Рішення № 135856172, 21.04.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 року Чернігів Справа № 620/7200/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, в якому просить:

визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо компенсації 50-процентної знижки вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад залізничним транспортом за 2025 рік;

зобов`язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради виплатити мені 50-процентну знижку вартості проїзду за квитки на проїзд у 2025 році відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у сумі 864,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 2 надається гарантована державою компенсація та пільга - безоплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки пільги з оплати транспортних послуг передбачено низкою законодавчих актів України, тобто, ці пільги встановлені саме державою, а не органом місцевого самоврядування і якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем. А тому стороною зобов`язання з компенсації транспортних пільг є держава, а тому орган місцевого самоврядування не може бути боржником за таким зобов`язанням.

У відповіді на відзив позивач наполягає на задоволенні позову з підстав аналогічних, викладеним у позовній заяві. У запереченнях відповідач вказує на безпідставність доводів позивача та просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 має статус особи, яка евакуйована із зони відчуження у 1986 році (категорія 2) та має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для громадян, які були евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 31.01.2006.

Згідно з квитками позивач здійснила поїздку за маршрутом Київ Львів 15.05.2025 о 19:18 по 16.05.2025 о 02:44 поїздом ІС+ у вагоні 1 класу вартість проїзду 864,89 грн та за маршрутом Львів Київ 30.05.2025 з 02:54 по 10:08 поїздом ІС+ у вагоні 1 класу вартість проїзду 864,89 грн.

Листом від 05.06.2025 №2978/2-16.04/2025 Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради за результатом розгляду заяви про відшкодування вартості проїзду повідомив, що відповідно до Програми соціальної підтримки населення у м. Чернігові на 2024-2026 роки відшкодування вартості проїзду громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи не передбачено.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі Закон №796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

За приписами пункту 4 частини першої статті 21 Закону №796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом.

Відповідно до пункту 2 статті 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження, зокрема, евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття).

Особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. За Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави" (пункт 4 мотивувальної частини).

Суд враховує, що гарантоване право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, на 50-процентну знижку вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад визначено пунктом 4 частини першої статті 21 Закону, у зв`язку з чим громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до 2 категорії, гарантується відповідне право на відшкодування вартості проїзду.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин норми чинного законодавства передбачали право позивача, як особи, віднесеної до категорії 2, на 50-процентну знижку вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом.

Щодо визначення органу, який зобов`язаний компенсувати витрати на проїзд особам постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Бюджетного кодексу України місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об`єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об`єднаних територіальних громад.

У статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що: 4) бюджетна програма - сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій; 40) паспорт бюджетної програми - документ, що визначає мету, завдання, напрями використання бюджетних коштів, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми відповідно до бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), та цілей державної політики у відповідній сфері діяльності, формування та/або реалізацію якої забезпечує головний розпорядник бюджетних коштів.

Згідно з частинами 3, 4 статті 20 Бюджетного кодексу України бюджетні програми формуються головними розпорядниками бюджетних коштів під час підготовки пропозицій до Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та складання бюджетного запиту з урахуванням планів діяльності на середньостроковий період, прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку.

Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.

За підпунктом "б" пункту 9 частини першої статті 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення державні програми соціальної допомоги (грошова допомога особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та особам, яким надано тимчасовий захист; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту осіб з інвалідністю, у тому числі програми і заходи Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов`язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України, та розміщенням іноземців і осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України; щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань; довічні державні стипендії; кошти, що передаються до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; програми соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інші види цільової грошової допомоги, встановлені законом).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 89 БК України, до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, належать видатки на: соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення: притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають у цих закладах, припадає на територію відповідної територіальної громади), малі групові будинки; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); центри соціальної реабілітації дітей з інвалідністю; центри професійної реабілітації осіб з інвалідністю, дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім`ї; компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги;

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

г) сільські, селищні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім`ї, у тому числі утримання та програми центрів соціальних служб;

5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (сільські, селищні та міські палаци і будинки культури, клуби, центри дозвілля, інші клубні заклади, бібліотеки, театри, музеї, виставки, центри культурних послуг, мистецькі школи, студії, інші заклади культури, включаючи заклади та установи комунальної власності, яким надано статус академічних, національних), зоопарки комунальної власності;

