Рішення № 135867330, 16.04.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/24545/25

Провадження № 2/638/4238/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

представника позивача Коваля А.П.,

представника відповідача Князєва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Артемівські зорі» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю-

встановив:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівські зорі» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю.

В обґрунтування позову, з урахуванням уточнень до нього, зазначає, що 30.10.2006 року між сторонами було укладено договір оренди землі, зареєстрований у Печенізькому районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.03.2007 року за №040770100220. Відповідно до умов Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 6,045 га, кадастровий номер 6324680500:04:001:0069, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 846156363246, нормативною грошовою оцінкою 68 275,85 грн., сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Артемівської сільської ради Чугуївського району Печенізької територіальної громади Харківської області, строк дії Договору 5 років. Відповідно до умов Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 1,2% грошової оцінки земельної ділянки в сумі 819,31 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється автоматично і індексується відповідно до офіційно встановленого індексу інфляції. Орендна плата вноситься протягом року, але не пізніше 20 числа останнього в звітному році місяця. Згідно Договору орендар зобов`язаний сплачувати земельний податок. Дія договору припиняється у разі, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок його невиконання другою стороною. Відповідно до Додаткової угоди №1 від 31.01.2016 року до Договору оренди землі від 30.10.2006 року до вказаного Договору внесено зміни, зокрема, визначено строк дії договору до 31.12.2030 року та плату у розмірі 5,5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 10 330 гривень 68 копійок. Інші умови Договору залишено без змін. Відповідно до даних Реєстру Додаткова угода №1 зареєстрована за №13210311 від 07.02.2016 року.

Вказує, що всупереч умов укладеного Договору відповідач не сплатив позивачу орендну плату за 2022-2025 роки, про причини несплати у встановленому порядку не повідомив, доказів неможливості виконання основного зобов`язання не надав. Крім того, враховуючи систематичне порушення умов оренди земельної ділянки, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.12.2024 року, зміненого постановою Харківського апеляційного суду від 15.10.2025 року договір оренди земельної ділянки площею 6,045 га, кадастровий номер 6324680500:04:001:0069, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 846156363246, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Артемівські зорі» розірвано. Зазначає, що судом апеляційної інстанції встановлено порушення відповідачем умов оплати орендної плати з 2016-2023 роки та надано розрахунок суми заборгованості, на підставі якого позивачем здійснено розрахунок заборгованості за 2022-2025 роки.

З урахуванням викладеного просить суд: стягнути із ТОВ «Артемівські зорі» заборгованість за 2022 рік у розмірі 21949,51 грн. та інфляційні втрати 5798,47 грн., разом 27717,98 грн; заборгованість за 2023 рік у розмірі 10522,35 грн., інфляційні втрати 2122,50 грн., пеня 2847,57 грн., разом 15492,42 грн.; заборгованість за 2024 рік у розмірі 898,20 грн., інфляційні втрати 65,70 грн., пеня 123,66 грн., разом 1087,56 грн.; заборгованість за 2025 рік у розмірі 27723,31 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 10.12.2025 року відкрито спрощене позовне провадження із викликом сторін у судове засідання.

26.12.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він категорично заперечував проти задоволення позовних вимог виходячи з наступного. Так, представником відповідача не заперечується факт укладання договору оренди земельної ділянки площею 6,045 га, кадастровий номер 6324680500:04:001:0069, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 846156363246 та розірвання його в подальшому у судовому порядку. Натомість відповідач не погоджується із правильністю обрахованої суми заборгованості, вказує, що позивач самовільно збільшив індекс інфляції та не обрахував суму податків, які ТОВ «Артемівські зорі» повинно сплатити до бюджету. Також заперечував відносно збільшення базової ставки орендної плати внаслідок застосування індексації та вважав, що такі дії є нічим інакшим як зміна орендної плати, встановленої договором. З наданих розрахунків, вказує, що станом на 2024 рік жодних боргів зі сплати орендної плати перед ОСОБА_1 не має.

12.01.2026 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, в якому останні ще раз наголосив на правомірності здійсненого ним розрахунку суми заборгованості з орендної плати за 2022-2025 роки та просив задовольнити позов.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 24.02.2026 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про перехід із спрощеного позовного провадження до загального.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволенні позовних з підстав, викладених у відзиві. Крім того, вказав, що стягнення за 2025 рік виходить за межі позовної давності.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов наступного.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 30 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артемівські Зорі» (Орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Артемівські Зорі» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,045 га кадастровий номер 6324680500:04:001:0069, яка розташована на території Артемівської сільської ради, строком на 5 років, з орендною платою у розмірі 1,2% від грошової оцінки земельної ділянки. Зазначений Договір зареєстрований у Печенізькому районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.03.2007 року за №040770100220.

В подальшому 31.01.2016 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору оренди землі від 30.10.2006 року, відповідно до умов якого до Договору оренди землі від 30.10.2006 року внесено наступні зміни:

-пункт 1 викладено у наступній редакції: «Орендодавець надає земельну ділянку, яка належить йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ІІ-ХР №037209 від 23.08.2001 року та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 23.08.2001 року за №63, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Артемівської сільської ради, та має кадастровий номер 6324680500:04:001:0069»;

-пункт 6 викладено у наступній редакції: «Договір діє до 31 грудня 2030 року з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 45 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір подовжити його дію. При відсутності письмових заперечень від Орендодавця, Договір підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором. Письмове заперечення здійснюється Орендодавцем листом-повідомленням за 30 днів до закінчення строку дії Договору. Або у разі, якщо Орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень від Орендодавця протягом наступного календарного місяця, після закінчення строку дії Договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором»;

-пункт 7 викладено у наступній редакції: «Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у розмірі 5,5% грошової оцінки земельної ділянки в сумі 10 330,58 грн. За домовленістю сторін орендна плата може сплачуватися у натуральній формі або відробітковій формі по діючим цінам на продукцію, роботи та послуги. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними документами».

Інші умови договору сторони залишили без змін. Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору оренди землі від 30.10.2006 року

Приватним нотаріусом Печенізького районного нотаріального округу Кормілець М.П. вказана Додаткова угода №1 до договору оренди землі від 30.10.2006 року зареєстрована у Державному реєстрі на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28189371 від 11.02.2016 року та за ТОВ «Артемівські Зорі» було зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 6,0450 га строком дії до 31.12.2030 року з оплатою орендної плати у розмірі 5,5% грошової оцінки земельної ділянки в сумі 10 330,68 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2024 року, зміненого постановою Харківського апеляційного суду від 15.10.2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений 30 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Артемівські Зорі», зареєстрований у Печенізькому районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.03.2007 року за №040770100220 щодо оренди земельної ділянки площею 6,045 га, кадастровий номер 6324680500:04:001:0069, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 846156363246, яка знаходиться на території Артемівської сільської ради Чугуївського району Печенізької територіальної громади Харківської області та укладену між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Артемівські Зорі» Додаткову угоду №1 від 31.01.2016 року, номер запису про інше речове право 13210311, до вказаного Договору оренди землі від 30.10.2006 року.

Питання стосовно стягнення заборгованості по орендній платі у цивільній справі №638/7977/24 позивачем на ставилось.

З досліджених судом доказів та встановлених на їх підставі обставин вбачається, що між сторонами склалися правовідносини з приводу стягнення орендної плати, які підлягають вирішенню на підставі Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Земельного кодексу України (далі ЗК України) та Закону України «Про оренду землі».

Суд оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, дослідивши аргументи сторін по матеріалам справи, і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про орендну землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України.

Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про орендну землі».

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про орендну землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Отже, положення зазначеної статті передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Одночасно із цим, при обрахуванні суми заборгованості за оренду земельної ділянки, судом враховані обставини, встановлені рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.12.2024 року, зміненого в частині мотивів постановою Харківського апеляційного суду від 15.10.2025 року у справі №638/7977/24.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, за загальним правилом індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки (див. п.55 постанови Верховного Суду від 16 березня 2020 року по справі 922/1658/19).

Як вбачається з офіційного сайту Міністерства Фінансів України сукупний індекс інфляції за спірний період з 2016 по 2021 рік становить:

2016 рік 112,4%; 2017 рік 113,7%; 2018 рік 109,8%; 2019 рік 104,1%; 2020 рік 105,0%;

2021 рік 110%; 2022 рік 126,6%; 2023 рік 105,1%.

Згідно наданих ТОВ «Артемівські зорі» відомостей на виплату грошей, ОСОБА_1 у період з 2016 по 2023 рік було виплачено 91645,60 грн., з яких:

За 2016 рік- 6204 грн., згідно відомісті від 03.10.2016 (а.с. 76);

За 2017 рік- 8948,20 грн., з яких: 6788,20 грн. (відомість від 2017р., а.с. 60); 20, грн. (відомість від 2017р., а.с.61) ; 220, 00 грн. (відомість від 22 листопада 2017р., а.с. 62); 1700 грн. (відомість від 22 березня 2017р., а.с. 63); 220, 00 грн. (відомість від 2017р., а.с. 64);

За 2018 рік- 9730 грн., з яких: 250,00 грн. (відомість від 23 листопада 2018р., а.с. 66); 90,00 грн. (відомість від 22 лютого 2019р., а.с. 67); 9390,00 грн. (відомість від 28 лютого 2018р., а.с. 68);

За 2019 рік- 16071,80 грн., з яких: 10050,00 грн. (відомість від 17 грудня 2019р., а.с. 69); 6021,80 грн. (відомість від 23 січня 2020р., а.с. 70);

За 2020 рік- 19341,80 грн. , з яких: 10051,80 грн. (відомість від 05 жовтня 2020р., а.с. 71); 9290,00 грн. (відомість від 18 січня 2021р., а.с. 72);

За 2021 рік- 21000 грн. , з яких 10051,80 грн. (відомість за січень 2021р., а.с. 73); 10948,20 грн. (відомість за січень 2021р., а.с. 74);

За 2023 рік- 10100 грн., згідно відомісті від січня 2023р. (а.с. 75).

Інших доказів сплати орендної плати матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що у певні періоди, зокрема у 2019, 2020 і 2021 роках відповідач вносив більші суми, ніж нараховано у поточному році, тим самим погашав заборгованість за минулі періоди. Однак, заборгованість у повному обсязі так остаточно погашена і не була.

Визначаючи розмір орендної плати, яка підлягала сплаті, та розмір заборгованості суд апеляційної інстанції виходить із наступного розрахунку.

РікПідлягало сплаті з урахуванням індексаціїСплаченоЗаборгованість накопичувальним підсумком201610330,68х111,8%= 11550,37620411550,37-6204=5346,37201711550,37х 113,7%= 13132,778948,25346,37+13132,77-8948,2= 9530,94201813132,77х109,8%= 14419,7897309530,94+14419,78-9730=14220,72201914419,78х104,1%= 15010,9916071,814220,72+15010,99-16071,8=13159,91202015010,99х105,0%= 15761,5319341,813159,91+15761,53-19341,8=9579,64202115761,53х110%=17337,69210009579,64+17337,69-21000= 5917,332022177337,69х126,6%= 21949,51--202321949,51х105,1%= 23068,93101005917,33+23068,93-10100= 18886,24

Такий підхід до визначення розміру заборгованості орендної плати з урахуванням індексів інфляції узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 лютого 2025 року в справі №925/457/23.

Отже, з викладеного вбачається, що відповідачем систематично сплачувалась орендна плата за період з 2016-2021 року та за 2023 рік включно не в повному обсязі, що свідчить про неналежне виконання останнім умов договору оренди з виплати орендної плати, у зв`язку з чим позивач значною мірою позбавилась того, на що розраховувала при укладенні договору.

У відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приймає розрахунок заборгованості представника позивача в частині визначення суми орендної плати з урахуванням індексації за 2022- 2025 роки, оскільки індексація проведена у відповідності до законодавства, однак вважає, що вимога в частині стягнення заборгованості за 2022 рік та інфляційних витрат задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Так, статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

У зв`язку із запровадженням на території України Указом Президента України № 64 від 24 лютого 2022 року воєнного стану, Торгово-промисловою палатою України (далі - ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Отже, орендар повинен довести факт, що він опинився в ситуації неможливості виконання договірних зобов`язань, або ж виконання договірних зобов`язань внаслідок військової агресії було практично неможливим (через активні воєнні дії, тимчасову окупацію засміченням вибухонебезпечними предметами земельної ділянки, що є предметом договору), це допоможе уникнути відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до системного аналізу глави 58 ЦК України оренда земельної ділянки є різновидом найму майна, а тому загальні положення про найм (оренду) застосовуються до регулювання відносин з найму (оренди) земельної ділянки, якщо інші правила не передбачено спеціальним Законом. Положення Закону України «Про оренду землі» не забороняють застосування до відносин з оренди землі наведених загальних положень, викладених в статті 762 ЦК України (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц (провадження № 61-304св17)).

Згідно з положеннями частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У пунктах 6.8-6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) зазначено, що норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1364, якою визначено механізм формування єдиного переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Актуальний перелік таких територій затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28 лютого 2025 року "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", згідно якого с. Артемівка, Печенізької селищної територіальної громади, на території якого розташована спірна земельна ділянка з 24 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року належало до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Також, судовим рішенням по справі 638/7977/24 встановлено наступні обставини:

«Відповідно до наказу ТОВ «Артемівські зорі» від 25 лютого 2022 року №2502-22, з 25 лютого 2022 року ТОВ «Артемівські зорі» було оголошено простій і зупинено до звільнення територій товариства від окупації.

Розпорядженням Печенізької селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області від 20 листопада 2023 року ТОВ «Артемівські зорі» були надані пільги зі сплати земельного податку та мінімального податкового зобов`язання за 2022 рік, в тому числі щодо спірної земельної ділянки.

З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку, що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем доведено факт неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин, а саме через перебування спірної земельної ділянки в зоні активних бойових дій в період з 24 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року, тому орендар значною мірою був позбавлений можливості використовувати спірні земельні ділянки для отримання доходів, в 2022 році орендар не провів посівної кампанії та кампанії щодо збору врожаю».

Зважаючи на вище перелічені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено факт наявності обставин, що в свою чергу тягнуть за собою застосування положень ч.6 ст. 762 ЦК України.

Що стосується розрахунку представником позивача заборгованості за 2025 рік, суд зазначає наступне.

У заяві про збільшення позовних вимог, прийнятої судом, представник позивача просить суд стягнути з відповідача заборгованість за 2025 рік до 31.10.2025 року (місяця коли договір оренди земельної ділянки було розірвано) у розмірі 27723,31 грн. зазначаючи наступний розрахунок: сума індексованої заборгованості за 2024 рік (25837,20) х 1,073 = 27723,31 грн. Однак до вказаної суми входить і листопад і грудень 2025 року, що є неправомірним з огляду на дату розірвання договору оренди земельної ділянки.

Тому суд вважає, що заборгованість за 2025 рік становить 23102,76 грн. (сума індексованої заборгованості за 2024 рік (25837,20) х 1,073 = 27723,31 грн. (за весь 2025 рік); 27723,31 /12 місяців х 10 місяців = 23102,76 грн.

Із застосуванням інфляційних втрат та пені до заборгованості за 2023-2024 роки суд також погоджується, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Що стосується заяви представника відповідач про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність визначається як строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого цивільного права чи інтересу шляхом подачі позовної заяви до суду.

Цивільний кодекс України розмежовує загальну позовну давність (ст. 257 Кодексу) та спеціальну позовну давність для окремих вимог (ст. 258 Кодексу).

Кодексом визначено правила щодо початку перебігу позовної давності, її обчислення, зупинення та переривання. Початок перебігу строку позовної давності пов`язаний з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Спеціальні приписи щодо визначення початку позовної давності в певних правовідносинах закріплено в ст. 261 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється у разі настання надзвичайної або невідворотної за певних умов події (непереборної сили), що перешкоджає пред`явленню позову; відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

За наявності вказаних обставин перебіг позовної давності зупиняється автоматично в силу норми закону на весь час їх існування. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Так відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який набув чинності 02.04.2020, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин, який послідовно продовжувався до 31.06.2023 року постановами КМУ:

від 11.03.2020 року № 211 з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року;

від 20.05.2020 № 392- з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року;

від 22.07.2020 № 641- з 1 серпня 2020 року до 19 грудня 2020 року;

від 09.12.2020 № 1236 з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року.

До того ж відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (дата набрання чинності цього пункту 17.03.2022 року) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З огляду на вищевказане, період заявлений позивачем для стягнення заборгованості за орендною платою входить у межі строку позовної давності.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд на підставі ст.13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Положеннями ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог знайшли часткове своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про частковое задоволення позову.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 667,35 грн. (39682,74 х 1211,20 : 72021,27 = 867,45).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Артемівські зорі» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Артемівські зорі»на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за землю за період з 01.01.2023 року по 31.10.2025 року в загальному розмірі 39682 (тридцять дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дві) гривні 74 копійки.

Стягнути з ТОВ «Артемівські зорі»на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 667 (шістсот шістдесят сім) гривень 35 копійок.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 21.04.2026 року.

Головуючий суддя: