Рішення № 135913884, 09.04.2026, Макарівський районний суд Київської області

"09" квітня 2026 р. Справа № 370/3620/25

Провадження № 2/370/1264/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 рік с-ще Макарів

Макарівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бізяєвої Н.О.

за участю секретаря судового засідання Мінасян Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду в с-ще Макарів Київської області, цивільну справу за позовною заявою розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Гелексі», в особі представника - Рудзей Ю.В. звернулось до Макарівського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики у сумі 22 149 грн. 50 коп., яка складається із: заборгованість за позикою - 5 000,00 грн., заборгованість по процентам та комісії за користування позикою - 17 149,50 грн., а також судовий збір у розмірі 2 423,00 грн. та витрати на професійно правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №83088 від 16.06.2019 року в електронній формі. Відповідно до положень укладеного договору позики позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та строк встановлений цим договором. На підставі зазначеного вище договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5 000,00 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01% в день, розмір комісії складає 1,3%, в день від початкового розміру позики. Відповідачка не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк. Заборгованість відповідачки перед позивачем на дату подання позову складає 22 149,50 грн., з яких: 5 000,00 грн. заборгованість за позикою; 17 149,50 грн., - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Ухвалою судді від 24.11.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

09.01.2026 року відповідачка ОСОБА_1 належним чином отримала копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

09.02.2026 року від представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Цієр Р.М., подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просила задовольнити позовні вимоги частково - у розмірі суми основного боргу (тіла кредиту) в розмірі 5 000,00 грн., а в іншій частині позовних вимог відмовити. Свою позицію обґрунтовувала наступним:

- щодо позовної давності: відповідачка вказала, що договір було укладено 16.06.2019 року, отже, загальний строк позовної давності закінчився у червні 2022 року. Оскільки позивач звернувся до суду поза межами цього строку, відповідачка просить застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог про стягнення відсотків та комісії;

- щодо відсутності доказів та первинної документації: ОСОБА_1 зауважила, що позивачем не надано належних доказів перерахування коштів, зокрема банківської виписки по її картковому рахунку, яка б мала досліджуватися у сукупності з договором. Також вона вказала, що наданий позивачем розрахунок заборгованості та реєстр прав вимоги не є первинними бухгалтерськими документами, а тому не можуть бути безспірним доказом розміру нарахованих сум;

-щодо обсягу вимог: з огляду на викладене, відповідачка визнає лише заборгованість за тілом кредиту в сумі 5 000,00 грн., вважаючи нарахування відсотків та комісії необґрунтованими та документально не підтвердженими.

09.02.2026 року від представника позивача надійшла відповідь відзив, у якій представник ТОВ «ФК «Гелексі» заперечив проти доводів відповідачки та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, зазначаючи наступне:

- щодо укладення договору: Договір №83088 від 16.06.2019 року було укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора. Процес укладення виключав можливість випадкової реєстрації, оскільки вимагав входу в особистий кабінет за допомогою конфіденційного логіна, пароля та підтвердження через смс-повідомлення;

- щодо передачі коштів: Позивач пояснив, що перерахування коштів здійснювалося через надавача платіжних послуг ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ "ФОНДІ") на підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 р. Належним доказом виконання зобов`язань є довідка платіжної системи, що містить реквізити отримувача, дату та номер транзакції;

- щодо ідентифікації та доказування: Всі персональні дані відповідачки (РНОКПП, паспортні дані, адреса) були внесені нею самостійно, і кредитор не мав іншого способу їх отримання. Оскільки ОСОБА_1 не надала доказів приналежності банківської картки чи номера телефону іншій особі, а також доказів звернення до поліції щодо шахрайства, факт отримання нею коштів вважається доведеним (ст. 12, 81 ЦПК України);

- щодо природи нарахувань та доказів: Надані розрахунки та реєстри є належними доказами, оскільки закон не містить виключного переліку первинних документів. Комісія у розмірі 1,3% в день є правомірною платою за користування коштами як у межах строку, так і в період прострочення, що узгоджується з актуальною судовою практикою (зокрема, постановою Одеського апеляційного суду від 25.11.2025 у справі №947/39347/24);

- щодо строку позовної давності зазначає, що строк обраховується з 01.08.2019 року. З 12 березня 2020 до 30 червня 2023 року він був зупинений на строк дії карантину. З 24 лютого 2022 зупинився на період дії воєнного стану і був зупинений до 04.09.2025 , до суду з позовом позивач звернувся 15.11.2025 року тобто в межах строку позовної давності.

З урахуванням викладеного позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

09.02.2026 року представником позивача було подано до суду клопотання про витребування доказів.

Ухвалою судді від 10.02.2026 року клопотання представника позивача задоволено, витребувано докази.

17.03.2026 року на адресу суду надійшли витребувані докази.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Вказана вимога ЦПК України роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін від сторін у справі не надходили та суд не вбачає підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Судом встановлено що між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомнікаційної системи було укладено договір позики №83088 від 16.06.2019 року в електронній формі.

Згідно з умовами п. 1.1, 1.1.1, 1.1.2.1, 1.1.2.2 Договору, позикодавець надав позичальнику грошові кошти у сумі 5 000,00 грн. на умовах сплати процентів у розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики та комісійної винагороди у розмірі 1,3% в день від початкового розміру позики.

Відповідно до п. 1.2 Договору позика надана у безготівковій формі. Факт отримання коштів відповідачкою підтверджується довідкою платіжного сервісу ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») та випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картковому рахунку № НОМЕР_1 , емітованому на ім`я ОСОБА_1 .

Договір № 83088 від 16.06.2019 року та графік платежів до нього підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 01451236.

Початковий строк повернення позики було встановлено до 02 липня 2019 року (п. 1.1.5, 4.1 Договору).

Згідно з первинним Графіком платежів до Договору № 83088 від 16.06.2019 року, сторонами було погоджено наступні нарахування до сплати у термін до 02 липня 2019 року: сума позики (тіло) - 5 000,00 грн; проценти за користування позикою - 8,00 грн; комісійна винагорода за користування позикою - 1 040,00 грн.

Надалі, у зв`язку з укладенням Додаткової угоди № 1 від 12.07.2019 року, сторони змінили строк виконання зобов`язань та узгодили оновлений Графік платежів, встановивши новий термін повернення позики - 21 липня 2019 року. Згідно з цим графіком, суми нарахувань за період пролонгації склали: проценти - 4,50 грн; комісійна винагорода - 585,00 грн; пеня - 0,00 грн.

Умовами Договору (п. 1.1.3, 1.1.4) передбачено, що нарахування процентів та комісії здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Згідно з п. 3.4.4 Договору, позичальник зобов`язаний у випадку прострочення сплатити заборгованість, нараховані проценти та комісію за весь фактичний час користування коштами, включаючи день погашення.

При укладенні договору позичальник ОСОБА_1 була ознайомлена з Паспортом споживчого кредиту (Інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), у якому зафіксовані наступні умови:

Основні умови: Тип кредиту - позика на споживчі потреби у сумі 5 000,00 грн. Строк кредитування - до 02.07.2019 р. Спосіб надання - перерахування на верифіковану банківську картку.

Процентна ставка та комісія: Сторони погодили фіксовану процентну ставку у розмірі 0,01% в день (3,65% річних) від залишку позики та комісійну винагороду у розмірі 1,30% в день (474,50% річних) від початкової суми позики. Вартість кредиту: Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору склала 6 048,00 грн, що включає: 5 000,00 грн - тіло позики; 8,00 грн - проценти за користування; 1 040,00 грн - комісійна винагорода. Реальна річна процентна ставка: На момент підписання договору реальна річна процентна ставка була визначена сторонами у розмірі 478,15% річних. Порядок повернення: Споживач погодився на одноразовий платіж у розмірі 6 048,00 грн у термін до 02.07.2019 р.

Також відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 01451236 підписано паспорт споживчого кредиту у якому міститься інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти.

Суд зазначає, що підписання Паспорта споживчого кредиту та Договору позики свідчить про те, що ОСОБА_1 отримала повну, достовірну та належну інформацію про умови кредитування, вартість послуг та наслідки невиконання зобов`язань.

Надалі, як було встановлено судом, 12.07.2019 року було укладено Додаткову угоду №1, якою з урахуванням пролонгації було встановлено новий термін повернення - 21.07.2019 р. з відповідним коригуванням графіку нарахувань (проценти - 4,50 грн, комісія - 585,00 грн).

Перевіряючи доводи відповідача в частині того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вищевказаною заявою суд зазначає наступне.

Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява №14902/04, §570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви №22083/93 і №22095/93, §51)).

Норма частини четвертої статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови в позові.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Спір виник з приводу стягнення заборгованості за договором позики № 83088 від 16.06.2019 та додаткової угоди № 1 від 12.07.2019 року.

До суду з позовом ТОВ ФК «Гелексі» звернулося 17 листопада 2025 року.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і в тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог, за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383, карантин закінчився 30 червня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року карантин було скасовано з 01 липня 2023 року.

Таким чином, в період з 02 квітня 2020 року по 01 липня 2023 року було зупинено всі строки позовної давності на підставі п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан неодноразово було продовжено.

Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024, затвердженого Законом України №3684-ІХ від 08 травня 2024 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Відповідно до п.19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, здійснена законодавцем прив`язка продовження строків позовної давності та зупинення їх перебігу до строку дії карантину та воєнного стану є безумовною, а тому наявності жодних додаткових обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, доказувати та оцінювати не потрібно (тобто суди не повинні оцінювати, чи вплинув карантин на особу, чи мала вона реальну можливість подати позов навіть попри карантин тощо).

На підставі зазначеного, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, оскільки позивачем заявлено вимоги в межах строку позовної давності, тому суд в цій частині вважає їх безпідставними.

Стороною відповідача розрахунок не спростовано належними та допустимими доказами, власного розрахунку не надано.

Відповідачка у відзиві визнала заборгованість за тілом кредиту в сумі 5 000,00 грн, проте доказів повернення процентів та комісії не надала.

Відповідно до ст.ст.526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст.629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України.

Згідно ст.ст.512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст.1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобо`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з розрахунком позивача, заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 22 149,50 грн, з яких: 5 000,00 грн заборгованості за позикою, 17 149,50 грн заборгованості за процентами та комісією за користування позикою.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75.Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20.

Факт перерахування кредитних коштів Позичальнику підтверджується довідкою ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (ТМ "ФОНДІ") № 83088 від 01.09.2025 року. Згідно з даним документом, ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС», діючи на підставі Договору № 04/08-17 ПК від 04.08.2017 р., здійснило успішну платіжну операцію з переказу грошових коштів, ініційовану ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», на картковий рахунок отримувача ОСОБА_1 Таким чином, судом встановлено момент виникнення між сторонами кредитних зобов`язань та фактичне отримання Відповідачем суми позики у розмірі 5 000,00 грн.

Також ПриватБанк надіслав листа №20.1.0.0.0/7-260302/78722-БТ від 04.03.2026 року, в якому зазначено, що на імя ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 . Номер тел. на якій відправлялась інформація про підтвердження операції станом на 04.03.2026: фінансовий номер тел. НОМЕР_2 .

З огляду на наведене, враховуючи, що відповідач оплату за кредитним договором не здійснила, заборгованість за тілом кредиту становить 5000,00 грн, тому зазначена сума кредиту (тіло кредиту) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за нарахованими процентами та комісією у розмірі 17 149,50 грн, суд виходить з такого.

Згідно ч.1 ст.1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст.1049 Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Аналіз наведених положень Кодексу в їх сукупності дає суду підстави для висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача отриманого і не сплаченого тіла позики (кредиту) і відсотків, проте нарахованих виключно за період користування грошовими коштами, встановлений у договорі, а саме 589,50 грн, які нараховані станом на 21.07.2019 відповідно до розрахунку заборгованості.

Частинами 1,6,7 ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, стягненню з відповідача в рахунок погашення заборгованості за договором підлягають 5 589,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 000 грн, заборгованість за відсотками та комісією 589,50 грн.

Виходячи з того, що вимоги позивача задоволено судом на 25,24 %, з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 611,30 грн (2422,40 х 25,24 %).

Позивач також просив стягнути з відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Зі змісту положень даної норми вбачається, що витрати на правничу допомогу адвоката складаються з: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, і ці суми встановлюються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Вказаною нормою також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вищезазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК «Гелексі» та адвокатом Рудзеєм Ю.В., а також акт № 83088 від 01 вересня 2025 року про надання послуг на суму 5 000,00 грн. Враховуючи положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності розподілу судових витрат у разі часткового задоволення позову, суд дійшов висновку, що оскільки вимоги позивача задоволено лише на 25,24%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 262,00 грн.

Керуючись статтями 274, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гелексі» заборгованість за Договором позики № 83088 від 16 червня 2019 року в розмірі 5 589 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гелексі» судовий збір у розмірі 611 (шістьсот одинадцять) гривень 30 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 262 (одна тисяча двісті шістьдесят дві) гривні 00 копійок.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 17.04.2026 року.

Відомості про сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гелексі», юридична адреса: 01054, м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, буд. 10/1, ЄДРПОУ: 41229318;

Відповідач: ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя: Н.О. Бізяєва