Рішення № 135926587, 14.04.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/707/26

Провадження № 2/201/2067/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

14 квітня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Черник Олександра Петрівна про визнання права власності в порядку спадкування та стягнення недоотриманої пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

19 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просила:

1.Визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на суму недоотриманої пенсії в розмірі 31102,56 грн., яка була нарахована за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі №160/14485/20 та належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , однак не була одержана ним за життя і не включена до складу спадщини.

2. Визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на суму недоотриманої пенсії в розмірі 198454,97 грн., яка була нарахована за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 року у справі №160/5882/22 та належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , однак не була одержана ним за життя і не включена до складу спадщини.

3. Стягнути з відповідача на її користь недоотриману пенсію в розмірі 31102, 56 грн., яка була нарахована за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі №160/14485/20 та належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , однак не була одержана ним за життя і не включена до складу спадщини.

4. Стягнути з відповідача на її користь недоотриману пенсію в розмірі 198454, 97 грн., яка була нарахована за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 року у справі №160/5882/22 та належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , однак не була одержана ним за життя і не включена до складу спадщини.

5. Стягнути з відповідача на її користь судовий збір у розмірі 2 295 грн. 58 коп.

В обґрунтуванні позовних вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її вітчим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 25.03.2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса). Враховуючи похилий вік вітчима, він, починаючи з вересня 2021 року постійно проживав разом з сім`єю позивачки за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки йому одному було важко проживати за адресою: АДРЕСА_2 .

31 березня 2023 року ОСОБА_2 заповів їй все належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося. Таким чином, вона, ОСОБА_1 , стала спадкоємцем ОСОБА_2 за заповітом, посвідченого 31.03.2023 року Царінною Н.І., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, за реєстром № 295.

5 вересня 2024 року нею в установленому Законом порядку та строк була подана заява до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

11 грудня 2025 року приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального Дніпропетровської області Черник О.П. видала позивачці свідоцтво про право на спадщину за заповітом у спадковій справі № 90/2024 на 1/3 (одну третю) частки у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В цей же день, - 11 грудня 2025 року, приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального Дніпропетровської області Черник О.П. своєю постановою відмовила їй у видачі свідоцтва про право спадщини за заповітом на суму пенсії, стягнутої на користь спадкодавця ОСОБА_2 на підставі судових рішень.

В цій же постанові від 11.12.2025 року приватний нотаріус роз`яснила їй про право звернення до суду з позовом про визнання за нею на успадкування майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В постанові приватного нотаріуса від 11.12.2025 року зазначено, що « ОСОБА_1 просить видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на суму заборгованості пенсії, стягнутої на користь спадкодавця на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі №160/14485/20 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 року по справі N9 160/5882/22, та невиплаченої спадкодавцю за життя.

На запит щодо стягнутої на користь спадкодавця на підставі вищезазначених судових рішень Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, посилаючись на ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, те деяких інших осіб», повідомило, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і не виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте, батьки і дружина (чоловік) , а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Таким чином, внаслідок того, що відсутня довідка Пенсійного фонду України про наявність та суму невиплаченої спадкодавцю пенсії, яка спадкується на загальних підставах, видати свідоцтво про право на спадщину на це майно, щодо якого спадкоємицею подано заяву, неможливо, оскільки вчинення такої дії суперечить п.4.9. глави 10 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року».

Таким чином, приватний нотаріус намагалася у встановленому порядку встановити розмір невиплаченої спадкодавцю пенсії, направляла відповідний запит до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, але пенсійний орган не надав приватному нотаріусу довідки про наявність та суму невиплаченої спадкової пенсії, в зв`язку з чим приватний нотаріус був позбавлений можливості видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на суму пенсії, стягнутої на підставі судових рішень на користь ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, позивачка намагалася в досудовому порядку вирішити питання виплати неотриманої пенсії, в зв`язку з чим до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нею подавалися заяви 11.04.2024 року та 05.07.2024 року, в яких вона просила виплатити їй, як спадкоємиці за заповітом, кошти померлого пенсіонера ОСОБА_2 на суму 198 454 грн. 97 коп. та 31 102 грн. 56 коп.

До вищезазначених заяв нею були надані наступні документи:

- копія заповіту

- копія свідоцтва про смерть

- копія паспорта заявника

- копія ідентифікаційного коду заявника

- копія акту про сумісне проживання.

На її заяву від 11.04.2024 року пенсійний орган 10.05.2024 року надав відповідь, в якій зазначив, що такі кошти не включаються до складу спадщини, іншого чинним законодавством не передбачено.

На її заяву від 05.07.2024 року пенсійний орган 15.07.2024 року надав аналогічну відповідь, що і у своїй попередній відповіді від 10.05.2024 року.

6 жовтня 2025 року позивачка знову в установленому Законом порядку звернулася до пенсійного органу із проханням все-таки виплатити їй, як спадкоємиці за заповітом, кошти померлого пенсіонера ОСОБА_2 на суму 198 454 грн. 97 коп. та та 31 102 грн. 56 коп., загальна сума складає 229 557, 53 грн.

Нею до заяви були долучені документи:

- копія паспорта

- копія ідентифікаційного коду

- копія Заповіту

- копія свідоцтва про смерть

- копія рахунку.

2 листопада 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало позивачці письмову відповідь, в якій знову пенсійний орган відмовив їй, а також роз`яснив, що вона має право звернутися до суду у разі незгоди із наданою відповіддю.

Підставою відмови у відповіді пенсійним органом зазначено, що:

- пенсії, які були недоотримані у зв`язку із смертю, не включаються до складу спадщини (таке ствердження не відповідає дійсності);

- до пенсійного органу не надходили відповідні заяви та пакети документів на недоотриману пенсію (таке ствердження не відповідає дійсності, оскільки позивачкою ще 11.04.2024 року та 05.07.2024 року до пенсійного органу подавалися заяви разом з відповідними документами).

Але в цій відповіді пенсійний орган визнав наступне:

-на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі №160/14485/20 ОСОБА_2 було проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 01.01.2018 року по 28.02.2021 року у сумі 31 102, 56 грн.;

-на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 року у справі №160/5882/22 ОСОБА_2 було проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 01.04.2019 року по 31.08.2022 року у сумі 198 454, 97 грн.

Таким чином, позивачка вважає, що зі сторони Головного управління Пенсійного фонду України відбулося порушення її прав позивачки, як спадкоємиці, на отримання належного спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 , а саме недоотриманої пенсії в зазначеному розмірі за рішеннями суду.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2026 року вищевказана справа була передана в провадження судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою судді від 22 січня 2026 року відкрито провадження у даній справі, та призначено її до розгляду в загальному порядку.

16 березня 2026 року підготовче засідання судом закрито, справу призначено до розгляду по суті.

Загалом по справі тричі призначалися судові засідання, однак відповідач свого представника до суду не направив, ніяких заяв та клопотань від нього до суду не надходило, своїм правом на подачу відзиву на позов відповідач не скористався. Про дати та час розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення повісток засобами поштового зв`язку, та шляхом доставки до електронного кабінету відповідача судової повістки-повідомлення про судові засідання.

Позивачка в судове засідання подала заяву про вирішення справи за її відсутності, на задоволені позову наполягала.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер вітчим позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 25.03.2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса).

Враховуючи похилий вік вітчима, він, починаючи з вересня 2021 року постійно проживав разом з сім`єю позивачки за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки йому одному було важко проживати за адресою: АДРЕСА_2 .

31 березня 2023 року ОСОБА_2 заповів позивачці все належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося. Таким чином, вона, ОСОБА_1 , стала спадкоємцем ОСОБА_2 за заповітом, посвідченого 31.03.2023 року Царінною Н.І., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, за реєстром № 295.

5 вересня 2024 року нею в установленому Законом порядку та строк була подана заява до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

11 грудня 2025 року приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального Дніпропетровської області Черник О.П. видала позивачці свідоцтво про право на спадщину за заповітом у спадковій справі № 90/2024 на 1/3 (одну третю) частки у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В цей же день, - 11 грудня 2025 року, приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального Дніпропетровської області Черник О.П. своєю постановою відмовила їй у видачі свідоцтва про право спадщини за заповітом на суму пенсії, стягнутої на користь спадкодавця ОСОБА_2 на підставі судових рішень.

В цій же постанові від 11.12.2025 року приватний нотаріус роз`яснила їй про право звернення до суду з позовом про визнання за нею на успадкування майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В постанові приватного нотаріуса від 11.12.2025 року зазначено, що « ОСОБА_1 просить видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на суму заборгованості пенсії, стягнутої на користь спадкодавця на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі №160/14485/20 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 року по справі N9 160/5882/22, та невиплаченої спадкодавцю за життя.

На запит щодо стягнутої на користь спадкодавця на підставі вищезазначених судових рішень Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, посилаючись на ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, те деяких інших осіб», повідомило, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і не виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте, батьки і дружина (чоловік) , а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Таким чином, на думку позивачки, внаслідок того, що відсутня довідка Пенсійного фонду України про наявність та суму невиплаченої спадкодавцю пенсії, яка спадкується на загальних підставах, видати свідоцтво про право на спадщину на це майно, щодо якого спадкоємицею подано заяву, неможливо, оскільки вчинення такої дії суперечить п.4.9. глави 10 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року».

Таким чином, приватний нотаріус намагалася у встановленому порядку встановити розмір невиплаченої спадкодавцю пенсії, направляла відповідний запит до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, але пенсійний орган не надав приватному нотаріусу довідки про наявність та суму невиплаченої спадкової пенсії, в зв`язку з чим приватний нотаріус був позбавлений можливості видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на суму пенсії, стягнутої на підставі судових рішень на користь ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, позивачка намагалася в досудовому порядку вирішити питання виплати неотриманої пенсії, в зв`язку з чим до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нею подавалися заяви 11.04.2024 року та 05.07.2024 року, в яких вона просила виплатити їй, як спадкоємиці за заповітом, кошти померлого пенсіонера ОСОБА_2 на суму 198 454 грн. 97 коп. та 31 102 грн. 56 коп.

До вищезазначених заяв нею були надані наступні документи:

- копія заповіту

- копія свідоцтва про смерть

- копія паспорта заявника

- копія ідентифікаційного коду заявника

- копія акту про сумісне проживання.

На її заяву від 11.04.2024 року пенсійний орган 10.05.2024 року надав відповідь, в якій зазначив, що такі кошти не включаються до складу спадщини, іншого чинним законодавством не передбачено.

На її заяву від 05.07.2024 року пенсійний орган 15.07.2024 року надав аналогічну відповідь, що і у своїй попередній відповіді від 10.05.2024 року.

6 жовтня 2025 року позивачка знову в установленому Законом порядку звернулася до пенсійного органу із проханням все-таки виплатити їй, як спадкоємиці за заповітом, кошти померлого пенсіонера ОСОБА_2 на суму 198 454 грн. 97 коп. та та 31 102 грн. 56 коп., загальна сума складає 229 557, 53 грн.

Нею до заяви були долучені документи:

- копія паспорта

- копія ідентифікаційного коду

- копія Заповіту

- копія свідоцтва про смерть

- копія рахунку.

2 листопада 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало позивачці письмову відповідь, в якій знову пенсійний орган відмовив їй, а також роз`яснив, що вона має право звернутися до суду у разі незгоди із наданою відповіддю.

Підставою відмови у відповіді пенсійним органом зазначено, що:

- пенсії, які були недоотримані у зв`язку із смертю, не включаються до складу спадщини (позивачка вважає, що таке ствердження не відповідає дійсності);

- до пенсійного органу не надходили відповідні заяви та пакети документів на недоотриману пенсію (таке ствердження, на думку позивачки, не відповідає дійсності, оскільки позивачкою ще 11.04.2024 року та 05.07.2024 року до пенсійного органу подавалися заяви разом з відповідними документами).

Але в цій відповіді пенсійний орган визнав наступне:

- на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі №160/14485/20 ОСОБА_2 було проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 01.01.2018 року по 28.02.2021 року у сумі 31 102, 56 грн.;

- на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 року у справі №160/5882/22 ОСОБА_2 було проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 01.04.2019 року по 31.08.2022 року у сумі 198 454, 97 грн.

Таким чином, позивачка вважає, що зі сторони Головного управління Пенсійного фонду України відбулося порушення її прав позивачки, як спадкоємиці, на отримання належного спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 , а саме недоотриманої пенсії в зазначеному розмірі за рішеннями суду.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. ... Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України також передбачає право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1).

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2).

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Виходячи із змісту статті 392 ЦК України право власності встановлюється в судовому порядку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини, як це передбачено статтею 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, крім прав і обов`язків, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Із вищенаведеними нормами Цивільного кодексу України кореспондують та узгоджуються норми ст. 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» визначено, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, підлягає виплаті по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, а також непрацездатним членам сім`ї, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, мають звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з ч.3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності членів сім`ї, які проживали з ним на день смерті, та непрацездатних членів сім`ї, які знаходились на його утриманні, або у разі не звернення цих осіб за виплатою вказаної суми у встановлений строк, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю входить до складу спадщини.

Отже, положеннями ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку із смертю.

Таким чином, на підставі та у відповідності до ст.ст. 1218, 1220, 1223, 1227, 1268 Цивільного кодексу України, ст. 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у випадку смерті пенсіонера сума пенсії, не отримана пенсіонером при житті, та протягом б місяців з дати його смерті його родичами, що мешкали на день смерті разом з ним, або які є непрацездатними та знаходились на його утриманні, входить до складу спадщини і є власністю спадкоємця з дати відкриття спадщини.

Вищезазначена правова позиція знайшла своє втілення у висновках Верховного суду України щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного суду України від Об липня 2020 року у справі № 750/8819/19, постанові Верховного суду України від 23 вересня 2020 року у справі №428/6685/19.

Чинним законодавством України не передбачено права пенсійних органів на перегляд свідоцтва про право на спадщину, в тому числі і щодо застосування до таких свідоцтв положень ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07/07/2014 №13-1), що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно абз. 2 п. 1.5 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1 заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку, як одержувач пенсії.

У відповідності до визначення термінів, що наведені у ст. 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спадок у вигляді невиплаченої пенсії (заборгованості з виплати пенсії) не є щомісячною пенсійною виплатою, тобто, саме пенсією у розумінні статті 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява спадкоємця, який визначений нотаріусом, до органу Пенсійного Фонду України за виплатою недотриманої пенсії померлого пенсіонера не спрямована на щомісячне отримання пенсії, а має своєю метою фактичне отримання спадщини у вигляді грошових сум, що становить недоотриману померлим пенсіонером при житті пенсію (заборгованість з виплата пенсії), та яка увійшла до спадкової маси.

Порядок від 25 листопада 2005 року № 22-1 не містить будь-яких вимог або умов, які пов`язували би право на отримання визначеним нотаріусом спадкоємцем, недоотриманої померлим пенсіонером суми пенсії, із будь- якими умовами.

Єдиною умовою для видачі спадкоємцю невиплаченої на день смерті померлого пенсіонера пенсії є надання спадкоємцем, або його уповноваженим представником, окрім саме заяви про її виплату, документів, перелік яких наведений у п. 2.26 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1.

Відповідно до абзацу 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини та їх гарантії відповідно до ст.3 Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

У відповідності до рішення Конституційного суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року у справі № 1-42/20114, Кабінет Міністрів України, як вищий органу системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належать і Пенсійний фонд України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його Міністрові соціальної політики для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України.

До повноважень Пенсійного фонду України відноситься: здійснення контролю за держанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, призначенням перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного Фонду України, інших джерел, визначених законодавством; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності.

