Постанова № 135915087, 20.04.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/26327/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Рівне

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Головчак М.М., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП____ за ч.4 ст. 130 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

16.11.2025, близько 11:35 год., в м. Рівне, вул. Київська, 106, ОСОБА_1 , керував транспортним засобом Renault Kango, номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук), в порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager, а також проведення такого огляду у медичному закладі відмовився.

Дії ОСОБА_1 працівниками патрульної поліції, були кваліфіковані за ч.4 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 під час розгляду справи вину у вчиненні адміністративного правопорушення за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення не визнав, пояснив що дорожньо транспортної пригоди не було, після наїзду на бордюрний камінь, транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень, після чого вживав алкогольні напої, а саме пиво. Просив провадження у справі закрити.

Захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвокат Рищук В.В., просив закрити провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП покликаючись на письмові та додаткові пояснення. Стверджував, що постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 16.01.2026, яка набрала законної сили 27.01.2026, закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, на підставі п.1 ст. 247 КУпАП. Отже в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст. 130 КУпАП, адже диспозиція цієї статті передбачає відповідальність за вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, тощо. Матеріал справи не містять доказів, що ОСОБА_1 вживав алкогольні напої після події ДТП та знаходився в стані алкогольного сп`яніння, оскільки огляд останнього на стан сп`яніння не проводився, ні на місці зупинки транспортного засобу, а ні в закладі охорони здоров`я. Безпідставними у протоколі про адміністративне правопорушення є посилання на порушення п.2.10.є ПДР, оскільки в даному випадку мала місце відмова від проходження огляду на стан сп`яніння, що є порушенням п.2.5 ПДР.

Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника, дослідивши матеріали справи, переглянувши відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, ознайомившись з письмовими поясненнями та додатковими поясненнями та долученими до них матеріалами, приходжу до наступного висновку.

Працівники поліції порушили адміністративне провадження щодо ОСОБА_1 за ч.4 ст. 130 КУпАП.

Диспозиція ч.4 ст. 130 КУпАП, передбачає відповідальність за вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Отже, допустимими та належними доказами у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 130 КУпАП, має бути підтверджено факт вживання особою, алкоголю після скоєння ДТП.

Згідно постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 16.01.2026, яка набрала законної сили 27.01.2026, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на ст. 124 КУпАП закрито на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, оскільки відсутня обов`язкова ознака об`єктивної сторони адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, що діями ОСОБА_1 були заподіяні наслідки у вигляді пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Згідно вищевказаної постанови суду від 16.01.2026, подія мала місце 16.11.2025, о 11 год. 27 хв., в м. Рівне по вул. Київська, 106.

Також, постановою встановлено, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault Kangoo», в м. Рівне по вул. Київська, 106.

Отже, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом 16.11.2025 о 11 год 27 хв, в м. Рівне по вул. Київська, 106, останнім не заперечується та підтверджено згаданою постановою суду від 16.01.2026, поясненнями ОСОБА_1 дані під час розгляду справи .

Отже, під час розгляду даної справи достеменно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 130 КУпАП.

Разом з тим, суд вбачає в діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відмова водія ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння в установленому законом порядку зафіксована на технічні засоби відповідно до ст. 266 КУпАП, і відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, долучений до матеріалів справи.

Відповідно до вимог ст.ст. 9, 33, 245, 252 КУпАП, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

У чинному КУпАП відсутня норма, яка б передбачала перекваліфікацію дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а тому у даному випадку необхідно застосувати аналогію закону, як засіб заповнення прогалини у законодавстві, який полягає у застосуванні врегульованих конкретною нормою правовідносин, норми закону, що регламентує подібні відносини у кримінальному процесуальному законодавстві.

Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 №10-рп/2011 зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям "правопорушення".

У пункті 3.6 цього рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява N 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, mutatis mutandis рішення у справі OZTURKv.GERMANY від 21 лютого 1984 року, пункт 53), справи про адміністративні правопорушення, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей статті 6 ЄКПЛ належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 ЄКПЛ.

Згідно з вимогами ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997, та набрала чинності для України 11.09.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення, згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Так, у даній справі встановлено факт вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, за яке відповідальність встановлена ч.1 ст.130 КУпАП, відповідно й особа, яка вчинила це адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

При цьому враховуючи, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до ст.1 КУпАП, крім іншого, є і запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, слід дійти висновку, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в протоколі, однак лише в частині зміни правової кваліфікації правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється провадження.

З позиції Верховного Суду в постанові від 19 жовтня 2021 в справі №552/2540/20 вбачається, що межі повноважень суду щодо перекваліфікації/зміни кваліфікації допускаються лише в бік покращення становища особи, зокрема шляхом застосування закону про менш тяжке діяння. Закриття судом провадження у тих випадках, коли існують підстави для перекваліфікації дій не узгоджується із завданнями судочинства. Відмова від переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред`явлено звинувачення) суперечитиме таким засадам як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного і створить умови для повторної віктимізації.

Наведене (щодо закриття провадження у тих випадках, коли існують підстави для перекваліфікації дій) також узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 липня 2019 (справа №288/1158/16-к).

За наведених обставин, враховуючи, що перекваліфікація інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення призводить до пом`якшення відповідальності, приходжу до висновку про необхідність перекваліфікації та вважає доведеним, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Отже, дії ОСОБА_1 слід перекваліфікувати з ч.4 ст. 130 КУпАП на ч.1 ст. 130 КУпАП, і така перекваліфікація дій не погіршує становище останнього.

При цьому суд також керується висновком ЄСПЛ, зроблений ним у справі «Серекін та інші проти України» від 10.02.2010 року, де в п. 51 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Досліджені під час розгляду справи докази повністю узгоджуються між собою, їх аналіз дають підстави для висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є доведеною поза розумним сумнівом.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.

Відповідно до пп. «є» п. 2.10 ПДР України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Невиконання вимог пп. «є» п. 2.10 ПДР України утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП.

За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об`єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №514661 від 16.11.2025, вбачається, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5. ПДР.

З відеозапису з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу, беззаперечно та без примусу з боку працівників поліції, за наявності в останнього ознак алкогольного сп`яніння, відмовився від законної вимоги про проходження огляду на стан сп`яніння як за допомогою технічних засобів так і закладі охорони здоров`я. І така відмова на відеозаписі зафіксовано тричі ( час 12:05:21 50.61239* №26.31819*Е, повторно час 12:06:11 50.61237*№26.31821*Е, та час 12:09:03 50.61245* № 26.31795*Е). При цьому, працівником поліції було роз`яснено наслідки такої відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

Таким чином, відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворила окремий склад закінченого адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, який характеризується недотримання водієм п. 2.5 ПДР України.

В даному випадку дії ОСОБА_1 не підпадають під ознаки п. 2.10.є ПДР України, за відсутності доказів причетності водія до дорожньо-транспортної пригоди, що є характерною ознакою ч. 4 ст. 130 КУпАП, і фабула адміністративного правопорушення, зазначена у протоколі, не підтверджена належними та допустимими доказами.

За наведених обставин, приходжу до висновку про відсутність в діях водія ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, та наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки долучені до справи докази по суті підтверджують відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на визначення стану сп`яніння, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, підтверджується доказами, які відповідно до ст. 251 КУпАП, є доказом у справі про адміністративне правопорушення, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення де зазначено про відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі; відеозаписом події з нагрудних камер працівника поліції, на якому підтверджені обставини відмови водія від проходження такого огляду, та іншими матеріалами справи.

Таким чином, зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Оформлення матеріалів відбувалося за допомогою відеозапису з нагрудних камер працівників поліції, що узгоджується із приписами ст. 266 КУпАП.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Приймаючи рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд враховує, характер вчиненого правопорушення, його суспільну небезпеку, особу порушника, та приходить до висновку про застосування стягнення в межах санкції цієї статті, що відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, та є достатнім і необхідним для виховання особи, запобігання новим проступкам.

У відповідності до ст. 40-1 КУпАП, п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягає стягненню з порушника судовий збір.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 283, 284 КУпАП, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Реквізити для оплати штрафу: Отримувач: ГУК у Рівненському області/ Рівненська область/21081300. Код отримувача( ЄДПРОУ): 38012494. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Номер рахунку: UA218999980313020149000017001. Кодкласифікації доходів бюджету: 21081300. Найменування коду класифікації доходів бюджету: Адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Реквізити для оплати судового збору: Отримувач коштів: ГУК у Рівн. Обл./ Рівнен.міс.тг/22030101. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Код отримувача: (код за ЄДРПОУ): 38012494. Рахунок отримувача: UA458999980313191206000017527. Кодкласифікації доходів бюджету: 22030101.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області.

Суддя Головчак М.М.