Рішення № 135865502, 26.01.2026, Таращанський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 379/2101/25

Провадження № 2/379/131/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

26 січня 2026 рокум.Тараща

Таращанський районний суд Київської області в складі

головуючого судді - Невгада О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бакал О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»» звернувся до суду через представника Какун А.С. за допомогою засобів поштового зв`язку з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2467504404 від 12.03.2020 у розмірі 31 290,00 грн., з яких: 14000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 17290,00 грн. сума заборгованості за відсотками та понесені судові витрати у розмірі 3028,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені по справі позовні вимоги представник позивача зазначив, що 12.03.2020 р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2467504404. 28.11.2018 р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Талон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, у відповідності до умов якого до ТОВ «Талон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 2467504404. 20.10.2022 між ТОВ «Талон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська Агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №20102022, у відповідності до умов якого ТОВ «Талон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська Агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська Агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Талон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі прав вимоги. Відповідно до Реєстру права вимоги №1 від 21.10.2022 р. до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022, ТОВ «ФК «Європейська Агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 31 290,00 грн., з яких: 14000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 17290,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

18.11.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Таращанського районного суду Київської області Невгаду О.В.

19.11.2025 суд відповідно до положень ч. 7 ст. 187 ЦПК України отримав інформацію з управління ЦНАП виконкому Таращанської міської ради на підтвердження реєстрації місця проживання відповідача на території Таращанської ОТГ.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом ) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує і просить стягнути з відповідача заборгованість в повному обсязі. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Відзиву на позов не надав. При цьому, Закон не покладає на відповідача обов`язку спростування певних тверджень позивача. Отже, неподання відповідачем відзиву на позов або доказів, що спростовують факт укладення кредитного договору, чи наявність заборгованості, чи її розмір є правом відповідача та не свідчить про визнання ним обставин, на які посилається позивач.

Відповідно до ст. 280 ЦПК Україна суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідач в судові засідання не з`являвся, будучи належно повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, причини своєї неявки в судове засідання суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, водночас, позивач не заперечує щодо заочного вирішення справи, - є всі передбачені законом підстави для проведення заочного розгляду даної справи.

Ухвалою суду від 26.01.2026, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено провести заочний розгляд даної цивільної справи.

Зі змісту положень статті 281 ЦПК України вбачається, що заочний розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

З огляду на неявку в судове засідання всіх учасників справи, на підставі положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У зв`язку з ненаданням відповідачем у встановлений судом строк без поважних причин відзиву на позовну заяву, суд вирішує справу за наявним матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та на підтвердження яких позивач надав суду докази, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, встановив наступне.

Так, згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом, позивач стверджує, що 12.03.2020 р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №2467504404 за умовами якого Товариство надало Клієнту кредит в розмірі 14000,00 грн., строком на 112 днів на умовах строковості, зворотності, платності, під 475,80 % річних (пункти 1.1, 1.2, 1.4 Договору). Товариство належним чином виконало свої зобов`язання за договором, надавши Позичальнику грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами Договору шляхом перерахування в безготівковій формі на ім`я відповідача на платіжну картку № НОМЕР_1 хх-хххх-4857. На підтвердження цього позивачем було надано суду копію кредитного договору №2467504404 від 12.03.2020 року (а.с. 7 на звороті - 9) та копію платіжного доручення від 12.03.2020 (а.с. 10), а відповідач не виконав свого зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 31 290,00 грн., з яких: 14000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 17290,00 грн. сума заборгованості за відсотками, що позивач доводив розрахунком заборгованості, виконаним первісним кредитором (а.с 11-12).

28.11.2018 р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Талон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, у відповідності до умов якого до ТОВ «Талон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 2467504404. На підтвердження цього позивачем було надано суду копію Додаткової угоди № 26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (а.с. 14-18).

20.10.2022 між ТОВ «Талон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська Агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 20102022, згідно якого ТОВ «Талон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Європейська Агенція з повернення боргів», а ТОВ «ФК «Європейська Агенція з повернення боргів» прийняло належні ТОВ «Талон Плюс» права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором про надання фінансового кредиту №2467504404 від 12.03.2020 року, копію якого позивачем було надано до суду (а.с.19-20).

