п. 14-6.2. Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дати набуття такого права (з 06.06.2022) та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати періоди роботи з 01.07.2010 по 30.11.2011, з 22.12.2018 по 28.02.2022 до пільгового стажу роботи за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.

При цьому, чинним законодавством України встановлена можливість подання відповідної заяви про призначення (перерахунок) пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України та визначено екстериторіальний принцип обробки заяв.

Як встановлено судом, заяву позивача від 08.02.2026 було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та на підставі якої ним прийнято оскаржуване рішення.

А тому, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 02.06.1994 по 21.05.1999, з 01.01.2001 по 30.11.2001, з 13.12.2022 по 18.12.2022 та 02.08.2023, а до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 01.07.2010 по 30.11.2011 та повторно розглянути заяву позивача від 08.02.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, з урахуванням висновків суду у цій справі.

При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.

Також суд звертає увагу на те, що питання застосування п. 14-6.2. Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону № 1058-IV не впливає на спірні правовідносини, оскільки позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку із не досягненням позивачем, на думку відповідача-2, пенсійного віку 50 років

Пунктом 14-6.2 розділу XV Закону № 1058-IV встановлено, що тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається: за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку; по інвалідності - з дня встановлення інвалідності; у зв`язку з втратою годувальника - з дня, що настає за днем смерті годувальника; за вислугу років - з дня, наступного за днем звільнення з роботи, яка дає право на таку пенсію, але не раніше 24 лютого 2022 року.

Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії особам, зазначеним в абзаці першому цього підпункту, визначається з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, з якого призначено пенсію.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України формується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Термін "тимчасово окупована Російською Федерацією територія України" для цілей цього підпункту вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відповідно до пункту 31 частини 11 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Воєнний стан було продовжено, у тому числі на період, в якому виникли спірні в цій справі правовідносини.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.02.2025 № 376, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. До цього Переліку включено м. Маріуполь Маріупольської міської територіальної громади (дата початку тимчасової окупації 21.05.2022).

Отже, відповідач-2 має врахувати приписи п. 14-6.2 розділу XV Закону № 1058-IV під час вирішення питання про призначення пенсії позивачу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 057150014671 від 16.02.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 02.06.1994 по 21.05.1999, з 01.01.2001 по 30.11.2001, з 13.12.2022 по 18.12.2022 та 02.08.2023, а до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 01.07.2010 по 30.11.2011 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.02.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, з урахуванням висновків суду у цій справі.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,96 гривень (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.С. Духневич