Рішення № 135853172, 20.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 року м. Київ справа №320/43972/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Офісу Генерального прокурора, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №138дп-25 від 02.07.2025 «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Руслана Кравченка №14-дц від 21.07.2025 «Про застосування дисциплінарного стягнення»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Руслана Кравченка №16-дц від 23.09.2025 «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 21.07.2025 № 14-дц»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Офісу Генерального прокурора, з 22 липня 2025 року;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.07.2025 по дату прийняття судом рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Офісу Генерального прокурора.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Вказує на відсутність обставин вчинення ним дисциплінарного проступку та звертає увагу на порушення процедури здійснення відповідного дисциплінарного провадження щодо нього.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідачі, у наданих суду відзивах, наголошують, що оскаржувані рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданих суду відзивах. У тому числі наголошують на дотриманні ними процедури прийняття таких рішень, а тому зазначають про безпідставність заявлених позовних вимог.

Такі доводи заперечені позивачем у наданих суду відповідях на відзиви.

Відповідачами подано до суду письмові заперечення на відповіді на відзиви.

Заслухавши у судовому засіданні 26.03.2026 позиції присутніх представників учасників справи (позивача та відповідачів), дослідивши наявні у справі докази, судом вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 21 червня 2023 року обіймав посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Офісу Генерального прокурора.

19 лютого 2025 року до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі також - Комісія, КДКП) надійшла дисциплінарна скарга начальника Департаменту протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 про вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Автоматизованою системою розподілу для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження дисциплінарну скаргу розподілено члену КДКП ОСОБА_3 , за результатами вивчення якої 27 лютого 2025 року ним прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження.

За результатами перевірки ОСОБА_3 03 червня 2025 року складено висновок про наявність дисциплінарного проступку в діях позивача, який разом із матеріалами дисциплінарного провадження передано на розгляд КДКП.

За результатами розгляду висновку рішенням КДКП № 138дп-25 від 02 липня 2025 року позивача (прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Офісу Генерального прокурора) притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

На підставі рішення КДКП № 138дп-25 від 02 липня 2025 року, наказом Генерального прокурора ОСОБА_4 № 14-дц від 21 липня 2025 року позивача звільнено з посади в органах прокуратури за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункти 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру») з 22 липня 2025 року.

Наказом Генерального прокурора від 23.09.2025 № 16-дц вирішено «Внести зміни до наказу Генерального прокурора від 21 липня 2025 року №14-дц про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 , змінивши дату звільнення з 22 липня 2025 року на 30 липня 2025 року».

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Як вже зазначалось, до Комісії 19.02.2025 надійшла дисциплінарна скарга виконувача начальника Департаменту протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 про вчинення дисциплінарного проступку прокурором ОСОБА_1 .

Указану дисциплінарну скаргу цього ж дня розподілено члену Комісії ОСОБА_3 , за результатами вивчення якої 27.02.2025 прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-127дс-10дп-25.

Комісією 16.04.2025 ухвалено рішення № 70-дп-25 про продовження строку перевірки у дисциплінарному провадженні стосовно прокурора ОСОБА_1 до 19.05.2025.

За результатами проведеної перевірки членом Комісії 03.06.2025 складено висновок про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора ОСОБА_1 , який разом з матеріалами дисциплінарного провадження передано на розгляд Комісії.

Розгляд висновку на засіданні 18.06.2025 відкладено у зв`язку з неявкою прокурора ОСОБА_1 та його клопотанням про відкладення засідання Комісії через перебування на лікарняному.

У засіданні Комісії, яке відбулося 02.07.2025 взяв участь представник скаржника Романчук Р.В., який погодився з висновком члена Комісії та підтримав доводи дисциплінарної скарги.

Прокурор Гунько О.Б. надіслав 01.07.2025 до Комісії листа, яким просив відкласти засідання Комісії, призначене на 02.07.2025, на іншу дату, у зв`язку з тим, що 30.06.2025 ним отримано повістку про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві на 10 год 02.07.2025 для звірки облікових даних.

Водночас Комісія прийняла рішення про розгляд висновку за відсутності прокурора ОСОБА_1 .

За наслідками розгляду висновку, Комісією 02.07.2025 ухвалено рішення № 138дп-25 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного поступку, передбаченого п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» - дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, та застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході дисциплінарного провадження Комісією встановлено такі обставини, на яких ґрунтується прийняте нею оскаржуване рішення.

Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснено досудове розслідування, а прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) - нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 52024000000000337 від 04.07.2024 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження 15.07.2024 прокурора ОСОБА_1 затримано в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та того ж дня повідомлено про підозру. Згодом 21.01.2025 обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України направлено до Вищого антикорупційного суду для розгляду по суті.

