Ухвала суду № 135916090, 21.04.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/475/26

Провадження № 2-з/209/17/26

У Х В А Л А

про забезпечення позову

21 квітня 2026 року Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого Юрченко Я.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Гонян Л.Р.,

представника заявника Парінової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Осадчого Павла Юрійовича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визначення місця проживання дітей, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа.

20 квітня 2026 року до Дніпровського районного суду м. Кам`янського через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову, в якій представник заявника ОСОБА_1 просить зобов`язати відповідача ОСОБА_2 до ухвалення рішення у справі забезпечити регулярне спілкування дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їхнім батьком ОСОБА_1 без участі третіх осіб. Визначити, що таке спілкування здійснюється щоденно у форматі відео чи телефонного зв`язку через Viber, WhatsApp, Skype чи інші доступні засоби з 17.00 до 19.00 за київським часом. Покласти на відповідача обов`язок сприяти організації такого спілкування та утримуватися від будь-яких дій, що перешкоджають контактам дітей з батьком.

Мотивуючи подану заяву представник посилається на те, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 з 11 вересня 2019 року. Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 22.01.2026 р. шлюб розірваний. Від подружнього життя з відповідачкою є двоє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 11 грудня 2019 року зроблено відповідний актовий запис № 2851 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 02 листопада 2021 року зроблено відповідний актовий запис № 2303 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 . Вказує, що сім`я протягом останніх років проживала на території Федеративної Республіки Німеччина. З моменту народження діти ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) постійно перебували під його опікою. Посилається на те, що без будь-якого попередження відповідачка забрала дітей та самовільно вивезла їх з території Німеччини до України, після чого він втратив можливість брати участь у їхньому житті: відповідачка відмовляється забезпечувати контакт дітей з ним, не інформує про стан їх здоров`я та умови проживання. Звертає увагу на те, що внаслідок дій відповідачки він фактично позбавлений можливості підтримувати емоційний зв`язок із донькою та сином. Враховуючи їх малолітній вік вважає, що існує реальна загроза втрати емоційного контакту між батьком та дітьми, що суперечить їх правам і шкодить їхньому розвитку. Посилається на те, що судовий розгляд цієї справи може тривати тривалий час, а відсутність контакту вже зараз негативно впливає на психоемоційний стан дітей. Тому, до ухвалення остаточного рішення у справі необхідно вжити заходів забезпечення позову. Невжиття таких заходів призведе до істотної шкоди інтересам дітей і фактично унеможливить виконання майбутнього рішення суду, оскільки: відсутність регулярного контакту з батьком сприятиме остаточному розриву емоційного зв`язку, існує реальна загроза подальшого вивезення дітей за межі України в невідомому напрямку, ігнорування моїх звернень позбавляє дітей права на виховання обома батьками, гарантоване Сімейним кодексом України та Конвенцією про права дитини. У зв`язку з чим, просить суд розглянути запропонований позивачем захід забезпечення позову з урахуванням наявних обставин справи. Вважає, що застосування судом відповідного заходу забезпечення позову не порушить прав відповідача, оскільки забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру і не є вирішення позову по суті спору.

Враховуючи предмет позову, зважаючи на необхідність надання додаткових пояснень позивачем та/або його представником, що підтверджують необхідність забезпечення позову, для розгляду заяви про забезпечення позову відповідно до ч. 3 ст. 153 ЦПК України суд призначив її розгляд в судовому засіданні з викликом сторони позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги проданої заяви, просила її задовольнити. Повідомила, що дійсно батько дітей не знає, де та в яких умовах перебувають його діти внаслідок, на його думку, неправомірних дій відповідача. Вказує, що позивач фактично позбавлений можливості підтримувати емоційний зв`язок із донькою та сином та, враховуючи їх малолітній вік, вважає, що існує реальна загроза втрати емоційного контакту між батьком та дітьми, що суперечить їх правам і шкодить їхньому розвитку.

Заслухавши доводи представника позивача, вивчивши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що така заява підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник позивача в обґрунтування обраного виду забезпечення позову посилається на необхідність забезпечення контакту батька з малолітніми дітьми на час розгляду справи, враховуючи, що справа може розглядатись у суді тривалий час.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 вищевказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні від 04 вересня 2018 року у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14), ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження № 61-1153св17, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, провадження № 61-9164св20, зроблений висновок, що у таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дитини, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з одним із батьків має переважати над намаганням іншого з батьків обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним.

З урахуванням вищенаведених норм законодавства та судової практики, а також беручи до уваги підстави забезпечення позову, наведені стороною позивача, суд вважає, що оскільки предметом позову є визначення місця проживання дітей, втрата за час розгляду справи, протягом якого між позивачем як батьком і дітьми відсутні будь-які контакти, може призвести до втрати між ними психоемоційного зв`язку або діти, з огляду на їх малолітній вік, можуть його взагалі забути, відтак на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права та балансу інтересів сторін та їх дітей.

Разом з тим слід зазначити, що у заяві про забезпечення позову зазначено, що позивач просить забезпечити йому спілкування щоденно у визначений ним вечірній час. Проте, таке щоденне спілкування може бути ускладненим та обтяжливим для дітей, які можуть у визначений позивачем вечірній час гуляти чи будь-яким іншим чином відпочивати, а тому суд дійшов висновку, що достатнім для цілей, визначених позивачем, визначити спілкування два рази на тиждень по понеділкам та четвергам.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 149, 150, 260, 261 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, - задовольнити частково.

До набрання законної сили рішення суду у справі № 209/475/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Кам`янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визначення місця проживання дітей, зобов`язати відповідача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) забезпечувати спілкування (контакт) дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_1 шляхом відеозв`язку, телефонного зв`язку, зокрема з використанням мереж Viber, WhatsApp та/або програм Zoom, Skype, по понеділкам та четвергам кожного тижня з 17:00 до 19:00 годин за київським часом.

У задоволенні іншої частини заяви, - відмовити.

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження, в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання протягом трьох років з наступного дня після постановлення ухвали.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, я кщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

В залежності від результатів вирішення спору по суті, ухвала про вжиття заходів забезпечення позову діє у строки, встановлені ч.ч. 7-10 ст. 158 ЦПК України.

Примірник ухвали про забезпечення позову негайного направити заявнику та для виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, яких суд може ідентифікувати.

Учасник справи може звернутися до суду з мотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у відповідності до ст. 158 ЦПК України.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Роз`яснити, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 148 ЦПК України, за невиконання ухвали про забезпечення позову у встановлений судом строк, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу складено та підписано 21 квітня 2026 року.

Суддя Я.О.Юрченко