Пенсійний фонд України розпоряджається у межах повноважень коштами Пенсійного Фонду України. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через створені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, Пенсійний фонд України є органом, який реалізує політику пенсійного забезпечення, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому саме від цього органу залежить право позивача на отримання належної виплати за рахунок коштів пенсійного фонду.

В даному випадку предметом спору є захист права громадянина України на одержання суми недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцю і яку спадкоємець, маючи законне сподівання може отримати від держави.

Крім того, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину - вимоги про визнання права спадщини судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсії, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку, як одержувач пенсії. Згідно з абз. 4 п. 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

З аналізу норми ч. 1, 3 ст. 52 Закону і п. 1.5., 1.7., 2.26 Порядку № 22-1 випливає, що процедура отримання пенсії, що належала пенсіонерові й залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю передбачає звернення до органів пенсійного фонду у тому разі, якщо члени сім`ї померлого проживав разом із ним на момент смерті (що може підтверджуватися, наприклад, загальною реєстрацією місця проживання в паспорті).

Тоді суми пенсії, які належали пенсіонерові й залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, можна отримати через територіальне управління пенсійного фонду (за місцем перебування пенсійної справи). Для цього необхідно звернутися з відповідною заявою в управління ПФУ, де померлий перебував на обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, які належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Таким чином, до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя.

Такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року по справі № 638/19167/19, а також у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19.

Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. За правилами частин 1, 2, 3 статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №286/3516/16-ц зроблено висновок, якщо предметом позову є майнова вимога про визнання в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти, тому спір має приватно-правовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

Відповідно до ч.10 ст.47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.

Таким чином, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №522/19647/17. Так, бездіяльність відповідача, що полягає у неприйнятті рішення про виплату недоотриманої при житті пенсії спадкодавця та його фактична відмова позивачу не відповідають чинному законодавству та призвели до порушення майнових прав та передбачених законом інтересів позивача.

Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визначається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У своїх висновках Європейський суд с прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 Першого протоколу дозволяє позбавлення власності лише на умовах передбачених законом (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції проти Греції», «Малама проти Греції»). Стаття 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» «Копеський проти Словаччини»), Особа може заявляти про порушення ст. 1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення». «Майном» може бути як існуюче майно», так і активи включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути конкретними, ніж просто надія і повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»),

Тому, зважаючи на принцип захисту легітимних очікувань особи та на один з загальновизнаних способів захисту прав особи в національному законодавстві України, який полягає примусовому виконанні обов`язку в натурі, стягнення з відповідача на корить позивачки в порядку спадкування недоотриманих померлим пенсійних виплат є об`єктивним та обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, та на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню грошові кошти в рахунок відшкодування її витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.316, 321, 328, 392, 1216-1220, 1223, 1227, 1268 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76-78 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Черник Олександра Петрівна про визнання права власності в порядку спадкування та стягнення недоотриманої пенсії задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в порядку спадкування за заповітом право власності на суму недоотриманої пенсії в розмірі 31 102, 56 грн. (тридцять одна тисяча сто дві грн. 56 коп.), яка була нарахована за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі №160/14485/20 та належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), однак не була одержана ним за життя і не включена до складу спадщини.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) недоотриману пенсію в розмірі 31 102, 56 грн. (тридцять одна тисяча сто дві грн. 56 коп.), яка була нарахована за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі № 160/14485/20 та належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), однак не була одержана ним за життя і не включена до складу спадщини.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) недоотриману пенсію в розмірі 198 454, 97 грн. (сто дев`яносто вісім тисяч чотириста п`ятдесят чотири грн. 97 коп.), яка була нарахована за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 року у справі №160/5882/22 та належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), однак не була одержана ним за життя і не включена до складу спадщини.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 295 грн. 58 коп. (дві тисячі двісті дев`яносто п`ять грн. 58 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. ст. 223, 232 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя С.С. Федоріщев