ОСОБА_1 обвинувачується в отриманні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Так, прокурор ОСОБА_1 з метою отримання зазначеної неправомірної вигоди вступив у протиправні позаслужбові стосунки та у поза процесуальний спосіб обговорював зі сторонніми особами питання кримінального провадження в якому він був старшим групи прокурорів, зокрема питання щодо можливого закриття такого кримінального провадження за винагороду.

Зі змісту повідомленої ОСОБА_1 підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України встановлено, що ОСОБА_1 будучи прокурором у кримінальному провадженні № 42019111200000469 від 23.07.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 362, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 365 КК України, за фактами незаконного відчуження майна посадовими особами Бучанської виправної колонії № 85 та Гостомельської селищної ради на користь ПрАТ «ДБК №1», інтереси якого представляв ОСОБА_5 , вирішив одержати неправомірну вигоду у розмірі 170 000 доларів США за вчинення в інтересах ОСОБА_5 ПрАТ «ДБК №1» дій з використанням наданої йому влади та службового становища, а саме закриття вказаного кримінального провадження та скасування арештів майна.

Отже, в діях прокурора ОСОБА_1 вбачаються ознаки дисциплінарних проступків, передбачених п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» - вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що оскаржуване рішення Комісії прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 4 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, додержуватися правил прокурорської стики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Згідно п. п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» посадові та службові особи органів прокуратури є суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону.

Статтею 22 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що посадовим та службовим особам органів прокуратури забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Частинами 1 та 2 ст. 11 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 в редакції станом на 27.08.2024 (далі - Кодекс) визначено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї. При виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватись загальноприйнятих етичних норм поведінки, спрямовувати свої дії на захист публічних інтересів і відмову від превалювання приватного інтересу, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора (ст. 16 Кодексу).

Відповідно до ст. 19 Кодексу при виконанні службових обов`язків прокурор має виконувати вимоги та суворо дотримуватись обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, не допускати будь-яких проявів корупції, у тому числі вступати у позаслужбові стосунки з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб; використовувати службові повноваження або службове становище у своїх приватних інтересах чи в інтересах третіх осіб, у тому числі використовувати свій статус та інформацію про місце роботи з метою неправомірного впливу на службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи суддів, інших фізичних та юридичних осіб; вимагати та одержувати неправомірну вигоду, а також отримувати подарунки у випадках, не передбачених законодавством, а в разі надходження таких пропозицій зобов`язаний діяти відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання корупції.

Статтею 21 Кодексу визначено, що прокурору слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, дискредитувати його як представника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

Пунктами 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті восьмим конгресом Організації Об`єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27.08 - 07.09.1990) наголошено, що особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи відправлення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.

За змістом пункту 2 розділу 1 Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора від 27.03.2025 № 69, до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належать протиправні позаслужбові стосунки - використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Верховним Судом у рішенні від 18.02.2019 справа № 9901/721/18 наголошено, що правила професійної етики та поведінки прокурорів, є обов`язковими для прокурорів при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою. Прокурор зобов`язаний не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі: вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища. До дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належать, зокрема, протиправні позаслужбові стосунки - використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Окрім цього, згідно з Стандартами професійної відповідальності та викладенням основних обов`язків та прав прокурорів, прийнятих Міжнародною Асоціацією прокурорів 23.04.1999, прокурори зобов`язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правил та етики їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.

Дисциплінарне провадження стосовно прокурора ОСОБА_1 відкрито у зв`язку з вчиненням ним дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, та одноразовим грубим порушенням правил прокурорської етики.

Так, матеріалами дисциплінарного провадження встановлено, що 15.07.2024 детективами НАБУ ОСОБА_1 затримано на підставі ст. 208 КПК України та в цей же день повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

ОСОБА_1 будучи прокурором у кримінальному провадженні № 42019111200000469 від 23.07.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 362, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 365 КК України, за фактами незаконного відчуження майна посадовими особами Бучанської виправної колонії № 85 та Гостомельської селищної ради на користь ПрАТ «ДБК №1, інтереси якого представляв ОСОБА_5 , вирішив одержати неправомірну вигоду у розмірі 170 000 доларів США за вчинення в інтересах ОСОБА_5 ПрАТ «ДБК №1» дій з використанням наданої йому влади та службового становища, а саме закриття вказаного кримінального провадження та скасування арештів майна.

Усвідомлюючи неможливість самостійної реалізації запланованого та не бажаючи бути викритим, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, але не пізніше 02.07.2024, ОСОБА_1 , залучив як пособника до вчинення кримінального правопорушення прокурора Офісу Генерального прокурора Хомича В.В.

