Рішення № 135864191, 21.04.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/1481/26

Провадження № 2-о/357/107/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 квітня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Кича М. В.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника Коннової Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Білоцерківська міська рада про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2026 року, адвокат Коннова Ніна Іванівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою, заінтересована особа: Білоцерківська міська рада про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, посилаючись на те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є її матір`ю, що підтверджується свідоцтвом про народження. Її мама була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 . Однак, коли мама захворіла на рак сигментоподібної кишки 4 стадія і не могла сама себе обходити, то вона вимушена була 01 квітня 2024 року забрати її до себе до додому за адресою: АДРЕСА_2 , де мама проживала до смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується актом № 91Ц/2025 про фактично проживаючих осіб. За життя мама залишила заповіт, яким своє майно заповідала їй, ОСОБА_1 . Після смерті матері вона вважала, що оскільки вона проживала разом з мамою в м. Біла Церква, то фактично прийняла спадщину. В серпні 2025 року вона звернулась до державного нотаріуса про прийняття спадщини та видачу їй свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, однак нотаріус надав відмову, мотивуючи тим, що вона пропустила встановлений строк для прийняття спадщини. Просила суд встановити факт постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2026 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 04 лютого 2026 року постановлено прийняти заяву до розгляду та відкрито провадження у вищевказаній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами окремого провадження та призначено засідання у справі на 10 березня 2026 року.

У зв`язку з оголошеною повітряною тривогою, розгляд справи відкладено на 16.04.2026.

В судовому засіданні 16.04.2026 заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 , кожний окремо, підтримали заяву, надали пояснення аналогічні викладеним в ній та просили її задовольнити.

Заінтересована особа Білоцерківська міська рада свого представника в судове засідання не направила, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявна Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 11.03.2026, доставлено 12.03.2026.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Водночас, в справі міститься клопотання, отримане судом 24.02.2026 та зареєстровано за вх. № 12160, в якому Білоцерківська міська рада просить слухати справу без представника Білоцерківської міської ради за наявними матеріалами у справі на розсуд суду.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За вказаних обставин, суд прийшов до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю заінтересованої особи, яка була належним чином повідомленою, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, або інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному судовому засіданні в якості свідків були допитані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Так, свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою заявника ОСОБА_6 та підтвердила, що остання доглядала за мамою, яка хворіла та з нею проживала по день смерті.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засідання пояснила, що вона є сусідкою заявника та підтвердила, що ОСОБА_2 проживала у доньки ОСОБА_1 , проживати почала як стала хворіти і проживала по день смерті. Точної дати коли почала проживати померла у доньки вона не пам`ятає.

Судом було вислухано пояснення заявника та її представника, свідків, досліджено матеріали справи та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 21 квітня 2026 року о 16 год. 00 хв. ).

Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 3 статті 294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Частиною 1 статті 315 ЦПК України визначено факти, справи про встановлення яких розглядаються судом.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення ( ч. 2 ст. 315 ЦПК України ).

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Постановою Пленуму Верховного суду України за №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. Зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Тож справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 (провадження № 61-1128св20) зазначено, що «юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження».

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Заявник ОСОБА_1 звернулась з вищевказаною заявою до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ст. 316 ЦПК України, за місцем реєстрації останньої, АДРЕСА_2 .

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено в судовому засіданні, що заявник по справі ОСОБА_1 , яка змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » після укладення шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про одруження є донькою ОСОБА_2 , про що свідчить повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 24.09.2025, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ ), актовий запис № 2316 від 23.10.2024.

Так, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 13.08.2025.

Після смерті ОСОБА_2 , відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку та земельних ділянок.

Так, за життя, ОСОБА_2 склала заповіт відповідно до якого заповідала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житловий будинок, який знаходиться за адресою: с. Храпачі Білоцерківського району Київської області, земельну ділянку, площею 0,1122 га, придназначену для будівництва і обслуговування житдлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибнам ділянка ), яка занходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3220488601:02:009:0022, земельну ділянку, площею 0,1435 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3220488601:02:009:0025.

