Рішення № 135927141, 23.04.2026, Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/2290/25

2/0187/226/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2026 р.

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Караул О.А., за участю секретаря судового засідання Джунь І.Ю., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

29.12.2025 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області через свого представника ОСОБА_2 звернувся позивач ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить суд: розірвати шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 ; визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 , за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (свідоцтво про народження НОМЕР_2 ), сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження НОМЕР_3 ), сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (свідоцтво про народження НОМЕР_4 ); стягувати з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РОКІ НОМЕР_5 , аліменти на утримання малолітніх дітей: доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (свідоцтво про народження НОМЕР_2 ), сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження НОМЕР_3 ), сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/2 частки всіх видів заробітку (доходу) на щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за подання позовної заяви.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 13 червня 2017 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було укладено шлюб.

Від шлюбу сторони мають спільних дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за місцем реєстрації Позивача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за місцем реєстрації Позивача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за місцем реєстрації буд. 42, ОСОБА_6 , 02.03.2025 який зареєстрований за місцем реєстрації Позивача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , у вихованні та матеріальному забезпеченні яких Відповідач участі не приймає.

Протягом останніх років відношення у Позивача з Відповідачем поступово погіршувались. В результаті чого, між ними зникло взаєморозуміння. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у Позивача з Відповідачем різні погляди на сімейне життя та обов`язки.

Таким чином, подружні відносини між Позивачем та Відповідачем припинилися більше року потому до дня подання позову. З цього часу сторони періодично проживають окремо, спільне господарство не ведуть.

Подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам Позивача. та інтересам його дітей. Тому вважає за необхідне розірвати шлюб між ним та Відповідачем.

Крім того, з вересня 2025 року Відповідач залишила малолітніх дітей за місцем мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , та до теперішнього часу місцезнаходження Відповідача невідомо. Залишає дітей без материнського нагляду відповідач не вперше, що підтверджується заявами до правоохоронних органів з боку Позивача.

Позивач звертає увагу суду на те, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки є дитиною до року, має обов?язково відвідувати лікаря-педіатра кожного місяця, а також один раз у 3 місяці огляд інших спеціалістів, робити обов?язкові щеплення відповідного до свого віку.

Спільна дитина Позивача та Відповідача знаходиться під амбулаторним наглядом лікаря-педіатра за місцем своєї реєстрації, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідно обов?язкові огляди у лікаря-педіатра проходить з дитиною Позивач.

Здоров?ям спільних дітей займається лише Позивач, Відповідач самоусунулась від виконання батьківських обов?язків.

Також Відповідач за місцем спільного мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 неодноразово вчиняла спроби самогубства, під час яких вдома знаходились малолітні діти, зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя.

Такі дії Відповідача завдають шкоди здоров?ю дитини та прямо порушують вимоги рекомендацій лікарів, та положень ч.2 ст. 150 Сімейного Кодексу України, які закріплюють обов?язок батьків піклуватися про здоров?я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Оскільки спільна дитина Позивача та Відповідача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був залишений матір?ю без батьківського піклування, обставини на даний час встановлюється поліцією, вважає, що позов про розірвання шлюбу може бути поданий у відповідності до норм ч. 2 ст. 110 Сімейного кодексу України.

Позивач вважає, також, що відсутні підстави для застосування заходів примирення, як це передбачено ст. 111 СК України, оскільки спільні відносини між Позивачем та відповідачем повністю припинені, а їх відновлення є неможливим.

Спір з приводу майна, набутого за час перебування у шлюбі, яке належить Позивачу з відповідачем на праві спільної сумісної власності, на момент звернення з цим позовом - відсутній.

Щодо проживання дітей із батьком після розлучення.

Спір між батьками про місце проживання дітей відсутній, діти зареєстровані за місцем реєстрації Позивача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , а будуть проживати з батьком (Позивачем) за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення про проживання спільних дітей обумовлено тим, що відповідач не може забезпечити у повній мірі потреби своїх дітей, оскільки не має постійного джерела доходів, участі у житті дітей, вихованні, піклуванні про здоров?я не приймає.

Крім того, відповідач не має самостійного заробітку, знаходиться у скрутному становище та єдине джерело доходів це грошові кошти, які їй дає позивач.

