Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про відмову в зупиненні провадження в адміністративній справі
20 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3549/26 Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в адміністративній справі за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Львівський державний університет внутрішніх справ (далі Львівський ДУВС) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Львівського ДУВС коштів в сумі 176 655,37 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України.
ОСОБА_1 10.04.2026 на адресу суду надіслано клопотання про зупинення провадження у справі, у якому просить зупинити провадження у справі № 140/3549/26 за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі до ухвалення рішення Конституційним Судом України у справі № 4/256(24).
Клопотання вмотивоване тим, що ухвалою Конституційного Суду України від 15.07.2024 відкрито конституційне провадження у справі № 4/256(24) щодо відповідності Конституції України, зокрема статті 43, положень пункту 3 Постанови № 261 в частині включення грошового забезпечення до складу витрат, що підлягають відшкодуванню. Зазначена справа перебуває на розгляді Великої Палати Конституційного Суду України, остаточне рішення на цей час не ухвалено.
Положення пункту 3 Постанови № 261 підлягають безпосередньому застосуванню у даній справі при визначенні складу та розміру витрат, що підлягають відшкодуванню. При цьому істотну частину заявленої до стягнення суми становить саме грошове забезпечення. Отже, у разі визнання зазначеного положення неконституційним у відповідній частині, правова підстава для задоволення позовних вимог у значній частині відпаде повністю, що матиме визначальний і безпосередній вплив на результат вирішення спору.
За таких обставин вирішення цієї справи без попереднього встановлення Конституційним Судом України питання конституційності відповідної норми є об`єктивно неможливим, оскільки суд буде змушений застосовувати норму, правова природа та допустимість якої поставлені під сумнів на рівні конституційного контролю.
Представником позивача 14.04.2026 подано заперечення на клопотання, у якому просить суд в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі відмовити, оскільки Вимогою заявленого позову є стягнення боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення заборгованості в судовому порядку: встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка підстав та черговості погашення боргу, встановлених чинним законодавством України, тощо. При цьому, питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом даного позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню відповідачем, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже, суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз. Відтак немає змісту зупиняти провадження у справі так як це зупинення стосується правомірності визначення суми заборгованості.
При розгляді клопотання суд виходить з такого.
Підстави зупинення провадження у справі визначенні статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
За правилами пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Висновки щодо застосування вищезгаданої норми процесуального права неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16.10.2019 у справі №800/330/17, відповідно до яких, з огляду на зазначені вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі, адміністративний суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:
- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається адміністративним судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку іншого провадження;
- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Отже, у заяві про зупинення провадження у справі заявник повинен надати чітке обґрунтування, у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
Водночас, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Конвенція») кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» норми Конвенції і практика Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ», «Суд») є джерелами права для судів України.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду і ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо.
Крім того, у силу частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
З наведеного висновується, що встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Суд наголошує, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акта, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.10.2021 у справі №200/5458/20-а, від 19.07.2022 у справі №200/7172/20-а, від 09.02.2023 у справі №600/724/20-а.
Перевіривши доводи ОСОБА_1 , суд уважає, що заявник у зазначеній заяві належним чином не обґрунтувала наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України і предметом цього спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеної касаційної скарги.
У разі прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності наведеного вище положення за наслідками розгляду конституційного подання, на що посилається скаржник, такі положення втратять чинність лише з моменту ухвалення відповідного рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 27.11.2025 у справі №160/2254/21.
Ураховуючи викладене, не вбачає об`єктивної неможливості подальшого розгляду адміністративної справи, підстави для зупинення провадження у цій справі відсутні, а тому клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження в адміністративній справі №140/3549/26 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 236, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в адміністративній справі за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.І. Смокович
Судове рішення № 135851750, Волинський окружний адміністративний суд було прийнято 20.04.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 140/3549/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: