Рішення № 135869319, 20.04.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3070/26

Справа №754/21065/25

РІШЕННЯ

Іменем України

20 квітня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретаря судового засідання Юхименко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: Київське міжрегіональне управління Міністерства Юстиції України про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом до Київської міської ради, третя особа: Київське міжрегіональне управління Міністерства Юстиції України про визнання за неповнолітньою ОСОБА_2 права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_3 є рідним дядьком неповнолітньої ОСОБА_2 , однак за життя не оформив своє право власності в порядку спадкування на частину спірної квартири, а тому у видачі свідоцтва було відмовлено у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру. Таким чином позивачка вимушена звернутись до суду з вказаним позовом з метою захисту прав неповнолітньої дитини.

Ухвалою судді від 24.12.2025 року було відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні. Одночасно було витребувано від 15-тої Київська державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи №1175/2024 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 відкритої 11.11.2024 року.

23.01.2026 на адресу суду надійшла витребувана від 15-тої Київська державної нотаріальної контори належним чином засвідчена копія спадкової справи №1175/2024.

28.01.2026 та 03.02.2026 від представника Київської міської ради - І.В.Горбачова до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що згідно статей 5,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. №280/97-ВР Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду м. Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування. Представником зауважено, що позовні вимоги відповідачем не визнаються у повному обсязі з тих підстав, що позивачкою при зверненні до суду з вказаним позовом не надано суду доказів переходу правового статусу спірного нерухомого майна з кооперативної до приватної власності. Відтак, якщо не відбулось такого переходу, то кооперативне майно не можу бети передано у спадкування, що свідчить про порушення позивачкою процедури набуття права власності на спірне майно. Просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та здійснювати розгляд справи за відсутності їх представника.

02.02.2026 від позивачки до суду надійшла відповідь на відзив, згідно з якою категорично заперечували проти доводів представника відповідача та просили суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 26.02.2026 було закрито підготовчий розгляд справи та призначено в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні встановивши загальний порядок дослідження доказів.

У судовому засіданні позивачка та її представниця - адвокатка Нікіпєлова І.І. позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник третьої особи: Київське міжрегіональне управління Міністерства Юстиції України в судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

За таких обставин, суд вважав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності їх представника.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частини 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, вислухавши пояснення позивачки та її представниці, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 була надана на підставі ордеру, виданого Виконкомом Київської міськради народніх депутатів 24.7.1984 року діду, неповнолітньої спадкоємиці ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на сім`ю з 3-х осіб: ОСОБА_4 , його дружину ОСОБА_5 (бабу), та їх сина ОСОБА_6 (батька).

Відповідно до статті 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Стаття 15 Закону «Про власність» № 697 XII ( в редакції 1995 р.) визначала, що член житлового, житлово-будівельного, даного, гаражного чи іншого кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж та іншу будівлю або приміщення, набуває право власності на це майно.

Частина 3 ст.384 Цивільного Кодексу України передбачає, що « у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає власником.» ст. 19-1 Закону України «Про кооперацію» передбачає: « член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу чи іншого відповідного кооперативу - і розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна..»

Згідно з довідкою ЖБК «Арсеналець» від 15.10.2025 р. за №16: « померлий ОСОБА_4 був членом ЖБК « Арсеналець 22» на підставі рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 21 березня 1984 р. № 299 та був власником кооперативної квартири АДРЕСА_2 . Сума пайового внеску за квартиру в розмірі 7131,00 крб. сплачена в 1992 р. у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення.».

Спадкодавець, рідний дядько спадкоємиці, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , був прописаний і проживав в спірній квартирі до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За змістом частин четвертої, п`ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Разом із тим за змістом статті 524 ЦК УРСР (у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529-535 ЦК УРСР. Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов`язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Статтею 548 ЦК України установлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі змістом статті 549 ЦК України визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

На день смерті батька - ОСОБА_3 був зареєстрованим та проживав разом з ним в квартирі АДРЕСА_1 та відповідно продовжував жити в цій квартирі, користуватися нею та всіма решта речами, тобто спадковим майном.