Встановлено, що для оформлення спадкових прав, заявник звернулась до державного нотаріуса Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Постановою державного нотаріуса Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко І.І. від 26.08.2025, заявнику було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з пропуском шести місячного строку для звернення з відповідною заявою до нотаріуса.

Звертаючись до суду з вказаною заявою, заявник вказувала, що вона на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 до дня її смерті.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1268 даного кодексу, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно пп. 4.10 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п. 2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року).

Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

З пп. 3.22 п. 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вбачається, що у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року в справі № 569/15147/17; від 18 листопада 2020 року в справі № 523/19010/15-ц; від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19; від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 07 червня 2022 року в справі № 175/4514/20.

Згідно висновкам Європейського суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі Бочаров проти України від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), в п. 45 якого зазначено про те, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом (рішення у справі Ірландія проти Сполученого Королівства від 18.01.1978 року). Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (рішення у справі Салман проти Туреччини ).

Так, відповідно до довідки Акту обстеження про встановлення факту проживання від 20.11.2025 за № 61, виданої старостою Храпачівського старостинського округу ОСОБА_9 , в присутності сусідів-свідків гр. ОСОБА_10 , 1950 року народження, проживає за адресою АДРЕСА_3 та гр. ОСОБА_11 , 1941 року народження, проживає за адресою АДРЕСА_3 встановлено, що гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 переїхала до дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 в м. Біла Церква, де і проживала до смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно Акту № 91 Ц/2025 про фактично проживаючих осіб від 28.11.2025, який завірений юрисконсультом КП БМР ЖЕК № 6, заявником та сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , склали даний Акт про те, що в будинку АДРЕСА_2 , кіькість фактично проживаючих осіб 3 чол, та 1 особа проживала до моменту смерті, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка проживала з 01.04.2024 по момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_9 .

В судовому засіданні під час розгляду справи було встановлено, що у вищевказаному Акті міститься описка, а саме в даті смерті ОСОБА_2 , зазначено по момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_9 , але як свідчать матеріали справи, свідоцтво про смерть, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Водночас, зазначена в Акті № 91 Ц/2025 про фактично проживаючих осіб від 28.11.2025 дата моменту смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_9 , не впливає на встановленні обставини щодо проживання померлої та заявника разом на час відкриття спадщини.

Крім того, підтверджено в судовому засіданні і свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є сусідами заявника, що ОСОБА_1 доглядала за мамою, яка хворіла та з нею проживала по день смерті.

На підтвердження хвороби ОСОБА_2 , заявником також додано Довідку про причину смерті останньої, в якій причина смерті зазначена - рак сигментоподібної кишки стадія IV.

Під час розгляду справи не встановлено наявності спору про право.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 205/2102/19-ц.

Таким чином, факт постійного проживання на час відкриття спадщини заявника ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , тобто на день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_4 , знайшов своє підтвердження у судовому засіданні на підставі досліджених судом доказів. Метою встановлення факту спільного постійного проживання заявниці зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки.

Окрім того, як встановлено судом та зазначено вище заявник проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та як спадкоємець за заповітом у встановлений ст. 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подала, тобто є такою, що прийняла спадщину.

Такої правової позиції дотримується в своїй постанові Верховний Суд від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 (провадження № 61-16069св20).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно із статтями 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) ( ст. 89 ЦПК України ).

Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

За вказаних обставин, враховуючи, що встановлення факту постійного проживання заявниці зі спадкодавцем породжує юридичні наслідки, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення і встановлення зазначеного факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, суд вважає за необхідне дану заяву задовільнити, оскільки вимога її законна, обґрунтована та підтверджена письмовими доказами, які в свою чергу є послідовними та логічними, а тому не викликають сумніву в їх правдивості.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вимоги ч. 7 ст. 294 ЦПК України, понесені заявником судові витрати, пов`язані з розглядом справи, віднести за рахунок заявника.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 1216-1218, 1268, 1269, 1270 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 14, 76, 77, 80, 81, 89, 128, 211, 244, 258, 259, 263-265, 268, 315-319 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Білоцерківська міська рада про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судові витрати віднести за рахунок заявника.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Заінтересована особа: Білоцерківська міська рада ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, ЄДРПОУ: 26376300 ).

Повне судове рішення складено 21 квітня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов