Рішення № 135859569, 31.03.2026, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/5435/25

Номер провадження 2/213/251/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Попова В.В.,

секретар судового засідання - Куропятник І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі судових засідань №14, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу №213/5435/25 за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Богославський Андрій Сергійович, про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності,

за участі:

представника позивача

(в режимі відеоконференції) - Сікорської Оксани Василівни,

представника відповідача - адвоката Богославського Андрія Сергійовича,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Відповідач ОСОБА_1 є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , проте право оренди земельної ділянки під власним об`єктом нерухомості до цього часу не оформив та не зареєстрував. Криворізька міська рада є власником земель міста та відповідач фактично користувався земельною ділянкою площею 3,9698 га з кадастровим номером 1211000000:05:266:0005 по АДРЕСА_1 . Кошти за користування у розмірі 866840,26 грн за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не сплатив, тому позивач просить стягнути з відповідача вказану суму за користування земельною ділянкою.

Стислий виклад заперечень відповідача.

19.07.2018 року за №2018217 між Криворізькою місько. радою та ОСОБА_1 укладено Договір оренди земельної ділянки 3,9698 га з кадастровим номером 1211000000:05:266:0005, на АДРЕСА_1 , для розміщення виробничої бази, строком на 5 років. Як вбачається з положень вказаного Договору, дія Договору закінчується 19.07.2023 року.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, згідно Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 06.02.2024 р. № 3564-ІХ, в Україні введено воєнний стан.

З моменту введення воєнного стану органи місцевого самоврядування припинили укладати договори оренди земельних ділянок.

Позивач у позовній заяві наголошує, що протягом заявленого періоду з 01.01.2024 до 31.12.2024 між Криворізькою міською радою та ОСОБА_1 не існувало договірних правовідносин щодо земельної ділянки з кадастровим номером 211000000:05:266:0005, але не надає доказів ухилення відповідача від укладення договору та/або уникнення зобов`язань щодо пропозиції продовжити дію укладеного у 2018 році Договору.

Посилання позивача на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.04.2025 по справі №215/83/25, яким позовні вимоги Криворізької міської ради до ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі та стягнуто безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:05:266:0005 за період з 20.07.2023 по 31.12.2023 у розмірі 360 539,70 грн. є нікчемними, тому що позивачем не надані належні та допустимі докази належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, тому таке рішення не може братись до уваги судом при вирішенні позовних вимог, заявлених у 2025 році.

На думку відповідача спірні позовні вимоги щодо предмету позову не відносяться до цивільних правовідносин, а належать виключно до господарських.

Наявне судове рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.04.2025 по справі №215/83/25 створило юридичний прецедент для повторного звернення позивача з такими же позовними вимогами до того ж відповідача саме до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, що не є компетенцією вказаного суду, а позов повинен розглядатись Господарським судом Дніпропетровської області.

Процесуальні дії у справі.

31 жовтня 2025 року позова надійшов до суду через підсистему "Електронний суд".

27 листопада 2026 року судом отримана інформація щодо зареєстрованого місця проживання відповідача..

28 листопада 2025 року суддею постановлена ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Почато підготовче провадження.

11 березня 2026 року судом постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.

В судовому засіданні:

- представник позивача Сікорська О.В. підтвердила обставини, викладені у позові, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити;

- представник відповідача - адвокат Богославський А.С. просив відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Згідно з Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо комплекс будівель і спору за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності відповідачу у справі ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 є фактичним користувачем земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з червня 2017 року - з моменту набуття права власності на нерухоме майно, розміщене на вказаній земельній ділянці, та відповідно повинен був належним чином оформити таке право користування протягом всього строку її користування.

Відповідно до рішення Криворізької міської ради від 26.06.2024 №2903, вирішено надати ОСОБА_1 в орендне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02) для розміщення виробничої бази, з кадастровим номером 1211000000:05:266:0005, на АДРЕСА_1 , терміном на 1 рік.

Договір оренди спірної земельної ділянки до теперішнього часу не укладено.

Використання земельної ділянки без належного правового оформлення у період з 01.01.2024 до 31.12.2024 позбавило Криворізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:05:266:0005 в 2024 році складає 34 362 163,46 грн (38 485 623,08 грн за витягом від 09.04.2025 : 1,12 коефіцієнт індексації за 2024 рік, який не підлягає врахуванню під час здійснення розрахунку заборгованості за 2024 рік).

Рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 №506, встановлено ставки плати за землю та пільги зі сплати земельного податку на території міста Кривого Рогу, яким установлено, у тому числі, ставки земельного податку та ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, та яке набрало чинності з 01.01.2022.

