Рішення № 135846511, 13.04.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

ОСНОВ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

Справа № 646/2057/25

№ провадження 2/646/1174/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 року місто Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді Іщенко О. В.,

секретар судового засідання Петренко А. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідачка ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Основ`янського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій позивача та відповідача; заяви, клопотання учасників справи; інші процесуальні дії у справі

До Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, з вимогою встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком ОСОБА_1 .

В обгрунтування позовної заяви зазначено, що 23 листопада 2001 року між позивачем та відповідачкою відділом реєстрації актів громадянського стану Червонозаводського районного управління юстиції міста Харкова було укладено шлюб за актовим записом № 498.

Від шлюбу подружжя має дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач проживав разом із відповідачкою та дітьми до 2014 року. У 2014 році ОСОБА_3 вийшла на роботу та переїхала проживати до міста Олександрія Кіровоградської області самостійно, без дітей, діти залишились проживати разом із ним.

19 серпня 2015 року рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова у справі № 646/6477/15-ц шлюб між сторонами було розірвано.

Один раз, за погодженням із позивачем, відповідачка забирала сина для проживання до міста Олександрія Кіровоградської області на чотири місяці у 2015 році. Після цього позивач забрав його, і з того часу син проживає разом із батьком до дня звернення до суду, перебуває на його утриманні та виховується ним самостійно.

З донькою позивач проживав до моменту її одруження та переїзду на постійне місце проживання до Румунії, що відбулось у 2022 році.

ОСОБА_4 є учнем Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 53, має грамоти, досягнення та відзнаки, виявляє здібності до спорту, зокрема, займається кікбоксингом. Має багато друзів і знайомих як у школі, так і за місцем проживання.

На теперішній час ОСОБА_4 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , у 61/100 частині будинку.

У частині будинку, де проживає позивач разом із сином, створені належні житлові та санітарні умови: замінено вікна та двері, наявне автономне опалення. Житло є безпечним для дитини, забезпечене необхідними меблями та побутовою технікою, створено затишні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.

ОСОБА_4 має укладену декларацію № 001-7Т86-98А0, у якій його законним представником зазначено ОСОБА_1 .

За час окремого проживання батьків відповідачка відвідувала дітей лише декілька разів протягом десяти років і не брала участі у їхньому вихованні.

Позивач офіційно працевлаштований з 2000 року. Із 20 червня 2018 року по теперішній час працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ПК Індустрія» на посаді експедитора транспортного. Також регулярно мав додаткові підробітки за фахом: здійснював консультування з питань експедиторської діяльності та проводив навчання працівників, за що отримував додатковий дохід.

Позивач не звертався до суду із позовами про стягнення аліментів із відповідачки, заявами про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів чи з іншими фінансовими або майновими спорами щодо утримання дітей. Також не подавав позовів про визначення місця проживання дітей, оскільки після 2014 року діти фактично проживали разом із ним, і він самостійно здійснював їхнє виховання та утримання.

У майбутньому позивач має право на спадкування нерухомого майна - 61/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті його дідуся.

Підсумовуючи викладене, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 з 2014 року до початку 2022 року безперервно проживав разом із донькою та сином за адресою: АДРЕСА_1 , самостійно їх виховував і утримував. Із початку 2022 року до дня звернення до суду він безперервно проживає разом із сином за цією ж адресою, самостійно його виховує та утримує.

Метою встановлення факту самостійного виховання та утримання сина позивач визначає отримання передбачених державою соціальних виплат, а також права на відстрочку від мобілізації.

Окрім того, як зазначає представник позивача, за наявною у позивача інформацією, відповідачка не заперечує проти задоволення позовної заяви.

Наразі відповідачка проживає у Федеративній Республіці Німеччина, не має офіційного місця роботи та не володіє нерухомим чи рухомим майном, за винятком автомобіля марки ВАЗ, модель 21053, 1999 року випуску.

Ураховуючи викладене вище, представник позивача просив встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком ОСОБА_1 ; судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у підготовчому провадженні.

28 квітня 2025 року засобами поштового зв`язку на адресу суду надійшла заява ОСОБА_3 , у якій остання просила задовольнити позов, встановити факт самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_4 його батьком ОСОБА_1 , судові витрати покласти на позивача.

Ухвалами Основ`янського районного суду міста Харкова від 29 квітня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті; задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків - викликано у судове засідання, призначене на 11 липня 2025 року, у якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 ; задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано у Державної прикордонної служби України відповідну інформацію.

22 травня 2025 року засобами поштового зв`язку на адресу суду від Державної прикордонної служби України надійшли витребувані докази.