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» вважає, що наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Суд, дослідивши надані позивачем докази висновує, про безпідставність вимог позивача з огляду на наступне.

Щодо підписання (укладання) кредитного договору.

Долученими позивачем до матеріалів справи доказами факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 договору, в тому числі в електронній формі, не підтверджується.

Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтями 641, 642 ЦК України визначено, що оферта це пропозиція певній стороні укласти договір з урахуванням викладених умов. Оферта вважається прийнятою після її акцепту.

Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації особи що підписувала електронний документ. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа, що узгоджується з вимогами ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_1 та первісний кредитор уклали договір про споживчий кредит №2467504404 від 12.03.2020 року в електронній формі.

При цьому суд звертає увагу, що будь-які документи, що підтверджують особу позичальника, позивачем до суду надані не були та в матеріалах справи відсутні. Сам кредитний договір №2467504404 від 12.03.2020 року хоча і містить електронний підпис з одноразовим ідентифікатором від імені відповідача ОСОБА_1 , але позивач не надав суду належних та допустимих доказів надсилання електронного повідомлення на укладення електронного договору відповідачу, вчинення останнім дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, верифікації та ідентифікації ОСОБА_1 , в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, укладання договору відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів відповідача, які б підтверджували електронну ідентифікацію особи ОСОБА_1 .

Вказані обставини викликають сумніви в тому, що саме відповідач ОСОБА_1 підписав кредитний договір №2467504404 від 12.03.2020 року за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.

Більш того, наявна в матеріалах справи копія кредитного договору №2467504404 від 12.03.2020 року не містить електронного підпису представника первісного кредитора- директора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» Андронікової О.О. (а.с.9).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Як вже зазначалося судом, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що одноразовий Ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Таким чином з долучених до матеріалів справи доказів не вбачається, що договір про споживчий кредит №2467504404 від 12.03.2020 року був підписаний представником первісного кредитора, а також був підписаний саме відповідачем, а не будь-якою іншою особою від його імені.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Відповідно, суд висновує, що позивачем не доведено факт укладення зазначеного вище кредитного договору №2467504404 від 12.03.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , а тому наявний в матеріалах справи договір є нікчемним.

Щодо виконання первісним кредитором зобов`язання надати відповідачу кошти в кредит.

Позивач стверджує, що перерахування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» коштів на картку № НОМЕР_1 хх-хххх-4857 доводить виконання первісним кредитором свого зобов`язання надати відповідачу кошти в кредит на умовах кредитного договору та, одночасно, доводить виникнення у відповідача зобов`язання повернути кошти та сплатити відсотки за користування ними.

При цьому, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір мають бути первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23) міститься висновок, «що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором».

Згідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18) банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16 зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17, від 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19 зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

На підтвердження перерахунку коштів за Кредитним договором №2467504404 від 12.03.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало платіжне доручення від 12.03.2020, яке містить інформацію про те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 14000,00 грн. на карту № НОМЕР_1 хх-хххх-4857, призначення платежу: переказ коштів згідно договору №2467504404 від 12.03.2020. Зазначене платіжне доручення містить сканований та відтворений за допомогою принтера відбиток ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відтворений аналогічним способом підпис директора первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_2 (а.с. 10), хоча в Кредитному договорі №2467504404 від 12.03.2020 (а.с. 9) та Додатковій угоді № 26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (а.с. 18) директором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вказана ОСОБА_3 .

Разом з тим, копія вказаного платіжного доручення не може вважатися належним доказом надання ОСОБА_1 кредиту на підставі вказаного Договору, оскільки вона не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу. Таким чином, копія вказаного платіжного доручення не відповідає за формою та змістом вимогам, установленим постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Суд також звертає увагу на те, що у Кредитному договорі №2467504404 від 12.03.2020 не зазначено номеру банківської картки ОСОБА_1 для перерахунку коштів. В матеріалах справи, відсутні докази того, що рахунок, на який згідно з вказаного платіжного доручення здійснювалося перерахування коштів, належить саме відповідачу.

Відтак, позивач не надав жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів відповідачу ОСОБА_1 на його рахунок, а також документів, які б надавали можливість встановити належність відповідного рахунку - картки № НОМЕР_1 хх-хххх-4857 відповідачу.