6) фізичну культуру і спорт: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка місцевих осередків всеукраїнських громадських об`єднань фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 90 БК України, до видатків, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування осіб з інвалідністю; будинки-інтернати для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю; будинки-інтернати для дітей з інвалідністю; центри з нарахування та здійснення соціальних виплат; притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (крім відповідних притулків, центрів і гуртожитків, визначених у підпункті "а" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу); пільгове медичне обслуговування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; компенсаційні виплати особам з інвалідністю на бензин (пальне), ремонт, техобслуговування автотранспорту та транспортне обслуговування, а також на встановлення телефонів особам з інвалідністю I і II груп; відшкодування витрат на поховання учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни; центри соціальної реабілітації дітей з інвалідністю, центри професійної реабілітації осіб з інвалідністю;

б) республіканські Автономної Республіки Крим та обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім`ї, в тому числі утримання та програми республіканського Автономної Республіки Крим і обласних центрів соціальних служб;

в) інші державні соціальні програми.

Згідно з підпунктом «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 БК України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам: субвенції на здійснення державних програм соціального захисту. (пункт 3 частини 1 статті 97 БК України)

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». (далі Закон 2017-ІІІ).

Згідно із абзацом 3 статті 1 Закону 2017-ІІІ державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 18 Закону №2017-ІІІ встановлено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

За статтею 19 Закону №2017-ІІІ виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. (частина 1 статті 20 Закону №2017-ІІІ).

Розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій встановлений статтею 22 Закону №2017-ІІІ.

Так, частина 1 статті 22 Закону №2017-ІІІ передбачає, що розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій визначається відповідно до Конституції України та законів України.

Координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за реалізацію державної політики у сфері фінансів та соціального захисту. (частина 1 статті 22 Закону №2017-ІІІ).

Порядок надання відповідних соціальних гарантій, пільг встановлюється Кабінетом Міністрів України. (частина 3 статті 22 Закону №2017-ІІІ).

Держава здійснює фінансову підтримку місцевого самоврядування з метою забезпечення надання державних соціальних гарантій на основі нормативів витрат (фінансування). (частина 1 статті 23 Закону №2017-ІІІ).

Цільова державна підтримка здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання державних соціальних гарантій. (частина 2 статті 23 Закону №2017-ІІІ).

Отже, за приписами Закону №2017-ІІІ законодавець визначив Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання відповідних соціальних гарантій, пільг.

Механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики визначає Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2025 №936 (далі Порядок №936).

Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних і Київської міської держадміністрацій, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад, Фонд соціального захисту інвалідів (пункт 2 Порядку №936).

У свою чергу, абзацами 1, 2 пункту 13 Постанови №936 у редакції до 26.10.2016, було передбачено, що відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку (без врахування пересадок) здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред`явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад. При цьому сума відшкодування вартості проїзду залізничним транспортом не повинна перевищувати вартості проїзду у плацкартному або купейному вагоні швидкого поїзду, а також у вагонах другого класу швидкісного поїзду.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 759 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 та від 14.05.2015 № 285» було внесено зміни до Постанови № 936, якими виключено абзаци 1 та 2 пункту 13, що встановлювали відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на підставі проїзних квитків, поданих управлінню соціального захисту населення.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт», для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Згідно із приписами Бюджетного кодексу України саме до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення державної програми соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (стаття 87 БК України).

Компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (статті 91 БК України).

У Державному бюджеті України можуть передбачатися трансферти місцевим бюджетам: субвенції на здійснення державних програм соціального захисту (пункт 3 частини 1 статті 97 БК України).

Вживання законодавцем виразу «можуть здійснюватися» (на відміну від «здійснюються») є принципово значущим із точки зору граматичного тлумачення: воно виключає автоматичний характер дії норми і встановлює дискрецію органу місцевого самоврядування на прийняття відповідного нормативного рішення.

Суд враховує, що 01 січня 2017 року з Бюджетного кодексу України була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України та статтю 102 Бюджетного кодексу України), але наведене не є підставою для автоматичного покладання здійснення таких видатків на місцевий бюджет за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України.

Суд встановив, що рішенням Чернігівської міської ради від 31.07.2023 № 33/VIII 3 затверджено Програму соціальної підтримки населення у м. Чернігові на 2024 - 2026 роки, якою не передбачає виплату компенсації вартості проїзду особам постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Наведене свідчить, що доводи позивача про покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на компенсацію 50-процентної знижки вартості проїзду на органи місцевого самоврядування, Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради, є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої права та обов`язки через відповідні органи.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради ( вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43649464).

Повний текст рішення складено 21.04.2026.

Суддя Олена ЛУКАШОВА