Рішення № 135883210, 17.04.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/43617/25

Провадження № 2/947/878/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс»

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних

за користування грошовими коштами,

ВСТАНОВИВ:

21.11.2025 року до Київського районного суду міста Одеси, через засоби поштового зв`язку, надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за користування грошовими коштами, в якій позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за трьома відсотками річних та інфляційними втратами, нарахованими на суму невиконаного зобов`язання зі сплати стягнутої за рішенням суду заборгованості за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року, за період з квітня 2017 року по лютий 2019 року, що становить в загальному розмірі 74162,53 грн., з яких три відсотки річних становить 15318,51 грн., інфляційні втрати 58844,02 грн., з посиланням на невиконання відповідачами взятих на себе грошових зобов`язань за кредитним договором, встановлених рішенням суду, та наявність підстав для стягнення нарахувань в порядку статті 625 ЦК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою суду від 24.11.2025 року вказану позовну заяву залишено без руху.

01.12.2025 року на виконання ухвали суду представником позивача надано до суду заяву про усунення недоліків.

Дослідивши подані до суду документи, суддею встановлено, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст. 175-177 ЦПК України, позивачем виконані вимоги ухвали суду від 24.11.2025 року, підстави для залишення позовної заяви без руху або відмови у відкритті провадження, визначених у ст. 185, 186 ЦПК України, відсутні.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 12.12.2025 року, вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

У судове засідання призначене на 17.04.2026 року представник позивача не з`явився, однак від останнього надійшла до суду заява про підтримання заявлених вимог, розгляд справи за його відсутності, відсутності заперечень проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачі у судове засідання призначене на 17.04.2026 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У відповідності до відповідей, отриманих з ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області, судом встановлено, що:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак 21.02.2017 року знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 , оскільки останній не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, судом здійснювалось повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судових засідань шляхом скерування судових повісток, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, копією позовної заяви з додатками до неї, на вказану адресу зареєстрованого місця проживання, однак поштові повідомлення були повернуті до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за зазначеною адресою.

Щодо сповіщення відповідача ОСОБА_1 .

Оскільки, судом було встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до відповіді ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 , повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідач у відповідності до приписів ч.11 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленим належним чином.

Крім того, судом здійснювалось повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату, час і місце проведення судових засідань шляхом скерування судових повісток, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, копією позовної заяви з додатками до неї за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання останнього, однак уся поштова кореспонденція, яка була скерована для вручення відповідача за вказаною адресою, була також повернута до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Таким чином, відповідачі про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлені належним чином у відповідності до положень статті 128 ЦПК України, однак, у встановлений судом строк не скористались процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, про причини неявки до судового засідання суд не повідомили.

При викладених підставах, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 210 ЦПК України передбачено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Приймаючи викладене, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», ОСОБА_1 як позичальником та ОСОБА_2 як поручителем укладено договір «Автопакет» №ОД06/06/2007/840-К20.

Відповідно до пункту 1.1, якого, ОСОБА_1 надається кредит в сумі 24000,00 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3.1 Кредитного договору, за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 13,1% відсотків річних, які нараховуються банком за фактичну кількість днів у період на залишок заборгованості. Кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним -- не пізніше 18.06.2012 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань щодо погашення кредиту/кредитної лінії, сплати відсотків та інших платежів, передбачених договором, можливих штрафних санкцій, позичальник передає в заставу предмет застави, який належить заставодавцю на праві приватної власності.

Відповідно до п. 3.2.1. договору, поручитель безвідзивно та безспірно зобов`язується відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, що витікають з договору.

Також відповідно до п.п. 3.2.2. 3.2.5. договору, поручитель відповідає перед банком у тому ж об`ємі, що і позичальник. Позичальник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право банка вимагати виконання зобов`язань, вказаних у договорі, повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо. Відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов`язань, так і при невиконанні позичальником зобов`язань в цілому, поручитель відповідає перед банком за виконання зобов`язань у повному об`ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами. Банк набуває право вимагати від поручителя виконання зобов`язання, що витікає із цього договору, при умові, якщо в установлений договором строк виконання позичальником зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині, вони не будуть виконанні, а також при умові обов`язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов`язання позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині).

