Рішення № 135868579, 21.04.2026, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/797/26

Провадження № 2/715/448/26

ЗАОЧНЕ РIШЕННЯ

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 року селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Маковійчук Ю.В.

секретар судового засідання Затолошна Р.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», товариство) звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 6082065, відповідно до умов якого Відповідачці було надано грошові кошти (далі кредит) у розмірі 5000 грн. на умовах визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язалася повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений Договором.

На підставі договору відступлення прав вимоги від 29.07.2024 року ТОВ «Мілоан» відступило позивачеві за плату право вимоги до відповідача за кредитним договором.

Посилається на те, що відповідачка не виконала зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 17295,50 грн., яка складається з 45000 грн. простроченої заборгованості за сумою кредиту, 11945,50 грн. простроченої заборгованості за сумою відсотків, 850 грн. простроченої заборгованості за комісією.

Враховуючи вищевикладене ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило суд стягнути з відповідача на свою користь 17295,50 грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати, зокрема 2662,40 грн. сплаченого судового збору та 8000 грн. витрат на правову допомогу.

В судове засідання представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» не з`явився, однак надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задовольнити і справу розглянути у відсутності їх представника.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, про причину своєї неявки суд не повідомила та не просила справу слуханням відкласти, відзиву на адресу суду від неї не надходило. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до положень статті 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 2 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 01.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 6082065, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надав відповідачу кредиту в розмірі 5000,00 грн. строком на 105 днів з 01.03.2024 року до 14.06.2024 року, зі сплатою процентів за користування кредитом.

ТОВ «Мілоан» виконав свої зобов`язання, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 5000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 124388156 від 01.03.2025 року.

28.03.2024 року відповідачка здійснила платежі по кредитному договору, зокрема, 500 грн. сплата за комісією, 500 грн. проценти за користування кредиту, 500 грн. сплата тіла кредиту.

29.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 108-МЛ, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги відносно боржників ТОВ «Мілоан», у тому числі відносно відповідачки. Внаслідок цього ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги № 108-МЛ від 29.07.2024 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 17295,50 грн., із яких 4500 грн. сума заборгованості за сумою кредиту, 11945,50 грн. сума заборгованості за простроченими відсотками, 850 грн. сума заборгованості за комісією.

Отже, встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку із чим виникла заборгованість. На думку суду заборгованість за тілом кредиту в сумі 4500 грн. підлягає стягненню з відповідачки в повному розмірі, оскільки вона отримала кредитні кошти, не повернула, а тому зобов`язана їх повернути повністю.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, суд виходить із наступного.

Так, п. 1.5.2 договору передбачено, що проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 1575 грн, які нараховуються за ставкою 2,10 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом протягом поточного періоду.

Відповідно до п. 1.5.3 договору проценти за користування кредитом протягом поточного періоду становлять 10350,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,30 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом протягом поточного періоду.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року доповнено пунктом 17 розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016.

Відповідно до п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Ураховуючи, що закон № 3498-IX від 22.11.2023 набрав чинності 24.12.2023, то: - із 24.12.2023 по 21.04.2024 (протягом перших 120 днів) максимальний розмір денної процентної ставки за користування кредитними коштами не може перевищувати - 2,5 %; - із 22.04.2024 по 19.08.2024 (протягом наступних 120 днів) розмір денної процентної ставки за користування кредитними коштами не може перевищувати 1,5 %.

Починаючи з 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1,5 % (ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Позивачем нараховано відсотки за період дії договору з 01.03.2024 року по 14.06.2024, тобто в період дії п. 17 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону «Про споживче кредитування» без врахуванням його обмежень. При цьому із розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховуються відсотки і після закінчення строку дії договору з 15.06.2024 року по 29.06.2026 року, доді як кредитним договором п. 1.4 чітко встановлено, що останній день строку кредитування 14.06.2024 року, а тому законодавчо передбачених підстав для нарахування відсотків поза межами строку кредитування немає.

На думку суду заборгованість відповідачки за відсотками наступна:

- з 01.03.24 по 16.03.24 р. (15 днів відсотки згідно п. 1.5.2): 5000х15х2,10% =1575 грн.

- з 17.03.24 по 28.03.24р. (12 днів відсотки згідно п. 1.5.3): 5000х12х2,3% = 1380 грн.

- з 29.03.24 по 12.04.24 р. (15 днів пільгових після пролонгації, відсотки згідно п. 1.5.2): 4500х15х2,10 = 1417,50 грн.

- з 13.04.24 по 21.04.24 р. (9 днів відсотки згідно п. 1.5.3): 4500х9х2,3% = 931,50 грн.

- з 22.04.24 по 14.06.24 р. (54 дні відсотки відповідно до вимог Закону 1,5%): 4500х54х1,5% = 3645 грн.

Отже, відсотки за кредитним договором становлять 8810,50 грн., а заборгованість відповідачки за відсотками за кредитним договором 8 310,50 грн. (8810,50 грн. 500 грн. (сплачених 28.03.2024 року)).

Щодо стягнення заборгованості за комісією.

Відповідно до частини третьої статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті1, статті11, частини восьмої статті18, частини третьої статті22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України(справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті1, статті11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

На підставі частини шостої статті 12Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Пунктом 1.5.1 договору укладеного між сторонами передбачено комісію в розмірі 17 % від суми кредиту одноразово з моменту видачі кредиту. Разом з тим, виходячи із вищенаведеного, в тому числі, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку (при цьому в самому договорі не обумовлено перелік послуг, за які нараховується така комісія) тому позовна вимога про стягнення комісії в сумі 850,00 грн. є необґрунтованою.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що заборгованість відповідачки перед позивачем становить 12810,50 грн., в тому числі 4500 грн. - тіло кредиту, 8310,50 грн. відсотки.

Суд зазначає, що надані представником позивача документи є належними, тому заявлені витрати на правничу допомогу підлягають до задоволення пропорційно до задоволених вимог, а саме у розмірі 5920 грн. (74%).

При цьому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2662,40 грн., оскільки вказаний розмір судового збору сплачений позивачем є мінімально визначеним за законом.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_2 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) заборгованість за кредитним договором № 6082065 від 01.03.2024 року, в сумі: 12 810 (дванадцять тисяч вісімсот десять) гривень 50 копійок, витрати зі сплати судового збору у сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривень, 40 копійок та 5920 (п`ять тисяч дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя