Ухвала суду № 135890970, 17.04.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/2697/26

У Х В А Л А

16 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

за участі секретаря с/з Васинчик М.О.

розглянувши в спрощеному порядку з повідомленням, але без виклику сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Рикової Наталії Ігорівни, Департаменту патрульної поліції про внесення змін до постанов у справах про адміністративні правопорушення , -

в с т а н о в и в:

30.03.2026 року, позивачка звернулась до Шевченківського районного суду м. Львова з позовною заявою, в якій просить зобов`язати Департамент патрульної поліції внести зміни до постанов про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі №5AB09857436 від 04.04.2025р. та №5AB09889838 від 06.04.2026р. в частині відповідальної особи, визначивши такою особу, яка фактично керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а саме: ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Свої вимоги мотивує тим, постановами серії 5АВ № 09857436 від 04 квітня 2025 року та серії 5АВ № 09889838 від 06 квітня 2025 року її було притягнуто до адміністративної відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, зафіксованих в автоматичному режимі, та накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафів. Як вказує позивачка, підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності стало те, що вона є належним користувачем транспортного засобу, яким було вчинено вказані правопорушення, відомості про що внесені до відповідного державного реєстру.

Разом з тим, позивачка зазначає, що фактично транспортним засобом у момент вчинення правопорушень керувала інша особа - ОСОБА_2 , яка не заперечує факту вчинення адміністративних правопорушень та сплатила відповідні штрафи, однак не здійснила передбачених чинним законодавством дій щодо визнання факту правопорушення у встановленому порядку та строки. У зв`язку з зазначеним, позивачка вважає, що притягнення її до адміністративної відповідальності є безпідставним та таким, що порушує її права та законні інтереси, у зв`язку з чим просить суд внести зміни до постанов, в частині відповідальної особи, яка фактично керувала транспортним засобом.

Ухвалою суду від 06.04.2026 року справу призначено до розгляду в порядку адміністративного судочинства, в спрощеному порядку з повідомленням, але без виклику сторін та призначено до судового розгляду.

07.04.2026 року на адресу суду надійшов відзив від Департаменту патрульної поліції. У відзиві зазначено, що оскаржувані постанови про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності винесені у відповідності до вимог чинного законодавства, з дотриманням передбаченої процедури, на підставі належних та допустимих доказів, отриманих за допомогою сертифікованих технічних засобів автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху. Відповідач вказує, що відповідно до положень ст. 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, несе відповідальна особа, а саме особа, за якою зареєстровано транспортний засіб, або належний користувач такого транспортного засобу, якщо відповідні відомості внесені до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Згідно матеріалів справи, позивачка є належним користувачем транспортного засобу, яким було вчинено адміністративні правопорушення, у зв`язку з чим вона правомірно притягнута до адміністративної відповідальності.

При цьому відповідач зазначає, що чинним законодавством України передбачено спеціальний порядок звільнення відповідальної особи від адміністративної відповідальності у випадку, якщо правопорушення фактично вчинене іншою особою.

Так, відповідно до ст. 279-3 КУпАП, особа, яка фактично керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, має право протягом 20 календарних днів з дня вчинення правопорушення або з дня набрання постановою законної сили звернутися до уповноваженого органу із заявою про визнання факту правопорушення та надати документ про сплату штрафу.

Аналогічні положення містяться у Порядку звернення особи, яка допустила адміністративне правопорушення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 833.

Разом з тим, відповідач зазначає, що ні позивачка, ні особа, яка фактично керувала транспортним засобом - ОСОБА_2 , не скористалися передбаченим законом правом на звернення із відповідною заявою у встановлений строк.

Відповідач наголошує, що подання такої заяви після спливу встановленого законом строку не передбачено, а можливість його поновлення законодавством не встановлена.

У зв`язку з цим, на думку відповідача, відсутні правові підстави для звільнення позивачки від адміністративної відповідальності або зміни суб`єкта відповідальності у спірних правовідносинах.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачка була обізнана про наявність оскаржуваних постанов ще у квітні 2025 року, що підтверджується фактом їх сплати, однак із позовом до суду звернулася лише у березні 2026 року, тобто з пропуском встановленого законом строку звернення до суду.

Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому просить суд відмовити у їх задоволенні.

15.04.2026 року на адресу надійшов відзив відповідачки ОСОБА_2 . У поданому відзиві відповідачка зазначає, що повністю визнає свою вину у вчиненні адміністративних правопорушень, зафіксованих постановами від 04.04.2025 та 06.04.2025, і підтверджує, що саме вона перебувала за кермом транспортного засобу у момент їх вчинення.

Також відповідачка вказує, що не заперечує факт перевищення встановлених обмежень швидкості руху та зазначає, що самостійно сплатила накладені штрафи за відповідними постановами через електронний сервіс, вказавши свої персональні дані як платника.

Разом з тим, відповідачка зазначає, що була переконана, що вчинення нею таких дій, визнання факту правопорушення та сплата штрафу, є достатнім для перекладення відповідальності з позивачки як належного користувача транспортного засобу на неї як фактичного водія. Однак, як зазначає відповідачка, у подальшому з`ясувалося, що цього недостатньо, оскільки законодавством передбачено окрему процедуру заміни суб`єкта адміністративної відповідальності, яка повинна бути здійснена у визначений строк, який нею пропущено.

Позивачка належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідачі про час і місце розгляду справи належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи.

Розгляд справи відбувається відповідно до вимог ст. ст. 19, 257, 286 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження.

Сторони не надіслали заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, що відповідає вимогам ст. ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі розгляду справи без виклику сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувальних технічних засобів не здійснюється, у зв`язку з чим технічний запис судового засідання не вівся.

Суд, ознайомившись з адміністративним позовом та матеріалами справи приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що постановами у справах про адміністративні правопорушення серії 5АВ № 09857436 від 04.04.2025 та серії 5АВ № 09889838 від 06.04.2025 позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафів.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані правопорушення зафіксовані технічними засобами автоматичної фіксації, а позивачку притягнуто до відповідальності як належного користувача транспортного засобу.

Позивачка, обґрунтовуючи підстави звернення до суду, зазначає, що фактично адміністративні правопорушення вона не вчиняла, оскільки у момент їх вчинення транспортним засобом керувала інша особа - ОСОБА_2 .

Як вказує позивачка, ОСОБА_2 не заперечує факту вчинення правопорушень та сплатила відповідні штрафи, однак не вчинила передбачених законом дій щодо заміни суб`єкта адміністративної відповідальності.

Позивачка також зазначає, що притягнення її до адміністративної відповідальності впливає на її права, зокрема щодо можливості обміну посвідчення водія без складення іспитів, що відповідно до чинного законодавства пов`язано з кількістю вчинених адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

Так, за приписами ч.1 ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Положеннями частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина третя статті 6 КАС України).

За змістом частин першої - третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу (ст. 289 КУпАП).

У пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України", заява № 23436/03, пункти 22- 23).

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" (№ 20347/03) зазначив, що право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності (пункт 35).

Відповідно до ст. 285 КУпАП України, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Відповідно до ст. 287 КУпАП України, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 289 КУпАП України, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Суд звертає увагу позивачки на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/20 зазначено, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Крім того, статтею 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків. Вимоги до позовної заяви передбачені статтями 160 та 161 КАС України.

Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви (її підписання, підтвердження повноважень представника тощо), в тому числі процесуальних строків її подачі.

Так, відповідно до п. 8 ч. 1ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В силу положень ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд прийде до висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України передбачено спеціальний механізм звільнення відповідальної особи від адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до ст. 279-3 КУпАП, особа, яка фактично керувала транспортним засобом, має право протягом 20 календарних днів звернутися до уповноваженого органу із заявою про визнання факту правопорушення.

Разом з тим, як встановлено судом, така процедура у встановлений законом строк здійснена не була.

Отже, доводи позивачки про те, що вона не вчиняла правопорушення, не впливають на факт притягнення її до відповідальності як належного користувача транспортного засобу.

Такі строки обумовлені необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулюють учасників процесу добросовісно ставитися до реалізації своїх прав.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що фактично про накладення на ОСОБА_1 адміністративних штрафів за вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122 КУпАП, вона дізналася не пізніше квітня 2025 року, що підтверджується фактом сплати відповідних штрафів, що прямо свідчить про її обізнаність із винесеними постановами.

Суд також бере до уваги, що відповідно до сучасних умов реалізації державних електронних сервісів, зокрема через мобільний застосунок «ДІЯ», особа має можливість отримувати інформацію про наявні адміністративні правопорушення, у тому числі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також про накладені штрафи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою надано скріншоти з мобільного застосунку «ДІЯ», які свідчать про відображення інформації щодо наявності відповідних адміністративних правопорушень.

Зазначене підтверджує, що позивачка мала реальну можливість дізнатися про наявність оскаржуваних постанов та була обізнана про них у період, значно ближчий до дати їх винесення, ніж момент звернення до суду.

Крім того, суд враховує, що позивачка сама зазначає про негативний вплив наявності адміністративних правопорушень на її право на обмін посвідчення водія без складення іспитів, що свідчить про її обізнаність щодо правових наслідків наявності таких правопорушень та зацікавленість у їх відсутності.

Отже, з огляду на викладене, позивачка мала об`єктивну можливість своєчасно вжити заходів щодо захисту своїх прав та звернутися до суду у встановлений законом строк, однак такою можливістю не скористалася.

Доводи позивачки про те, що транспортним засобом керувала інша особа - ОСОБА_2 , яка визнала факт правопорушень та сплатила штрафи, суд оцінює критично в частині обґрунтування дотримання строків звернення до суду, оскільки зазначені обставини не впливають на обов`язок позивачки своєчасно реалізувати своє право на судовий захист.

До суду із даним позовом позивачка звернулася лише у 2026 році, тобто з пропуском встановленого законом строку звернення до суду тривалістю майже один рік.

Суд зауважує та акцентує увагу на тому, що пропуск строку подачі позову такої тривалості повинен бути зумовлений поважними причинами.

Під поважними причинами варто розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, і такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Разом з тим, позивачка не навела змістовних і вагомих аргументів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які свідчать про її намір своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження існування обставин, які б об`єктивно перешкоджали їй у визначений законом строк оскаржити постанови про накладення адміністративного стягнення.

Суд зазначає, що посилання позивачки на те, що вона фактично не вчиняла правопорушення, а транспортним засобом керувала інша особа, не є обставиною, яка унеможливлювала її звернення до суду у встановлений законом строк, а свідчить про суб`єктивне сприйняття нею правових наслідків винесених постанов.

Таким чином, суб`єктивне розуміння особою своїх прав та обов`язків, незнання про порушення прав через байдужість до їх реалізації або небажання своєчасно реагувати не можуть визнаватися об`єктивними причинами, які перешкоджають зверненню до суду у встановлені процесуальним законом строки.

Тривала пасивна поведінка позивачки не свідчить про дотримання нею процесуальних строків та не може бути підставою для їх ігнорування.

Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії права на судовий захист, може бути поновлений лише у разі наявності поважних причин, які повинні мати об`єктивний та непереборний характер.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску строку звернення до адміністративного суду встановлено після відкриття провадження у справі і позивач не заявив клопотання про його поновлення, суд залишає позовну заяву без розгляду.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 5, 6, 44, 120, 122, 123, 240, 268 КАС України, суд,

у х в а л и в:

позовну заяву за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про внесення змін до постанов у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, № 5АВ 09857436 від 04.04.2025 та № 5АВ 09889838 від 06.04.2025 в частині визначення відповідальної особи - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І. Є. Зима