Постанова № 13591327, 03.12.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2010 року 14:20 № 2а-13873/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Череповській Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар Роз»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 235348,45 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача Храбан О.В.

від відповідача Кириченко І.В.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України в судовому засіданні 3 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар Роз»(далі по тексту відповідач, ТОВ «Фірма «Володар Роз») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2007-2009 роки у розмірі 235348,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 № 875-ХII відповідач мав працевлаштувати у 2009 році 4 інваліда, а працевлаштував 2 інваліда, у 2008 році 4 інваліда, а працевлаштував 1 інваліда, у 2007 році 4 інваліда, а працевлаштував 1 інваліда, у звязку з чим утворилася заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 235348,45 грн., з яких 209905,45 грн. штрафні санкції та 25 443 грн. пеня. Зазначена сума підлягала сплаті відповідачем на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, однак у визначений законом термін цього зроблено не було, у звязку з чим позивач просить суд стягнути вказану суму у примусовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 21 жовтня 2010 року.

У судовому засіданні, призначеному на 21 жовтня 2010 року, судом оголошувалась перерва до 8 листопада 2010 року в звязку з необхідністю отримання додаткових доказів у справі.

Судове засідання, призначене на 8 листопада 2010 року, судом відкладалось на 26 листопада 2010 року.

У судовому засіданні 26 листопада 2010 року судом оголошувалась перерва до 3 грудня 2010 року за клопотанням представника відповідача.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги. Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, зокрема вказавши, що ним подавались звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН. Також, представник відповідача вказав на неможливість застосування праці інвалідів на посадах, які повязані з важкими та шкідливими умовами праці та врахування цих посад при визначенні нормативу робочих місць для інвалідів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (далі Закон України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ), Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434 та Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України»від 31.01.2007р. № 70.

Частиною 1 статті 4 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434 Фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 19 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць, відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно зі статтею 18 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до статті 181 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Проаналізувавши вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»суд приходить до висновку, що штрафні санкції є альтернативним зобов'язанням роботодавця, який повинен або дотримати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, або сплатити штрафні санкції. Вказане відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у Довідці про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 23.08.2007р.

Так, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, провідним спеціалістом відділу забезпечення надходжень, організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів проведено планову перевірку ТОВ «Фірма «Володар Роз»щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, реєстрації у відділенні Фонду, подання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, своєчасного і повного надходження адміністративно-господарських санкцій до Державного бюджету України.

За результатами перевірки складено Акт від 22.06.2010р. № 70-П10, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників в 2009 році становила 101 осіб. Згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»4% норматив для працевлаштування інвалідів для підприємства становить 4 особи. Фактично на підприємстві у 2009 році працювало 2 інваліда.

Середньооблікова чисельність штатних працівників в 2008 році становила 106 осіб. Згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» 4% норматив для працевлаштування інвалідів для підприємства становить 4 особи. Фактично на підприємстві у 2008 році працював 1 інвалід.

Середньооблікова чисельність штатних працівників в 2007 році становила 98 осіб. Згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»4% норматив для працевлаштування інвалідів для підприємства становить 4 особи. Фактично на підприємстві у 2007 році працював 1 інвалід.

Відповідно статті 20 до Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991р. №803-XII (далі по тексту - Закон України від 01.03.1991р. №803-XII) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Форма звітності № 3-ПН щодо наявності вакансій затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814.

ТОВ «Фірма «Володар Роз»зареєстровано у Дарницькому районному центрі зайнятості як платники страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з 8 липня 2002 року.

Протягом 2009 року відповідач не інформував Дарницький районний центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів та звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН не подавав. Вказане підтверджується листом Дарницького районного центру зайнятості від 13.05.2010р. № 25/1026. При цьому, суд враховує надані відповідачем під час судового розгляду справи копії звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН за 2007-2009 роки.

Разом з тим, під час судового розгляду справи судом встановлено, що вказані звіти подавались відповідачем не щомісячно та з порушенням встановленого Законом нормативу. Також, матеріалами справи встановлено, що Звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007-2009 роки за формою № 10-ПІ відповідачем взагалі не подавались. Вказане підтверджується Актом перевірки від 22.06.2010р. № 70-П10 та не спростовується відповідачем.

Отже, відповідачем не було дотримано законодавчо визначений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів шляхом створення відповідної кількості робочих місць, а також не виконано обовязок щодо належного інформування органів державної служби зайнятості та Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Також, суд критично відносить до посилання відповідача на важкі та шкідливі умови праці на підприємстві та, як наслідок на неможливість застосування праці інвалідів на відповідних посадах ї їх врахування при визначенні нормативу робочих місць для інвалідів з огляду на наступне.

Наразі на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Так, відповідно до статті 17 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Стаття 19 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ передбачає, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Також, Закон України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ не містить виключень для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, за критеріями, повязаними з характером діяльності таких підприємств та наявністю шкідливих, небезпечних умов праці.

Виходячи із зазначеного, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ, як спеціального законодавчого акту, а відповідач при розрахунку кількості інвалідів-штатних працівників неправомірно розраховував норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів без урахування посад, що повязані із шкідливими, небезпечними умовами праці.

Статтею 20 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ встановлено обовязок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частинами 3 та 4 статті 20 вказаного Закону передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 8 статті 20 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.011.2007р. № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Отже, враховуючи усі наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не було вжито усіх необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, що призвело до порушення останнім вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Вказане відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 21.04.2009р. у справі № К-24050/07.

Згідно зі статті 67 Конституції України кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до часини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар Роз»(02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, 15, ЄДРПОУ 21701113) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Боженка, 86-г, р/р 31219230700001 в ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, код призначення платежу 50070000:01) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2007-2009 роки у розмірі 235348 (двісті тридцять пять тисяч триста сорок вісім) грн. 48коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяА.І. Савченко

Постанову складено в повному обсязі та підписано 7 грудня 2010 року.