Також Відповідач не має свого місця мешкання, мешкала разом із Позивачем, на даний час мешкає із малознайомими чоловіками, які періодично виганяють її з дому, про що вона неодноразово розповідала

позивачу.

Натомість позивач. має постійне джерело доходу, за місцем роботи характеризується позитивно як сумлінний, дисциплінований та відповідальний працівник, за місцем мешкання зарекомендував себе з позитивної сторони.

Крім того, з вихованням дітей Позивачу допомагають його близькі родичі.

Враховуючи викладене Позивач вважає, що проживання спільних дітей після розлучення з батьком буде найбільш у найкращих інтересах дитини, а саме батько забезпечить її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Обгрунтовуючи позовні вимоги щодо позбавлення батьківських прав відповідача, позивач зазначає, що окрім вищезазначених обставин відповідач неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП за ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своїх дітей.

Враховуючи наведене, вважає, що позов слід задовольнити в цій частині, зважаючи на те, що відповідач байдуже ставиться до виконання своїх батьківських обов?язків, не приділяє належної уваги вихованню дітей, не забезпечує належних умов проживання, не цікавиться їх життям та взагалі зникла з життя дітей. Перешкод у здійсненні батьківських обов?язків щодо виховання дітей Позивач Відповідачу не чине, натомість Відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов?язками по вихованню дітей, тому наявні виключні обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов?язки - позбавлення батьківських прав.

28.02.2026 до суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача адвоката Фісунова А.Л., в яких зазначено, що обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог не існує, а їх існування Позивачем не доведено. Так, Відповідач, характеризується позитивно, про що свідчать характеристики з місця навчання дітей, та з місця проживання, з селищно ради. На обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. Відтак твердження Позивача про те, що Відповідач є поганою матір?ю та зловживає алкогольними напоями не відповідає дійсності. Відповідач ОСОБА_4 є відповідальною матір?ю, та такою, яка дбає про своїх дітей, займається їх вихованням. Відповідач також вважає, що діти повинні проживати разом з нею, а не з батьком тому, що вона може надати їм гідний рівень життя та виховання. Твердження Позивача про те, що діти повинні проживати разом з ним не обґрунтовані та не відповідають дійсним потребам дітей. Проживання дітей з Відповідачем не буде суперечити їх інтересам, та перешкоджати їх вихованню та розвитку. Враховуючи викладене, просит в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсягу.

01.04.2026 до суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача адвоката Рясного В.Д., відповідно до яких відповідач фактично визнає позовні вимоги про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання разом з позивачем, однак в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав заперечує, з наступних підстав.

Так представник відповідача стверджує, що вказані позивачем судові рішенні, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, є звичайним документом, який роздрукований із Єдиного Державного реєстру судових рішень, який не є належним чином завіреним документом та не дає можливості встановити чи слугують такі рішення доказом у справі, оскільки у даному документі відсутні прізвище, ім?я та по батькові особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та прізвище, інформації щодо набрання зазначеним рішенням законної сили, тощо.

Фактично, позивачем не представлено будь-яких доказів, крім пояснень позивача про начебто свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов?язків.

Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач, ОСОБА_1 , або ін. особи, звертались до відповідної служби у справах дітей, для проведення профілактичної роботи із відповідачкою. Позивач не наводить переконливих аргументів з приводу того, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки щодо її дітей призведе до покращення їх життя, матиме позитивний результат для дітей, тощо.

Навпаки, сторона відповідача звертає увагу на те, що позбавлення відповідачки батьківських прав не відповідатиме інтересам дітей, оскільки припиниться зв?язок дітей із біологічною матір?ю та іншими родичами.

В матеріалах даної справи відсутні будь-які докази факту ухилення відповідачки від виконання батьківських обов?язків щодо її дітей. Відсутні і докази що відповідачка коли-небудь заподіювала шкоду своїм дітям, жорстко поводилась із ними або негативно впливала на їх розвиток, тощо.

Вважає, що позивачем не надано належних, допустимих і переконливих доказів, які б свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання своїх обов?язків щодо виховання дітей, а також про те, що її поведінку неможливо змінити в кращу сторону.

Відповідач має дуже теплі стосунки зі своїми дітьми, від своєї кровної доньки, ОСОБА_5 та двох кровних синів, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ніколи не відмовлялася та не забуває їх, ніколи не ставилась агресивно та в інший спосіб ніколи не ображала дітей. Відповідачка завжди намагається з ними підтримувати відносини та брати участь в їх вихованні, проте саме ОСОБА_1 , перешкоджає відповідачу у побаченні з дітьми, та робить все можливе щоб обмежити дитину у спілкування із матір?ю.

Позивач жодним чином не повідомляв відповідача про намір звернутись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав. Тому відповідач ні в якому разі не відмовляється від дітей, хоче з ними і надалі спілкуватись та мати можливість бачитись фізично.

Більш того, інформація про начебто залишення дітей відповідачем, без батьківського нагляду також не підтверджується іншими належними та допустимими доказами (судові рішення, покази свідків, тощо).

Ухвалою суду від 05.02.2026 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та розглядати справу постановлено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.04.2026 закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.

Позивач та його представник у судовому засіданні 16.04.2026 позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з відповідачем проживають з 2018 року за адресою АДРЕСА_1 . Разом з ним проживали двоє дітей відповідача від першого шлюбу та троє їхніх спільних дітей. Відповідач 08.09.2025 пішла з дому та 6 днів з нею не було зв`язку. Потім вона зателефонувала та повідомила, що буде проживати з іншим чоловіком, забрала своїх двох дітей від першого шлюбу та до цього часу не повернулася. З часу її зникнення відповідач перестала виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до їхніх спільних дітей, лише в кінці 2025 придбала старшій донці взуття. Іншої матеріальної допомоги не надає, з дітьми не спілкується. При цьому на уточнююче запитання суду, повідомив, що діти не мають власних засобів зв`язку і дистанційне спілкування може відбуватися лише через телефон позивача. Зазвичай відповідач телефонує позивачу з метою спілкування з дітьми в незручний для нього час та часто перебуває в стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим спілкування не відбувається. Коли позивач сам телефонував відповідачу, слухавку брав невідомий чоловік та погрожував йому. Також повідомив, що він офіційно працевлаштований та має дохід в середньому 24 000 в міссяць, а також маж 1,5 га землі, на якій вирощує овочі на продаж. Діти повністю знаходяться на його забезпеченні, коли він зайнятий на роботі за дітьми приглядає його матір ОСОБА_8 або сестра ОСОБА_1 . Також повідомив, що надані ним скріншоти з месенджера в якому зафіксоване спілкування між ним та відповідачем стосуються минулого періоду, останнє з яких 25.03.2026.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні 16.04.2026 визнав позовні вимоги про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання разом з позивачем, однак в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав заперечував з підстав, що зазначені в письмових поясненнях.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, у якій просить розглянути справу за його відсутності та прийняти рішення в інтересах дітей.

23.04.2026 у зв`язку з технічними проблемами ВКЗ та неможливістю фіксації судового розгляду, сторони подали письмові заяви, відповідно до яких просили розглянути справу за їх відсутності.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що сторони з 13.06.2017 перебувають у шлюбі, який зареєстровано Петриківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що видані свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , серії НОМЕР_7 .

Від шлюбу сторони мають спільних дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8-10).

Відповідно до довідки про склад сім?я N?150 від 23.02.2026 Позивач разом із дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 102).

Згідно наявних в справі довідок сторони на обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебувають (а.с. 59-60, 102-103).

Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей», станом на 30.10.2025 позивач до кримінальної відповідальності не притягався (а.с. 104).

Згідно інформації з Дніпровського районного управління поліції №2 відділення поліції №3, позивач до адміністративної відповідальності за фактом вчинення домашнього насильства чи неналежного виконання батьківських обов`язків не притягався (а.с. 105).

Позивач працює підсобним робітником у ФОП ОСОБА_9 , де характеризується як відповідальний працівник з високим рівнем культури спілкування, що підтверджується відповідною характеристикою (а.с. 101).

Згідно довідки сімейного лікаря від 19.02.2016, позивач з 08.09.2025 приводить своїх неповнолітніх дітей та обстеження. Мати ОСОБА_4 дітьми не цікавиться, а займається дітьми ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с. 103).

Відповідно до характеристики малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання є ученицею 2-го касу Іванівського ліцею Петриківської селищної ради. Батько ОСОБА_1 займається її вихованням та ще двох менших дітей, цікавиться успіхами дитини, відвідує школу, співпрацює з класним керівником, забезпечує дитину всім необхідним для розвитку і навчання. Мати дівчинки покинула дітей на батька і не проживає з ними (а.с. 13).

Служба в справах дітей Петриківської селищної ради у своєму акті обстеження умов проживання 18.09.2026 зазначила, що працівниками служби було здійснено обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , які виявились належними. В будинку проживає батько ОСОБА_1 та його діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Неповнолітні діти мають всі необхідні зручності для навчання та відпочинку. Спеціалістом служби в справах дітей проведено бесіду, в ході якої з' ясовано, що мати ОСОБА_4 на момент складення акту вже більше 10 днів була відсутня за місцем мешкання, місце її перебування не відоме (а.с. 14).

Згідно характеристики учнів 5 класу Захара та Всеволода Заваліпич, останні навчаються у Єлизаветівському ліцеї Петриківської селищної ради. Їхня мати відповідач ОСОБА_4 має постійний зв`язок з класним керівником та адміністрацією школи. Діти охайні та доглянуті (а.с. 61).

Згідно характеристики ОСОБА_4 від 26.02.2026 наданої старостою Єлизаветівського старостинського округу, остання проживає за адресою АДРЕСА_2 . В конфліктних ситуаціях з сусідами не помічена, скарг не надходило, до адміністративної відповідальності не притягалася (а.с. 62).

Згідно характеристики ОСОБА_4 від 26.02.2026 наданої ТОВ ЖЕО «Город на озере» від 24.02.2026, остання проживає за адресою АДРЕСА_2 . Характеризується позитивно, будь-яких скарг від сусідів не надходило. Діти ОСОБА_10 та ОСОБА_12 доглянуті, охайні, ходять до школи, всім необхідним для проживання та навчання забезпечені. ОСОБА_4 у відносинах з оточуючими дотримується принципів добросусідства, вічлива, привітлива, шаноблива. Зовні охайна, у зловживанні спиртними напоями не помічена. Суспільний порядок не порушує. Плату за комунальні послуги вносить своєчасно (а.с. 63).

В судовому засіданні були також досліджені постанови Петриківського районного суду про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП, а саме від 05.04.2021, від 15.02.2021, 26.04.2022, 25.01.2023, які безпосередньо стосуються дітей сторін.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Петриківської селищної ради затверджений відповідним рішенням від 13.3.2026, останній вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відносно малолітніх дітей ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та за доцільне визначити місце проживання вищезазначених дітей разом з батьком - ОСОБА_17 (а.с. 110-111).

В судовому засіданні були також досліджені скриншоти з месенджера спілкування сторін по справі з приводу створення перешкод позивачем для відповідача в спілкуванні з їхніми дітьми (а.с. 148-152).

Висновки суду щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу.

Побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки (стаття 1 СК України).

Проте, судом встановлено, що вказані паритетні засади побудови сімейних відносин у даного подружжя відсутні.

Згідно ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частиною 2 статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки сторони наполягають на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Згідно ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст.112 Сімейного Кодексу України, п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Нормами ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Враховуючи особливий характер сімейних відносин а також те, що збереження шлюбу можливе лише на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Детально вивчивши й оцінивши мотиви розлучення, повно і всебічно з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, приймаючи до уваги те, що сторони наполягають на розірванні шлюбу, тривалий час не підтримують шлюбні стосунки, суд вважає, що конфлікт між сторонами носить стійкий характер, їх шлюб розпався, причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, що має істотне значення, внаслідок чого позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Питання про відновлення дошлюбного прізвища у справі не ініційоване, а тому судом не вирішується.

Висновки суду щодо позовної вимоги про стягнення аліментів.

Згідно ст. 27 Конвенції про права дитини, батько (- ки) або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення знайшло своє відображення в українському законодавстві. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) закріплюється в сімейному законодавстві (ст. 180 СК України).

Обов`язок утримувати дитину це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків, які можуть надати таку допомогу. Батьки повинні робити все можливе для його виконання, оскільки неповнолітні діти, через свій молодий вік, стан фізичного розвитку, навчання, як правило, не можуть самі себе утримувати, не мають можливості повноцінно працювати.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У відповідності до вимог ст. 182 СК України суд враховує, що позивач виховує та проживає з трьома неповнолітніми дітьми.

Частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) в твердій грошовій сумі.

Відповідно до приписів ч.5 ст.183 СК України аліменти у частці стягуються у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Таким чином, позивач потребує допомоги на утримання дітей, а відповідач зобов`язаний таку допомогу надавати, а тому позов про стягнення аліментів у розмірі частки від доходів відповідача підлягає задоволенню.

Висновки суду щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітей.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Основоположним міжнародним нормативно-правовим актом, який встановлює принципи реалізації прав дитини є Конвенція про права дитини («Конвенція про права дитини») від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина перша-друга статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Комплексний аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини суду необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Отже, при вирішенні питання щодо місця проживання дитини, насамперед необхідно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Вищевказані висновки узгоджуються, зокрема, із висновками Верховного Суду викладеними, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У змісті постанови від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) Верховним Судом зауважено, що: «… питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У справі, що яка є предметом розгляду, встановлено, що між сторонами наявний особистий конфлікт. Відповідач по справі на даний час разом з двома неповнолітніми дітьми від попереднього шлюбу проживає за іншою адресою та позовні вимоги в цій частині визнає.

Висновком органу опіки та піклування Петриківської селищної ради затверджений відповідним рішенням від 13.3.2026, у якому зазначено, що дітям за місцем проживання батька створені всі необхідні умови для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку й проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини, вирішено за доцільне визначити місце проживання дітей ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відносно малолітніх дітей ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 разом з батьком - ОСОБА_17 .

За встановлених обставин, суд вважає, що позивач дійсно створив умови постійного безпечного сталого середовища за місцем фактичного проживання дітей та належні умови для їх виховання та розвитку, приділяє увагу дітям та повністю їх забезпечує. Батько працевлаштований та має можливість їх забезпечувати, обставин які б унеможливлювали проживання дітей разом з батьком чи негативно на них впливали судом не встановлено. Діти тривалий час проживають з батьком та між ними існує тісний емоційний зв`язок.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що визначення місця проживання дітей разом з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дітей та сприятиме їх повноцінному вихованню та розвитку.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що визначення місця проживання дітей з батьком не повинно впливати на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Висновки суду щодо позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження №61-8918сво23.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2025 року по справі №527/955/24 (провадження № 61-16860св24) звернув увагу на те, що взаємне задоволення батьків і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., наприклад, пункт 143 рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії» [13]). Розрив таких зв`язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім`ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов`язання держави вживати заходів для збереження зв`язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії[14])

Також у вказаній постанові Верховний Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22.

Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

При вирішенні спору в цій справі суд дійшов висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її дітей, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть створити реальну загрозу для благополуччя дітей.

Досліджені в судовому засіданні постанови суду про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП стосуються вчинення діянь, останнє з яких які мало місце в січні 2023 року, в той час як ст. 39 КУпАП встановлено, що особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Разом з тим, доказів, які б свідчили про те, що з дня закінчення виконання стягнення пройшло менше одного року суду не надано.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із вчиненням насильства по відношенню до своїх дітей.

Відсутні також докази про звернення позивача з заявою до правоохоронних органів про залишення відповідачем дітей, її спроб самогубства, ведення нею аморального способу життя, зловживання алкогольними напоями, на які позивач посилається обґрунтовуючи свої позовні вимоги. При цьому досліджені в судовому засіданні письмові докази надані представником відповідача свідчать про протилежне, а саме, що відповідач має позитивну характеристику з місця проживання, в зловживанні алкогольними напоями не помічена, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, дбає про належне виховання дітей від першого шлюбу.

Особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення одного з них батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Згідно ч. 4 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування Петриківської селищної ради затверджений відповідним рішенням від 13.3.2026 щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітніх дітей, оскільки він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками. Орган опіки та піклування не надав оцінки причинам ухилення відповідача від виконання обов`язків.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23 (провадження № 61-8177св24), від 12 березня 2025 року у справі №930/1141/24 (провадження № 61-994св25).