Надалі 02.07.2024 близько 12 год 40 хв. за ініціативи ОСОБА_1 відбулася його повторна зустріч поблизу приміщення Офісу Генерального прокурора за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 7/9. Під час зустрічі, діючи з прямим умислом на висловлення прохання та одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, Гунько О.Б. повідомив ОСОБА_6 про можливість закриття кримінального провадження № 42019111200000469 в обмін на отримання від ОСОБА_5 неправомірної вигоди. При цьому у завуальованій формі, а саме шляхом демонстрації у застосунку «Калькулятор» власного мобільного телефону комбінацій цифр « НОМЕР_1 » та «170 000» висловив ОСОБА_6 , для подальшого прохання (інформування) ОСОБА_5 , пропозицію надати неправомірну вигоду у розмірі 170 000 доларів США. Також пояснив, що вирішення вказаного питання коштувало 150 000 доларів США, проте слід назвати ОСОБА_5 суму у розмірі 170 000 доларів США, щоб вони із ОСОБА_6 отримали по 10 000 доларів США кожному, а решта - 150 000 доларів США буде розподілена ОСОБА_1 на трьох (не уточнивши, на кого саме).

У період із 02 до 11.07.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , а також між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відбувалися зустрічі під час яких ОСОБА_1 через ОСОБА_6 доводив до відома ОСОБА_5 умови за яких кримінальне провадження буде закрито, а арешти з майна зняті.

Згодом 11.07.2024 близько 16 год 48 хв, перебуваючи у власному автомобілі VOLVO ХС90, д.н.з. НОМЕР_2 , припаркованому у дворі будинку по вул. Леонтовича, 1, у м. Києві, ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_5 для подальшої передачі ОСОБА_1 заздалегідь обумовлену суму неправомірної вигоди у розмірі 170 000 доларів США, що складало по курсу Національного банку України 6 921 482, 00 грн.

У цей же день 11.07.2024 близько 21 год 07 хв, після отримання від ОСОБА_6 інформації у телефонному режимі про отримання ним неправомірної вигоди від ОСОБА_5 , ОСОБА_1 зустрівся із ОСОБА_6 на автомобільній стоянці магазину «НОВУС», який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Г, та отримав від нього неправомірну вигоду у розмірі 170 000 доларів США, які ОСОБА_6 за його вказівкою поклав до автомобіля марки «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_1 .

При цьому, ОСОБА_1 повідомив, що вирішення питання погоджено із керівництвом і він обіцяє вчинити всі дії зі свого боку, як і було узгоджено раніше. Відповідно до попередніх домовленостей ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розподілили кожному по 10 000 доларів США, в доповнення до чого ОСОБА_1 у завуальованій формі пояснив, що інша частина неправомірної вигоди у розмірі 150 000 доларів США буде передана керівництву, а також керівництву слідчих та оперативних працівників Державного бюро розслідувань. Після цього ОСОБА_1 за кермом власного автомобіля марки «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_3 , у якому знаходився предмет неправомірної вигоди, поїхав.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18.07.2024 до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів з дня фактичного затримання з альтернативою внесення застави у розмірі 4 млн грн, який надалі неодноразово продовжувався зі зменшенням суми застави.

За підозрюваного ОСОБА_1 07.11.2024 внесено заставу у сумі 908 400, 00 грн та звільнено його з-під варти, а тому він вважається таким, до якого застосований запобіжний захід у вигляді застави з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, строк дії яких неодноразово продовжувався.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.11.2024 підозрюваного ОСОБА_1 відсторонено від посади строком на 2 місяці. Надалі строк дії заходу забезпечення - відсторонення від посади не продовжувався, оскільки підслідність кримінального провадження № 42019111200000469 визначена за детективами НАБУ, процесуальне керівництво здійснювалося прокурорами САП.

ОСОБА_1 27.11.2024 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, зокрема, те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. У цей же день стороні захисту повідомлено про завершення досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 та надано доступ до матеріалів досудового розслідування.

За результатами досудового розслідування зазначеного кримінального провадження 20.01.2025 ОСОБА_1 та його захисникам вручено обвинувальний акт, який надалі 21.01.2025 направлено на розгляд до Вищого антикорупційного суду.

Вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, на думку сторони обвинувачення, підтверджується доказами зібраними під час досудового розслідування, зокрема: заявою ОСОБА_5 про вчинення кримінального правопорушення від 04.07.2024; протоколом допиту свідка ОСОБА_5 від 04.07.2024, під час якого він повідомив про обставини висловлення йому прохання надати неправомірну вигоду; протоколами допитів свідка ОСОБА_5 від 10 та 15.07.2024 року, відповідно до яких він повідомив про обставини зустрічей із ОСОБА_6 ; матеріалами негласних слідчих (розшукових) дій, під час яких задокументовано зустрічі та спілкування ОСОБА_6 із ОСОБА_5 , ОСОБА_1 із ОСОБА_6 щодо одержання, розміру неправомірної вигоди, її подальшого розподілу та дій, які вчинить ОСОБА_1 із використанням службового становища за таку неправомірну вигоду; протоколом обшуку від 11.07.2024 автомобіля ОСОБА_6 , в якому зафіксовано вилучення коштів та мобільного телефону, у якому міститься листування ОСОБА_6 із ОСОБА_1 стосовно їх зустрічей та обговорення питання щодо «прохань»; протоколом обшуку від 15.07.2024 за місцем проживання ОСОБА_1 , в якому зафіксовано вилучення коштів на загальну суму 10 000 доларів СІЛА, серії та номери яких співпали з серіями та номерами купюр, які надавались як неправомірна вигода; протоколом обшуку від 15.07.2024 службового кабінету ОСОБА_1 , в якому зафіксовано вилучення коштів на загальну суму 150 000 доларів США. Окрім цього, у цьому протоколі зафіксовано, що кошти були віднайдені у сейфі, який був розташований у кабінеті ОСОБА_1 , при цьому дві зв`язки ключів о 12 год привіз детектив НАБУ, які були вилучені у ОСОБА_1 за іншою адресою іншим детективом; протоколом огляду від 15.07.2024, у якому зафіксовано огляд коштів, вилучених під час обшуку за місцем проживання та в службовому кабінеті ОСОБА_1 на загальну суму 160 000 доларів США та установлено, що їх серії та номера співпадають з серіями та номерами коштів, які були відображені у протоколі огляду коштів від 11.07.2024 року; іншими зібраними під час досудового розслідування доказами в сукупності.

Ураховуючи викладене, прокурор ОСОБА_1 усупереч вимогам ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 11, 16, 19, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції» порушив правила прокурорської етики щодо недопущення поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури, вступивши у позаслужбові стосунки із використанням службових повноважень (службового становища) з метою можливого одержання неправомірної вигоди, чим вчинив дисциплінарні проступки, передбачені п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», а саме: допустив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; скоїв одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Щодо доводів позивача, що притягнення його до дисциплінарної відповідальності базується на доказах з матеріалів кримінального провадження № 52024000000000337 від 04.07.2024, суд зазначає таке.

Вчинення прокурором дій, за які передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

Притягнення до різних видів юридичної відповідальності передбачає виконання/ дотримання відмінних і самостійних (окремих) процедур, які передують ухваленню рішення що накладення певного виду стягнення.

При цьому, діючи у межах встановленої Законом України «Про прокуратуру» компетенції, Комісія неуповноважена давати оцінку обґрунтованості підозри чи достатності доказів у вчиненні кримінального правопорушення, а лише перевіряє викладені у дисциплінарній скарзі доводи на предмет дотримання вимог, що ставляться до посадових осіб органів прокуратури та наявності або відсутності в його діях складу дисциплінарного проступку. Зазначене узгоджується із сталою судовою практикою Верховного Суду які викладені у рішеннях Верховного Суду від 21.06.2018 у справі № 9901/486/18, від 29.05.2018 у справі № 9901/383/18 тощо.

При цьому, статус підозрюваного ОСОБА_1 у кримінальному провадженні не змінює правової кваліфікації дій прокурора в межах дисциплінарного провадження, а Комісія не надає оцінку обставинам в межах кримінального провадження.

Як зазначив Верховний Суд у рішенні від 18.08.2022 (справа № 640/18269/20), повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально- правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доконаний факт не можна.

Дисциплінарна відповідальність є окремим/самостійним видом юридичної відповідальності і вирішення питання про правомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того яку кримінально-правову кваліфікацію ті самі дії працівника прокуратури отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали чи можуть настати для такої особи.

Правова оцінка правильності рішення про притягнення працівника прокуратури до дисциплінарної відповідальності повинна фокусуватися насамперед на тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно в діях працівника прокуратури є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення.

Таким чином, рішення про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності ґрунтується на самостійних правових підставах. Встановлені КДКП під час дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення тільки для прийняття рішень у дисциплінарному провадженні та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень.

Згідно з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 26.03.2019 у справі № 9901/544/18, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора може ґрунтуватися на відомостях, наявних у матеріалах кримінального провадження, за умови, що притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора обумовлене наявністю самостійних правових підставах.

У зазначеному рішенні, позиція Великої Палати Верховного Суду обґрунтована тим, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням ст. 6 Конвенції притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися у контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою чи таке провадження було закрите. Що більше, гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі. Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 62 Конституції України передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Однак, судом встановлено, що приймаючи спірне рішення Комісія не надавала оцінку обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а лише перевірила відповідність поведінки позивача вимогам Закону України «Про прокуратуру» та Кодексу.

Гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvoid v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Вказані правові підходи застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 800/549/18.

Таким чином, доводи позивача про порушення КДКП презумпції невинуватості при прийнятті оскаржуваного рішення є безпідставними, оскільки факт вчинення ним дій, що містять ознаки кримінального правопорушення не встановлений вироком суду, так як приймаючи оскаржуване рішення КДКП не надавала оцінку обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а лише перевірила відповідність поведінки позивача вимогам Закону України «Про прокуратуру» та Кодексу і дійшла висновку, що відсутність обвинувального вироку щодо позивача не перешкоджає ухваленню рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокурори; скоїв одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Також суд зазначає, що необґрунтованими є доводи позивача про те, що рішення Комісії від 02.07.2025 року № 138дп-25 ґрунтується на матеріалах службового розслідування, які є неперевірені та недостовірні, а тому не можуть бути основою для прийняття такого рішення.

Так, пунктом 3 розділу II Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно прокурорів, затвердженої наказом Генерального прокурора від 16.06.2021 № 202 (далі - Інструкція № 202) передбачено, підстави для призначення службового розслідування.

Відповідно до наказу виконувача обов`язків Генерального прокурора від 02.04.2025 № 80 Комісією проведено службове розслідування за фактом про можливе вчинення прокурором ОСОБА_1 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органі прокуратури.

Права прокурора, стосовно якого проводиться службове розслідування визначені пунктом 6 розділу VI Інструкції № 202.

За результатами проведеного службового розслідування 02.05.2025 складено висновок, який затверджено виконувачем обов`язків Генерального прокурора, з вказаним висновком прокурор ОСОБА_1 ознайомився 12.05.2025.

Вказаною Інструкцією № 202 позивача наділено відповідними правами для реалізації принципів щодо повноти службового розслідування, відповідності висновку службового розслідування фактичним обставинам, встановленим під час його проведення, а також щодо недопущення інших порушень Інструкції та іншого законодавства України, що можуть суттєво вплинути на результати службового розслідування.

Окрім цього, пунктом 1 розділу VIII Інструкції № 202 визначено, що посадові особи, визначені у пункті 1 розділу III цієї Інструкції, у встановленому Законом України «Про прокуратуру» порядку за наявності підстав уживають адміністративних та організаційних заходів, у тому числі ініціюють питання про звільнення прокурора з адміністративної посади чи притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Тобто, матеріали і висновки службового розслідування є передумовою для звернення посадовим особам органів прокуратури до Комісії з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Частина 6 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» надає право члену Комісії ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки. Висновок, складений за результатами перевірки доводів дисциплінарної скарги, та оскаржуване рішення Комісії ґрунтуються на матеріалах, зібраних під час проведення перевірки, матеріалах службового розслідування, поясненнях, а також окремих матеріалам кримінального провадження, використання яких відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 та від 11.09.2018 у справі № 9901/14/17, є правомірним (постанова Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 640/7008/20).

У подібних правовідносинах Верховний Суд виснував, що висновок службового розслідування лише фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій. Висновок службового розслідування, не породжує певних правових наслідків, його результати не мають обов`язкового характеру для позивача, а є лише передумовою для прийняття уповноваженим суб`єктом відповідного рішення. Висновок службового розслідування не є документом, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не має обов`язкового характеру для суб`єкта по відношенню, до якого він винесений. Таким чином, висновок службового розслідування не має обов`язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні ст. 19 КАС України.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 821/2137/15-а, від 25.05.2023 у справі № 420/2228/21 тощо.

Оскаржуване рішення Комісії про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення прийнято за результатами розгляду висновку про наявність дисциплінарного проступку прокурора, а не за результатами розгляду висновку службового розслідування.

З приводу тверджень позивача про порушення процедури дисциплінарного провадження, а саме строків проведення перевірки за дисциплінарною скаргою, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» та п. 99 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 у редакції від 27.08.2024 (далі - Положення) після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. Повноваження члена органу під час здійснення перевірки визначаються ст. ст. 46, 77 Закону України «Про прокуратуру» та Положення.

Згідно з ч. 9 та ч. 10 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» перевірка відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності проводиться у строк, який не перевищує двох місяців із дня реєстрації дисциплінарної скарги, а в разі неможливості завершення перевірки протягом цього строку він може бути продовжений Комісією, але не більш як на місяць. Член Комісії за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується.

Тобто, визначені абзацом 1 ч. 9 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» строки розповсюджуються на перевірку відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності під час готування висновку, а ніяк не розповсюджуються на складання висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.

Вказані положення узгоджуються з п. 101 та п. 106 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.

Відповідно до правової позиції викладеної у рішенні Верховного Суду від 05.03.2018 у справі № 800/581/17, законодавцем встановлено двомісячний строк саме для проведення перевірки членом Комісії, а не для складання висновку, який може бути продовжений ще на місячний строк.

