Ухвала суду № 135916307, 21.04.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/4213/26

провадження № 1-кс/208/1503/26

УХВАЛА

21 квітня 2026 р. м. Кам`янське

Слідчий суддя Заводського районного суду міста Кам`янського ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання слідчого СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_7 , погодженого прокурором Донецької обласної прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 354, ч. 2 ст. 358 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецьк, Донецької обл., раніше не судимого, маючого вищу освіту, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не маючого, директору комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Центральна міська лікарня Вугледарської міської ради», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -

в с т а н о в и в:

Слідчий СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_7 звернувся з клопотанням погодженим прокурором Донецької обласної прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 354, ч. 3 ст. 358 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, в межах кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за № 42025050000000135 від 22.09.2025 року.

Досудовим розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , обіймаючи посаду директора КНП «ЛПУ ЦМЛ ВМР», у порушення вимог вказаних нормативних актів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою незаконного збагачення, став на шлях злочинної діяльності та скоїв умисне корисливе корупційне кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, приблизно у вересні 2025 року, більш точну дату та час слідством не встановлено, у ОСОБА_4 виник протиправний умисел на отримання неправомірної вигоди для себе за здійснення впливу на осіб, які уповноваженої на виконання функцій держави, використовуючи особисті дружні стосунки з вказаними особами, а саме за вирішення питань, що стосуються оформлення групи інвалідності у зв`язку із наявними професійними захворюваннями, що в подальшому дозволить отримувати страхові виплати.

12.09.2025 ОСОБА_4 під час розмови дізнався від ОСОБА_8 , що останній має намір пройти медичні обстеження та оформити медичні документи для подальшого отримання групи інвалідності у зв`язку із наявним професійним захворюванням, на що ОСОБА_4 повідомив про особисті дружні стосунки зі службовими особами та членами експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України» (м. Київ) та висловив ОСОБА_8 вимогу надати йому неправомірну вигоду в розмірі 400 000 гривень за вплив на осіб уповноважених на виконання функцій держави з метою встановлення йому групи інвалідності, попередивши, що у разі ненадання грошових коштів подані ним документи будуть розглянуті негативно. В цей же час, отримавши від ОСОБА_8 згоду на надання неправомірної вигоди, прийняв від нього пропозицію неправомірної вигоди.

У свою чергу ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що дії ОСОБА_4 , пов`язані з вимаганням грошових коштів, є незаконними, 16.09.2025 звернувся до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення та з часу звернення діяв під контролем працівників правоохоронних органів.

В подальшому, продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, направленого на отримання неправомірної вигоди, 02.10.2025 ОСОБА_4 під час телефонної розмови із ОСОБА_8 повідомив останньому, що для отримання групи інвалідності йому необхідно буде за його вказівками пройти обстеження та лікування в декількох медичних закладах, надаючи при цьому неправомірну вигоду працівникам медичних закладів за складання відповідних медичних документів, а потім подати отримані медичні документи до експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи, де за умови надання ОСОБА_4 неправомірної вигоди у зазначеному вище розмірі ним будем здійснено вплив на членів зазначеної комісії та ОСОБА_8 буде встановлено групу інвалідності.

На виконання злочинного умислу з метою створення додаткових обставин для здійснення впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави підбурив лікаря ОСОБА_9 на видачу підробленого офіційного документу, а саме виписки із медичної картки амбулаторного хворого, яка була оформлена 17.02.2026 без проведення безпосереднього обстеження ОСОБА_8 із зазначеними діагнозами «Хронічний бронхіт 2 ст., з обструктивним компонентом, фаза загострення. Дифузний пневмосклероз «Легенева недостатність другого ступеню»».

Пізніше, з цією ж метою вмовив лікаря ОСОБА_10 без медичного обстеження ОСОБА_8 видати 26.03.2026 підроблений офіційний документ консультативний висновок спеціаліста із встановленим діагнозом «Хронічна двобічна СНП 2 ст.».

В ході розмов, які відбувалися в період з 28.03.2026 по 30.03.2026 між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , останній повідомив, що свідку необхідно передати 32 000 грн з метою здійснення впливу на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а саме оформлення необхідних документів в Державній службі України з питань праці для подальшого оформлення групи інвалідності ОСОБА_8 у зв`язку із наявними професійними захворюваннями, що в подальшому дозволить йому отримувати страхові виплати.

Крім того, ОСОБА_4 умисно запевнив ОСОБА_8 , що зможе здійснити вплив на посадових осіб вищезазначеного органу з метою незаконного отримання акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П 4, передбаченого Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України 17.04.2019 за № 337.

Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється в прийнятті пропозиції неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 з метою реалізації свого протиправного умислу, спрямованого на отримання неправомірної вигоди, приблизно 20.01.2026, більш точну дату та час слідством не встановлено, звернувся до лікаря-пульмонолога КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» ОСОБА_9 , яка згідно з положеннями Примітки 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України не є службовою особою, та під час спілкування шляхом умовлянь переконав ОСОБА_9 у необхідності складання та видачі завідомо неправдивого офіційного документу, що підтверджує факт стаціонарного лікування ОСОБА_8 в КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» в лютому 2026 року, обіцяючи надання ОСОБА_8 неправомірної вигоди ОСОБА_9 у вигляді грошових коштів за вказані дії, чим схилив ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, після чого у останньої виник умисел на вчинення дій із використанням займаного становища в інтересах ОСОБА_8 , а саме складання та видачу завідомо неправдивого офіційного документу, що підтверджує факт стаціонарного лікування у зазначеному медичному закладі.

Продовжуючи реалізацію протиправного умислу, приблизно 20.01.2026 року ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою групою осіб, надав ОСОБА_8 вказівку надати свої медичні документи, необхідні для оформлення документів щодо проходження стаціонарного лікування, в КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» та надав контактний телефон лікаря-пульмонолога зазначеного медичного закладу ОСОБА_9 . При цьому ОСОБА_4 запевнив ОСОБА_8 у необхідності надання ОСОБА_9 неправомірної вигоди в сумі 15 000 гривень за складання та видачу медичних документів, що підтверджують лікування в зазначеному медичному закладі. Після цього, ОСОБА_8 , діючи за вказівками ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , 21.01.2026 за допомогою месенджера «WhatsApp» надав ОСОБА_9 копії медичних документів на своє ім`я (довідки ВЛК, консультативних висновків тощо).

Надалі, продовжуючи реалізацію протиправного умислу, діючи за попередньою змовою групою осіб, 09.02.2026 ОСОБА_4 надав вказівку ОСОБА_8 переказати грошові кошти в сумі 15 000 гривень на банківську картку № НОМЕР_1 , яка належить його довіреній особі ОСОБА_11 , в якості неправомірної вигоди за виготовлення завідомо неправдивих медичних документів щодо стаціонарного лікування ОСОБА_8 у КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь». Після чого 10.02.2026 о 09 год 31 хв ОСОБА_8 за вказівкою ОСОБА_4 здійснив переказ грошових коштів в сумі 14 970 гривень на банківську картку ОСОБА_11 в якості неправомірної вигоди за виготовлення завідомо неправдивих медичних документів щодо стаціонарного лікування ОСОБА_8 у КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь», що підтверджується квитанцією про грошовий переказ. У свою чергу ОСОБА_11 , діючи за вказівкою ОСОБА_4 в той же день здійснив грошовий переказ в сумі 12 000 грн на банківську картку ОСОБА_9 .

Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у підбуренні до вчинення одержання неправомірної вигоди для себе за вчинення дій із використанням становища, яке займає працівник на підприємстві в інтересах того, хто надає таку вигоду, вчинені за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 354 КК України.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , діючи з метою реалізації протиправного умислу, направленого на отримання неправомірної вигоди, приблизно 20.01.2026, більш точну дату та час слідством не встановлено, шляхом умовлянь переконав лікаря-пульмонолога КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» ОСОБА_9 у необхідності складання та видачі завідомо неправдивого офіційного документу, що підтверджує факт стаціонарного лікування ОСОБА_8 в КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» в лютому 2026 року, обіцяючи надання ОСОБА_8 неправомірної вигоди ОСОБА_9 у вигляді грошових коштів за вказані дії, чим схилив ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

Надалі, реалізуючи спільний протиправний умисел, спрямований на підроблення та збут завідомо підроблених офіційних документів, приблизно 19.02.2026, більш точну дату та час слідством не встановлено, ОСОБА_9 , достовірно розуміючи, що ОСОБА_8 не проходив лікування у КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь», перебуваючи в приміщенні зазначеного медичного закладу за адресою: м. Київ, вул. Довженка, 3, створила та посвідчила власними підписами завідомо неправдивий офіційний документ, що складається, видається, посвідчується повноважними (компетентними) особами юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми (лікуючим лікарем та завідувачем відділенням) та містить передбачені законом реквізити, а саме виписку з медичної карти стаціонарного хворого від 17.02.2026 на ім`я ОСОБА_8 , що містить неправдиву інформацію, зафіксовану в паперовому вигляді, про проходження лікування ОСОБА_8 в стаціонарі КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» в період з 10.02.2026 до 17.02.2026.

В подальшому 17.02.2026 ОСОБА_9 , знаходячись за місцем роботи за адресою: в м. Київ, вул. Довженка, 3, збула шляхом передачі особисто ОСОБА_8 завідомо неправдивий офіційний документ оригінал виписки з медичної карти стаціонарного хворого від 19.02.2026 на ім`я ОСОБА_8 , яку останній добровільно видав органу досудового розслідування.

Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у підбуренні в складанні та видачі працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або та в збуті завідомо підроблених офіційних документів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України.

В судовому засіданні прокурором підтримано клопотання за його змістом та обґрунтуванням та зазначено, що підставами застосування запобіжного заходу у відношенні підозрюваного ОСОБА_4 є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, на підставі зібраних в ході досудового розслідування доказів, а також наявність ризиків передбачених п.п. 1,2, 3,4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання, посилаючись на його необґрунтованість. Зокрема, вони зазначили, що повідомлена підозра не підтверджується належними та допустимими доказами, а застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найсуворішим заходом, який не відповідає обставинам справи. Захисники звернули увагу суду на особу підозрюваного ОСОБА_4 , зокрема на те, що він та його дружина є особами з інвалідністю, сам підозрюваний займається волонтерською діяльністю та має відзнаки, пов`язані з участю в антитерористичній операції. Крім того, сторона захисту наголосила, що ризики, на які посилається прокурор, є недоведеними та носять припущуваний характер, оскільки всі речові докази перебувають у розпорядженні органу досудового розслідування, а підозрюваний належним чином виконує процесуальні обов`язки та з`являється за першою вимогою. З огляду на викладене, захисники просили суд відмовити у задоволенні клопотання як необґрунтованого, та обрати більш м`який запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, або зменшити розмір застави до мінімального.

Підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, так як з підозрою не згоден.

Вислухавши сторони, дослідив клопотання, матеріали кримінального провадження, підстави та обґрунтування покладені в його обґрунтування, приходжу до наступного:

Згідно ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).

16.04.2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 354, ч. 3 ст. 358 КК України, за фактом одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, підбуренні у вчиненні прохання та отримання неправомірної вигоди для себе за вчинення дій із використанням становища, яке займає працівник на підприємстві в інтересах того, хто надає таку вигоду, вчинені повторно, а також у підбуренні в складанні та видачі працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов`язків, та в збуті завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи.

Як вбачається з досліджених судом матеріалів клопотання, обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 354, ч. 3 ст. 358 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема:

- заявою ОСОБА_8 про вчинення кримінального правопорушення;

- протоколами допиту свідка ОСОБА_8 ;

- протоколами огляду телефону свідка ОСОБА_8 ;

- речовими доказами (медичними документами, чеками про перекази грошових коштів);

- протоколами, складеними в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

- іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність.

Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Практика ЄСПЛ послідовна в підкреслюванні початку розслідування як етапу, коли цей ризик перешкоджання досудовому розслідування або впливу на свідків чи потерпілих може виправдовувати тримання під вартою. Цей підхід випливає з припущення, що розслідування власне і призначене для того, щоб зібрати та зберегти докази. В рішенні ЄСПЛ від 26.01.93 у справі «W. v. Switzerland», § 35 сформульовано правову позицію, що згодом потреби розслідування недостатньо виправдовують тримання підозрюваного під вартою: зазвичай цей ризик зменшується тою мірою, як просувається розслідування, збираються свідчення та здійснюється перевірка. Наразі стадія збору доказів, встановлення дійсних обставин кримінального правопорушення ще триває, що виправдовує використання найсуворішого запобіжного заходу з метою унеможливлення незаконного впливу підозрюваного на хід кримінального провадження у його "вразливій" стадії.

Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Виходячи із приписів ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

У ході досудового розслідування задля об`єктивного його розслідування в розумні строки, виникла необхідність в обранні підозрюваному запобіжного заходу з метою забезпечення виконання ним перед органом досудового розслідування та судом покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та які вказують, що підозрюваний може:

переховуватися від органу досудового розслідування та суду підтверджується тим, що підозрюваний обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із конфіскацією майна. Усвідомлення неминучості суворого покарання та негативних наслідків притягнення до кримінальної відповідальності створює реальні передумови для ухилення від слідства та суду з метою уникнення відповідальності. Ризик втечі додатково обґрунтовується характером інкримінованих дій та способом їх вчинення, що свідчить про наявність у підозрюваного можливостей для конспіративної поведінки.

незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні підтверджується тим, що підозрюваному відомі дані про осіб, які допитані у провадженні та надали показання щодо його можливої причетності до кримінального правопорушення. Усвідомлення змісту цих показань створює у підозрюваного реальну можливість здійснення на них незаконного впливу шляхом психологічного тиску, переконання, залякування або інших дій, спрямованих на зміну або відмову від раніше наданих показань.

знищити, приховати або спотворити речі чи документи, що мають значення для кримінального провадження обґрунтовується тим, що на даний час органом досудового розслідування не встановлено повного обсягу доказів, зокрема можливих електронних даних, переписок та інших носіїв інформації, які мають значення для встановлення обставин злочину. З урахуванням цього, перебуваючи на волі, підозрюваний може вжити заходів щодо їх приховування, знищення або спотворення з метою уникнення кримінальної відповідальності.

перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином підтверджується тим, що підозрюваний, усвідомлюючи хід досудового розслідування, може координувати дії з іншими особами, причетними до вчинення кримінального правопорушення, узгоджувати з ними позиції та способи поведінки під час слідчих дій, а також надавати вказівки щодо приховування або викривлення інформації, що має значення для встановлення істини у справі.

вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення обґрунтовується тим, що наявні матеріали досудового розслідування свідчать про ймовірний неодноразовий характер інкримінованої діяльності та її здійснення щодо різних осіб. Це вказує на можливу системність протиправної поведінки та стійку схильність підозрюваного до використання аналогічних механізмів впливу, що створює ризик продовження

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 необхідно обрати найсуворіший запобіжний захід, який дієво забезпечить виконання підозрюваним передбачених кримінальним процесуальним кодексом України обов`язків.

Лише обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зможе запобігти усім вищевказаним ризикам, у тому числі вчинення підозрюваним нових кримінальних правопорушень.

Застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, таких як особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт, будуть недостатніми для запобігання зазначеним ризикам, так як виходячи зі змісту ст.ст. 179-182 КПК України, вони не позбавляють у повній мірі підозрюваного можливості вільно пересуватися, вчиняти протиправні дії.

Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Щодо посилання підозрюваного на необґрунтованість підозри, слідчий суддя враховує рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 року у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», згідно якого, для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред`явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 року у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об`єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.

З досліджених слідчим суддею матеріалів кримінального провадження вбачається, що зібрана доказова база відповідає наведеним вище критеріям. Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні Європейського суду за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії».

Слідчий суддя зазначає, що стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об`єктивний зв`язок підозрюваного із вчиненням злочину, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.

Наявність же будь-яких обставин, що є суперечливими, або свідчать про наявність даних, які підлягають перевірці, є завданням органу досудового розслідування під час розслідування справи з метою підтвердження або спростування підозри, яка стала підставою для затримання, що повинно підтвердити або спростувати підозру.

Відповідно до практики Європейського суду із захисту прав людини, рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Також слідчий суддя бере до уваги, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні незаконні дії, проте вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Доходячи до висновку про наявність ризику, слідчий суддя звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що підозрюваний може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.

При цьому слідчий суддя враховує і те, що в судове засідання не було надано доказів того, що застосування будь якого іншого, більш м`якого запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Виходячи із приписів ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Слідчий суддя, оцінивши надані докази та доводи сторін, дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 354, ч. 3 ст. 358 КК України, а також встановив існування реальних ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

З урахуванням тяжкості інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень, наявності обґрунтованого ризику його переховування від органу досудового розслідування та суду, можливості незаконного впливу на свідків, а також ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином і вчинення нових кримінальних правопорушень або продовження інкримінованої злочинної діяльності, суд доходить висновку, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного та не усуне встановлені ризики.

Разом із тим, визначаючи розмір застави, слідчий суддя враховує вимоги ст. 182 КПК України, зокрема майновий стан підозрюваного, дані про його особу, наявність соціальних зв`язків, а також обставини, на які посилалася сторона захисту, у тому числі стан здоров`я підозрюваного та членів його сім`ї, здійснення ним волонтерської діяльності, відсутність судимостей та належну процесуальну поведінку. З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про можливість визначення розміру застави у меншому розмірі, ніж просив прокурор, що буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання встановленим ризикам.

У зв`язку з цим, клопотання слідчого підлягає частковому задоволенню, щодо ОСОБА_4 необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із визначенням розміру застави.

Керуючись ст.ст. 176-179, 182, 184, 186, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя-

п о с т а н о в и в:

Клопотання слідчого СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_7 , погодженого прокурором Донецької обласної прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 354, ч. 2 ст. 358 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити частково.

Застосувати у рамках кримінального провадження № 42025050000000135 від 22.09.2025 року до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецьк, Донецької обл., раніше не судимого, маючого вищу освіту, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не маючого, директора комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Центральна міська лікарня Вугледарської міської ради», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів з 21.04.2026 року до 19.06.2026 року включно, з визначенням розміру застави.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 182, ч. 4 ст. 183 КПК України, визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 166400,00 гривень. У разі внесення застави на депозитний рахунок, вважати, що до підозрюваного ОСОБА_4 , застосовано запобіжний захід у вигляді застави та покласти на нього наступні зобов`язання, які він повинен буде виконувати строком до 19.06.2026 року:

- прибувати до слідчого, прокурора, суду із встановленою періодичністю;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання та/або місця роботи;

- утримуватися від спілкування із свідком ОСОБА_8 та підозрюваними у кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 22.04.2026 р. о 16:55 год.

Слідчий суддя ОСОБА_1