Разом з тим, з пояснень позивача судом встановлено, що сторони припинили подружні відносини з 08.09.2025 з особистих причин і до часу подання даного позову пройшло менше 4 місяців. Вказаний проміжок часу суд вважає недостатнім, щоб за наявності наданих позивачем доказів зробити висновок про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Окрім цього, судом встановлено, що діти сторін не мають власних засобів зв`язку, а можуть спілкуватися з відповідачем лише через засоби зв`язку позивача, а враховуючи неприязні стосунки між сторонами по справі та надані позивачем пояснення щодо процедури такого спілкування, суд вважає, що висновки про наявність вини у нездійсненні такого спілкування між дітьми та відповідачем виключно у відповідача є передчасними.

Суд критично оцінює надані стороною позивача довідки з навчального закладу, в якому навчається дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідки сімейного лікаря від 19.02.2016, акту обстеження умов проживання від 18.09.2026, подані позивачем, оскільки за внутрішнім переконанням суду ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав. З вказаних доказів слідує, що відповідач покинула родину в вересні 2025 року і з цього часу позивач самостійно створює умови для проживання дітей сторін, займається їхньою освітою та вихованням, забезпечує проведення відповідних медичних оглядів та зчеплень, що є також його обов`язком з урахуванням того, що діти залишилися проживати з ним, а мати, з урахуванням неприязних відносин між сторонами, фізично не може приймати в таких діях участі.

З приводу посилань позивача про ненадання відповідачем матеріальної допомоги дітям, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач має змогу надавати таку матеріальну допомогу, однак свідомо її не надає, як і доказів того, що в родині склалася така критична ситуація внаслідок ненадання відповідачем матеріальної допомоги, що ставить під загрозу життя та здоров`я дітей.

Разом з тим, відповідно до досліджених письмових доказів, судом встановлено, що відповідач належним чином виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до дітей від попереднього шлюбу ОСОБА_10 та ОСОБА_18 , з яким на даний час проживає. Дані обставини, на переконання суду, свідчать про те, що відповідач може належним чином виконувати батьківські обов`язки, і суд має сподівання, що в майбутньому сторони на основі взаємних поступок, для забезпечення якнайкращих інтересів дітей, зможуть домовитися про розподіл своїх обов`язків.

При цьому в разі наявності фактів систематичного та умисного нехтування відповідачем своїх обов`язків по відношенню до дітей сторін, позивач не позбавлений можливості знову звернутися до суду з даним позовом.

Однак на даний час, враховуючи, що позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення матері по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення нею від виконання батьківських обов`язків відносно дітей або про порушення відповідачкою прав дітей, суд вважає, що позовна вимога про позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей задоволенню не підлягає.

Висновки суду щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові в частині позбавлення батьківських прав судові витрати по сплаті судового збору за вказану вимогу слід віднести за рахунок позивача.

З урахуванням задоволення позову в частині стягнення аліментів суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1211,2 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за вказану вимогу.

Як вбачається з ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач визнав позов в частині стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей до початку розгляду справи по суті, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1211,2 грн. сплаченого судового збору, а також повернути позивачу з державного бюджету 1211,2 судового збору.

Щодо стягнення витрат відповідача на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 10 000 грн., суд зазначає наступне.

Зі змісту ст. 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Судом був досліджений договір про надання юридичних послуг від 25.03.2026 укладений між відповідачем ОСОБА_4 та адвокатом Рясним В.Д., додаток до вказаного договору, відповідно до якого вартість послуг складає 10000 грн., квитанція про сплату відповідачем 10000 грн. за договором про надання юридичних послуг від 25.03.2026, акт наданих послуг за договором про надання юридичних послуг від 25.03.2026., який містить детальний опис виконаних робіт (наданих послуг).

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Враховуючи характер виконаних адвокатом робіт з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, а саме того, що дана справа є типовою та не занадто юридично складною, підготовка відзиву не потребує значного часу, позовні вимоги задоволено частково суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги пропорційно до задоволених вимог у розмірі 2 500 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрований 13.06.2017 Петриківським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 51.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/2 частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.12.2025, та до досягнення найстаршою дитиною, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 аліментів у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із батьком ОСОБА_1 , за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_19 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 50 % сплаченого позивачем судового збору за дві вимоги немайнового характеру, що становить 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути зОСОБА_1 на користь ОСОБА_19 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 % сплаченого ним судового збору за дві вимоги немайнового характеру, а саме 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя О.А. Караул