Натомість, колегія суддів вважає, що само по собі недодержання строків проведення перевірки не може бути підставою для визнання протиправним викладеного у рішенні висновку щодо кваліфікації певних дій, як таких, що мають характер дисциплінарного проступку.

Аналогічний правовий висновок зроблено також у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.01.2024 справа № 640/789/22, у якому, зокрема, зазначено, що законодавством не передбачено граничних строків для складання членом Комісії висновку про наявність чи/або відсутність дисциплінарного проступку прокурора; зазначений висновок має бути складеним у розумний строк - це поняття є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність всіх обставин справи.

З матеріалів дисциплінарного провадження вбачається, що дисциплінарна скарга до Комісії надійшла 19.02.2025 та 27.02.2025 прийнято рішення членом Комісії ОСОБА_3 про відкриття дисциплінарного провадження стосовно позивача.

Враховуючи вимоги ч. 9 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» та п. 106 Положення Комісією 16.04.2025 ухвалено рішення № 70-дп-25 про продовження строку перевірки у дисциплінарному провадженні стосовно прокурора ОСОБА_1 до 19.05.2025.

Остання перевірочна дія члена Комісії датована 08.05.2025, а саме отримано з Офісу Генерального прокурора запитувану інформацію (матеріали службового розслідування). Отже, член Комісії закінчив перевірочні дії у дисциплінарному провадженні до 19.05.2025, тобто у межах строків ч. 9 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» та п. 106 Положення.

Отже, доводи позивача щодо порушення строків проведення перевірки та складення висновку про наявність дисциплінарного проступку прокурора є безпідставними.

Щодо тверджень позивача про підписання рішення неуповноваженим членом Комісії Радзівоном М.О., суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представник мають право за наявності сумнівів у неупередженості та об`єктивності члена Комісії подавати заяву про його відвід.

Згідно з п. 47 Положення, питання про відвід (самовідвід) члена Комісії вирішується у разі наявності сумнівів у його неупередженості та об`єктивності або наявності конфлікту інтересів.

Водночас 17.06.2025 від прокурора Гунька О.Б. до Комісії надійшла заява про відвід члена Комісії Радзівона М.О.

Заява була обґрунтована тим, що, на думку прокурора Гунька О.Б., член Комісії Радзівон М.О. у складеному висновку послався на матеріали службового розслідування, яке проведено неповно, упереджено та односторонньо, а висновок службового розслідування не відповідає дійсності. Також Гунько О.Б. вказав на упередженість члена Комісії ОСОБА_3 під час відкриття дисциплінарного провадження та складання висновку стосовно нього, оскільки у період із грудня 2019 року до липня 2022 року він працював під керівництвом ОСОБА_3 та між ними склалися неприязні стосунки, у зв`язку з чим у липні 2022 року його виведено поза штат Департаменту та не включено у новий штат цього ж Департаменту. Отже, на його думку, ОСОБА_3 , ставши головою КДКП та отримавши дисциплінарну скаргу стосовно нього, знаючи про конфлікт інтересів між ними, умисно не заявив собі самовідвід та безпідставно відкрив дисциплінарне Провадження.

Водночас, керуючись ч. 6 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» п. 48 Положення, Комісія вирішила відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід члена Комісії ОСОБА_3 у дисциплінарному провадженні № 07/3/2-127дс-10дп-25.

Позивач зазначає, що під час виходу до нарадчої кімнати для прийняття рішення член КДКП ОСОБА_3 у голосуванні участі не брав та не був присутнім під час його проведення. Засідання КДКП в нарадчій кімнаті продовжено у складі 8 членів, а відтак відсутній кворум для прийняття рішень.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представник мають право давати пояснення, відмовитися від їх надання, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання, а також за наявності сумнівів у неупередженості та об`єктивності члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, подавати заяву про його відвід.

Під час прийняття рішення стосовно відводу член відповідного органу, що здійснює„ дисциплінарне провадження, якому заявлено відвід, не має права брати участі в голосуванні та бути присутнім під час його проведення.

При цьому відповідно до вимог ч. 5 ст. 78 Закону України «Про прокуратуру» засідання комісії є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дев`яти членів відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.

Так само згідно з п. 61 Положення орган має право приймати рішення, якщо на його засіданні присутні не менше дев`яти членів органу.

У свою чергу, засідання Комісії 18 червня 2025 року було відкрито у складі дев`яти членів, тобто з додержанням приписів ст. 78 Закону України «Про прокуратуру» та п. 61 Положення.

При цьому, ч. 1 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу.

Такий порядок прийняття рішення передбачений також у п. 61 Положення: «рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального складу органу, передбаченого Законом».