Такі дії вказують на те, що ОСОБА_3 вступив в управління та володіння спадковим майном, тобто фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР (1963 року).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, Серія НОМЕР_1 від 09.10.2024, виданим Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

На час смерті спадкодавця ОСОБА_3 , неповнолітня спадкоємиця ОСОБА_2 проживала і була зареєстрована в спірній квартирі разом з померлим.

Позивачка - мати неповнолітньої ОСОБА_2 , проживала разом з донькою за адресою спірної квартири, доглянула хворого ОСОБА_3 і займалась його похованням.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько, на той час малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_6 . Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді частини спірної квартири. Позивач, в інтересах дочки після відмови нотаріуса видати свідоцтво про право власності в порядку спадкування, оскільки не було надано правовстановлюючого документу на квартиру, звернулась до суду про визнання права власності на частину квартири за ОСОБА_7 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року було задоволено позов та визнано за ОСОБА_7 , 2011 року народження право власності в порядку спадкування за законом на частину квартири АДРЕСА_1 , після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 ..

Вказане рішення суду набрало законної сили та за малолітньою було зареєстровано право власності.

ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_8 (мати ОСОБА_3 ), що підтверджується Свідоцтвом про смерть, Серія НОМЕР_2 від 229.12.2014, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві.

Як вбачається із дослідженої в судовому засіданні копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , позивачка яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась до 15 Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ..

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади неповнолітня ОСОБА_2 з 17.05.2011року та по теперішній час зареєстрована та проживає за адресою спірної квартири АДРЕСА_1 .

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що за неповнолітньою ОСОБА_3 зареєстровано право власності на частину спірної квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог ст.1216 Цивільного Кодексу України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи яка померла до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з вимогами ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою ст.1268 ЦК України установлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 4 ст. 1268 Цивільного Кодексу України визначено, що малолітня , неповнолітня, недієздатна особа цивільна дієздатність якої обмежена, вважається такими що прийняли спадщину, крім випадків встановлених частинами другою-четвертою ст.1273 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 1269 Цивільного Кодексу України передбачено, що заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки, (усиновлювачі), опікун.

Таким чином, неповнолітня ОСОБА_2 згідно закону прийняла спадщину після смерті рідного дядька ОСОБА_3 , її мати, позивачка у справі, в інтересах неповнолітньої доньки звернулась з заявою до нотаріуса, однак у зв`язку з відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно, нотаріус своєю постановою відмовив в видачі свідоцтва про право на спадщину.

Право власності набувається на підставах, які не заборонені законом.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України « про спадкову практику у справах про спадкування» від 30.5.2008 р.№7 передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з висновками, зробленими в Постановах КЦС Верховного Суду від 30.10.2019 р. в справі 289/1818/16- ц та від 30.7.2024 р. в справі № 587,1547/21, відсутність у померлої особи свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно не позбавляє спадкоємців права на спадщину.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, такий захист здійснюється у спосіб, передбачений у частині другій статті 16 ЦК України.

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що відповідно до вимог закону неповнолітня ОСОБА_3 належним чином прийняла спадщину після смерті свого дядька - ОСОБА_3 , однак у зв`язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на спадкове майно позбавлена можливості оформити на це майно право власності, що унеможливлює в повній мірі володіти та користуватись ним.

Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на вказане майно.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, про задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на частину квартири АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст..с. 16, 317, 319, 321, 328, 392, 1216, 1217, 1218, 1261, 1268, 1270 ЦК України, ст..ст. 2, 3, 4, 10, 12, 76-81, 89, 133, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: Київське міжрегіональне управління Міністерства Юстиції України про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на частину квартири АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані позивачки: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП - НОМЕР_4 .

Дані відповідача: Київська міська рада, ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36.

Дані третьої особи: Київське міжрегіональне управління Міністерства Юстиції України, ЄДРПОУ 43315602, місцезнаходження: м. Київ, пров. Музейний, 2-Д.

Повний текст рішення суду виготовлено 21.04.2026.

Суддя: Т.А.Зотько