12 листопада 2025 року засобами системи «Електоронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказу - військово-облікового документа ОСОБА_4

13 лютого 2026 року засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів - свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 06 липня 2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, та витягу № 385821223 з Державного реєстру речових прав від 06 липня 2024 року.

У судове засідання, призначене на 02 квітня 2026 року, позивач не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв/клопотань суду не надав.

Відповідачка у судове засідання не з`явилась, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином; матеріали справи містять заяву про розгляд справи без її участі.

Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, заяв/клопотань на адресу суду від нього не надходило.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви та просив їх задовольнити.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) не вчинялось.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши їх у сукупності та взаємозв`язку, встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2015 року у справі № 646/6477/15-ц розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 23 листопада 2001 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Червонозаводського районного управління юстиції міста Харкова за актовим записом № 498.

Від шлюбу сторони мають спільних дітей - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 23 листопада 2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Червонозаводського районного управління юстиції м. Харкова, та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 15 січня 2010 року Червонозаводським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.

ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, сформованою Департаментом реєстрації Харківської міської ради.

Позивачу належить 61/400 частки у праві власності на житлові будинки з відповідною часткою надвірних будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим 06 липня 2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, та витягом № 385821223 з Державного реєстру речових прав від 06 липня 2024 року.

ОСОБА_3 на праві власності належить транспортний засіб марки ВАЗ модель 21053 1999 року випуску, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, сформованим 20 червня 2024 року.

Як убачається з довідки № 1006003, виданої 10 червня 2024 року директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ПК Індустрія», ОСОБА_1 працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ПК Індустрія» з 20 червня 2018 року на посаді експедитор транспортний, сумарний дохід з 01.01.2023 по 31.12.2023 склав 80 400,00 гривень.

Комісією у складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є сусідами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , 20 червня 2024 року було складено акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у частині будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із яким ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьком та сином, мають гарні стосунки, проживають в частині домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Житло, за вказаною вище адресою, розміщене на 1 поверсі 1 поверхового будинку, складається з 3-х кімнат. У частині будинку, де проживає батько, гарні житлові умови, санітарний стан, замінені вікна та двері, наявне автономне опалення. Житлове помешкання безпечне для дитини. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: виділена окрема кімната, яка обладнана відповідно до віку та потреб дитини, є окреме спальне місце (диван), шафа та стелаж для зберігання речей, одягу, шкільного приладдя, стіл для занять, комп`ютер.

З відповіді № 01-42/157, наданої 08 липня 2024 року Комунальним закладом «Харківський ліцей № 53 Харківської міської ради», встановлено, що ОСОБА_4 є учнем закладу з 2016 року. Дані про його матір ОСОБА_3 невідомі; відводив, забирав його зі школи, брав участь у батьківських зборах, його шкільному та позашкільному житті виключно батько ОСОБА_1 .

Матеріали справи також містять копії грамот і дипломів ОСОБА_4 , які свідчать про його успіхи та досягнення у заняттях кікбоксингом.

У деклараціях № 0001-Т73Р-М900 та № 0001-7Т86-98А0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, у якості законного представника пацієнта ОСОБА_4 зазначений ОСОБА_1 .

З наданого Державною прикордонною службою України витягу з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» встановлено, що у період з 08.11.2017 по 27.02.2025 ОСОБА_3 неодноразово перетинала кордон України: 27.03.2021 - виїзд з України; 19.06.2021 - в`їзд в Україну; 23.08.2022 - виїзд з України; 21.06.2023 - в`їзд в Україну; 30.06.2023 - виїзд з України; 04.12.2024 - в`їзд в Україну; 18.12.2024 - виїзд з України.

На підтвердження факту самостійного утримання сина до позовної заяви долучено копії платіжних чеків та квитанцій на придбання комп`ютерних аксесуарів та телевізора.

Окрім того, матеріали справи містять копії фотознімків, на яких зображений позивач разом із дитиною, а також копії фотознімків житлового приміщення.

У судовому засіданні 13 листопада 2025 року відповідачка пояснила суду, що вихованням сина позивач займається самостійно, вона проживає за кордоном, іноді дарує дитині подарунки, однак матеріальної допомоги не здійснює. З сином спілкується за допомогою застосунку «Viber» 2-3 рази на тиждень, і раз у рік, якщо має змогу, приїжджає приблизно на 2 тижні.

Свідок ОСОБА_5 , яка є сусідкою позивача, зазначила суду, що її дитина разом із сином позивача разом ходять до школи. ОСОБА_1 - гарний батько; дитина завжди має охайний вигляд та доглянута. Матір хлопчика вона не бачила приблизно протягом трьох років. Щодо фінансового забезпечення дитини не може нічого зазначити суду; про виховання дитини матір`ю також, нічого чітко не може зазначити, відомо тільки, що матір дитини приїжджає рідко.

Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що є сусідкою позивача. Позивач як батько здійснює догляд за сином, забезпечує його харчуванням. Мати дитини проживає окремо і, приблизно, роки три свідок її не бачила. Один раз на рік відповідачка приїжджає до сина - свідок бачила її у минулому році і в цьому. Свідку відомо, що батько забезпечує сина, здійснює витрати на підготовку до школи, на харчування; самостійно виховує та утримує сина роки три; у матері дитини своє життя. Хлопчик при спілкування розповідає тільки про батька. Позивач ходить на батьківські збори і про будь-які скарги щодо неналежного виконання ним батьківських обов`язків їй невідомо.

Дитина ОСОБА_4 , опитування якого було здійснено у судовому засіданні у присутності представника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, зазначив суду, що проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Має у будинку окрему кімнату та належні умови проживання. Батько повністю забезпечує його фінансово, придбав побутове та комп`ютерне обладнання, забезпечує харчуванням та купує одяг. Мати на даний час перебуває в Німеччині приблизно три роки. Ще до початку війни вона також проживала окремо. Скільки він пам`ятає, постійно проживає разом із батьком. Мати інколи дарує невеликі подарунки на свята. У січні 2026 року вона приїжджала, проживала з ними приблизно тиждень і також подарувала невеликий подарунок.

Мотивована оцінка щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 15 Сімейного кодексу України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150 та 151 Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Як зазначено у частинах першій, другій та третій статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 Сімейного кодексу України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, необхідно встановити юридичний факт, або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Факт самостійного виховання та утримання дитини як юридичний факт може бути встановлений судом лише за наявності обставин, які свідчать про істотне, тривале, свідоме та фактичне самоусунення іншого з батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, що має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

Водночас, аналіз статей 141, 150, 157 та 155 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання одного з них від дитини, а також визначення місця проживання дитини не припиняє та не обмежує обсягу батьківських прав і обов`язків іншого з батьків, який продовжує бути зобов`язаним брати участь у вихованні дитини, її утриманні, розвитку та навчанні.

Як убачається з матеріалів справи, надані позивачем докази у своїй сукупності свідчать про те, що позивач належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо неповнолітнього сина, зокрема, забезпечує належні умови проживання, бере активну участь у його вихованні, навчанні, розвитку, медичному забезпеченні та матеріальному утриманні.

Разом із тим, сам по собі факт належного виконання батьком своїх обов`язків не є тотожним встановленню факту самостійного виховання дитини у розумінні сімейного законодавства - для встановлення такого юридичного факту необхідним є доведення істотного, тривалого та свідомого самоусунення іншого з батьків від виконання своїх обов`язків щодо дитини.

Оцінюючи доказове значення акту обстеження умов проживання, складеного 20 червня 2024 року сусідами позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , який містить відомості про належні житлово-побутові умови проживання дитини разом із батьком, а також загальну характеристику їхніх взаємин, суд зазначає, що вказаний документ складений особами, які не є представниками органів опіки та піклування чи інших уповноважених державних органів, до компетенції яких належить проведення обстеження умов проживання дитини та надання відповідних висновків.

Окрім того, особи, які його склали, є сусідами позивача, що ставить під сумнів об`єктивність викладених у ньому відомостей.

Навіть у разі формального урахування судом такого акту, він підтверджує виключно належне виконання батьком своїх обов`язків щодо створення умов для проживання та розвитку дитини, але не доводить наявності юридичних фактів, з якими закон пов`язує можливість встановлення факту самостійного виховання дитини.

Інші наявні у справі докази, зокрема, відомості про перетин державного кордону України матір`ю дитини, пояснення дитини та свідків, не свідчать про тривале та фактичне самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Навпаки, із показань свідків та самої дитини, убачається, що мати періодично підтримує зв`язок із дитиною, приїжджає до неї та дарує подарунки. Хоча така участь у житті дитини є обмеженою та не може уважатись належним виконанням усіх батьківських обов`язків, вона водночас спростовує твердження про повне та свідоме самоусунення матері від виховання та утримання дитини.

Мати дитини зазначила суду, що періодично раз на декілька днів спілкується із сином засобами мобільного застосунку та приїжджає раз на рік побачити особисто сина; також, відповідачка періодично дарує дитині подарунки.

Надані позивачем копії платіжних чеків та квитанцій не можуть бути визнані належними та достатніми доказами саме самостійного утримання дитини батьком. Із їх змісту неможливо достеменно встановити, ким саме здійснювались відповідні платежі, на чию користь вони були проведені, а також чи пов`язані такі витрати безпосередньо із забезпеченням потреб дитини.

Отже, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують факт належного виконання батьком дитини своїх батьківських обов`язків, однак достатні, належні і допустимі докази, які б беззаперечно свідчили про наявність юридичних фактів, з якими закон пов`язує можливість визнання самостійного виховання дитини одним із батьків, а саме - істотного, тривалого та свідомого самоусунення матері від участі у вихованні та утриманні дитини, відсутні. Мати не втратила зв`язок із дитиною: періодично приїжджає до неї, систематично спілкується та придбаває подарунки, отже, приділяє частину свого часу та уваги сину.

Суд зазначає, що сам по собі факт проживання дитини разом із одним із батьків, навіть у поєднанні з менш активною участю іншого з батьків у повсякденному житті дитини, не є тотожним факту самостійного виховання та не свідчить про припинення або істотне обмеження обсягу батьківських прав і обов`язків іншого з батьків.

Доведення факту самостійного виховання дитини передбачає встановлення обставин, які свідчать про свідоме, тривале та винне ухилення одного з батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини або наявність юридичних фактів, з якими закон пов`язує припинення чи обмеження батьківських прав. Таких обставин у ході судового розгляду встановлено не було.

Встановлення факту самостійного виховання дитини за відсутності належних правових підстав може призвести до необґрунтованого обмеження прав та законних інтересів відповідачки як матері дитини та порушення балансу прав і обов`язків батьків, що не відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Суд ураховує правову позицію відповідачки щодо визнання позовних вимог, однак убачає у них штучність та зазначає, що таке визнання не є безумовною підставою для їх задоволення.

Відповідно до наведених вище положень сімейного законодавства України, зокрема, змісту сімейних правовідносин, батьківські права та обов`язки мають особистий, невідчужуваний характер і не можуть бути передані, обмежені чи припинені за домовленістю сторін.

Навіть за умови визнання відповідачкою позову, суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для встановлення відповідного юридичного факту, оскільки таке визнання не може підміняти собою необхідність доведення обставин, з якими закон пов`язує настання правових наслідків.

Як зазначає позивач, встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дитини є необхідним для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги, та відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до частини другої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Визначаючи, чи пов`язується з встановлення факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд керується положеннями статті 1 Цивільного кодексу України.

За змістом частини першої статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Порядок отримання соціальної допомоги визначено відповідними нормативно-правовими актами, в залежності від виду соціальної допомоги.

Державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції органів державної влади як суб`єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення.

Кабінет Міністрів України постановою від 27 грудня 2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» затвердив Порядок № 1751, який визначає умови призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми.

Отже, державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції відповідних органів державної влади як суб`єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення. Правовідносини у цій сфері носять публічних характер.

У разі виникнення спору щодо реалізації прав позивача, або ж їх обмеження зі сторони компетентного державного органу, позивач має право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади - суб`єкта владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції.

Заявлена ОСОБА_1 вимога, ураховуючи її мету, пов`язана, зокрема, із доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням.

Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками така вимога пов`язана з публічно-правовими відносинами позивача з державою.

Окрім того, за змістом пункту 4) частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 вказав, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, зазначено, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, ураховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 495/432/23, провадження № 61-17548св23, вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Судом встановлено, що відповідачка не позбавлена батьківських прав стосовно своєї дитини ОСОБА_4 , на ній в силу вимог статетй 150 та 180 Сімейного кодексу України лежить обов`язок по утриманню та вихованню сина, доказів, які б у своїй сукупності свідчили про повну, тривалу та свідому відмову відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, матеріали справи не містять.

Хоча законодавством передбачено можливість встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини в судовому порядку як підстави для отримання відстрочки від мобілізації, таке встановлення має здійснюватися виключно за наявності належних і достатніх доказів, які беззаперечно підтверджують відповідні обставини.

Отже, встановлення судом факту самостійного виховання дитини за відсутності належних доказів такого факту фактично призвело б до створення юридичних передумов для застосування позивачем положень публічного права, що суперечить суті та призначенню цивільного судочинства, а також принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Ураховуючи наведене вище, оцінивши надані позивачем докази та встановлені відповідно ним фактичні обставини справи, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позовної заяви.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, сплачений позивачем судовий збір залишається за ним.

Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263 - 265, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент служб у справах дітей, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13 квітня 2026 року.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; номер телефона: НОМЕР_4 ;

Представник позивача: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 ; номер телефона: НОМЕР_6 , email: ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; номери телефонів: НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , email: ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ЄДРПОУ: 26489104, місцезнаходження: вулиця Чернишевська, будинок 55, місто Харків Харківської області; номер телефона: +380577005659, email: 26489104@mail.gov.ua.

Суддя О. В. Іщенко