Таким чином, суд зазначає, що нормативне регулювання чітко розмежовує поняття повноважного складу (кворуму), необхідного для проведення засідання Комісії, та порядку ухвалення рішень, у зв`язку з чим наявність дев`яти членів КДКП на засіданні 18 червня 2025 року підтверджує наявність такого «кворуму», необхідного для його проведення.

У свою чергу факт прийняття рішення за участю восьми членів Комісії, без урахування участі ОСОБА_3 в голосуванні, відповідає вимозі щодо ухвалення рішень більшістю від загального складу Комісії.

Окрім цього, відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, які брали участь у розгляді висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, і оголошується на засіданні цього органу.

Отже, рішення КДКП підписуються всіма членами Комісії, які брали участь у відповідному засіданні, в незалежності від участі в процесі голосування.

У аналогічних справах № № 9901/383/19, 9901/213/19 наявна правова позиція Верховного Суду про те, що підписання членом Комісії рішення є його обов`язком.

Таким чином, заява про відвід ОСОБА_3 була розглянута за наявності кворуму та у порядку, прямо передбаченому ст.ст. 47, 48 Закону України «Про прокуратуру» та п. 61 Положення. У зв`язку з цим посилання позивача на порушення, допущені Комісією 18 червня 2025 року під час розгляду його заяви про відвід члена Комісії ОСОБА_3 , є необґрунтованими.

Суд також звертає увагу, що повторна заява позивача про відвід члена Комісії ОСОБА_3 була розглянута Комісією 02.07.2025 за участю вже десяти членів Комісії, що додатково підтверджує правомірність її складу та дотримання вимог законодавства під час розгляду відповідної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання.

Згідно з п. 109 Положення повідомлення про час та місце проведення засідання органу має бути надіслано не пізніше як за десять днів до дня проведення засідання. Прокурор вважається належним чином повідомлений, якщо повідомлення направлено на відому фактичну адресу місця його проживання або зазначену ним адресу електронної пошти, а в разі відсутності таких відомостей - на адресу прокуратури, у якій він обіймає посаду, з одночасним розміщенням інформації про це на офіційному вебсайті органу. До повідомлення, яке надсилається прокурору, додаються копія дисциплінарної скарги та висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.

Пунктом 111 Положення передбачено, що розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності.

Судом встановлено, що під час здійснення дисциплінарного провадження, прокурора ОСОБА_1 своєчасно та належним чином повідомлено головою Комісії листом від 05.06.2025 № 07/3/2-2565вих-25 про час і місце проведення засідання, а саме 18.06.2025.

Розгляд висновку Комісією 18.06.2025 відкладено у зв`язку з неявкою прокурора ОСОБА_1 та його клопотанням про відкладення засідання Комісії через перебування на лікарняному.

Надалі ОСОБА_1 листом від 20.06.2025 № 07/3/2-2689вих25, повторно повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії 02.07.2025.

Однак, 02.07.2025 прокурор Гунько О.Б. участі у засіданні не взяв, надіслав 01.07.2025 до Комісії листа, яким просив відкласти засідання Комісії, призначене на 02.07.2025, на іншу дату, у зв`язку з тим, що 30.06.2025 ним отримано повістку про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 10 год 02.07.2025 для звірки облікових даних.

Частиною 3 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, коли належним чином повідомлений прокурор: повідомив про згоду на розгляд висновку за його відсутності; не з`явився на засідання, не повідомивши про причини неявки; не з`явився на засідання повторно.

Таким чином Законом України «Про прокуратуру» визначено чіткі випадки, коли висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора може бути розглянуто за його відсутності, зокрема, коли прокурор не з`явився на засідання повторно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 справа № 800/549/17 наголосила, що направлення листів більш ніж за десять днів до проведення засідання відповідає положенням ч. 1 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» і є достатнім для того, щоб вважати «належним» повідомленням прокурора, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження про час та місце засідання Комісії. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю Комісії, а тому не може свідчити про неправомірність її дій. Обов`язок Комісії «повідомити» полягає у тому, щоб інформувати учасника про засідання, а не забезпечити його участь у цьому засіданні.

Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 (справа № 800/54 7/17).

Отже, Комісія мала право прийняти рішення про розгляд висновку за відсутності позивача, повідомленого належним чином, який не прибув у відповідне засідання повторно.

Щодо питання співрозмірності застосованого виду дисциплінарного стягнення, суд зазначає, що поведінка позивача підриває як авторитет самого прокурора, органів прокуратури, так і держави в цілому, тому що прокурори при здійсненні своїх повноважень представляють державу. Такі дії мають своїм наслідком зростання обурення в суспільстві діями органів влади, провокують соціальний конфлікт. Як наслідок, події пов`язанні з повідомленням прокурору ОСОБА_1 підозри за фактом отримання ним неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, набули суспільний резонанс.

