Ухвала суду № 135894151, 21.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

21 квітня 2026 року м. Київ 320/16573/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову та доданими до неї документами, подану в адміністративній справі

за позовомДочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен»доВінницької митниціпровизнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними та скасування карток відмови в прийнятті митної декларації,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Кондитерська корпорація «Рошен» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням позову, в якій просить суд:

- зупинити, до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом Дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен» до Вінницької митниці, який подається одночасно із вказаною заявою про забезпечення позову, дію рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UА401000/2026/000058/2 від 27.03.2026.

- зупинити, до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом Дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен». до Вінницької митниці, який подається одночасно із вказаною заявою про забезпечення позову, дію рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UА401000/2026/000067/2 від 02.04.2026.

В обґрунтування заяви зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваних рішень про коригування митної вартості до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі з високою вірогідністю призведе до неправомірного зарахування спірних сум митних платежів до Державного бюджету України.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.04.2026 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.

Повно та всебічно розглядаючи подану заяву, оцінюючи викладені в ній твердження, суд враховує наступне.

Відповідно до положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для задоволення судом заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Комітет Міністрів Ради Європи у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).

Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 640/14616/21 зазначив, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття позову суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Звернувшись до суду із цією заявою про забезпечення позову, Дочірнє підприємство «Кондитерська корпорація «Рошен» просить суд зупинити дію оскаржуваних рішень рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що хоча останній не згоден з оскаржуваними рішеннями про коригування митної вартості товарів №UА401000/2026/000058/2 від 27.03.2026 та №UА401000/2026/000067/2 від 02.04.2026, проте, з метою випуску у вільний обіг Товару, що декларувався, 02.04.2026 скористався правом, передбаченим абз. 6 ч. З ст. 52 МК України та ч. 7 ст. 55 МК України, та ТОВ «ЯРКО 2010» (надалі - «Декларант») оформив в інтересах Позивача нові митні декларації, в свою чергу, Позивач сплатив митні платежі згідно із заявленою Декларантом в інтересах Позивача митною вартістю Товару та надавши забезпечення, а саме грошову заставу в розмірі різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, заявленою Декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною Відповідачем у Рішенні № UА401000/2026/00005 8/2, що становить 2 435 989,83 грн ПДВ - 20%, ввізне мито - 0%) та визначеною Відповідачем у Рішенні № UА401000/2026/000067/2, що становить 2 435 978,83 грн (ПДВ - 20%. ввізне мито - 0%). В свою чергу, ч. 7 ст. 55 МК України встановлено, що забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу надається на строк 90 днів з дня випуску товарів. Таким чином, після спливу 90 днів з дня випуску товарів у вільний обіг, а саме з 02.04.2026, внесена Позивачем грошова застава у сумі 4 871 968,66 грн буде використана для виконання оскаржуваних рішень про коригування митної вартості в рахунок сплати відповідних митних платежів.

Суд такі твердження, викладені в заяві про забезпечення позову, оцінює критично з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 54 Митного кодексу України (далі МК України) Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний випускати у вільний обіг товари, що декларуються:

у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

у разі згоди декларанта з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Частиною 7 статті 55 МК України передбачено, що у випадку незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів.

Положеннями частини 8, 9 статті 55 Митного кодексу України встановлено, що протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому разі надане забезпечення сплати митних платежів відповідно повертається (вивільняється) або використовується для сплати відповідних митних платежів.

Згідно з частиною 1 статті 305 МК України у випадках, визначених цим Кодексом, виконання обов`язку із сплати митних платежів забезпечується шляхом надання митним органам забезпечення сплати митних платежів у способи, встановлені статтею 308 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 1 статті 305 МК України передбачено, що способом забезпечення сплати митних платежів є грошова застава.

При цьому, згідно з частиною 2 цієї ж статті Митного кодексу України спосіб забезпечення сплати митних платежів обирається особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів.

Згідно з частиною 1, 7 статті 309 МК України грошовою заставою є кошти, внесені/переказані на рахунки, відкриті митним органам, для забезпечення сплати митних платежів.

Кошти, внесені/переказані як грошова застава, після їх вивільнення за заявою особи, яка їх внесла/переказала, в порядку, визначеному законодавством, можуть бути:

1) повторно використані як грошова застава;

2) використані для сплати митних платежів за іншим зобов`язанням особи перед митними органами;

3) повернені особі, яка їх внесла/переказала.

Відповідно до частини 3 статті 301 МК України помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643 затверджено Порядок повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, який визначає процедури під час повернення суб`єктам господарювання та/або фізичним особам коштів авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів, контроль за справлянням яких здійснюють Держмитслужба та митниці Держмитслужби, та пені, у тому числі у випадках, зазначених у частинах дев`ятій, десятій статті 55, частині шостій статті 244, частині п`ятій статті 299, частинах третій, п`ятій статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, частині першій статті 9 глави V Додатка A до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), частині третій статті 11 глави II Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року.

Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави виснувати, що чинне законодавство передбачає механізм повернення суб`єкту господарювання коштів сплачених до Державного бюджету, зокрема в якості митних платежів.

Таким чином, твердження Дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен» щодо того, що «невжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваних рішень про коригування митної вартості до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі з високою вірогідністю призведе до неправомірного зарахування спірних сум митних платежів до Державного бюджету України», не переконання суду, беззаперечно не свідчать про настання обставин, визначених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.09.2022 у справі №160/1609/22; від 29.09.2022 у справі №380/3826/21.

Підсумовуючи, суд зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для Дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен» у спірних правовідносинах, на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

Відтак, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен» про забезпечення позову - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Жукова Є.О.