06 вересня 2012 року заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси, по справі №1512/3313/2012, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерціний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерціний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року в сумі 269328 гривень 28 копійок, з яких сума заборгованості за кредитом 156164 гривні 83 копійки, сума заборгованості за відсотками 52453 гривні 77 копійок, пені 41533 гривні 90 копійок, штраф 19175 гривень 76 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерціний банк «Надра» судові витрати в сумі 2693 гривні 28 копійок.

Вказане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

26.02.2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір №GL2N79746 про відступлення прав вимога, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Яною Миколаївною та зареєстрованим в реєстрі за №99, за змістом пункту 1 якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимога банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

За змістом п. 53 додатку №1 до договору №GL2N79746 про відступлення прав вимоги від 26.02.2020 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за кредитним договором «Автопакет» №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 08.04.2020 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про заміну стягувача на його правонаступника задоволено. Замінено стягувача Публічне Акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» у провадженні з примусового виконання виконавчого листа №1512/3313/2012 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №ОД 06/06/2007/840-К/20 від 19 червня 2007 року в сумі 269328 гривень 28 копійок.

Отже, ТОВ «Консалт Солюшенс» на підставі Договору №GL2N79746 про відступлення прав вимоги від 26.02.2020 року набуло право вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором «Автопакет» №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року.

Судом встановлено, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 вересня 2012 року у справі №1512/3313/2012 є чинним.

З матеріалів справи вбачається, що грошове зобов`язання в сумі 269328,28 грн., що виникло на підставі судового рішення від 06 вересня 2012 року у справі №1512/3313/2012 після набрання рішенням законної сили, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконано.

Також, з наданих позивачем до позову доказів, вбачається, що заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 22.05.2023 року у справі №947/8574/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за користування грошовими коштами задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» заборгованість у розмірі 83154 гривні 20 копійок, які складається з: 58892,52 грн. - інфляційні втрати, 24261,68 грн. - три відсотки річних за користування грошовими коштами. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судовий збір у розмірі 2684 грн. 00 коп.

З тексту заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 22.05.2023 року у справі №947/8574/23 вбачається, що вказана сума заборгованості стягнута в порядку ст. 625 ЦК України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 рішення Київського районного суду міста Одеси у справі №1512/3313/2012 від 06.09.2012 року, про стягнення заборгованості за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року у сумі 269328,28 гривень.

З наданого представником позивача розрахунку заборгованості суми трьох відсотків річних та інфляційних витрат в порядку ст. 625 ЦК України, які розраховані на суму заборгованості за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року в сумі 269328,28 грн., стягнутої за заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 06 вересня 2012 року у справі №1512/3313/2012, яке набрало законної сили, вбачається, що три відсотки річних за період з 02.04.2017 року по 22.02.2019 року становить в сумі 15318,51 грн., інфляційні втрати за період з 02.04.2017 року по 22.02.2019 року становить в сумі 58844,02 грн., що в загальному розмірі становить 74162,53 грн.

Приймаючи наявність вказаної суми заборгованості за нарахуваннями в порядку статті 625 ЦК України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За змістом положень ст.ст. 15, 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК Українизобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом положень ч. 1 ст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК Українистроком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями ст. 611 ЦК Українипередбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.

Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи викладене та досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст. 526, 527, 530, 546, 549, 550, 556, 625 ЦК України.

На підставі поданих до суду доказів вбачається, що 19 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», ОСОБА_1 як позичальником та ОСОБА_2 як поручителем укладено договір «Автопакет» №ОД06/06/2007/840-К20.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 06 вересня 2012 року по справі №1512/3313/2012, яке набрало законної сили стягнуто солідарно з стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерціний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року в сумі 269328 гривень 28 копійок, з яких сума заборгованості за кредитом 156164 гривні 83 копійки, сума заборгованості за відсотками 52453 гривні 77 копійок, пені 41533 гривні 90 копійок, штраф 19175 гривень 76 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерціний банк «Надра» судові витрати в сумі 2693 гривні 28 копійок.

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Доказів на підтвердження виконання відповідачами вищевказаного рішення, яким стягнуто суму заборгованості за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року в сумі 269328 гривень 28 копійок, до суду не надано, за наслідком чого суд вважає підтвердженими доводи сторони позивача про невиконання відповідачами вказаного рішення суду.

Також судом встановлено, що ТОВ «Консалт Солюшенс» на підставі Договору №GL2N79746 про відступлення прав вимоги від 26.02.2022 року набуло право вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року.