Посилена відповідальність на прокурора покладається і поза межами служби, під час приватного спілкування, прокурор повинен уникати особистих зав`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків.

Етичні норми поширюються на службову сферу, а також на приватне життя прокурора, включають у себе як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального й загального законодавства і моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності, ввічливості, сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури і представників цієї професії.

З огляду на це, визначальним для прокурора має бути необхідність уникнення саме тих взаємовідносин, які можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання прокурором професійних обов`язків та/або дискредитувати його. Одночасно неважливо, з яким суб`єктом виникають такі відносини.

Тривалий досвід роботи в органах прокуратури, свідчить про те, що особа має усвідомлювати певним чином публічний характер своєї роботи, оскільки виступає від імені органу прокуратури, представляючи окремий напрямок прокурорської діяльності, за організацію якого відповідає згідно розподілу обов`язків.

Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів прокуратури є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення обґрунтувань неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Враховуючи зазначені обставини справи, на думку суду, застосоване до позивача дисциплінарне стягнення відповідає ступеню його вини та тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду від 15.03.2018 та Великою Палатою Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 800/454/17, з якою погодилась який відхилив доводи позивача про те, що накладене на нього стягнення не відповідає ступеню вини і тяжкості проступку. Суд зазначим, що вчинення прокурором дисциплінарного проступку, що має характер грубого порушення, є несумісним з подальшим зайняттям цим прокурором будь-якої посади в органах прокуратури і не може мати наслідком накладення більш м`якого стягнення ніж звільнення з посади в органах прокуратури. Тому, особа прокурора, відсутність дисциплінарних стягнень в силу вимог закону, наявність заохочення, не надають підстав для застосування більш м`якого дисциплінарного стягнення, а відповідно не надають підстав вважати, що Комісія порушила принцип пропорційності при прийнятті оскаржуваного рішення.

При наданні оцінки обставинам цього дисциплінарного провадження Комісія діяла виключно в рамках компетенції, встановленої Законом, не посягаючи на процесуальну самостійність прокурора, проте оцінюючи доводи дисциплінарної скарги у сукупності з фактичними обставинами, встановленими під час дисциплінарного провадження, тобто оцінювала тільки ті факти, які можуть свідчити про наявність або відсутність в діях прокурора ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку та ступінь його вини, а тому дії зазначені у дисциплінарній скарзі, розглядала через призму їх відповідності чи невідповідності вимогам законів та нормативно-правових актів.

Крім того, Комісія відповідно до чинного законодавства наділена дискреційними повноваженнями під час здійснення дисциплінарного провадження, що дозволяє їй на власний розсуд визначати вид дисциплінарного стягнення залежно від скоєного прокурором дисциплінарного проступку та застосовувати до нього обране Комісією дисциплінарне стягнення.

Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08.10.2019 у справі № 9901/855/18.

Під дискреційним повноваженням суб`єкта владних повноважень розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи такому суб`єкту при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, цей суб`єкт має можливість самостійно (на власний розсуд) обирати один з кількох варіантів рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2024 при розгляді справи № 9901/865/18 сформувала правову позицію щодо дискреції повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, відповідно до якої повноваження КДКП стосовно оцінювання обставин, пов`язаних з дисциплінарним проступком прокурора, його особистих якостей, наявність чи відсутність шкоди авторитету прокуратури внаслідок дій чи бездіяльності прокурора, якому ставлять у провину вчинення дисциплінарного проступку, вибір виду дисциплінарного стягнення - є дискреційними та належать до її виключних повноважень, у зв`язку із чим результати такої оцінки не можуть бути об`єктом судового контролю.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Постановою Верховного Суду від 10.10.2024 у справі № 640/18630/20 зазначено, що в контексті встановлених обставин справи, характеру спірних правовідносин та наведених висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, адміністративний суд крізь призму вимог статті 2 КАС України може оцінити повноту дослідження та врахування відповідним дисциплінарним органом усіх фактів та обставин, які ним з`ясовувались щодо діянь особи у контексті дотримання процедури, не втручаючись при цьому у дискреційні повноваження стосовно визначення «грубості» дисциплінарного правопорушення, суворості обраного дисциплінарного стягнення і наданої юридичної оцінки доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок на предмет їх достатності.

Згідно встановлених у справі обставин, оскаржувані рішення прийнято з дотриманням принципів обґрунтованості, безсторонності, добросовісності, розсудливості та пропорційності. Отже, вони є законними та обґрунтованими.

Відтак, судом за час розгляду справи не було встановлено правових підстав для скасування оскаржуваних рішень. Відповідно, судом визнаються безпідставними заявлені позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку на його користь.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.