Ухвала суду № 135898592, 20.04.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/626/26

Провадження № 1-кп/204/685/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Чечелівського районного суду міста Дніпра кримінальне провадження № 12025042140001270, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 09 листопада 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави. В обґрунтування свого клопотання зазначила, що з моменту обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обставини, які стали підставою для обрання такого запобіжного заходу, не змінилися, а тому залишаються наявними та триваючими ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, санкції яких передбачає виключне покарання у вигляді позбавлення волі. Є достатні підстави вважати, що, враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, обвинувачений ОСОБА_3 усвідомлює невідворотність покарання за вчинені ним кримінальні правопорушення, а тому з метою уникнення відповідальності, може переховуватись від суду. Слід зазначити, що ОСОБА_3 після вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України був заочно повідомлений про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та 03 грудня 2025 року оголошений у розшук. Перебуваючи у розшуку, ОСОБА_3 продовжив свою злочинну діяльність. Отже, ОСОБА_3 зневажливо ставиться до норм чинного законодавства, вчиняв дії з метою ухилення від кримінальної відповідальності, продовжуючи вчиняти нові злочини та довівши реальні загрози його переховування від суду. Крім того, ОСОБА_3 постійного офіційного місця роботи не має, міцних соціальних зв?язків не має, що вказує на можливість переховування останнім від суду. Крім цього, враховуючи те, що ОСОБА_3 набув статусу обвинуваченого у кримінальному провадженні, є підстави вважати, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, останньому можуть бути відомі анкетні та контактні дані потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, оскільки знає, де останні працюють та проживають. Тому існує ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України. Враховуючи, що ОСОБА_3 раніше неодноразово судимий, в тому числі і за кримінальні правопорушення проти власності, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та з листопада 2025 року - по січень 2026 року знову вчинив умисні кримінальні правопорушення проти власності на території Чечелівського району міста Дніпра. Крім того, 13 лютого 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра спрямовано обвинувальний акт стосовно ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 185 КК України, який наразі перебуває на розгляді. Також, 26 січня 2026 року вироком Новокодацького районного суду міста Дніпра ОСОБА_3 засуджено за ст. 395 КК України, що свідчить про схильність останнього до вчинення кримінальних правопорушень.

Обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що йому все рівно, оскільки у прокурора у клопотанні нічого не змінюється. Вважав за необхідним відпустити його додому.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. Пояснила, що ризики на які посилається прокурор у своєму клопотанні є не обґрунтованими. У її підзахисного є сталі соціальні зв`язки. Щодо посилання прокурора на наявність ризику впливу обвинуваченого як на свідків, так і на потерпілих не заслуговує на увагу, оскільки жодних заяв від вказаних осіб про здійснення на них тиску не надходило, а тому такий ризик відсутній. Щодо визначеного розміру застави, то вказана сума є непомірною для її підзахисного, у зв`язку із чим просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора та зменшити розмір застави.

Розглядаючи клопотання прокурора щодо продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 26 лютого 2026 року, обвинуваченому ОСОБА_3 було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком до 26 квітня 2026 року.

Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст.131 КПК України).

Частинами 1, 2, 3 ст. 331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, а саме ст. 194 КПК України.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

В обґрунтування поданного клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, щовизначені у ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин протии України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченго, для констатації існування ризику має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Оцінюючи наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що обвинувачений може переховуватися від суду, окрім цього існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.

На користь реального існування вказаного ризику слід віднести те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, а тому з великою ймовірністю може вчинити дії щодо уникнення покарання за вчинені кримінальні правопорушення, враховує, що така оцінка стосується перспективних фактів, тому суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інший більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Судом також береться до уваги й той факт, що на території України, починаючи, з 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан, а тому у ОСОБА_3 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості в повному обсязі виконувати органами влади свої повноваження на певних територіях, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого.

Слід також взяти до уваги й той факт, що в провадженні Соборного районного суду міста Дніпра на розгляді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, що у свою чергу свідчить про те, що будучи обізнаним про можливе покарання, яке йому загрожує в разі визнання його винуватим, може вдатися до дій, які будуть направлені на уникнення такого покарання.

Судом також береться й до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 офіційно не працевлаштований, не має жодного підтвердженого джерела доходу, а тому може вдатися до дій щодо виїзду з території України задля уникнення відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення.

Крім того, перевіряючи наявність ризику впливу ОСОБА_3 на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

Ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише під час зібрання доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань від вказаних осіб та дослідження їх судом.

Хоча судовий розгляд по кримінальному провадженню розпочато, однак декотрі потерпілі та свідки, залишаються не допитаними, а тому існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинуваченого ОСОБА_3 на потерпілих та свідків, вони можуть надавати неправдиві свідчення або ж відмовитись від їх надання, а тому існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України судом враховано той факт, що вироком Новокодацького районного суду міста Дніпра від 26 січня 2026 року ОСОБА_3 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України та призначено покарання у вигляді двох років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком два роки із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Крім цього, у провадженні Соборного районного суду міста Дніпра перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. Слід також звернути увагу й на той факт, що в провадженні СВ Дніпровського РУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження, стосовно ОСОБА_3 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Судом не може бути взяти до уваги посилання сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого соціальних зв`язків, оскільки вказане не є тим беззаперечним фактором, який у свою чергу може нівелювати встановлені та дійсні на даний час ризики, які передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави, суд зазначає наступне.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що запобіжний захід у вигляді застави має відповідати принципу пропорційності і не може ставати надмірним фізичним тягарем для обвинуваченого, оскільки це може фактично обмежувати його право на свободу (стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини наголошував на необхідність індивідуального підходу до визначення розміру застави з урахуванням таких факторів: фінансового стану обвинуваченого, суті та тяжкості інкримінованого правопорушення, можливості застави виконувати роль гарантії належної явки на судові засідання та неухильного дотримання процесуальних обов`язків, відсутності надмірного обмеження свободи, яке може виникнути через непропорційний розмір застави.

Відповідно до статті 12 КК України ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Відносно обвинуваченого під час досудового розслідування при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було визначено альтернативний запобіжний захід із визначенням його розміру, який на думку суду буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Також, слід зазначити, що ухвала слідчого судді та суду щодо обрання та продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу та визначення альтернативного запобіжного заходу, були предметом розгляду колегії суддів Дніпровського апеляційного суду, які були залишені без змін, тим самим не було встановлено порушень, які б могли бути підставою задля скасування вказаних ухвал, а тому можливо дійти до обґрунтованого висновку про те, що визначений розмір застави не є занадто великим.

Тому ризики передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого, не змінилися та мають місце й в теперішній час, що вказує на недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу і продовження існування ризиків, а тому обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.

За таких обставин суд приходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, більш м`які запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів, із визначенням розміру застави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314-317, 334, 369, 371, 372 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 червня 2026 року включно.

Визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-підварти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1