Рішення № 135903294, 22.04.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/601/26

РІШЕННЯ

іменем України

"22" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську цивільну справу за заявою Вознесенської міської ради, заінтересовані особи: Вознесенська державна нотаріальна контора Миколаївської області, ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Вознесенська міська рада звернулася до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою, у якій вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вознесенську Миколаївської області померла ОСОБА_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входять квартира АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири - 46,4 кв.м.

Проте, після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не була заведена, ніхто не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та не вчиняв інших дій, направлених на прийняття спадщини. Також вжитими заявником заходами не встановлено жодних осіб, які мають право на спадщину та/або вважаються такими, що прийняли спадщину (спадкоємців). Нерухоме спадкове майно перебуває в занедбаному стані та руйнується.

Враховуючи вказані обставини, а також те, що з моменту відкриття спадщини сплило понад 10 років, Вознесенська міська рада просила:

- визнати спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , відумерлою;

- передати відумерлу спадщину у власність територіальної громади міста Вознесенська.

Ухвалою суду від 13 лютого 2026 року відкрито провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 01 квітня 2026 року до участі у справі залучено заінтересовану особу ОСОБА_1 сина померлої ОСОБА_2 .

В судове засідання представник заявника ОСОБА_3 не з?явився, проте надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі, заяву про визнання спадщини відумерлою підтримує.

Представник заінтересованої особи - Вознесенської державної нотаріальної контори - в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив.

Заінтересована особа ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив.

Оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для розгляду заяви, суд вважав можливим розглядати справу без участі представників заявника та заінтересованої особи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вознесенську Миколаївської області померла ОСОБА_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входять квартира АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири - 46,4 кв.м.

У той же час, згідно Вознесенської державної нотаріальної контори від 20 лютого 2026 року та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 17 лютого 2026 року (а. с. 19-20) після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватним нотаріусом Плющ Світланою Володимирівною Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області заведено спадкову справу за №21/2016 від 11 серпня 2016 року.

Згідно відповіді від приватного нотаріуса Плющ Світлани Володимирівни Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області від 12 березня 2026 року заначено, що на підставі заяви сина спадкодавці ОСОБА_1 , було відкрито 11 серпня 2016 року спадкову справу № 21/2016. Також ще один син, ОСОБА_4 , спадщину не прийняв.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94). Отже, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Також і у частині першій статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частинами першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст. 1, 3-5 ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Відповідно до ст. 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Однак, враховуючи встановлені судом обставини, а саме те, що після смерті ОСОБА_2 заведена спадкова справа та є спадкоємець першої черги за законом, який належним чином прийняв спадщину, а тому відсутні передбачені ст. 1277 ЦК України, ст. 338 ЦПК України підстави для визнання спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , відумерлою, а також її передачі у власність територіальної громади міста Вознесенська.

Тому, керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 293, 337, 338 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Вознесенської міської ради, заінтересовані особи: Вознесенська державна нотаріальна контора Миколаївської області, ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М. С. Булкат