Клопотань про витребування доказів інформації з банку щодо того, на чиє ім`я було емітовано вказану картку № НОМЕР_1 хх-хххх-4857 позивачем не заявлялось.

Крім того, сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості (а.с. 11) не підтверджує наявність у відповідача заборгованості саме в зазначеному розмірі.

Верховний Суд у постановах від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18, від 14.07.2021 у справі № 641/2207/18 виснував, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу

Відповідно, суд висновує, що позивачем не доведено факт виконання первісним кредитором зазначеного вище кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в частині надання коштів у кредит в сумі 14000 грн.

Щодо уступки права вимоги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як передбачено ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором

Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12 тощо).

При цьому, позивач разом з позовною заявою не надав акту прийому-передачі та реєстру боржників (письмового переліку, що містить імена, прізвища та по батькові, найменування боржників, реквізити кредитних договорів, дату відступлення права вимоги, розрахунок заборгованості боржника) до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 який мав бути переданий від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», що позбавляє суд можливості встановити, що право вимоги до відповідача за договором №2467504404 від 12.03.2020 дійсно перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», а також яка сума заборгованості відступлена первісним кредитором, і, як наслідок згодом була відступлена позивачу.

Крім того, відсутній інші докази та документи переходу прав вимоги, зокрема відсутній акт прийому-передачі реєстру боржників, підтвердження оплати ТОВ «Таліон Плюс» на рахунок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» викуплених прав вимоги тощо..

Натомість, до матеріалів справи позивачем долучено лише копію додаткової угоди між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01, згідно якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.

Верховний Суд у своїй постанові від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18 зазначив що необхідно розрізняти поняття «додаток до договору» та «додаткова угода до договору».

Так, додаток до договору це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов.

Водночас додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись вимоги ст. 654 ЦК України, а також положення про нікчемність.

З договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» вбачається, що ТОВ «Таліон Плюс» відступає право вимоги, яке належить йому на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, копія якого не долучена до матеріалів справи, що позбавило суд можливості встановити зміст договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, зокрема зміст досягнутих домовленостей щодо істотних умов, предмета правочину,об`єму прав та обов`язків, строків договору,чи індивідуалізовано належним чином предмет договору факторингу, тощо, а також надати їм належну оцінку у співвідношенні з наданою до суду копією додаткової угоди між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» № 26 від 31 грудня 2020 року.

Відтак, сам по собі текст додаткової угоди № 26 від 31 грудня 2020 року договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» № 28/1118-01від 28 листопада 2018 року не підтверджує перехід прав вимоги за кредитним договором №2467504404 від 12.03.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс».

Крім того, з позовної заяви та доданих до неї додатків вбачається, що позивачем не долучено до матеріалів справи платежу (виписки, квитанції тощо) про сплату ТОВ «ФК «ЄАПБ» на рахунок ТОВ «Таліон Плюс» коштів за відступлення прав вимоги відповідно до реєстру прав вимоги №1 від 21.10.2022.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тому, позивачем не доведено факт укладення кредитного договору №2467504404 від 12.03.2020 між первісним кредитором та ОСОБА_1 , не доведено факт надання відповідачу кредитних коштів та виникнення у нього зустрічного зобов`язання повернути кредитні кошти та сплатити відсотки, а також не доведено факт відступлення первісним кредитором права вимоги до відповідача.

Враховуючи наведені вище і встановлені судом обставини справи та зазначені норми права, суд висновує про недоведеність обставин, які мають значення для справи і на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, не надання позивачем належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості відповідача.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Водночас, цивільним процесуальним законодавством передбачено, що суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Позивач не звертався до суду із клопотанням щодо сприяння йому у реалізації його права на подання до суду належних та достатніх доказів.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Круїз Теорія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).

Отже, на підставі наведеного вище суд висновує, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволенню не підлягають.

Вирішуючи згідно вимог ст. 264 ЦПК України питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд керується положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України, за яким судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено - судові витрати покладаються на позивача і залишаються за ним.

Керуючись ст.ст.12,76,77,78,79,80,81, 141, 211, 223, 263,265,280,285,289 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 526, 610, 625, 638, 639, 1054, 1077 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, що може бути подана ним протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса місця знаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. № 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено та підписано 26.01.2026.

Суддя О.В. Невгад