За даними витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.10.2025 №НВ-0002126482025, цільове призначення земельної ділянки, що використовується Відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211000000:05:266:0005 віднесена до секції 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком, що відповідає розміру ставки орендної плати 3,0 % від нормативної грошової оцінки земель міста.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року розмір безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів з орендної плати без оформлення належним чином права користування земельною ділянкою складає 866840 грн. 26 коп.

Розрахунок проведений наступним чином:

34 362 163,46 грн х 3,0 % = 1 030 864,90 грн - орендна плата за рік, де:

34 362 163,46 грн нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09.04.2025 без урахування коефіцієнту індексації за 2024 рік;

3,0 % ставка орендної плати від нормативної грошової оцінки земель міста, визначена Рішенням від 26.05.2021 №506.

За інформацією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 09.04.2025, ОСОБА_1 за 2024 задекларував податкові зобов`язання на суму 164 024,59 грн, сплатив 164 024,64 грн.

Отже, заборгованість Відповідача за користування спірною земельною ділянкою складає 866 840,26 грн (1 030 864,90 грн - 164 024,64 грн).

Розмір наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачем не спростовано.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.04.2025 по справі №215/83/25 позовні вимоги Криворізької міської ради до ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі та стягнуто безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:05:266:0005 за період з 20.07.2023 по 31.12.2023 у розмірі 360 539,70 грн .

Рішення набрало законної сили 02.05.2025 року.

Зміст спірних правовідносин.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, які витікають зі стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За правилами частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 122 Земельного Кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно із ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Виникнення права власності на будинок, будівлю або споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

За змістом ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належали відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею передбачається її користування спірною земельною ділянкою.

У цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18).

Відповідно до положень ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

В силу ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суд) у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідно до статей 122- 124 ЗК України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у (справа №629/4628/16-ц) та від 20 вересня 2018 року у (справа №925/230/17).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 року (справа № 910/10987/18).

Таким чином, суд приходить до висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими, що відповідає правовій позиції Верховного Суду (постанова від 05 серпня 2022 року у справі №922/2060/20).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Частиною 9 частини статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до статті 286 Податкового кодексу України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

В силу положень частини першої статті 93 та статей 125, 206 ЗК України іншим шляхом спірні правовідносини можуть бути врегульовані тільки за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, у тому числі за результатом поділу спірної земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №646/4738/19 вказано, що у пункті 289.1 статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Також зазначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 13, частини 1 статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Відповідно до частини 2 статті 20 та частиною 3 статті 23 зазначеного Закону дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка у свою чергу є основою для розрахунку орендної плати за землю.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 20 вересня 2022 року у справі 922/3684/20, від 05.08.2024 у справі № 922/2060/20.

* * *

На підставі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновок суду.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки, сплату коштів за користування земельною ділянкою під належною йому на праві приватної власності нежитловою будівлею не здійснює, тобто без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити власнику, що призвело до ненадходження плати за землю до бюджету Криворізької міської територіальної громади.

При цьому, суд керується правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі №925/230/1, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у справі №922/2060/20, згідно з якими фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини ч.1 ст.1212 ЦК України.

Отже, оскільки право позивача є порушеним, воно підлягає відновленню шляхом стягнення з відповідача на його користь суми заборгованості відповідно до положень ч.1 ст.1212 ЦК України.

Сторона відповідача доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову суду не надала, обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, повністю знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок за спірний період, встановивши його відповідність вимогами законодавства, суд дійшов висновку, що сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 відповідно до заявленого позивачем та дослідженого судом розрахунку, становить 866840,26 грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача.

Отже, оцінив кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає що позов підлягає задоволенню та необхідно стягнути з відповідача вказані кошти за користування земельною ділянкою.

При цьому, суду зазначає, що що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору у розмірі 10402,08 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 19, 76-81, 89, ч.1 ст.141, 263, 265, 274-279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Криворізької міської ради до ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Богославський Андрій Сергійович, про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:05:266:0005 за період з 01.01.2024 до 31.12.2024 у розмірі 866 840 (вісімсот шістдесят шість тисяч вісімсот сорок) гривень 26 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради сплачений судовий збір в розмірі 10 402 (десять тисяч чотириста дві) грн. 08 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Криворізька міська рада, адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1, код ЄДРПОУ 33874388.

Представник позивача - Сікорська Оксана Василівна, адреса робочого місця: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1, РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача - адвокат Богославський Андрій Сергійович, адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Войчишина, 6/1, РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 10 квітня 2026 року включно.

Суддя В.В. Попов.