Таким чином, в даній справі основна вимога кредитора вже захищена судом за заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 06 вересня 2012 року по справі №1512/3313/2012, яке набрало законної сили, за яким з відповідачів солідарно стягнуто суму заборгованості, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним, також вимога не є задавненою.

Одночасно судом враховуються висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з огляду на наявність невиконаного заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 вересня 2012 року по справі №1512/3313/2012, яке набрало законної сили, яким стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року в сумі 269328 гривень 28 копійок, суд доходить до висновку про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України 3 %річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 06 вересня 2012 року по справі №1512/3313/2012, яке набрало законної сили, заборгованість за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року в сумі 269328 гривень 28 копійок, стягнута на користь банку з відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 26 січня 2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що «наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 208/42/23 (провадження № 61-9498св24).

На підставі вищевикладеного суд доходить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 3 % річних та інфляційних втрат, унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд також зазначає, що за приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) дійшла до висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Також у вказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Як указала ВеликаПалата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, з огляду на вище наведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

За наслідком чого, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливала станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі, дійшла до висновку, що оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Приймаючи викладене, судом встановлено, в даній справі позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими вимогами про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 02.04.2017 року по 22.02.2019 року.

Як вже судом зазначалось, у відповідності до наданих позивачем розрахунків заборгованості нарахувань згідно зі ст.625 ЦК України, вбачається, що три відсотки річних за період з 02.04.2017 року по 22.02.2019 року, які нараховані на суму непогашеної заборгованості за кредитним договором №ОД06/06/2007/840-К20 від 19.06.2007 року в сумі 269328,28 грн., стягнутої рішенням суду, становлять 15318,51 грн.; а сума інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України за період з 02.04.2017 року по 22.02.2019 року, нараховані на зазначену суму непогашеної заборгованості, становлять 58844,02 грн., що в загальному розмірі становить 74162,53 грн.

Надаючи оцінку вказаним розрахунком, судом у тому числі враховується, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обчисленні трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

При цьому положення статті 625 ЦК України передбачає, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, провадження № 14-241цс19, та у справі № 646/14523/15-ц, провадження № 14-591цс18 та у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 711/4585/22 (провадження № 61-8119св21).

У постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 161/13011/23 (провадження № 61-5082св24) зазначено, що разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, для розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат взяв основну заборгованість лише за тілом кредиту та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнена судовим рішенням.

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 31 липня2024 року у справі № 161/11703/22 (провадження № 61-11958св23).

Відповідачами не надано заперечень чи спростувань (у формі відповідних розрахунків) розрахунку заборгованості, як і не доведено, що невиконання зобов`язань по сплаті вказаної заборгованості сталося не з їх вини.

Судом встановлено вірність вищевказаних розрахунків, у зв`язку з чим, нараховані позивачем інфляційні втрати та три відсотки є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідачів солідарно на користь позивача.

Ухвалюючи рішення суду по справі судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню,

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи задоволення позовних вимог, у відповідності до згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню у відшкодування сплачений останнім судовий збір у загальному розмірі 3028,00 грн. в рівних частках з кожного, тобто по 1514,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1-18, 76-89, 141, 258-260, 263-265, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс (місцезнаходження: 65048, м. Одеса, вул. Італійська, 36, офіс 308) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (код ЄДРПОУ 42251700) суму трьох відсотків річних та інфляційних витрат у відповідності до положень статті 625 Цивільного Кодексу України, нарахованих за період з 02.04.2017 року по 22.02.2019 року на суму заборгованості за кредитним договором №ОД/06/06/2007/840-К/20 від 19.06.2007 року в сумі 269328 гривень 28 копійок стягнутої заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06.09.2012 року по справі № 1512/3313/2012, у загальному розмірі 74162 (сімдесят чотири тисячі сто шістдесят дві) гривні 53 (п`ятдесят три) копійки, яка складається з: суми нарахувань трьох відсотків річних на кредитну заборгованість 15318 (п`ятнадцять тисяч триста вісімнадцять) гривень 51 (п`ятдесят одна) копійка, суми нарахувань інфляційних втрат на кредитну заборгованість 58844 (п`ятдесят вісім тисяч вісімсот сорок чотири) гривні 02 (дві) копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (код ЄДРПОУ 42251700) у відшкодування витрат зі сплати судового збору 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (код ЄДРПОУ 42251700) у відшкодування витрат зі сплати судового збору 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень 00 (нуль) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс рішення суду складено 21.04.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко