Ухвала суду № 135918115, 22.04.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/27272/25

Провадження № 2-з/522/238/26

УХВАЛА

22 квітня 2026 року суддя Приморського районного суду м. Одеси Чорнуха Юлія Вікторівна, розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Матієнка Ігоря Сергійовича, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

На адресу Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи за позовною заявою передані для розгляду судді Бондар В.Я.

Згідно із розпорядженням № 2040/25 від 22.12.2025 та у відповідності до п. 2.3.22 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 522/27272/25 провадження № 2/522/11794/25.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи за позовною заявою передані для розгляду судді Науменко А.В.

Згідно із розпорядженням № 2067/25 від 25.12.2025 та у відповідності до п. 2.3.22 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 522/27272/25 провадження № 2/522/11794/25.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи за позовною заявою передані для розгляду судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05.03.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.04.2026 відкрите провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя. Цивільну справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 20.05.2026.

03.04.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Матієнка Ігоря Сергійовича надійшла заява про забезпечення позову, у якій представник просить накласти арешт на квартиру за АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; накласти арешт на квартиру за АДРЕСА_2 .

Заява обґрунтована тим, що під час перебування у шлюбі сторонами було набуте наступне майно:

житловий будинок АДРЕСА_3 , у якому сторони спільно проживали;

квартира АДРЕСА_1 , яка була оформлена на сина Відповідача від попереднього шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

майнові права (пайова участь) у будівництві об`єкта нерухомого майна, що полягають у праві на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

Оскільки є підстави вважати, що вищевказане спірне майно, що було придбано за спільні кошти позивача та відповідача, буде відчужено на користь третіх осіб, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у зв`язку з цим вбачається застосування заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту на вищезазначене майно.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, матеріали справи у межах, необхідних для розгляду заяви про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст. 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.12.2020 за № 756/2609/20 (провадження № 61-11479св20), метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно з п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспектіст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 51-52 рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейский суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка ( 980_223 ), п. 53).»

Отже, право на суд включає не тільки можливість особи звернутись до суду за захистом своїх прав, а й можливість у подальшому отримати виконання рішення суду, ухваленого на її користь.

Відповідно до п. 4 Постанови № 9 від 22 грудня 2006 року Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має право з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже зазначене питання є предметом дослідження суду під час розгляду спору по суті. До предмета доказування на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами існує спір.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не досліджує обґрунтованість позову.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду 03.03.2023 у справі №905/448/22. Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23 та інших.

Таким чином, покладення на позивача обов`язку подавати докази того, що відповідач , за яким зареєстроване право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, має необмежену можливість розпорядитись зазначеним об`єктом нерухомого майна, було б надмірним тягарем та порушувало б баланс інтересів сторін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) визначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає що застосування заходу забезпечення позову у виді накладення арешту на спірній об`єкт нерухомого майна - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , є співмірним.

Застосування такого заходу не призведе до невиправданого обмеження майнових прав, оскільки накладення арешту не позбавляє права володіння та користування майном, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час.

Обставини, за яких є обов`язковим застосування зустрічного забезпечення, не встановлені.

Отже, заява про забезпечення позову у частині накладення арешту на квартиру за АДРЕСА_1 , підлягає задоволенню.

Щодо вимог заяви про накладення арешту на квартиру за АДРЕСА_4 , суд дійшов наступних висновків.

У постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 755/5333/20 викладено такий правовий висновок: «Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).»

У вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.

Отже вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, може бути застосована саме щодо відповідача і щодо належного йому майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Пунктом 57 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1141, інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав містить актуальні на дату і час її надання відомості з Державного реєстру прав, а також відомості з його невід`ємної архівної складової частини або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, обтяжень речових прав.

Позивач, заявляючи про необхідність накладення арешту на нерухоем майно, у заяві про забезпечення позову посилається на те, що під час перебування у шлюбі сторонами були набуті майнові права (пайова участь) у будівництві об`єкта нерухомого майна, що полягають у праві на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 та додає до матеріалів позовної заяви копію додаткової угоди № 1 від 08.07.2016 до договору пайової участі у будівництві об`єкта нерухомого майна № 11/409-8/3 від 25.01.2013 про заміну сторони, копію акта приймання-передачі від 15.01.2024 та копію технічного паспорта.

Однак заявник не надав суду доказів того, що вказане нерухоме майно було зареєстроване за відповідачем, не надав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з якої вбачається, що об`єкт нерухомого майна зареєстрований за відповідачем.

Не подання позивачем зазначених доказів позбавляє суд можливості перевірити актуальні дані щодо титульного власника спірного об`єкта нерухомого майна станом на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі наданих позивачем доказів суд не може встановити чи було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна та чи не будуть внаслідок вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , обмежені права осіб, які не є відповідачами у справі, і, відповідно, чи є заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на майно співмірними, чи відповідають вони меті вжиття заходів забезпечення позову та чи не стосуються вони прав інших осіб, які не є відповідачами у справі.

За таких обставин, заява про забезпечення позову в частині накладення арешту на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , не підлягає здоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 149 ,150, 151, 153, 158, 258-261,352-355 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Матієнка Ігоря Сергійовича, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ) про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя задовольнити частково.

Накласти арешт на нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 34919020.

У задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову - відмовити.

Направити примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам для негайного виконання, яких стосуються заходи забезпечення позову, і відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Ухвала про забезпечення позову набуває законної сили з моменту її підписання суддею та підлягає негайному виконанню незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Строк пред`явлення ухвали до виконання три роки.

Суддя Юлія ЧОРНУХА