Рішення № 135885818, 21.04.2026, Путильський районний суд Чернівецької області

21.04.2026

Справа № 721/1032/25

Провадження 2/721/71/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Путильський районний суд Чернівецької області в складі:

Головуючого судді: Проскурняка С.П.

за участю секретаря: Помазан М.В.

розглянувши матеріали цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

В обґрунтування позову посилався на те, що 27.07.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2825340, за яким відповідач отримав позику в сумі 12000,00 грн, строк позики 30 днів, з кінцевим терміном повернення 26.08.2021 року.

29.12.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №29/12-2021, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором №2825340.

В подальшому, 10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» уклало з ТОВ «Коллект Центр» договір про відступлення прав вимоги №10-01/2023, за яким позивачем набуто право грошової вимоги до відповідача за вищезазначеним договором позики.

Таким чином ТОВ «Коллект Центр» згідно договору відступлення прав вимоги набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №2825340.

Разом з тим, зазначає, що відповідач належним чином не виконував умови вищевказаного Договору позики №2825340, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість в розмірі 44012,40 грн, з яких: 12000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32012,40 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

На основі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики №2825340 у розмірі 44012,40 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 29.10.2025 року відкрито провадження у справі та визначено, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачу надсилались копія ухвали суду про відкриття провадження у порядку спрощеного провадження, проте заяв із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду від нього не надходило.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що представник позивача в супереч вимогам ст.81 ЦПК України не надав суду доказів на підтвердження своїх доводів щодо позовної вимоги.

Судом встановлено, що 27 липня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2825340, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, який зазначений в п.9 Договору позики/а.с.38 зворотний бік/.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною 8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

За правилами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п.12 ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Відповідно до умов Договору позики позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу позику на наступних умовах: сума позики 12000,00 грн, позика надається строком на 30 днів, середньоденний розмір процентів 1,99000%.

29.12.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №29/12-2021, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором №2825340.

10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» уклало з ТОВ «Коллект Центр» договір про відступлення прав вимоги №10-01/2023, за яким позивачем набуто право грошової вимоги до відповідача за договором №2825340 від 27.07.2021 року.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 44012,40 грн/а.с.42/.

Згідно з розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором позики №2825340 від 27.07.2021 року, загальна заборгованість за невиконання умов зазначеного договору станом на день формування позовної заяви становить 44012,40 грн, з яких: 12000 грн - заборгованості за основною сумою боргу, 32012,40 грн - сума заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги/а.с.69-70/.

З приводу виконання кредитором обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів та виникнення обов`язку щодо погашення заборгованості з боку позичальника, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, згідно з вимогами статей 526, 527, 530 ЦК України банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23) міститься висновок, «що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

На підтвердження виконання обов`язку кредитора щодо переказу відповідачу коштів за договором позики №2825340 від 27 липня 2021 року позивачем не надано належних та допустимих доказів.

Наявний розрахунок заборгованості за вище наведеним договором складений самим позивачем, а тому не може бути належними та допустимим доказом, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача.

За таких обставин, позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання обов`язку щодо переказу коштів відповідачу на його рахунок за договором позики №2825340 від 27 липня 2021 року.

Отже, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеним договором позики, оскільки не надано доказів перерахування коштів на належний відповідачу розрахунковий чи картковий рахунок, а надані позивачем документи не є належними доказами на підтвердження існування у позичальника заборгованості за вказаним договором позики. У матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували правильність здійсненого кредитором розрахунку боргу відповідача.

Згідно з правовою позицією, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналогічні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 20 травня 2022 року у справі №336/4796/18 та від 30 серпня 2022 року у справі №509/2976/19.

Таким чином, враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, а також враховуючи те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кошти та неналежним чином виконував умови договору позики, а тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договоромслід відмовити.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а тому підстав для стягнення судового збору немає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4-6,76-81,95,141,247,265,353-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Коллект Центр»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», юридична адреса м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306, ЄДРПОУ:44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя: С.П. Проскурняк