Рішення № 135878931, 21.04.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1239/26

пр.№ 2/464/1599/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:

головуючої судді - БЕСПАЛЬОК О.А.,

секретар судових засідань БРИНОШ А.Я.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «КРЕДИТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «ФК «Кредит - капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з нього заборгованість за кредитним договором №8826717 від 31 січня 2024 року у розмірі 16974 грн. та понесені судові витрати, а саме, судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп. та 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивує тим, що 31 січня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №8826717, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит в сумі 5000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повернути кредит. Однак, зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 16974 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5000 грн., прострочена заборгованість за процентами становить 11379 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 595 грн. 28 травня 2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги №106-МЛ. Згідно вказаного договору, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі й до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором №8826717 від 31 січня 2024 року. Добровільно відповідач кредитну заборгованість не погашає, а тому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму зазначеної заборгованості за кредитним договором.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просить про розгляд справи за відсутності представника, проти заочного розгляду справи не заперечує, позов підтримує в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, причин неявки не повідомив та не подав відзив на позовну заяву, а тому відповідно до ст.280 ЦПК України, за згодою позивача, судом здійснено заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою сторін відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

02 березня 2026 року ухвалою суду дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено до судового розгляду на 23 березня 2026 року. Витребувано за клопотанням позивача у АТ «Універсал банк» інформацію про надходження на рахунок відповідача грошових коштів в розмірі 5000 грн.

Ухвалою суду від 23 березня 2026 року розгляд справи відкладено на 06 квітня 2026 року, у зв`язку з неявкою відповідача та не надходженням витребуваної інформації.

27 березня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь банку, що за наданими даними картки не вдалося визначити отримувача картки.

Ухвалою суду від 06 квітня 2026 року розгляд справи відкладено на 21 квітня 2026 року, повідомлено позивача про отриману відповідь та надано можливість уточнити необхідні відомості для витребування доказів.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 31 січня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір №8826717 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Відповідно до п.1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5000 грн., кредит надається строком на 104 дні з 31 січня 2024 року.

Пунктом 2 договору визначено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок НОМЕР_1 .

28 травня 2024 року ТОВ «Мілоан» та позивач уклали договір відступлення прав вимоги №106-МЛ згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №8826717 від 31 січня 2024 року.

Згідно договору факторингу ТОВ «Мілоан» передає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а позивач приймає належні грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між клієнтом і боржниками.

Тому згідно договору, ТОВ «Мілоан» відступив ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги за укладеним кредитним договором згідно реєстру боржників.

Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень частини першої статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)

При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не можу ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами. (ч.2 ст.58, ст.59 Цивільного процесуального кодексу України)

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13).

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Варто звернути увагу, що засади доказування у цивільному судочинстві свідчать, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно із ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17 зазначив, що «в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем суд має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.»

За своєю сутністю кредитний договір є позикою, а відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже зобов`язання позичальника з повернення кредиту виникає не з моменту підписання кредитного договору, а з моменту отримання кредитних коштів. Видача кредиту має бути підтверджена належними доказами. За відсутності доказів на підтвердження факту передання позичальнику кредитних коштів суд не має правових підстав задовольняти позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості.

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанови Верховного суду від 20 листопада 2024 року у справі №243/7840/15, від 21 лютого 2024 року у справі №415/160/17).

У постанові від 22 вересня 2021 року у справі №463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Разом з цим, звертаючись з позовною заявою, позивач просив витребувати інформацію від Монобанк, емітент АТ «Універсал банк» інформацію щодо надходження на рахунок банківської картки НОМЕР_1 , кредитних коштів в розмірі 5000 грн. відповідно до кредитного договору.

27 березня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь, де АТ «Універсал банк» зазначив, що за даними картки не вдалось визначити отримувача картки, просили надати повний номер картки отримувача.

Повний номер картки отримувача в матеріалах справи відсутній, інші клопотання від ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до суду не надходили.

Згідно з ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином позивач не довів, що він виконав свої зобов`язання в частині надання коштів позичальнику.

Аналізуючи у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні будь - які докази надання відповідачу грошових коштів у розмірі визначених кредитними договорами, що б свідчило про належне виконання кредитором своїх зобов`язань за кредитним договором, наданий позивачем розрахунок заборгованості, та інші додані до матеріалів справи документи, не є первинним документом у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та не свідчить про видачу відповідачу грошових коштів, які зазначені в кредитному договорі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «ФК «Кредит-капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №8826717 від 31 січня 2024 року у розмірі 16974 грн. є необґрунтованим, та таким, що не підлягає до задоволення.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 247, 263-265, 280 - 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «КРЕДИТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №8826717 від 31 січня 2024 року у розмірі 16974 грн. відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ Оксана БЕСПАЛЬОК